***
— Яка ще справа? Кажи швидше! — нетерпляче буркнув здоровяк.
- Ну, справа ось в чому. Моя сестричка раніше здала дві охапки стріл. Якщо дотримуватися правил племені, то за них нараховувалося набагато більше зерна, ніж видали...
З цими словами І Юнь підвів напівпустельної мішку, усім своїм виглядом висловлюючи щире здивування, без тіні дорікання або виклику.
Взяла знущання фиркнув:
- Які ще правила племені? У кого кулак більший, той і встановлює правила! Моє слово — єдине правило!
Гуїла дуже нагло. У душі І Юнь з гіркотою посміхнувся: « Оце йолопе, його дай мені тільки руку! »
І Юнь зобразив на обличчі крайню образу і боязко пробурмотів:
— Старший... Старший брат, ви вільні встановлювати будь-які правила, але потрібно ж залишити людям хоч якусь надію на виживання.
Це коротка фраза І Юнь миттєво потягнув на свою сторону всю натовп. Слова верзили « У кого кулак більший, той і встановлює правила! Моє слово - єдине правило!» і без того боляче різали людей по живому.
І відразу ж позаду і Юня розступилися обурені голоси общинників:
— Верно говорить! Пане солдате, я здав шість шкіряних обладунків і отримав цю жучку зерна! Я теж хочу знати чому!
- Чому цього разу так мало видали? Нам теж потрібне пояснення!
— У мене вдома купа голодних ротів, цієї крячки нам і на пару днів не вистачить!
Особа з племені Левія витіснилася від болю та образи. У глибині душі кожен з них хотів протистояти деспотичному правителю племені, але їх лякала прірва. Поки ніхто не наважувався зробити перший крок, вони покірно мовчали. Але Юню варто було почути, як натовп раптово забурлів.
Обличчя верзили помрочнело. Він не очікував, що жалюгідний малий хлопчина одним фразою спровокує бунт. Коли він побачив, що ситуація загострюється, то почав втрачати контроль над ситуацією.
— Твою мать, а ну заткнулися все! - Збудив дітлахів.
Однак його ревнощі вже не були наслідком попереднього вчинку.
— Дайте нам відповідь! Ми потребуємо пояснень!
- Чому зерна так мало?
Один з них не був воїном, і перший протестуючий завжди ризикував накласти на себе гнів володареві. Але коли натовп піднімається, до людей повертається сміливість.
І саме в той момент, коли ситуація ледве не вийшла з-під контролю, пролунав чистий, дзвінкий голос:
— Я можу дати вам пояснення, якого ви так прагнете!
Цей голос ніби ніс приховану, невидиму силу — шалений натовп раптово затих.
Люди обернулися на звук і побачили, що молодий чоловік повільно наближався до срібної м’якої броні з довгим мечем у руках.
— Це молодий пан Лянь Ченьюй!
— Лянь Ченьюй!
Як тільки побачили молодика серця людей, то здригнулися. Лев Чень був єдиним в племені, хто мав усі шанси стати воїном Пурпурної Крові. Вони твердили, що його талант вважався би неперевершеним навіть за мірками великих племен!
Як же все зміниться, коли в племені Лева з’явиться хоча б одного воїна Пурпурної Крові!
Тоді один лише нянь Ченьюй зможе прогодувати всі племена!
Якщо Лев Ченюй просунеться ще далі, його можуть помітити суперплеміни. І тоді він отримає право забрати за собою весь клан Льонь в одне з справжніх міст.
Справжнє місто!
Для більшості людей міста, які жили в цьому краї, здавалося прекрасним раєм серед цього хаосу. Здійснити місто в Дикій Пустоші було надзвичайно важко, адже величезне поселення з високим концентрацією населення привертало увагу потужних Астральних звірів!
Без захисту могутніх майстрів будь - яке місто було б миттєво стерте з лиця землі лапами Астральних звірів!
Кожне людське місто збагачувало різьблення бойових мистецтв, було піднесеним муром і стародавнім наслівництвом. Під їхнім захистом люди могли жити в мирі та спокої, не знаючи голоду і не боячись набігів нефілім. Таке чудове життя завжди приносило задоволення.
Лев’я Ченюй уособлював надію цілого племені Лень. Його авторитет серед співвітчизників перевищував навіть владу самого голови!
З появою Лянь Ченьюя запанувала трунна тиша.
« Старший дідусь », — Лінь Ченьюй першим привітав голову племені, того ж старого в жовтому халаті.
— Добре, Ченюй. Якщо ти вже вирішив втрутитися, я довіряю це тобі, - кивнув той.
Багато чоловіків, які жили в родині вже у 16 років, вважали свої 17 нянь Ченюй достатньо зрілим для того, щоб самостійно вести справи.
Лев’ян Ченьюй не почав відразу звертатися до народу. Замість цього він повернувся до І Юню, на його губах заграла дуже незначна усмішка.
- Тебе ж звуть І Юнь, вірно?
У И Юня дрогннули брови. Перші слова Лень Ченюя були написані саме йому. Хоча хлопець усміхався привітно, Юнь помітив в цьому виразному посмішку сильний запах небезпеки.
Фактично, саме Юнь спровокував бунт натовпу, нехай і намагався зробити вигляд, що все сталося випадково.
