Розділ 24: То це був ти, еге ж? (5)
Стиль Сонячного Меча був технікою фехтування, створеною Рейнальдом Геліосом, лідером Великих П’яти Героїв, які п’ятсот років тому запечатали Бога Демонів. Він складався з дев’яти форм, кожна з яких була в рази складнішою й потужнішою за попередню.
За словами Юрена, навіть сам Рейнальд Геліос так і не опанував дев’яту форму повністю — вона існувала лише в теорії.
У будь-якому разі, попри назву, лише перші чотири форми Стилю Сонячного Меча можна було вважати класичним фехтуванням. Висхідний розріз, низхідний розріз, горизонтальний розріз і укол — ці чотири рухи, доведені до абсолютної межі, і складали основу перших форм. Починаючи з п’ятої, Стиль Сонячного Меча вже не був просто мечем. Це було щось ближче до магії… або навіть до дива.
За нормальних обставин у Дейла просто не вистачало мани, щоб використати щось вище четвертої форми. Але тепер, після того як він випив Підсилювач Клейма Душі, протягом п’яти хвилин він міг дотягнутися до рівня, що зазвичай був для нього абсолютно недосяжним.
Біле сяйво, яке виривалося з меча Дейла, змусило демонів відсахнутися, закриваючи очі.
— Гах! М-мої очі!
— Що це за світло?!
Вони навіть не встигли звикнути до сліпучого сяйва, як із моторошними звуками голови трьох демонів відлетіли від тіл. Решта завмерла в шоку.
— Щ-що за чортівня?!
Дейл навіть не рухався. Це було світло, що лилося з його меча. Тіла тих, хто торкався його, розсікало, ніби самим лезом.
Один демон кинувся вбік, намагаючись уникнути смертельного сяйва, й закричав:
— Ц-це світло! Не дайте йому торкнутись вас!
Та навіть легкий рух меча — і його тулуб розірвало навпіл. Це був удар, що ігнорував дистанцію. Кожен, кого торкалося біле світло, падав у крові.
— Ви, ідіоти! — люто заревів Калікс. — Не тікайте, як боягузи! Навалюйтесь усі разом! Він один!
За наказом демони вихопили зброю й кинулися на Дейла.
— Т-так, пане!
— В оточення його!
Але ще двох розрубало світлом, перш ніж вони встигли наблизитись.
Утім, кільком вдалося прорватися. Один демон вихопив короткий спис, що тріщав темною маною, і вдарив просто в груди Дейла.
— Здихай, виродку!
Удар був ідеально підібраний по моменту — Дейл щойно замахнувся. Спис летів точно в життєво важливу точку. Але Дейл вишкірив зуби й провернувся з ювелірною точністю, затиснувши спис під пахвою. Рух був настільки тонким, що найменша помилка означала б проколотe серце. Навіть бувалі герої не ризикнули б таке виконувати.
— Ти що, псих— — встиг сказати демон.
Дейл не вагався ні миті, ніби мав у запасі кілька життів. Він смикнув спис і голою рукою скрутив демону шию.
Інший демон, що біг з піднятою зброєю, захрипів, побачивши, як ламається шия його товариша.
Дейл жбурнув зламане тіло на землю, як сміття, й облизнув губи, ніби смакуючи.
— Що, вже страшно? А минула лише хвилина.
І він рвонув, мов хижак, у натовп. Демони запанікували.
— Гааа!
— ААААРГХ!
— П-прошу! П-пощади! Грркх!
Тих, хто атакував здалеку, він різав хвилями білого світла. Тих, хто наважувався підійти ближче, валив у рукопашному бою. Він тримав спину до стін і колон, не даючи себе оточити, ковзав між ворогами, змушуючи їх зіштовхуватись між собою. Це була не битва — це була різанина. Менш ніж за три хвилини з тридцяти демонів залишилася половина.
Не маючи жодного способу його зупинити, культисти в розпачі подивились на свого лідера.
— Ж-жрецю Каліксе!
Калікс так стиснув зуби, що вони аж скрипнули.
— Нікчеми!
Що це за чортів монстр?! — майнуло в нього.
Формально цей хлопець був лише кадетом. Але навіть кадет іноді міг бути сильнішим за діючого героя. Таке траплялось. Юрен Геліос, наприклад, три роки поспіль утримував перше місце в рейтингу. Ходили чутки, що він перевершував більшість професорів.
Але рухи Дейла — бездоганна техніка, холодна жорстокість під тиском тридцяти ворогів — це було інше. Це був не кадет. Це був ветеран, який десятиліттями пройшов війну й давно мав би піти на спочинок.
— Чорт забирай… — прошипів Калікс.
Він ще навіть не вступив у бій, але вже бачив: ми його не здолаємо.
Навіть із силою, що дала йому титул жреця. Противник був чудовиськом, яке вирізало п’ятнадцять його людей за три хвилини. Але Калікс знав: якщо він утече, та людина його не пощадить.
Від самої думки про гнів Архієпископа по спині біг холодок. Калікс витяг із плаща жезл із вмонтованим каменем мани розміром із кулак і навів його на Дейла. Якщо вже помирати — то забравши його із собою.
