Лінь Мін не пропустив ні слова. Повернувшись до кімнати, він швидко зібрав свої маленькі речі і поспішав до виходу. У домі був повний хаос, і серце господині обливалося кров’ю. Набравшись сміливості, вона викрикувала йому в спину:
— Ты... Ти не можеш просто так піти! Ты... Ти повинен ... Мусиш заплатити за збитки!
Лінь Мін раптово застиг і обернувся, зміривши погляд зі старої коми.
— Заплату?
— Заплату... да... — Голос господині ставав все тихішим і невпевненим. Під поглядом хлопця, холодного і глибоких наче бездня дев'яти підземних, його пробрала мимовільна тремтіння.
Ліню Мін, не марнуючи часу на суперечки, раптово навів сильний удар по стіні. Роздався глухий гуркіт, з потоличних балок висипалася пил і в цеглі зіяла слизна діра. Господиня скрикнула, закочувала очі і відразу втратила почуття.
Лінь Мін підхопив свій вузол і вийшов з дому, навіть не глянувши на валяючого на підлозі прихвостнятко-осінья. Він добре розумів, що нинішня сутичка не зійде йому з рук і господар цього побитого слуги обов'язково спробує помститися. Але Ліню Мін нічого не жалкував.
У житті потрібно виявляти терпеливість і стриманість. Якби сьогодні до нього прийшов справжній майстер бойових мистецтв, якому він не зміг би протистояти, Лінь Мін вважав би за краще терпіти образу. Але коли перед ним виявився лише нікчемний слуга, який знає кілька прийомів і покладається тільки на авторитет свого пана, то зносити було б верхи слабкості. Який сенс займатися бойовими мистецтвами, якщо дозволяти будь - якому збросту витирати об себе ноги? Це суперечило його способу воїна.
Залишивши житловий квартал, Лінь Мін на ходу прикинув, де йому тепер зупинитися. Гостинниці в місті були переповнені, та й ціни там кусалися. Він не боявся ночувати просто неба, але Лінь Сяодун точно цього не допустить і потягне до себе. А якщо він переїде до свого друга, то син воєначальника відправить людей і туди. Зрештою Лінь Сяодун теж втратить житло, і їм обом доведеться спати на вулиці. Крім того, з огляду на грубу вдачу цих людей вони могли прислати найманців, для яких покалічити людину - звичайна справа. Лінь Мін не хотів втягувати друга у свої неприємності.
Де ж знайти притулок? Трохи подумавши, він згадав про одне місце: « Даминсюань» — один з найвишуканіших ресторанів у місті Небесної Удачі. Там ціни були дуже високі, а серед відвідувачів — лише заможні й аристократи. Заповідь мала таких впливових захисників, що навіть син воєначальника не посмів би там дебоширити.
Звичайно, Лінь Мін не збирався витрачати гроші на прожиття. Він прийшов туди найнятись на роботу. Його батьки колись тримали трактир, так що Лінь Мін вмів готувати і дуже непогано. Але він не мав ілюзій, що зможе тягатися з найкращими кухарями міста Небесної удачі. Насправді його головним талантом в кулінарному насправді була зовсім не жарка або варіння...
***
Коли Линь Мін підійшов до "Даминсюань", ресторан все ще сяяв вогнем. Він працював до глибокої ночі і вважався найбагатшим у місті. Одяг хлопця був надто простий, і його підозрілим поглядом окинув швейцар біля входу. Очевидно, що чоловік не був схожий на клієнта, який міг дозволити собі вечерю в такому місці. До того ж на вигляд хлопця було лише років п’ятнадцять.
Але швейцар виявив належну освіту і ввічливість, запитав:
- Хлопче, ти прийшов з батьками?
Ліній Мін похитав головою:
— Я шукаю роботу.
Навіть у терплячего швейцара поповзли вгору брови. Яку роботу може виконувати 15 - річний підліток? Підносити страви повинні статні красуні років вісімнадцяти, на вході потрібні високі і представниці молоді люди, а на кухні ... Чи може п’ятнадцятирічний хлопчик бути кухарем?
« Іди і працюй, не завдаючи собі клопоту », — з сумом відштовхнувся швейцар.
- Я справді вмію працювати. Дозволь мені пройти на кухню і показати себе, — наполягав Лінь Мін.
- І що ти вмієш? — З роздратуванням запитав той.
Ліню Мін ледь помітно усміхнувся і відповів:
- Розділяти туші.
- Що? - Швейцар поспішав.
Поділка туш, або мистецтво обвалки, - справа рідкісна і специфічна, далеко не в кожному ресторані для неї тримали окремого майстра. Суть роботи полягала в тому, щоб ідеально розчленувати тушу забитої худоби або здобичі на полювання звірини на частини. Існувала давня легенда про кухаря Діна, який розділяв биків з таким вишуканням, що його ніж роками залишався гострим. Для цього йому було достатньо одного року, а м’ясний майстер ходив за місяць і витрачав на одну тушу південку й перетворював його у лахміття.
