Матеріалізувавши своє тіло у ванній кімнаті на 4-му поверсі, я вийшов у коридор і піднявся сходами на 5-й поверх.
Затишшя перед бурею. Піднімися всіма сходами і він буде там.
На щастя, діти зупинилися на 4-му поверсі, коли тікали від охоронця. Інакше одна людина могла б загинути.
Піднявшись усіма сходами, можна побачити людську фігуру, що висить посеред коридору на 5-му поверсі. Монстр, схожий на труп, який, здається, покінчив життя самогубством, повісившись на мотузці. [Суїцидальний підступник].
Зайшовши в коридор, монстр промовляє.
[Помремо.]
[Як я можу жити в цьому світі, коли з мене знущаються, я не можу вчитися, а батьки мене ненавидять, давайте просто помремо зручно.]
В той же час зі стелі спускаються незліченна кількість мотузок. Як змії, вони ціляться мені в шию.
Розсікання.
Я перерізав одну з мотузок ножем і побіг до нього. Матеріалізація має обмеження в часі, тому я маю швидко це завершити.
[Ти ж знаєш, що в тебе немає майбутнього, якщо ти не підеш до коледжу, правда?]
Вилетіло стільки мотузок, що закрило моє поле зору. Було неможливо перерізати ці незліченні мотузки одну за одною, але уникнути їх було можливо, якби ви знали закономірність. Якщо розглядати підлогу коридору як комбінацію квадратних плиток у плитці на 9 годину від мого місця є проміжок
Коли я кинувся на плитку, петлі ледве пройшли повз.
Дійсно, закономірність здається такою ж, як і в грі. Тривіальний моб, який навіть не є босом, з рівнем складності, який мене дратував. Скільки збережень я завантажив через цього хлопця... Ти мертвий.
Якщо ти швидко перейдеш до наступного на 1 годину, зверни увагу на різницю в часі та перейди до 12 години.
Його реакція посилюється, коли він бачить, як я проходжу крізь мотузку, як щур.
У будь-якому разі, відстань поступово скорочується. Він підготував остаточний удар берсерка, але я не мав наміру його чекати.
Бух!
Коридор наповнився неймовірним важким звуком слабкої дівчини, що б'ється об підлогу.
Після поглинання інших монстрів, я використав свої збільшені фізичні здібності, щоб кинути своє тіло в істоту, пропускаючи удар.
Я полетів прямо до нього та розмахнувся ножем.
Розсік.
Я перерізав мотузку, яка його душила. У монстра, який упав на землю, стався напад і він закричав.
[Не можу померти, провалився, провалився, провалився, провалився!!]
–Тебе не існує. Тож ти не помреш.
[Ні, я покінчив життя самогубством, бо з мене знущався Чхве Мі Йонг, і в мене були низькі оцінки].
–Учня на ім'я Чхве Мі Йонг не існує в цій школі. Його ніколи не було і немає зараз.
[Брехня.]
–Ти ж знаєш, що треба бути живим, щоб покінчити життя самогубством, правда? Крім того, яке самогубство через погані оцінки? Це ж початкова школа.
[...Брехня.]
–Чому ти продовжуєш брехати, це все, що ти можеш сказати? Зітхаю, що це таке? Я думав, що ти [самогубець], але ти просто ідіот? Якщо ти збираєшся брехати, то маєш бути правдоподібним. Навіть якщо тебе спіймають, ти плачеш. Ідіот. У мене поганий настрій, тож йди геть~
[...]
Після паузи він перетворився на дим і був поглинутий мною. Час матеріалізації знову збільшився.
Кліше, складене зі шкільної історії про привидів, у якій учень покінчив життя самогубством. Фальшивий привид учня, який насильно зайняв місце шкільної історії про привидів. Це була справжня природа цього монстра. Його можна викорінити, перешкоджаючи самогубству та заперечуючи його існування.
Чи могли всі діти уникнути такої широкомасштабної атаки, сказавши їм, як від неї ухилитися? Зовсім ні. Зі мною це було можливо, тому що моє тіло було з монстра.
До речі, було б набагато легше, якби я використав телепортацію Слендермена, але я не можу її використовувати.
Можливо, це тому, що я менш адаптивний? Я думав, що якщо поглину цього монстра, то зможу літати, як по канатах, але нічого не вийшло.
Можливо, навички іншого монстра не можна використовувати.
По-перше, бій з монстрами навіть не з'являється в грі, тому дивно очікувати цього.
Час покаже, чи це можливо, чи ні.
Я взяв талісман і один особливий предмет, залишений після зникнення монстра і повернувся до дзеркала.
А тепер повернімося до дітей.
Зміна точки зору – Ха Рім (деякий час тому).
Елла, яка спостерігала за нами з кутка дзеркала, зникла.
–Вона залишилася поруч з нами на випадок небезпеки?
Я сумніваюся, що Елла цього разу дотримається своєї обіцянки.
Хоча я про це й просила, я не очікувала, що вона так легко нам допоможе. Це було зовсім не те, що вона збрехала нам у особняку.
