Це була найдивніша група людей, яких Рене Медде коли-небудь бачив.
На квадратному столі у вестибюлі на першому поверсі замку була розгорнута детальна карта Фортеці Лонгсонг.
Шестеро людей оточили стіл, включаючи командувача Першої армії Залізну Сокиру, начальника поліції Прикордонного міста Вейдера, нинішнього лідера Бурхливого Вогню Крека, голову Бюро Безпеки Соловей, темноволосу відьму Попіл і самого графа родини Лосів.
Рене ніколи не сподівався, що йому колись знадобиться допомога щурів, не кажучи вже про співпрацю з відьмами.
«Мої лорди, у фортеці близько семи чи восьми різних банд», — сказав Крек, уклоняючись і прихильно посміхаючись. «банда женців, розташована в північному зовнішньому місті, є найбільшою групою з 500 до 600 членами, але банда дзвону у внутрішньому місті є найпотужнішою. Дзвін складається здебільшого з втікачів та найманців, не часто приймає до своїх членів звичайних людей, і вони мають більш ніж достатньо мечів і обладунків, тому вони контролюють найприбутковішу зону міста».
«Східне місто належить поїдачам мертвятини і банді грифів, які надзвичайно жорстоко продають рабів і воду Країни Мрій через гавань. Ходять чутки, що ці дві щурячі організації підтримують сім’ї Вовків і Кленового Листа, але коли наш Бурхливий Вогонь повністю переміг їх кілька років тому, жоден знатний дворян не прийшов їм на допомогу». — сказав він з відтінком гордості.
«Що стосується західного міста, то банди там набагато складніші... Оскільки всі вони маленькі, я спілкувався лише з їхніми лідерами. Вони...»
«Інформація про банди неважлива, тому не потрібно вдаватися в подробиці». — перебив високий Модзін. «Я хочу лише знати, чи можеш ти провести нас у лігва цих щурів».
«Гм, мілорде...» — кивнув у його бік Крек. «Поширена приказка говорить: «Лігва щурів пронизані печерами та дірами». Я знаю основні точки збору всіх банд, але я не знаю кожен з їхніх притулків, особливо схованок у висохлих колодязях і підвалах, тому я можу покладатися лише на лідерів і друзів, щоб знайти конкретні місця».
«Він має рацію щодо цього». Рене зітхнув. «Якби ми зіткнулися віч-на-віч зі щурами, у них не було б жодного шансу, але очистити їх усіх буде набагато складніше».
«У нас може бути шанс на успіх, якщо ми розпочнемо раптовий напад, але тепер, коли повідомлення було оголошено, лідери всі сховаються, доки ми будемо діяти».
«Сховаються?» Темноволоса відьма засміялася. «Якщо лише вони не сховаються в місті Червоної Води і залишаться у фортеці, ми їх знайдемо.
«Так, ви маєте рацію». Крек витер піт з чола та більше не сперечався.
Відьма на ім'я Попіл випромінювала жахливе відчуття тиску. Рене брав участь у боях і боровся з демонічними звірами в Гермесі, тож він знав, яким має бути справжній воїн... але навіть солдати в Армії Суду, які пережили сотні битв, захиталися б перед нею. Їй не потрібно було робити якийсь страхітливий вираз, тому що навіть коли вона просто стояла, ніхто не міг наважитися дивитися їй в очі.
Безперечно, вона бачила не лише кров і вбитих ворогів, а й коливалась між життям і смертю. Ось чому вона мала таку грізну ауру.
«Його Високість дав нам три дні на підготовку. Коли буде роздано першу партію пайків, армія почне від західних міських воріт і зачистить щурячі банди в усіх районах». Залізна Сокира тихо сказав: «Ця місія спрямована лише на організаторів, щоб ми могли якнайшвидше знищити вуличні організації».
«Але... це справді спрацює?» — не міг не запитати Рене, коли Залізна Сокира попрямував до входу у вестибюль. «Жодне місто не змогло позбутися щурів. Поки існують громадяни, вони теж будуть існувати».
