Глава 148. Проблема
На відкритому полі, Лейла і Ворден все ще терпеливо чекали. Пітер пішов зовсім недавно, але вони вже почали замислюватися чому він так довго не з'являвся.
- Як ти думаєш, вони могли його зловити? - Запитала Лейла, дивлячись на двох второкурсників, які стояли прямо перед будівлею, як сторожові пси.
- Я не впевнений. Він, здається, не з тих, хто вміє брехати, - відповів Ворден на її питання. - З іншого боку, він і раніше дурив мене та Квінна.
- Може, ти перестанеш бути таким черствим? Це починає дратувати, - сказала Лейла, статут від того, що Ворден, здавалося, принижував Пітера щоразу, коли вони говорили про нього. - Зараз ми всі намагаємося допомогти один одному. Ось як це повинно бути. Саме таким мав бути цей світ до того, як прийшли нові сили і всі змінили.
Ворден зрозумів, що за словами Лейли ховається якийсь біль. З другого боку, це було нормально для людей з нижчого класу не задовольнятися сучасною системою. У ті часи кожен мав свій голос. Вони проголосували, і у них був шанс все змінити.
Але зараз, якщо ти належиш до найнижчого класу, вони все одно, що думаєш.
- Це не сили винні, - відповів Ворден. - Це люди нагорі, які мають такі здібності.
Зрештою вони прочекали достатньо довго, зрозумівши, що Пітер навряд чи з’явиться найближчим часом. З цими словами вони обидва вирішили припинити чекати і попрямували до задньої двері. Тут не було входу до школи з чорного ходу, бо будинок другого курсу притиснуто до шкільних стін, які оточували все це місце.
Але, можливо, вони могли б знайти якийсь інший вхід, або злізнувшися на якісь стіни, чи за допомогою інших засобів.
Їм двом потрібно було бути обережними, коли вони пробиралися навколо, впевнившись, що їх не бачили, так що обоє будуть використовувати можливості Лейли, щоб зробити саме це. Коли вони обійшли будинок збоку, то побачили ще одного студента. Використовуючи силу Лейли, вони обидва підняли пару каменів.
- Ти готовий? - Запитала Лейла з посмішкою на обличчі. Коли вона зрозуміла, що робить обличчя, то швидко зупинилася. Вона не могла повірити, що насправді розважається, підкрадаючись і завдаючи проблем. І з усіх людей, це було з Ворденом.
- Як і очікувалося, ти виглядаєш трохи мило, коли посміхаєшся, - сказав Ворден у відповідь.
***
Пітер терпеливо чекав зовні того місця, де він запропонував. Пітер почав оглядатися навколо. Тут було не так вже й багато студентів, тому що немає жодних виходів. Там також була проста стіна, але для когось було майже неможливо піднятися на неї, якщо у нього не був якийсь талант.
Але, продовжуючи дивитися на стіну, Пітер почав задумуватись над тим, чи може теперішній він зробити таке. Але саме в той момент, коли він думав про це, ззаду почувся голос.
- Эй! Эй, Питер! Це було давно, чи не так? - Сказав Ерл, підходячи ближче, перш ніж додати. - Знаєш, останнім часом Дик звинувачує мене у всіх невдачах помаху на Вордена, так що в останній час я не отримую жодних нагород.
Підійшовши ближче до Пітера, Ерл подивився на те, що було у Петра в руках, це були книги про земні здібності 3-го і 4-ого рівнях. Хоча Ерл вже був власником землі четвертого рівня і сам не потребував книг, він завжди міг продати їх на ринку за великі гроші.
- Віддай їх мені, шматок лайна, - сказав Ерл і вдарив Пітера по обличчю, залишивши червоний слід.
По правді кажучи, Ерлу було наплювати на книги. Якщо він попросить їх, то Пітер дасть їх йому. Все, чого він хотів, це виплеснути своє стримуючий розчарування на когось іншого. Лише кілька хвилин тому Дюк не дав йому жодної нагороди за його зусилля, на відміну від того, що він обіцяв.
- Він не справився зі своїм завданням? - Ерл задумався про це. Зовсім ні. Йому вдалося переконати Пітера підштовхнути свого друга, як вони і просили. Чому ж він не був винагороджений за це? До того ж Ерін завдав йому болю. Невдовзі друзі кинули його, кажучи, що більше не хочуть йому допомагати.
Вони не хотіли, щоб Ерін завдала їм болю. Пізніше, він був ще більше покараний Ворденом. Він все ще не міг заснути після того, що зробив з ним Ворден.
Пітер подивився на відмітку на його обличчі. У подібній ситуації він зазвичай тремтів. У минулому він був настільки зламаний, що навіть Ерл піднявши руки змусив би його здригнутися ...але не сьогодні. Щось змінилося.
Після того, як в його голові з'явилися сцени того як Ерлу виривали шию, у нього почали з’являтися дивні думки. - А що, якщо я зможу втілити це в реальність? - Подумав Пітер.
Потім Ерл ще раз штовхнув Пітера в живіт, а потім схопив його за комір і кинув на землю.
Тепер Пітер був у просторі між двома будівлями, а саме між корпусом вторинників і однією з сховищ. Це було місце, де було досить темно, і якщо хтось спеціально не обійде навколо, щоб знайти їх, ніхто не дізнається.
- Ну тоді. Хіба це не тихе містечко, де ми разом можемо займатися своїми буденними справами? - З усмішкою запитав Ерл.
Потім Пітер встав і відповів з посмішкою, - дійсно, це так.
***
Відволікаючи студентів, які стояли біля стіни за допомогою плавучих каменів, вони поступово пробралися до будинку другого курсу. Зрештою вони вдвох добралися до задніх дверей.
Там було пусто. Там нічого не було. Навіть вікна, які вони бачили були занадто високі, щоб на них можна було піднятися.
- Майже. Давай продовжимо пошуки, - сказала Лейла. - Має ж бути якийсь спосіб потрапити в школу.
Вони оглядалися, але, на жаль, нічого не знайшли. - Може там є труба або щось ще, куди ми можемо залізти.
- Ти дивишся занадто багато бойовиків, - сказала Лейла.
Тим не менш, вони вирішили перевірити це в будь-якому випадку. Зрештою, вони вже зайшли так далеко. По дорозі в провулок вони почули дивні звуки. Роздавалися якісь потріскуючі і чавунливі звуки, наче якась дикий собака жадібно пожирала свою їжу.
Зрештою вони повернули за ріг і побачили Пітера. Але він не був сам. Його руки і рот були залиті кров'ю, а перед ним лежало мертве тіло в студентській формі.
Мертве тіло було ізольовано від частини кінцівок, тоді як деякі кістки з маленькими шматочками плоті можна було побачити на ньому.
- Пітер? - Сказала Лейла. - Що ти накоїв?