Коли я побачила щоденник у особняку, я подумала, що, можливо, вона просто хотіла «друга», у чому я майже впевнена. Але чому вона хотіла нас убити?
Можливо, вбивство людей вважається «грою»? Можливо, вона подумала, що спроба нас убити – це гра між друзями. Елла – і монстр, і дитина.
Якщо так...
–Ха Рім, чому ти така тиха?
Су Хо запитав, ніби в дзеркалі були монстри. Його обличчя було серйозним, бо ми були в ситуації, яка була дивною, навіть якщо це було правдою.
– У мене склалося враження, що Елла спостерігає...
–...Можливо.
Кьон Мін сказав, що якби це був привид, ховатися та спостерігати було б так само природно, як дихати. Для нього Елла – жахливий привид. Щоразу, коли згадувалося слово Елла, він найбільше хвилювався. Я розумію реакцію Кьон Міна. Не дивно, Елла безпосередньо катувала його і він навіть кинув у неї пляшку вина, тож він, мабуть, думав, що першим загине, якщо вона розлютиться.
–Якщо вона справді спостерігає, хіба це не попередження швидко зловити ще одного привида? Нам краще поспішити.
Я та інші погодилися з цією ідеєю. Ніхто не думав, що терпіння Елли буде добрим.
–Далі підемо до вольєра.
Знову ж таки, дивно специфічне місце. Кьон Мін має намір виконати слова президентки, але серед чотирьох був один таємничий монстр, про якого не знала лише Ха Рім, тому він вирішив розповісти їй.
–До речі, є одне місце, де ми знайшли монстра.
–Що? Де?
–Коли ми спробували спуститися поверхом по сходах навпроти тих, звідки ми зайшли, там був жахливий трупний монстр. Не думаю, що ти його зустрічала... Це справді огидно... Фу...
Він не надто вразився, бо побачив його в такій терміновій ситуації, але коли він знову подумав про це, то вперше в житті Кьон Мін відчув таку огиду.
У інших учасників також був поганий колір обличчя. Вони так відреагували, просто подумавши про це. Вони думали, що буде краще, якщо їх переслідуватиме Елла.
Якщо Елла дала мені місця, чому вона сказала лише два місця? Залишилося три талісмани, а оскільки я щойно отримала один, тепер у мене два. Здається, залишилося лише два монстри.
–Давайте подумаємо про стратегію, а потім вирушимо туди. Труп... Чи було в ньому щось незвичайне?
–Це був понівечений труп, ніби його гризла маленька тварина. Я зустрів його, коли за нами гнався охоронець, тому більше нічого не знаю, – Су Хо відповів замість Кьон Міна, у якого все ще був поганий колір обличчя. Оскільки це маленька тварина, мені спала на думку одна.
–Це маленька тварина, яка гризе... хіба це не пацюк?
–Якщо це пацюк... це точно відповідає образу. Але чи є якісь історії про привидів пацюків?
Почувши слова Су Хо, Кьон Мін відкриває блокнот, поправляючи окуляри. Однак, чим більше він гортав блокнот, тим розпливчастішим ставав його вираз обличчя.
–...Цього разу у мене немає жодних здогадок. Пацюки, які переносять хвороби. Щуролов. Пацюки, які їдять нігті та перетворюються на людей. Сказати, що це історії про привидів...
Це досить розпливчасто. Після хвилини мовчання, коли він не міг придумати жодної ідеї, я запропонувала це.
–Мабуть, цього разу мені доведеться побачити це на власні очі.
Учасники кивнули. Я стояла на сходах з іншого боку другого поверху, керована іншими. Якщо ти спустишся сюди, ти зустрінеш цього монстра, чи не так?
–Будь обережна, Ха Рім.
Зробивши жест на знак схвалення в бік Ин Чжон, я тихо спустилася сходами.
Потім прямо знизу почулося бурмотіння. Я висунула голову і спостерігав за його джерелом.
Те, що я побачила, був труп, понівечений і з'їдений до нудоти. Шматок м'яса людської форми з просвердленими та з'їденими дірками. Фу. Я ледве витримала нудоту.
Я уважно роздивилася. Він був приблизно такого ж зросту, як і я, і носив бейдж. Його не можна було добре розгледіти, бо він був весь у крові, але слова «на службі» були чітко видно.
[Тосун-а, Сандо-а, давайте їсти. Сьогодні я таємно приніс моркву з городу... Якщо мене спіймають...]
–...?
Після цього щось вилізло з рота трупа. Це був кролик. Кролик з червоним ротом. Він зустрівся з моїм поглядом.
[Кік!!!!]
Кролики почали вилазити з рота трупа без зупинки. Я втекла від кричущих кроликів.
–Біжіть усі!
–Ааааааа!
Кролики пускали слину та ганялися за нами. Кого б не спіймали, нічого доброго не станеться. Тож ми бігли без зупинки. Але я не повинна просто тікати. Я маю знайти спосіб щось зробити.
–Чи були якісь історії про привидів про кроликів?!
–Немає! Але я вже чув про те, що вони розводять кроликів у розпліднику!