Але якщо б це сталося випадково чи ні, лев Чень Ченьюй був представником панівної верхівки племені міг витягнути на нього свій гнів.
- А ти непоганий. Тобі лише 11-12 років, але ти зовсім не схожий на дитину. Я впевнений, що в майбутньому тебе чекають великі діла!
Лев’я Ченюй усміхнувся і невимушено поплескав І Юнь по плечу. Це видовище дуже здивувало інших: як такий високопоставлений чоловік міг знизитися до того, щоб поплескати по плечу жебрака зі низхідного смузі?
Так і похвала здавалася надмірною!
Лянь Ченьюй пророчить цьому оббірцю грандіозне майбутнє! Хіба таке можливо?
Хоча чимало людей скептично поставилися до цього, слова злетіли із уст самого Лева Ченьюя. Яка ж безглузда удача посміхнулася цьому хлопчині! Бути поміченим молодим паном — велика честь. Можливо, в майбутньому йому дозволять прислуговувати Лева Ченю як прихвостку. А про таку роботу могли тільки мріяти!
— Молодий пан надто високої думки про мене, — і Юнь натягнувся, але всередині все підібрався. З самого початку він залишався пильним. Коли його рука опустилася на плече, Юнь відчув миттєве заніміння і майже незнищенне зловлення тепла.
Не маючи такої гострої точки зору і пильності, Юнь приписав би це на звичайну ілюзію або хвилювання від дотику важливих персонів.
« Що задумав цей паршивець на ім’я Лев? Невже він таємно створив зі мною якусь пакість?."
І Юнь не вірив, що Лев Чень почав би поплескати його по плечу без вагомої причини або розтопити такі щедрі компліменти перед усіма. Його погляд так і сквозив приховану загрозу.
— Видай їм більше зерна, — наказав ліань Ченьюй розчавив того чоловіка. Цзян Сяжу була ще замолодою, її треба було зберегти кілька років перед тим, як забрати до себе, тому вона не могла померти з голоду.
— Слухаюсь, молодий пане! — Відказав громила. Той самий, якого Юнь непрямо завинив своїм звинуваченням. Він кипів від обурення, але хіба міг піти проти волі Лева Ченьюя?
Трохи помедіння, верзила дістав мішок вагою 25 кілограмів і дав його І Юню.
І Юнь натягнувся ще сильніше, але напустив на себе найбільш вдячний вигляд. Прийнявши мішок, він нещиро сказав:
- Дякую вам, молодий пане.
Коли Юні висловлювали вдячність, то хотів добре розфарбовувати обличчя Лева Ченю. Це зерно і так причиталося Цзян Сяжу за виготовлені стріли, які вони повинні були отримати шматок м’яса! А тепер їм швирнули мішок дешевих крупинок, та й змусили кланятися в пояс. Де справедливість?
Але якщо ти слабкий, то в усьому тобі не під силу. У цьому світі сила і була єдиною правдою!
« Як же хочеться поставити йому парочку фінгалів...» — думав І Юнь, ні одним м'язом обличчя не видаючи своїх справжніх почуттів.
Побачивши, що Юнь відхопив запас зерна на два-три місяці, натовп позаздрила йому білою і чорною завистю. Але роздавати щедрі речі було правом Лев Ченья, тож ніхто не посмів заперечити. Замість цього люди знову завели стару пісню:
— Молодий пан Лянь Ченьюй, поясніть нам, чому сьогодні так мало припасів!
— Верно! Молодий пан Лянь Ченьюй, застудьтеся за нас!
На цей момент Лянь Ченьюй вже піднявся на помст. Він з любов’ю усміхався натовпу. Здавалося, що недавня похвала в адресу І Юна була лише скороминущою примхою, про яку він відразу забув.
Він голосно сказав:
— Дорогі соплеменники! Усі ці роки ви працювали не покладаючи рук!
Своїм першим твердженням Лев Ченюй не перейшов до суті, вирішивши спершу заспокоїти народ. Хоча І Юня це дешеве шоу виглядало дуже сокирним, статус Лень Ченьюя виконував свою роботу. Прості і важливі слова виявилися достатньою мірою, щоб виснажені бідняки відчували себе полющеними.
- Ви просили пояснень, і я дам їх вам! Несіть сюди! — Левян Ченьюй помахнув рукою.
За допомогою трьох товстих жердин він виліз на сцену довгий важкий дерев’яний ящик. І Юнь пам’ятав цей скриню, який залишив перед своїм поверненням з племені Левен той самий пан Тао, посланець великого клану, забравши із собою виготовлену зброю. Це була річ з великого племені!
— Відкрити! — Посушений скомандував нянь Ченьюй. Цей сундук все одно неможливо було втаїти, бо для очищення та очищення потрібно було залучити багато робітників.
Двоє потужних озброїлися інструментами і на очах у здивованої натовпу зламали кришку. Повітря прорізало сліпучо барвисте сяйво, в якому зіткнулися химерні візерунки.
Глядачі не могли стриматися, бо ніколи раніше їм не доводилось бачити такого величного видовища.
У цей момент Лянь Ченьюй виступив вперед, дістав через пазухи маленький вогняно-червоний камінь і провів їм над світними візерунками.
Світлові знаки пішли брижію, наче потрівожена вода, і поступово розтанули.
Аж ось здійнялася хвиля холодного холоду!
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv