— Мисс. Він чудовий, правда? - Запитала симпатична жінка середніх років, яскраво посміхнувшись.
- Що таке вражаюче? Це просто військо орків виявляло крайню глупоту. - Почувся голос молодої дівчини. На вигляд їй було трохи більше 20 років.
Світла шкіра, досить великі риси обличчя і довге чорне волосся. Вона була досить милою дівчиною, один тільки озорою блиск в очах все ще видавав у ній дитину.
Потім, пролунав важкий і низький голос.
— Нет, Джейн права. Ця битва при Слан була просто вражаючою.
Молодий хлопець, що сидів навпроти нього, також був трохи старшим за 20 років.
Після цих слів Джейн і молода дівчина широко відчинили очі.
— Правда? Солдати сьомого корпусу дійсно приголомшливі. Сер Оуелс.
— Я ж просив вас називати мене просто Уолтер.
— Да? Да. Мистер Уолтер.
Джейн застібнулася і кивнулась.
Уолтер Оуелс був людиною знатною, а вона - звичайною простолюдинкою.
Тому було й досі незручно вживати його ім’я.
— Солдати з нашого сьомого корпусу, чи ж не так?
Молода дівчина поклала голову на плече Уолтера.
Уолтер легонько вщипнув її за щоку.
— Мэри. Я ніколи не бачив стратегії, яка була використана в регіоні Слан, десь ще. Вони побудували підкріплення, використовуючи візки і бочки? Це стратегія, якої я зовсім не міг собі уявити.
— Ах...
Після цих слів молода дівчина, на ім’я Волтера, заплакала обличчям в його груди.
Вона виглядала дуже щасливою.
Її звали Мері Тейт. Вона була дочкою Арона Тейта.
"Волтер хвалить наш сьомий корпус."
Вона відчувала гордість.
- Раз це сказав найсильніший і найрозумніший чоловік на світі, я можу тобі вірити, правда?
Звісно.
Тут, Джейн втрутилася у розмову.
- Хмм.
Уолтер з збентеженим виглядом прокашлювався.
Однак на його обличчі все одно здалося, що він не міг приховати гордості.
— У будь-якому випадку, я хочу зустрітися з чоловіком, який зміг додуматися до цієї стратегії. И...
Останні слова Уолтер проковтнув.
"Ще, я хочу зустрітися з солдатом, який убив цю божевільну орчіху - Вайолін."
Він відчув щось обпалювання у себе в грудях.
Почуття конкуренції.
Він теж був чоловіком.
— Ось чому ми вирушаємо на поле бою.
Мері надула губи.
Перед тим як увійти в регіон Слан, вона зустрілася з посильним, якого послав Арон.
Після цього, вони чекали 4 дні в найближчому замку і чекають поки закінчиться битва.
І рівно два дні тому вона почула від мандрівників і торговців про те, що битва закінчилася.
Але це не були просто чутки, почуті між справою.
Проїжджаючі розповідали всім історію і докладали зусиль, щоб точніше описати дії сьомого корпусу.
Дивовижна стратегія і, звичайно ж, видатне командування та сильне військо.
У їхніх розповідях не було жодної речі, яка б ніколи не виявилася дивовижною і приголомшливою.
"Я все ще не можу забути, наскільки здивованим було обличчя Уолтера."
Почуття гордості на порожньому місці.
Насправді, вона відчувала провину перед Уолтером.
Вона була родом з далеких земель королівства, поблизу східних кордонів і також не мала сім'ї та репутації.
У порівнянні з нею батько Уолтера був дуже сильним і впливовим. Він був лідером лицарів графа.
Також його сім’я мала успіх у майбутньому.
Уолтер був більш видатною людиною, ніж Мері.
"Волтер здивувався успіхами нашого сьомого корпусу."
Вузьки її губ піднімалися все вище.
У неї з'явилося бажання негайно розцінити тих, хто придумав стратегію і вбив Вайолін, якби вони тільки були перед нею.
Потім, почувся голос Уолтера.
— Звичайно, це було абсурдне прохання, але дякую вам за те, що вислухали її.
Мері похитала головою.
— Нет. Якщо Уолтер хоче їх бачити, ми зробимо все можливе.
Уолтер, наслухавшись історій від торговців і мандрівників, благав Мері дозволити йому зустрітися з солдатами сьомого корпусу.
І Мері, відчувши, що вона може зробити щось для Уолтера, негайно погодилася.
Не важливо, можливо це було чи ні.
Вона просто хотіла отримати його вдячність.
Мері дивилася на Уолтера і побачила, як її очі заполонили любов.
Помітивши цей погляд, Джейн посміхнулась.
"Госпожа теж подорослішала".
Вона вже 20 років була поряд з Мері.
Вона ніколи не розлучалася з Мері від моменту її народження і до тих пір, поки їй було 20 років.
"Тобі напевно потрібно хапати Уолтера".
Джейн кинула на Уолтера погляд.
Дуже охайна зовнішність.
Його рот і широкий підборіддя надали йому більш відважного вигляду.
"У нього відома сім'я, виглядає він теж чудово. А ще він вчиться в академії Пейвор, і його здібності теж на висоті... Найкращого молодого чоловіка для леді Мері не знайдеться."
Але найважливіше те, що Уолтер дуже добре поводився з Мері.
Саме він наказав їй приїхати до батька і привітати його з днем народження.
"Временами, його відчуття конкуренції стає надмірним, але, як чоловікові, йому ця риса безумовно знадобиться."
Якщо в майбутньому він хотів стати кимось важливим, йому знадобиться такий характер.
"Можливо, він зможе стати одним з королівських лицарів. Якщо він стане..."
Мері теж зможе покинути цей далекий від центру регіон і поїхати до столиці Міллер, про яку вони тільки могли мріяти.
"Більше того, вони обидва дуже підходять один одному."
Джейн і Мері заручилися, подивившись на Уолтера по черзі.
Потім, напрям карети змінився. Заржали коні.
Джонсон, кучер, голосно викрикнув:
- Я бачу табір полку!
Після його слів, три людини присунулися до вікна.
Вони побачили намети, які були розкидані на рівнинах і вдалині.
Це був табір полків Рози і Чорної птиці.
У цю мить Уолтер відчув, як дико б'ється його серце.
"Ми скоро приїдемо?"
Там, вдалеці, був солдат, який придумав цю приголомшливу стратегію і той, хто дістав голову Вайолін.
"Я вивчу те, що повинен..."
Усмішка виникла на його щільно стиснутих губах.
"Я буду битися з ним, якщо зможу".
Глибоко в його серці панував дух суперництва.
***
Насправді, одна лише підготовка до битви зайняла чотири дні, сама битва не тривала й однієї доби.
Навіть так, солдати були зовсім виснажені.
Вони хотіли якомога швидше відпочити, але ще було багато роботи.
По-перше, їм треба було зупинити пожежу в лісі Рітен і зібрати тіла вбитих орків у одне місце.
І, звичайно, їм треба було подбати про тіла загиблих союзників.
Вони також закидали пастки на рівнинах і повернули всі використані вози та бочки, полагодивши ті, що були зламані.
Вони не могли дозволити фермерам цього регіону постраждати від їхньої битви з орками.
Тому, з тих солдатів, які ще могли рухатися, пот линув струмками.
Так само було з солдатами 12 відділів.
Ґейл вирішив, що їм треба було працювати у виправно - трудовому таборі.
— Складайте гарненько. Ось так.
— Тащите сюди.
— Дай мені це.
Члени 12 - го та деяких інших відділів ходили з боку в сторону, старанно складаючи разом решту їжі і спорядження.
Тут, Кіп намагався непомітно улизнути з місця.
Але навіть без сліз Каліана, Остін, наче привид, опинився перед ним.
— Эй, Кип! Куди ти зібрався?
Від цих слів, Кіп здригнувся і упер руки в боці.
- Мені треба відлити.
— Тц. Давай швидко!
Кіп кинув і пішов далі.
Тільки коли він вибрався з табору, Кіп дозволив собі розстебнути пояс.
— Ух. Як гору з плечей.
Кіп закрив очі і задрижав. Раптом він насупився.
"Що це за звук?"
Дуже тихий, але знайомий звук.
Він застібнув штани і попрямував в сторону рівнини.
Потім він побачив карету, яка швидко побувала вздовж дороги.
— Карета?
Досить незвично, що карета з'явилася в місці, де щойно закінчилося бій.
Витираючи руки об штани, він побіг у сторону табору.
- Заступник командира відділення.
- Що таке? - Остін сказав, що перетягає ще один мішок з провізією.
Кіп сказав дуже тихо, майже пошепки.
— Наблизиться карета.
— Карета?
Слова, які він ніяк не очікував почути.
Остін поставив мішок з їжею і попрямував до табору.
Кіп швидко пішов за ним.
Солдати вже прибрали огорожу й обережно стояли, спостерігаючи за швидкою каретою.
Остін насупився.
"Чому так несподівано..."
Поки він думав, карета вже наблизилася до входу.
— Ха? Цей прапор...
Коли карета під’їхала ближче, вони роздивлялися маленький прапор на її даху.
Дуже знайомий прапор.
Кіп, який стояв поруч, насупився.
- Хіба це не символ барона Тейта? Символ командира корпусу Арона Тейта.
- Це він. Я впевнений. - Кивнув Остін.
Неможливо було не знати символу сім'ї, якщо ти був солдатом сьомого корпусу.
- Може, командир корпусу?
Остін похитав головою.
"Комендір корпусу більше насолоджується їздим на коні, ніж поїздкою в кареті. Більше того, не може бути, щоб командир самополучно їхав би ось так без всякого захисту."
Тоді залишається тільки одне.
"Це означає, що в ній їде хтось з сім'ї Тейта..."
Хто б це не був, його важко було зрозуміти в цій ситуації.
"Є якась причина, чому сюди можуть з'явитися пані чи мадам?"
Однак він не міг знайти явної причини, щоб забути про це.
Тим часом, карета зупинилася перед входом.
Пуррр.
Коли коні захрело, вони зупинилися на місці.
Остін і Кіп дивилися на двері карети з досить нервовим виразом.
Кііг.
Скрипнувши деревом, дверцята відчинилися.
Джейн була першою, хто з’явився перед солдатами.
Вона скромно встала біля дверей.
За нею з'явився Уолтер.
Слабо посміхнувшись, він оглянув вхід до табору.
"Глаза і вид охорони викликає повагу".
Він відчував, що всі чутки щодо цієї битви були правдою.
Потім з карети вийшла Мері.
Волтер швидко підхопив її руку і ввічливо дозволив їй зійти на землю.
Дуже елегантний і гарний рух.
Остін і Кіп мовчки спостерігали за тим, що відбувалося з широко розкритими очима.
"Леди!"
"Це леді Мері!"
У таборі Свідків з’явилася дочка барона Тейта.
Дуже важке відчуття. Ніби щось вже сталося.
Потім Мері, сильно усміхнувшись, підійшла ближче.
- Дуже приємно познайомитися. Ти знаєш хто я?
— Да. Міледі.
Остін і Кіп поклонилися.
Мері посміхнулася ще яскравіше і замахала руками.
- Я приїхала, щоб зустрітися з Дядечком Рози.
— Д-Дядей Рози...
Їхня здатність до обробки інформації на мить зупинилася.
Мері зволікала.
— Командире полку. Я говорю про містера Гейла.
— Ах! Командире полку.
Остін і Кіп зрештою зрозуміли, про кого йдеться, та поспішно закидали.
Вони почули тихий голос.
- Що сталося?
Роан був Власником голосу.
Перетасовуючи провізію в табір, він помітив карету перед входом і теж прийшов подивитися.
Через ран, залишених Вайолін, йому довелося зняти верхній одяг і замотати всі груди бинтами.
Крім того, він трохи помився і вода ще не встигає висохнути.
Через нескінченні тренування, вправи та бої його тіло було непогано складено, а шкіра придбала приємний колір.
Він тренувався найкращими методами, які будуть винайдені лише через 20 років, і тому його кістки та м'язи були добре розроблено. Він став трохи вищим, баланс його тіла покращився.
Коротко кажучи, його тіло було до того добре складено, що коли він вперше побачився, то втратив дар мови.
До того ж краплі води, які стікають з його об’єму волосся, надали йому ще більш дикого вигляду.
"Він крутий."
Навіть Остін і Кіп тарощувалися на нього з відкритими ротами.
Так само було з Волтером і Мері.
"Чувство, що він вищий за людей". - Подумав Уолтер.
"Що це? Він такий дикий, але в той же час здається, він чимось дуже засмучений." - Подумала Мері.
"Господи. Як чудово!"
Останні думки належали Джейн.
Роан був дуже виснажений, морально і фізично через смерть лендера та битву з Вайолін.
Це також створювало дивну атмосферу довкола нього.
Сум і смертельна втома.
"Словно на його плечах лежить вся тягар цього світу."
Очі Мері виблискували.
Вона не знала, що Роан був просто виснажений і його очі вже віддали цьому почуттю.
Роан пройшов повз Остіна та Кіпа і зупинився перед Мері й Волтером.
— Я ад’юант п'ятого класу з Полка Рози. Що сталося?
Тільки після його слів Мері взяла себе в руки і посміхнулася.
— Я Мэри Тйте. Я прийшла відвідати дядю Гейла.
— Ах... - Роан повільно вклонився.
"Значить це дочку командуючого Арона."
Тепер він, здається, зрозумів, чому Арон так цінував її.
"Вона дуже мила."
Він дав рукою знак охоронцям.
Срр.
Дерев’яну огорожу, яка загорялася в табір, відтягли.
— Я проведу вас.
Мері кивнула.
- Будь ласка.
Чистий і ввічливий голос.
Роан слабо кивнув і провів їх у табір, йдучи попереду.
За ним йшли Уолтер, Мері та Джейн.
Як тільки вони увійшли до табору, солдати побачили дівчину і почали збиратися навколо.
— Ха? Це леді.
- Це Леді Мері.
- Що вона тут робить?
Коли вона дізналася про це, всі махали руками або кланялися.
"Схоже, вона користується популярністю у солдатів."
Це означало, що в неї непогана особистість.
"Я безумовно вибрав хорошого чоловіка."
Поки Уолтер думав про це, Роан зупинився. Почувся грубий голос.
— Леди!
Усміхаючись, до них йшов чоловік середніх років.
Це був Гейл, якого Мері називала дядьком.
— Дядя!
— Мері теж усміхалась і замахала рукою.
Взявшись за руки, вони тепло вітали один одного.
Потім Мері запізнювалась на Уолтера.
- Це Уолтер. Уолтер Оуелс.
— Я Гейл, командуючий Полком Рози, що належить сьомому корпусу.
Гейл низько вклонився.
Він був знайомий з Мері з тих пір, як вона була дитиною, і тому міг говорити з нею без церемоній, але в випадку з Уолтером все було інакше.
Вік і звання нічого не становили перед становищем.
— Я Уолтер Оуэллс.
Уолтер також навчився поводитися люб’язно.
Після короткого привітання Ґейл подивився на Мері.
— Але чому ви вирішили приїхати сюди?
— Ах...
Після того як він сказав Мері, вона спокійно відповіла.
- Кажуть, в полиці є людина, яка придумав всю цю чудову стратегію битви у Сланені. Я хочу зустрітися з ним. Хто це? Може це ви, дядьку Рози? Або може дядько з Полка Чорної птиці? Або один з ад'ютантів?
Говорячи про "Дяде з Полка Чорної птиці"Вона мала на увазі командира Джефферсона.
Закінчивши говорити, вона пильно подивилася на Ґейла і затамувала подих.
У її погляді було прохання відповідати швидше.
Гейл посміхнувся і відповів.
- Немає потреби шукати цього хлопця. Ви вже з ним познайомилися.
— Ха? Ми вже зустріли його?
— Да. — Коротко відповів Ґейл і вказав на Роана, який стояв поруч.
- Цей хлопчина розпланував всю стратегію.
Бум.
У цю мить очі Мері і Уолтера за округли.
На їхніх обличчях було вираз, ніби хтось стукнув їх по голові.
— Я Роан, ад'ютант п'ятого класу з Полка Рози. - Роан вклонився зі спокійним виглядом.
"Цей чоловік розробив всю цю неймовірну стратегію?"
Мері пильно дивилася в обличчя Роана.
Проте, не було схоже, що вона про щось роздумує.
"Ох, точно! Був ще один."
Мері спробувала заспокоїтись і знову подивилася на Ґейла.
— Є ще одна людина, з якою я хотіла б зустрітися.
Звісно.
— Кажуть, що одному солдату вдалося вбити орків - вайолін. Де цей чоловік?
Гейл посміхнувся і відповів.
- З цією людиною ви теж вже зустрічалися.
- Що? Його ми теж зустрічали?
Мері здивовано озирнулася навколо себе.
Уолтер зробив те ж саме.
Гейл поклав руку на плече Роана.
— Цей хлопець - той, хто дістав голову Вайолін.
Бум.
Цього разу їхні очі закруглювалися до неможливості.
Вони стояли і мовчки розглядали Роана з відкритими ротами.
З іншого боку, Роан знову кивнув і спокійно відповів.
— Я Роан, ад'ютант п'ятого класу з Полка Рози.