У « Даминсюань» часто доводилось мати справу не з звичайними биками, а із лютими звірами. М’ясо багатьох з них було делікатесом, але їхня луска, шкіра, кістки та жила були надзвичайно міцною. Зазвичай люди мусили докладати неабияких зусиль, щоб відрізати хоч шматочок. А щодо майстрів бойових мистецтв, то благородний чоловік тримається подалі від кухні. Майстер не міг би опускатися до такої брудної роботи, а якщо б він взявся за цю роботу, то без жодних ознак анатомії та розташування суглобів покладався б лише на грубу силу — перетворити ніжне м’ясо у масу, непридатна для вишуканої страви.
Для Ліні Міна шлях у бойових мистецтвах почався саме з розділини туш. У тракті батьків це було його щоденним тренуванням протягом декількох років. Ця робота була виснажливою і вимагала не менше зусиль, ніж удари по тренірових стовпах. Лінь Мін ніколи не вважав себе обдарованим генієм, він покладався лише на свою старанність і нескінченні повторення. Його міцний фундамент у бойових мистецтвах тягався з кожним рухом ножа.
Швейцаре, не в змозі випробувати настирного юнака і зрештою відвів його до кухні.
— Сестра Лань, тут цей хлопець хоче найнятися обвальником.
— Обвачником? — У кухні "Даминсюань" красива жінка років двадцяти двох в яскраво-червоному ципао окинула Лінь Міна оцінюючим поглядом. Помітивши його поношений одяг і вигляд біженця з купою тюків, вона злегка нахмурила брови й неохоче звернулася до швейцарського: « Ти що робиш? Навіщо тягти когось на кухню? Дун-цзи, дай йому трохи дрібниць і випроводь.
Красуня очевидно прийняла Лінь Міна за хлопця, який потрапив у халепу. Швейцар, який захвилювався - насправді він намагався виставити хлопця за двері ще раніше, але той наче вріс ногами до землі і ссунути його з місця не вдалося.
— Слухаюсь, — сказав юнак на ім'я Дун-цзи, який зайнявся обвалкою кісток і попрямував до Лінні Міну.
Але в той же момент у очах усіх стало дуже сумно. Дун-цзи відчув, як його рука раптово спорожніла - обвалковий ніж, який він щойно тримав, опинився в руках хлопця. Не встиг хлопець опам'ятатися, як Лінь Мін вимовив:
- Я прийшов не милостиню просити. Пані, подивіться на мою майстерність перш ніж виганяти.
Жінка була трохи здивована. Вона подумала: « А дитина-то не просто, очевидно практика». Коли вона викинула з поля зору непоропного Дун-цзи, то сказала:
- Безтолочь, навіть з дитиною не спрацював. Сходи на склад, принеси свиню тушу. — Потім вона повернулася до Ліні Міна: « Якщо ти підеш за пів години, я залишу тебе в Дімінзюані.
Дун-цзи, відчуваючи себе осоромленим, вугрумо розгорнувся, щоб йти за свинею, але Лінь Мін зупинив його:
- Не потрібно свині. Давай он того.
Він вказав на тулуб драконячих, що лежала неподалік.
Жінка отропеліла. Звір драконячих жив — лютий звір другого рангу. Все його тіло пронизано безліччю житлових будинків, які майже неможливо розрубати звичайною зброєю. Проте коли додавали трави і наполювали їх три дні, то отримували неймовірно ароматну та варильну бульйон. З такою тушою іноді навіть не доходили вправні обвальники, а цей хлопець був занадто зухвалим.
— Ты знущаєшся? Ця тварина стоїть понад сотні золотих лянів. Якщо ви зіпсуєте, то чим вам заплатити? - Знущався Дун-цзи, все ще зливаючись через відбитого ножа.
Красуня виринула і обсадила помічника:
- А тобі під силу її зіпсувати?
Дун-цзи осекся. Звір драконячих жив — це не свиня, а вівця. Звичайна людина з ножем навіть лускою не прорубає, так що зіпсувати таку тушу - теж завдання не з легких. Жінка кивнула Ліню Міну:
— Режь!
Лінь Мін вибрав найкращий обваловий ніж на кухні. Йому доводилось розділяти звіра драконячих жив лише кілька разів, і це було не по кишені простим людям. Глибоко вдихнувши, він обережно озирнувся на луску звіра і почав визначати місце проживання. Цей процес зайняв добрих п'ятнадцять хвилин. У свідомості Ліні Міна почала будувати детальну карту будови дикого звіра, яку він відкладав зі своїми старими знаннями.