Чорне сяйво вирвалося з клейма душі на грудях Калікса, викликаючи десятки шипів темної мани, що зависли в повітрі.
Шторм темних шипів зірвався вперед. Один демон, що потрапив під обстріл, закричав, пробитий наскрізь, але Калікс не зупинявся.
Дейл цокнув язиком.
— Стараєшся, як можеш, га?
І замість відступу він рвонув уперед, гепнувши ногою в підлогу, застосувавши Бойовий Стиль Бералда: Крок Тремору.
Сховище здригнулося, немов від землетрусу. Гнилі дошки й грудки землі зірвалися з підлоги, формуючи імпровізовані щити, що перехоплювали шипи.
Калікс скривився, мружачись крізь хмару пилу. І в ту ж мить сліпучий білий промінь прорізав пил, зачепивши руку з жезлом. Плоть розірвало, бризнула кров, а слідом ударив пекельний біль.
— Кхрргх!
Стиснувши зуби, Калікс схопив напіввідсічену руку, але часу на стогін не було. Він перехопив жезл здоровою рукою й втупився в Дейла.
Скільки б шипів він не випустив, цього монстра не зламати грубою силою.
Калікс глибоко вдихнув і стис камінь мани на верхівці жезла. Той загудів, резонуючи з темною маною. По поверхні пішли тріщини — і камінь розсипався в пил.
Принісши камінь у жертву, Калікс викликав магію, дозволену лише слугам його господаря — Архієпископа Астарота.
— О ілюзіє снів, почуй мій заклик!
Це було жахливе закляття, що ув’язнювало ціль у світі ілюзій — так званому Сновидному Полоні, де розум ламався й кришився.
Кров потекла з очей і носа Калікса. Він тягнув силу, що перевищувала його межі. Він був лише жрецем, не єпископом, і магія Архієпископа вимагала ціни, близької до смерті. Але часу вагатися не було.
Коли жезл розсипався в руці, чорна завіса накрила Дейла.
— Потони у Сновидному Полоні й здохни!
Хижак, що роздирав його людей, завмер. Яким би сильним не було тіло, зламаний розум означав кінець. Побачивши, що Дейл стоїть нерухомо, Калікс хижо всміхнувся.
— Хуху… так і є. Яким би диким ти не був, магії тієї людини не чинять опір.
Він обернувся до приголомшених підлеглих.
— Поки він не прокинувся, швидко вб—
Різкий, холодний біль прошив йому живіт. Подих урвався. Калікс глянув униз і побачив неможливе: меч, по руків’я вбитий у його черево, і людину, що мала бути паралізованою, просто перед собою.
— Я… як… — вирвалося з нього.
Як він вирвався зі Сновидного Полону? Неможливо…
Губи Дейла злегка скривились.
— Схоже, цей трюк на мене не діє.
— Гх… гхх! — ноги Калікса підкосилися, і він гепнувся на підлогу, стискаючи закривавлений живіт.
Чорна аура, що огортала Дейла, ринула назад у Калікса, ніби звір, що повертається до хазяїна. Закляття було зламане на півдорозі, залишкова мана повернулася до джерела. У цю мить між ними встановився ментальний зв’язок — ментальний резонанс.
Зір Калікса перевернувся. Його різко втягнуло у свідомість Дейла.
— Що… за… пекло… це?..
Усе палало. Світ горів, ревів і тріщав. Куди б він не дивився — нескінченний всепоглинаючий вогонь. Червоне полум’я, мов язики демонів, пожирало ілюзорний світ, який він так старанно створював.
Калікс знав, що таке ментальний резонанс. Але цього він не бачив ніколи.
Що це… за хрінь… що це ТАКЕ?!
У центрі вогню, згорнувшись, сиділа чорна постать. Наче почувши його думки, вона повільно підняла голову. Пара палаючих зелених очей подивилась прямо на нього.
— А… а… ааах!
Забувши про меч у животі, Калікс поповз на чотирьох, намагаючись втекти. Єдина думка — бігти.
Він захрипів і кинувся до виходу зі сховку. Страх перед Архієпископом більше не мав значення. Залишився лише тваринний жах перед цим безіменним кадетом.
— Ааааааа! Т-тікати! Ш-швидше!
Дейл дивився на це з подивом.
— Та що таке з ним раптом?
Він підійшов до втікача й поставив ногу йому на горло. Калікс захрипів. Дейл натис сильніше.
— Ну, з тебе я все одно нічого не витягну через той геас. Тож можеш здохнути.
Шия Калікса неприродно викривилась. Його тіло сіпнулося — і завмерло.
Решта демонів стояли мов укопані, дивлячись на мертвого лідера, який не зміг навіть нормально чинити опір.
— П-пане Каліксе?..
— Не може бути…
Вони почали відступати, перелякано переглядаючись.
Дейл глянув на свій Герой-годинник, а потім усміхнувся, дивлячись на них.
— Подивимось… хвилина ще є. Цілком достатньо.
І знову сліпучий спалах білого світла розірвав темряву сховку.