Я чула про це вперше, але Кьон Мін добре володіє інформацією. Розплідник – це також те місце, про яке мені розповідала Елла. Кролики та місця розмноження. Я зрозуміла, що між цим є великий зв'язок.
–Ходімо до розплідника!
–Добре!
Ми почали бігти до розплідника, який був порожній.
Як не дивно, там було встановлено багато камер спостереження, тому це було помітно. І чому школа розводила кроликів?
Вони намагалися вибратися зі школи. Однак швидкість кроликів була швидшою, ніж очікувалося.
Навіть якщо ви зараз шукаєте підказки в місцях розмноження, чи можете ви відреагувати, якщо кролик буде прямо перед вашим носом?
–Кафетерій! Ходімо повз їдальню та заблокуємо кроликів!
Кафетерій знаходиться за їдальнею. На маршруті немає жодних перешкод. Крім того, я чула, що двері їдальні відчинені для вчителів, які приходять під час канікул.
Я вибила двері їдальні та зайшла всередину. У той же час учасники, які зайшли разом, зачинили двері та заблокували їх.
Бах! Бах! Бах! Бах! Бах!
–Фу... Ми можемо втриматися! Ха Рім, ми будемо блокувати. Ти знайди підказку!
–Зрозуміла!
У той момент, коли я вже збиралася вийти через задні двері їдальні, Ин Чжон сказала: –Я не знаю, чи це допоможе, але бейдж чергового лежить у коробці, коли виходиш через задні двері! Чи то для розплідника, чи то для їдальні, всі його використовують!
–Добре!
Коли я вийшла з їдальні, я побачила вольєр. Однак, місця розмноження, які мали бути порожніми, були переповнені незліченною кількістю кроликів, що кишіли, як таргани. Вперше я зненавиділа кроликів.
–Що ви їсте?
У годівниці для кроликів було невпізнане м’ясо.
–Заспокойся. Це загадка і історія про привидів одночасно. Просто знайди недоліки в конструкції... Як привид з червоно-синього паперу...
Я впорядкувала підказки досі. Кролики, трупи, що поїдались, їжа, чергування, розплідник, який більше не працює, та безліч камер спостереження.
–...
У розпліднику багато камер спостереження, бо діти піддаються ризику.
Зараз я не бачу жодної небезпеки, але камер багато.
У минулому були фактори ризику. Тобто, подія, яка сталася раніше.
Чи це пов'язано із закриттям розплідника?
–Добре...
Увага зосереджена на нашій школі, а не на звичайних міських легендах. Якщо історію, яка поширюється лише серед учнів нашої школи, вважати історією про привидів... Давайте спробуємо пов'язати це з характером школи.
Директор нашої школи завжди наголошував на безпеці, кажучи, що перший пріоритет – це безпека, а другий пріоритет – також безпека.
Ось чому безпека є головним завданням у кожному класі.
Директор наголошував на цьому навіть під час навчання і через це виснажливий час навчання затягнувся, тому ми всі плакали.
Наш класний керівник дорікнув нам за скарги, оскільки це було потрібно після того, як у минулому зникла людина з нашої школи...
–Ось воно!
Загадка вдається. Якщо учень у розпліднику зник безвісти, логічно, що на місці зникнення є багато камер спостереження! Якби це була особистість директора, він би скасував роботу цього місця.
Важлива реакція дітей. Тож виникли абсурдні чутки. Зникла дитина чергувала у розпліднику. Тож, що, якби існувала історія про привидів про дитину, яку з'їв кролик? І саме ці кролики відтворюють цю історію про привидів.
–Навіть якщо подумати, це смішна ідея, але хіба це якось не спрацювало б?
Я повісила табличку «черговий», яка була поруч із задніми дверима їдальні. Я взяла віник, який лежав на підлозі і витягнула ним усе м'ясо з годівниці.
Кролики, яких потурбували, шалено бігали, ніби розлютилися.
Цього разу я знайшла моркву, якої раніше там не було. Ніби зробивши все правильно, це, здавалося, привело мене до правильної відповіді.
–Ходімо! Їжте!
Однак кролики не їли моркву, навіть якщо їм її дають. Що ж мені робити...
У мене, яка хвилювалася, виникла ідея.
–Тосун-а, Сандо-а, давайте їсти. Сьогодні я таємно принесла моркву з городу...
[...]
Кролики зникли один за одним. І залишилося лише два кролики, але це були ніжні, звичайні кролики. Вони підійшли і з'їли моркву.
В результаті не було жодного кролика, який би жадав м'яса і нікого з чергових не вбили чи не з'їли.
–Вже все готово?
Ніби у відповідь, раптово впав білий талісман. Піднявши його, кролики, які їли моркву, також зникли.
–...З цим залишився лише один талісман. А, у всіх все гаразд?!
А що, якби вони постраждали?
Я поспішно повернулася до групи.
Там були виламані двері та діти, що злиплися разом. А ще там була Елла, яка грубо витирала з ножа рідину, яка, ймовірно, була кров’ю кролика.
Червоні очі Елли зустрілися з моїми.
–Ти тут~?
З якоїсь причини я подумала, що червоні очі Елли гарні.