Залізна Сокира обернувся та поглянув на нього. «Дійсно? У Прикордонному місті немає щурів».
...
Всі пішли і залишився лише Вейдер.
«Хтось уже подавав документи, щоб стати поліцейським?»
«Ще ні... але я чув від Петрова, що в Другу армію вже записалися десятки людей. Рене повільно сів біля столу, поки слова Залізної Сокири все ще звучали в його вухах. Через деякий час він прошепотів: «Невже в Прикордонному місті справді немає щурів?»
«Якщо ви маєте на увазі звичайні вуличні організації, то їх немає». Вейдер знизав плечами. «Жоден чоловік або жінка не мусять турбуватися про їжу чи притулок, і кожен може знайти підходящу роботу. Навіть зарплати за виконання випадкових робіт вистачить, щоб прогодувати себе. Чесно кажучи, до того, як я прибув у Прикордонне місто, я не вірив, що таке місце може існувати у Королівстві Грейкасл.
«Чому?» — не міг не запитати Рене.
«Не знаю, мілорде...» — розвів руками Вейдер. «Його Високість Роланд здатний на речі, які набагато перевершують будь-яких інших дворян, яких я знав».
«Не потрібно називати мене лордом». Рене махнув рукою. «Його Високість хоче, щоб ми працювали разом, тож ми можемо поки що відкласти наші титули».
Вейдер кивнув і не протестував. Рене захоплювався відвертістю Вейдера. «Як ти думаєш, чи справді принц зможе знищити всіх щурів у фортеці та очистити весь західний регіон?»
«Я теж не впевнений». Відповідь Вейдера його здивувала. «Зрештою, я був лідером патруля і спілкувався зі щурами протягом багатьох років. Їхнє існування було як тінь під сонцем, тому тупа сила може бути не настільки ефективною. Його Високість якось сказав, що якби він мав справу з великим містом з мільйонами людей він, можливо, теж не зміг би подбати про все, але якщо було лише десять тисяч людей, він міг би позбутися цих негідників щоб люди усвідомили, що ставати щуром занадто ризиковано, і що є багато інших кращих варіантів».
«Занадто... ризиковано?» Рене проігнорував твердження про мільйони людей, тому що навіть місто з десятьма тисячами вже було неймовірним. «На це знадобиться досить багато часу».
«Саме так, атаку на щурів чи злочинність не можна здійснити за один день», — сказав Вейдер і кивнув. «Саме тому Його Високість Роланд створив поліцію. Я казав вам раніше, що ця організація абсолютно відрізняється від звичайного патруля».
Вона справді була іншою. Вони підпорядковувалися мерії, а не дворянам і підтримували порядок на території, а не змовлялися зі злочинцями.
«І головне, Його Високість сказав мені ще одну річ.
«Що він тобі сказав?»
«Насправді я хвилювався так само, як і ви зараз, — сказав Вейдер з посмішкою, — але Його Високість запитав: «Отже ти не будеш намагатися, оскільки це складно?»
Рене Медде відчув, як усвідомлення прорвалося в його серце. Якби він не намагався, тому що це було складно, він би не йшов невпинно до свого лицарського звання. Незважаючи на те, що він успадкував титул графа і відчував, що збивається з бажаного життя, поки він міг продовжувати боротися за людей, він усе ще йшов би цим шляхом у своєму серці. Тепер цей шлях ставав ще ширшим.
«Тепер... я розумію». Він глибоко вдихнув.
«Я був настільки ж шокований, як і ви». – сказав Вейдер. «Але я не розумію, що Його Високість сказав далі».
«Він сказав ще щось?» — схвильовано запитав Рене.
«Угу», — сказав Вейдер, погладжуючи підборіддя. «він сказав, що ти відчуєш неймовірне задоволення, випивши цю миску курячого бульйону». Але... яке відношення це має до курячого бульйону?»