Серце Змієзуба стрімко завмерло.
«Відпустіть…» — страх перехопив його горло. Він відкрив рота, але міг лише прохрипіти глухим голосом.
«Хочеш сказати «відпустіть її»? Добре». Чоловік штовхнув ногою табуретку під ногами Соняшника і її тіло миттєво напружилося, коли мотузка впилася їй в шию. Вона панічно замахала ногами, стискала та розтискала зв’язані руки, але нічого з цього не допомогло.
Тигрокіготь кинувся на допомогу, але його вдарили ззаду палицею по голові, і він упав на підлогу.
«Якби ми вас не чекали, я б вбив її ще раніше. Один з поплічників Канаса глузливо посміхнувся. «Яке гарне виправдання, діарея! Ви, мабуть, не знаєте, але за вами спостерігали. Канас знає, що дворняги не дисципліновані. Ми знали, що нам доведеться навчити вас уроку, щоб переконатися, що ви дотримуєтеся правил банди Кривавої Руки».
«Я винен». Змієзуб став навколішки. «Будь ласка, відпустіть її! Вона навіть не виходила з цієї кімнати!»
«Ця маленька сучка мені збрехала», — знизав плечами підручний. «Вона клялася, що ти просто шукав притулку від вітру. Навіть з двома вибитими зубами вона не змінила своєї історії. Навіщо мені, щоб вона була живою? Щоб вона могла помститися мені?»
Вони хочуть нас вбити. Змієзуб раптом усвідомив. Він насилу підняв голову, побачивши, що боротьба Соняшника слабшає, а її тіло почало напружуватися. Він змусив себе не дивитися на неї, а звернув увагу на кинджал, що висів на талії чоловіка. Він був лише за шість кроків. Якби Змієзуб міг побігти та дістати цей кинджал...
Раптом мотузка обірвалася.
Соняшник мовчки впала на підлогу.
«Якого біса...» Підручний насупився, але перш ніж він встиг закінчити свої слова, з його шиї хлинула кров, бризкаючи в обличчя найближчого щура.
Змієзуб дивився на ситуацію перед собою.
Тим часом з зовнішньої кімнати долинули звуки бійки.
«Стоп! Це територія банди Кривавої Руки!»
«Хтось... хтось увірвався!»
«О... моя рука!»
«Прокляття! Виходь і вбий її!»
«Чу... чудовисько! Допоможіть...»
Послідовники Канаса перезирнулись і вихопили зброю. Перш ніж вони встигли втекти, привид прилетів і скинув двох передніх чоловіків.
Тоді Змієзуб побачив нападника — вражаючу жінку з чорним волоссям, недбало зав’язаним у хвіст на потилиці. На ній була довга чорна сукня, а її очі були золотистими. Коли вона кинула на нього погляд, Змієзуб відчув, як у нього замерзла кров у жилах.
«Кидай зброю, закинь руки над головою і стань на коліна якщо хочеш жити». Жінка висунула три пальці. «Я буду рахувати до трьох. Кожен, хто не виконає мої вказівки, помре».
«Три».
Було лише кілька секунд мовчання, перш ніж хтось вигукнув: «Боже, які навички... вона, мабуть, коштує 100 золотих роялів!»
«Всі, вперед!»
«Спіймайте її, і бос обов'язково добре нас винагородить!»
«Спіймайте її живою!»
«Забули. Краще б вам померти». Вона підняла велетенський ошатний меч дивної форми та кинулася в натовп. Змієзуб не повірив своїм очам. Меч був зроблений з чавуну, і все, до чого він торкався, миттєво знищувалося. Вона рухалася з такою швидкістю, що зброя та арбалети її ворогів були ледве корисні. Колись ефективна прихована зброя тепер не могли вразити ціль. Натовп не міг від неї втекти, не кажучи вже про те, щоб дати їй відсіч.
