«Розумію,» — Роланд обхопив її руками, взяв за талію та обережно посадив на ліжко. Цієї простої дії було достатньо, щоб у нього перехопило подих. Він розкрив тонку ковдру і ліг на ліжко біля Анни, схиливши її голову на свою руку.
Наступним кроком має бути… прелюдія?
Роланд виявив, що він надто нервує, це не може так тривати, як людина, відома як «досвідчена», я не можу робити дурня з себе перед молодою дівчиною. Можливо, я зможу полегшити настрій легкою розмовою, а потім зайнятися дією, наприклад... може, згадати якісь рядки з порно?
Поки він все ще ламав голову, йому на вухо пролунав тихий голос Анни: «Того разу на повітряній кулі, коли ти штовхнув мене з дороги, ти коли-небудь думав про те, що можеш померти?»
Роланд відчув шок, він ніколи не очікував, що вона поставить йому таке запитання: «Я просто зробив це, не замислюючись».
«Ти той, хто стане правителем Грейкаслу, ти також надія для нас, відьом, — прошепотіла вона, — я недостойна того, щоб ти так багато робив для мене».
«Це не питання цінності», — пробурмотів Роланд. «Я не можу просто стояти осторонь і байдуже дивитися, як на тебе нападають. Власне кажучи, навіть зараз, прокинувшись і ретельно про це подумавши, я можу сказати тобі, що якби це не сталося настільки раптово і якби я мав час все обдумати, я б все одно діяв так само».
«Я нічого не можу зробити, щоб перешкодити тобі зробити це знову, правильно?»
«Так, абсолютно нічого», — сказав Роланд, затиснувши її ніс другою рукою.
Вії Анни опустилися, і після моменту мовчання вона знову відкрила рот: «Чи можеш ти розповісти мені щось про своє минуле… я хотіла б знати більше про тебе».
«О, минуле», — сказав Роланд і глибоко вдихнув, а потім переглянув спогади 4-го принца, готуючись розповісти один або два цікавих анекдоти зі свого життя в палаці. Але перш ніж слова злетіли з його вуст, він проковтнув їх назад. Його минуле було не життям тут, а життям, яким він жив в іншому, зовсім іншому світі, тому замість цього він сказав: «Раніше я жив у великому місті, у надзвичайно великому місті».
«Так, Королівське місто Грейкасла в кілька разів більше за Прикордонне місто».
«Коли я народився, я нічим не відрізнявся від будь-якої іншої звичайної людини, я був трохи розумний у дрібницях, але не настільки розумний, щоб з усім справлятися. Що стосується навчання, мене можна було вважати працьовитим, тому я часто отримував похвалу від викладача. Але він не знав, що це я намалював на стінах класу графіті, які складно стерти».
«Він точно не наважився б тебе звинувачувати». — пробурмотіла Анна.
«Ха-ха, це малоймовірно. Йому не потрібно було нічого зі мною робити, йому просто потрібно було повідомити моїх батьків», — усміхнувся Роланд, а потім похитав головою. «У той час вони навчили мене ніколи не починати поблажливо».
«Потім, коли я подорослішав, мої вчителі постійно змінювалися, від вчителів початкової школи до академічних радників, поки я нарешті не закінчив навчання, не маючи ні хороших, ні поганих оцінок. Звісно, порівняно з іншими дітьми, врешті-решт, я все-таки трошки відставав…»
Він напівзаплющив очі, маючи можливість розповісти про свої переживання, трохи змінивши їх і більше не приховуючи себе, це дало йому відчуття свободи, якого він не відчував вже дуже довго відтоді, як переїхав. З моменту свого прибуття він грав роль принца, але зараз він відчував, ніби повертається у своє минуле. Ніби він просто лежав у готельному номері, оформленому у класичному стилі, разом з дівчиною, яка йому подобалася, створюючи один одному відчуття безпеки та тепла. Завдяки цьому його нервовий настрій також поступово розрядився.
Можливо, зараз час для наступного кроку?
Роланд злегка повернув голову, але побачив, що Анна вже заплющила очі, а її груди, щільно притиснуті до нього, спокійно рухалися вгору-вниз, схожі на кошеня, яке опустилося в країну мрій.
Якусь мить він просто тупо дивився на неї, але невдовзі не зміг утриматися від гучного сміху.
Дійсно… вона теж втомилася.
Якщо подумати про це, то щоб приховати своє місцезнаходження, дві ночі тому відьми шукали маленьке приховане місце в гірському хребті. Але їм все одно потрібно було б захиститися від будь-яких можливих нападів звірів чи Дияволів протягом ночі, що означало, що вони майже не спали вночі. А потім, наступного ранку, навіть коли сонце ще тільки-но освітило небо, вони вже продовжили свою гонку на Споглядачі Хмар, повертаючись до Прикордонного міста. У замку Анна також провела останню ніч у його спальні, постійно стежачи за ним. Таким чином, протягом останніх двох днів і ночей вона не мала навіть хвилини відпочинку, завдяки чому її втома дуже легко здолала її, коли вона дозволила собі розслабитися. Було б дивно, якби вона зараз не була виснаженою.
Причина її приходу цього дня могла полягати в тому, що вона була надто стурбована, щоб чекати довше.
Хоча це і було прикро, але Роланд не дбав про те, що ця нагода минула, адже попереду було ще багато днів.
Він наблизився ближче, поцілував Анну у вії, а потім прошепотів: «На добраніч».
*
Коли ранкове світло проникло крізь фіранки в кімнату, Сільві вилізла з ліжка, не в силах стримати позіхання.
Досвід останніх днів здавався просто сном, від виявлення дияволів до бою в повітрі та, нарешті, їхньої втечі назад до Прикордонного міста, наштовхнув її на думку, що навіть якщо вони були оточені та переслідувані церковною Армією Суддів, вона не почувалася б настільки напруженою та виснаженою, як зараз.
«Доброго ранку», Венді, вже давно переодягнувшись, тепер несла таз з водою, приготованою для вмивання обличчя та полоскання рота.
«Доброго ранку, - кивнула вона, - ти встала досить рано».
«Я вже стара, — усміхнулася Венді, — тому час, який мені потрібен для сну, стає все меншим».
«Ох, уже світає?» Соловей сонно сказала, протираючи очі: «Здається, що мені варто подрімати опівдні».
«Ти погано спала минулої ночі?»
«Так, у мене було багато мрій».
Сільві несхвально скривила губи, вона чітко бачила, що інша сторона непомітно зайшла на третій поверх замку, довго рухаючись туди-сюди перед дверима лорда. Однак через унікальні здібності Солов’я вона не могла бачити, що та робить. У всякому разі, коли вона повернулася, було вже пізно. «Минулої ночі ти не…»
Щойно вона почала говорити, Соловей раптом обернулася, дивлячись прямо на Сільві. Її злегка примружені очі робили її сенс самоочевидним – тому остання одразу закрила рот. Кожен, хто має очі, міг побачити силу бойової відьми номер один у Союзі Відьом. Образ її стрімкого переміщення небом і вбивства дияволів, наче привид, усе ще був яскравим у її пам’яті. Якщо вона колись потрапить на Сплячий Острів, Сільві боялася, що навіть леді Попіл не буде їй противником. Тому, отримавши мовчазне попередження, Сільві відчула, що було б краще, якби вона не поводилася надто носато.
«Що сталося минулої ночі?» — здивовано запитала Венді.
«Кхе-кхе, — сказала вона, — я чула, як вона хропе вчора ввечері, мабуть, через велику кількість енергії, яку вона витратила за останні кілька днів».
«Мабуть», — погодилася Соловей, знизуючи плечами. Вона зняла нічну сорочку, відкриваючи своє пропорційне і гармонійне тіло, і почала одягати нижню білизну, подаровану Його Високістю.
Тим не менш, наразі навіть Венді повністю прийняла цей одяг, навіть дійшовши до того, що порекомендувала його їй.
Сільві не залишалося нічого іншого, як сказати, що Його Високість Роланд був справді дуже страшною людиною.
Але коли вона думала про нього, серце Сільві також наповнювалося теплом.
Справді існує вельможа, який охоче зазнає шкоди заради відьми.
Коли вона побачила, як Роланд сміливо кидається вперед, не думаючи про свою особисту безпеку, і відштовхує тіло Анни від небезпеки, у глибині душі вона відчула зворушення. Усі відьми Союзу Відьом не були інструментами, якими він мав намір керувати. Вони для нього важливі люди, навіть… компаньйони. Його реакція в той момент не могла бути брехнею, він справді стоїть на боці нас, відьом, як і Тіллі Вімблдон.
Якщо Роланд і Тіллі зможуть стояти разом рука об руку та об’єднати сили обох міст, вони справді зможуть створити нову країну. