Джо захворів.
Він був другим найслабшим у групі до того, як викрали Папір, і відтоді він став найслабшим. З Джо все було добре, коли він повернувся з площі, але наступного дня Змієзуб знайшов його непорушно лежачим на сіні, і він невиразно стогнав з яскраво-червоними щоками.
«Він заразився холодною чумою, — сказала Соняшник, торкаючись голови Джо, — і його голова розпечена».
«Я... помру?»
Джо, примруживши очі, тихо запитав.
Ніхто не відповів.
Холодна чума була надзвичайно впертою хворобою, і захворівши можна покладатися лише на те, що організм протистоїть інфекції. Однак фізично здорові люди не часто страждали від застуди — ті, хто був інфікований, як правило, були слабкими, тому мало хто з пацієнтів міг її пережити. Для щурів це був, по суті, був смертний вирок.
«Я піду шукати Канаса», — порушив мовчанку Змієзуб.
«Для чого він тобі потрібен?»
«Щоб благати його дати Джо більше їжі». Він підвівся. «Я чув, що шанси вижити кращі, якщо тримати пацієнта в теплі та годувати».
«Він не дасть тобі їжі», — похитав головою Тигрокіготь. «Ми всі знаємо, що він за людина».
«Точно, він може навіть тебе побити», — сказала Соняшник, збираючи сіно. «Щури ніколи не годують непотрібних людей».
«Джо не непотрібний». — відповів Змієзуб. «Він вміє читати!»
«Всього кілька слів, і яка з цього користь для Канаса? Йому потрібні люди, які можуть красти та грабувати інших».
«...» Змієзуб зціпив зуби, розвернувся і пішов до кімнати керівника. Йому потрібно було постаратися, навіть якщо Канас поб’є його палицею.
На диво, Канас ще не повернувся.
«Тобі пощастило». Коли він повернув повідомлення своїм товаришам, Тигрокіготь усміхнувся. «Або нам, можливо, довелося б дбати ще про одну людину».
Соняшник зітхнула. «Кожен з нас дасть пізніше частину свого хліба Джо, коли настане час роздачі хліба, щоб він міг з’їсти більше».
Однак Змієзубу зовсім не пощастило. Він відчував, що щось не так.
«Потрібно лише півгодини, щоб надіслати повідомлення Криворукому. Зрозуміло, що він не повернувся вчора ввечері через обговорення контрзаходів, але вже полудень, обговорення вже мало бути закінчено». Крім того, коли його люди відчинили двері, він поглянув і зрозумів, що Канас і його кохана зникли.
Невдовзі банда почала роздавати їжу, і Змієзуб зрозумів, що її роздає довірена особа Канаса.
Він отримав лише половину скибки чорного хліба.
...
Через чотири дні стан Джо все ще погіршувався.
Вчора він ще кричав, що йому було холодно, а сьогодні він вже не міг вимовити ні слова. Його колись рожеві щоки почали бліднути, а дихання слабшало.
«Ми старалися як могли», — мляво сказала Соняшник, тримаючи руку на животі.
За останні кілька днів вони віддали половину їжі Джо. Якби не вони, він, можливо, не прожив би і стільки. Тигрокіготь, який раніше був дуже енергійним, також почав виглядати слабким.
Останні кілька днів Канас не з’являвся.
У кімнаті зібралося більше сотні щурів і почали обговорювати це питання. Але це була лише дискусія — зрештою, вони все ще отримували їжу, як завжди. Однак сьогодні було особливо гамірно.
Як і було оголошено, сьогодні був день безкоштовної роздачі їжі.
«Я піду до площі», — після довгих роздумів зціпив зуби Змієзуб. «Нам потрібно більше, ніж просто хліб. Джо міг би витримати, якби я міг принести йому миску гарячої вівсяної каші».
«Ти що, здурів?» Соняшник витріщилася на нього і сказала: «Не забувай, як нас попереджав Канас. Ти справді хочеш, щоб тобі зашили губи?»
«Це якщо він дізнається, що я вислизнув. Ми навіть не знаємо, де Канас зараз. Що, якщо володар міста справді збирається напасти на них?»
