- Брате Мін, ти сьогодні був просто в ударі! — Не мовчазна, твердив Линь Сяодун, поки вони йшли дорогою.
Линь Мін мовчав. Його денна промова була сповнена гідності, але він добре розумів: перевершувати Чжу Яня буде надзвичайно важко. Це вимагатиме від нього величезних зусиль.
Важка праця і злидні не лякали його, але приховані травми неможливо було вилікувати однією лише силою волі. Потрібні були медикаменти, а будь - яке знахідку коштувало багато грошей.
Сяодун, ніби вгадав його думки, додав:
- Брате Мін, ти просто тренуйся. Не хвилюйся про гроші, я щось придумаю. Мій старий чоловік має таку ситуацію, але в торгівлі він майстер. Пару сотень золотих я точно розбуду.
Лінь Мін сповільнився крок і подивився на свого друга. У житті багатьох людей, які готові до успіху, але тих, хто простягає руку в біді, є одиниці. Між братами часто звучать короткі слова подяки, але Лінь Мін зупинився і щиро сказав:
— Сяодун, спасибі тобі.
— Все, зав’язуй, я таких ніжних почуттів не виношу, — відмахнувся той. — У мене великих амбіцій немає, в академії Семі Тайн робить лише для того, щоб батько пишався мною. Брат Мін, я в тебе вірю. Коли станеш великим майстром, не забудь приглянути за мною, ха-ха!
Ліню Мін також відкрито усміхнувся:
- Обов'язково! Заради такого брата, як ти, я пройду цей шлях до кінця.
***
Линь Мін повернувся до себе вже затемно. Він знімав кімнату в місті Небесної удачі. Упродовж періоду від реєстрації до екзаменів житловий будинок став дефіцитним товаром: заїзди були переповнені, а ціни злетіли в півтора рази. Багатьом кандидатам доводилося орендувати приватні кімнати, і варто було це теж недешево.
Його помешкання було крихітною камелею площею майже 10 квадратних метрів з найпростішим обстановкою. Лінь Мін сів на ліжко, щоб розпочати медитацію, коли хтось постукав у двері.
На порозі стояла господиня — тучна жінка років 50. Зазвичай вона була завжди незадоволеною і пристойною, але зараз на її обличчі сяяла зашумлива усмішка, що відразу насторожило Лінь Міна.
- Пані господиня, щось сталося?
— Э-э... Розумієш, синку, тут така справа... Не міг би ти звільнити кімнату?
— Хм? — Линь Мин нахмурився. - З чого б це?
— Ха! Я знімаю цю кімнату, і їй було неприємно чути голос чоловічої статі. З коридору вийшов чоловік з щуряним обличчям і завмер із смішницькою ухмилкою.
Ліню Міну вистачило секунди, щоб дізнатися його. Це був один з слуг, які супроводжували сьогодні Чжу Яня і того вельможного юнака. Очевидно, той хлопець вирішив бути перед Чжу Янем і підіслав прихвостнятко, щоб насадити йому. Цей комерсант легко схилив жінку на свою сторону, коли дав господині декілька разів вищу ціну.
Тепер, коли в місті не було де впасти, знайти нове житло було майже неможливо. А якби він і знайшов, цей прихвостень би знову все зіпсував.
Обличчя Ліни Міна потемніло. Він холодно подивився на господиню:
— Ми домовлялися про оренду на п’ять місяців, і я платив їх вперед. Залишилося ще три. І ви хочете, щоб я з'їхав?
Господиня приторно усміхнулася:
— Ну... Я все розумію. Давай так: я поверну тобі гроші за останні три місяці, йде?
— Ха! Повернете за три місяці? Ловко ви все розрахували! — Линь Мін по-справжньому розлютився. Якби її примудрили силою, він би ще зрозумів, але ця жадібна фізіономія викликала у нього тільки лють.
- Гей, легше на поворотах! — заверещала жінка. — У нас був лише усний домовленість, ми не підписували жодного паперу. Дом мій, кому хочу, тому йдаю!
Власники будинків у столиці завжди були зарозумілими, вважаючи всіх прибульцями. А присутність слуги з впливового дому додала їй сміливості.
Тим часом щуроподібних чоловік, який розсміявся:
— Провалюй, поки цілий. Скажу тобі по секрету: я тепер від тебе не залишу. Навіть якщо знайдеш інший кут, я і звідти тебе викину. Так що до самого екзамену можеш сміливо влаштовуватися на ночувати прямо на мостів, ха-ха!
Він буквально захоплювався від захоплення. Знати зарозумілості зазвичай виявляли в манерах і модних вчинках, як Чжу Яня — навіть у гніві він виявляв гідність. Але їхні слуги... Коли такі люди починають задиратися, вони стають втіленням низтості. "Собака, що лає на стороні господаря" - це було саме про нього.
Лінь Мін дивився на чоловіка, який кричав і його погляд ставав все холоднішим.
- На що витріщився? Вдариш хочеш? А ти знаєш, що мій пан - другий син гвардійця міста Небесної удачі? Спробуй тільки чіпай мене, і я влаштую тобі...
- Провалюй! — рявк Линь Мін.
Його кулак врізався точно у переносницю « шини». Роздався глухий удар, і чоловік, наче підкошений, відлетів назад. Він зніс дерев’яні меблі та посуд. Порушитель спокійно впав серед уламків, заливаючи все навколо кров'ю.
Кулак, який міг повалити залізне дерево, зробив свою справу — ніс наглець просто вмивався всередину.
Господиня замерла, витаривши очі. Їй знадобилося кілька секунд, щоб прийти в себе, після чого вона вибухнула істошним криком:
- Допоможіть! Вбивають!
Вона намагалася кинутися геть, наче катається кулю, але її товсті ноги заплуталися в обломках меблів, і вона з важким "плюх" повалилася на підлогу.
Лінь Мін крок за кроком наближався до побитого слуги. Нехай він був лише на першому етапі Закалки Тела, але це не означало, що він слабкий. Більшість жителів країни не мали таланту до бойових мистецтв, а Лінь Мін був одним з тисяч і мав неймовірно працьовитість. Для нього позбутися звичайної прихвости було легше.
Він стогнав від болю. Він і в страшному сні не міг уявити, що Лінь Мін посміє підняти на нього руку. Він витягнув закривавлений палець в бік хлопця:
— Ты... Ти вдарив мене... Тебе конец...
— Не знаю, що буде зі мною потім, але тобі кінець вже зараз, — сказав Лінь Мін. — Він наніс мені в живіт різкий удар ногою.
Чоловік скрикнув і знову полетів кубарем, цього разу пробив дерев’яні двері й вилітав на вулицю.