Ті, хто оточився, почали втрачати терпіння.
- Що він тягне? Чому не ріжуть?
— Досить напускати туману, приступай вже!
Їх можна було зрозуміти. П’ятнадцятирічний підліток, який замахнувся на тушу другого рангу - все це виглядало як безглуздий жарт. Але Лінь Мін не чув їх шепота. Як тільки він брав ножа, його погляд ставав надзвичайно зосередженим. Розділка для нього була рівносильна медитації.
Зрештою Лінь Мін зробив перший рух. Він не використовував сокири і тесак — лише вузький ніж, який здається важко прикласти до сили. Але в його руках цей простий інструмент набув неймовірної гостроти. Як тільки лезо торкнулося туші, луска драконячих розходилась наче по маслі.
Присутні відразу замовкли. Щоб зробити це, потрібна була сила у зап'ясті не менше трьохсот цзіней. Зазвичай цю тварину треба було рубати сокирою або розливати пилом. Ліня Міна плавно ковзала між людьми з надзвичайною легкістю. Чувся ритмічний шорх, і незабаром з-під шкіри виявилися білі жилети.
Дивлячись на те, як невимушено діє Лінь Мін, Дун-цзи протёр очі, не довіряючи побаченому. Невже цей хлопець дійсно ріже звіра драконячих жив? Рухи Лінь Міна були текучими, наче вода. Зрідка він зустрічався з особливо міцними пучками, які не можна було обминути. Менш ніж за годину туша була поділена на ідеальні шматки. Біля них лежали акуратні стопки білих волокон, які були найціннішими для тих найгарячіших.
Побачене змусило всіх зацікавитися. Здавалося, що робота далася Ліні Міну легко, але фахівці знали про це колосальне завдання. Зазвичай для такого завдання потрібно було чотирьох-п'яти міцних чоловіків і пів дня часу. Але юнак лише злегка розфарбувався, і на його думку було ясно, що він без труднощів впорається ще з парочкою таких туш.
Вночі в "Даминсюань" потік замовлень спав, і багато працівників кухні зібралися поспостерігати на видовище. Коли в приміщенні запанувала тиша, Лінь Мін відклав ніж і вимовив:
- Тепер я можу тут залишитися? Мій робочий день не повинен перевищувати двох годин. П'ять золотих лянів на місяць. І ще одна умова: харчування і проживання за ваш рахунок.
Красуня недовго розмірковувала і кивнула:
— Договорились!
Прохання Ліні Міна були високими, але він того коштував. Його швидкість дозволяла зробити за дві години величезний об’єм роботи, а головне — майже не було відходів, які були необхідні для того, щоб працювати з дорогими складниками.
Отже, Лінь Мін почав працювати в "Даминсюань". Ці дві години він не вважав загубленим часом, адже це теж була тренування. Якщо удари по стовпах розвивали руйнівну силу, то на них був спрямований контроль і точність. Тієї ж ночі він залишився на складі і на одному диханні розділив трьох лютих звірів першого рангу. Коли він закінчив, град лив з нього градом і м’язи рук обпадали від втоми. Він вирішив розділити останню тушу і відпочити.
Для закінчення акорду він обрав звіра другого рангу — золотоспиленого ящера. Чекати цього створіння могли дробити камені, а в горах він рив тунелі так само легко, як якби це був м'який сирець. Оскільки Лінь Мін мав запас справжньої сутності, йому довелося докласти неабияких зусиль, щоб розтягнути черевця. Він спеціально вибрав цю складну звірину, щоб перевірити свої обмеження.
Коли луска піддалася, стало легше. Ніж звичайно заскочив між м'язи, але раптово наткнувся на щось тверде. Кость? Ні, у черевній порожнині не повинно бути кісток. Камінь? Теж навряд чи. Золотосплинна ящера іноді загладжує каміння, але потужна шлунканна кислота швидко перетворює їх на струмінь. Невже це... внутрішня алхімія?
При цій думці серце Лінна Міна радісно їхало. Ядро звіра другого рангу дорого коштували, а якщо користуватися ним самому, то це принесло б велику користь нашому тілу. Лінь Мін надів рукавичку і обережно уникав сідкого шлункового соку. Але його розчарувало те, що він був готовий до цього. На долоні лежав кутовий предмет кубічної форми, в той час як ядра алхімії завжди були ідеально круглими.
Схоже, це дійсно був якийсь дивний камінь. Сірий куб з неприродно гладкими гранями, наче виточеним майстром. На всіх шістьох гранях було вирізано загадкові чорні символи, від яких віяло стародавньою таємницею. Металл? Лінь Мін уважно оглянув знахідку. На метал не схоже, але і на звичайний камінь теж. Можливо, якийсь рідкісний вид нефрита?