«Захисти свого друга, дитино», — почувся голос, але джерела голосу не було ніде видно.
Він ковтнув слину і в паніці підповз до Соняшника. Він приклав руку до її ніздрів, щоб відчути її подих.
Та ледь видихнула тепле повітря... вона ще жива!
Змієзубу хотілося плакати, оскільки щастя переповнювало його.
Те що було написано в оголошенні було правдою. Ці люди були послані принцом для ліквідації організаторів банди! Тепер вони мали надію!
Схилившись над Соняшником, він розплакався.
...
Коли до кімнати забігли нові солдати в коричневій формі, бій швидко закінчився.
Усім щурам при свідомості наказали стати в чергу та вийти з кімнати по одному.
«У мене болить голова», — поскаржився Тигрокіготь, потираючи голову однією рукою. «Шишка теж величезна».
«Будь вдячний, що тебе не забили до смерті». Змієзуб глянув на нього зі сльозами на очах.
«Що сталося?» Соняшник помасажувала шию, на якій з'явилася чорна смуга від мотузки. «Я думала, що точно помру.
«Я розповім тобі, коли ми вийдемо звідси», — похитав головою Змієзуб. Він боявся, якщо буде говорити занадто багато, то знову розплачеться.
«Твоя черга». Охоронець біля дверей скрутив Змієзубу руки на спину.
Змієзуб не чинив опору і вийшов за охоронцем назовні. Жінка в білій сукні стояла на подвір’ї, дуже відрізняючись від смертоносної богині в чорному. Її обличчя було закрите капюшоном, а виднілися лише пасма кучерявого світлого волосся.
«Ви можете піти, відповівши на запитання лорда».
«Так», — сумлінно відповів Змієзуб, він був у захваті від можливостей цієї армії.
«Ти вчиняв вбивство?» Її голос був бадьорим і приємним, ніби з іншого світу. «А як щодо зґвалтування? Пограбування?»
Раптом йому щось спало на думку — це вона попередила його, не показуючись.
«Нічого з цього».
«Добре». Вона кивнула. «Чекай на площі обід від Його Високості».
За два кроки Змієзуб зупинився. Він зібрав сміливість, щоб запитати: «Ти відьма?»
«Так». Змієзуб не очікував відповіді, але, на його подив, відьма відповіла прямо.
«Це послідовники Канаса», — продовжував говорити Змієзуб, кусаючи губу. «Його не було тут вже чотири дні. Він, мабуть, десь ховається з Кривавою Рукою! Кривава Рука — справжній голова банди! Нізащо не відпускайте його!»
«Не хвилюйся, вони не зможуть втекти». Жінка посміхнулася і сказала це тоном беззаперечної впевненості.
...
«Ти хочеш сказати... що Його Величність посилав відьом полювати на керівників щурів? Зіниці Тигрокігтя були широко розширені від недовіри.
«Не лише відьом, але й багато звичайних людей», — розповів Змієзуб дивну історію, свідком якої він щойно став. «Те, що я здогадався, правдиве — відьми прийняті на території Його Високості. Вони можуть безтурботно з’являтися на людях і навіть боротися разом з іншими. Він зробив паузу, а потім продовжив говорити з хвилюванням: «Якщо Папір справді відправили саме туди, вона, мабуть, живе досить пристойним життям».
«Здається, ти хочеш піти туди і зустрітися з нею», — сказала Соняшник, сіпаючи ротом. «Відьми талановиті, і їх складно побачити. Ти можеш збентежити її, якщо підеш до неї».
«О...» — Змієзуб був на мить приголомшений. Він знав, що Соняшник говорила правду. Він був лише щуром, і навіть якби він міг пережити зиму, то залишився б таким самим щуром. Папір, мабуть, тепер живе зовсім іншим життям, зовсім не в його колі.
«Не варто надто напружено про це думати». Тигрокіготь поплескав його по плечу. «Дивись, прийшов час їсти».