«Але його люди все ще тут». Ти думаєш, що вони відпустять тебе, якщо дізнаються? Соняшник глянула на Тигрокігтя. «Не стій без діла, допоможи мені відмовити його».
«Я піду з тобою», — раптом сказав останній.
«Ви обидва...»
«Цей розподіл їжі, можливо, вже зірвано. А може, їжі взагалі немає, і це просто вчинок дворян, щоб все замаскувати. Гадаю, у такому випадку це не слід вважати непокорою попередженням Канаса?» Тигрокіготь смикнув губами і сказав: «Я сильний — я можу збігати туди і назад, несучи Джо на спині, і це не займе у нас багато часу. Канаса зараз немає, а його довірені особи ховаються в його кімнаті і гріються перед вогнем, нас ніхто не помітить».
«Гм...» —Соняшник завагалася.
«Ти просто залишайся тут, — сказав Змієзуб, — щоб ти могла прикрити нас, якщо хтось запитає. Просто скажи, що у нас діарея, і ми пішли шукати затишне місце, щоб полегшити себе. Не хвилюйся, нам не знадобиться багато часу, щоб повернутися назад звідти».
«Що ж, тоді, — озирнулася вона і сказала, — поспішайте!»
...
Змієзуб і Тигрокіготь викралися з хатинки, пробігши весь провулок. Піднятий сніг під ногами мочив їм штани. Незважаючи на те, що холодний вітер, що дув їм в обличчя, був гострим, як ніж, він не міг їх зупинити. Задихаючись, прибувши на площу, вони побачили, що навколо трибуни майже тисяча людей.
Вівсянку справді роздавали!
Обидва швидко підбігли, але їх зупинили двоє охоронців у коричневій формі. «Ідіть повільно, не штовхайтеся та не влізайте повз чергу — інакше вам буде заборонено отримувати безкоштовну їжу».
Змієзуб помітив, що в центрі подіуму була встановлена дерев’яна огорожа. Натовп рухався вздовж огорожі шеренгою, як згорнутий дракон. На кожному короткому інтервалі можна було побачити охоронців, озброєних дивними залізними прутами. Вони були схожі на захисників порядку, тому що людей час від часу виганяли з черги.
«Мій друг захворів... допоможіть, будь ласка? Я вас дуже прошу!» Змієзуб став на коліна на засніжену землю.
«Він голодує кілька днів, йому терміново потрібна їжа!» Тигрокіготь став біля нього навколішки.
«Що за хвороба?»
«Це... холодна чума».
Один з них дотягнувся до Джо, який був без свідомості, і сказав: «Залиште його зі мною. Станьте в чергу».
«Ем...»
«Він знає дорогу назад, правильно?» інший охоронець сказав: «Навіть якщо він не знає, ви завжди можете повернутися сюди, щоб його знайти».
Сказавши це, охоронець пішов з Джо на плечах.
«Що нам робити?» Обоє дивилися одне на одного. Ніхто не очікував, що все так обернеться — за їхніми планами, інша сторона або буде абсолютно байдужа, або пустить їх обійти паркан, щоб отримати вівсянку наперед.
«Давай спочатку повернемося». — вирішив Змієзуб після короткого роздуму.
«Що... назад?» Тигрокіготь здивовано запитав: «Без вівсянки?»
«Нам знадобиться щонайменше півгодини, щоб дістатися туди з цією чергою. У нас можуть виникнути проблеми, якщо ми затримаємося», — він кивнув і сказав. «Ми можемо знову викрастися ввечері, щоб повернути Джо».
Тигрокіготь подивився на вівсянку на дерев’яному столі і неохоче сказав: «Добре, тоді...»
Було щось, що Змієзуб залишив при собі: оскільки оголошення про безкоштовну роздачу їжі здійснилося, чи означало це, що інші дві чутки врешті-решт також справдяться?
Він невиразно відчував, що на вулицю може насуватися хаос.
Повернувшись на Нескінченний Провулок, вони обоє навшпиньки зайшли в будинок, але були застигнуті зненацька.
Соняшник підвісили перед входом зі зв’язаними за спиною руками, стоячи на хиткій дерев’яній лавці. На її обличчі було видно синці. Весь цей час люди Канаса стояли біля неї, глузуючи з них.
«Ви нарешті повернулися з нагодованим шлунком?»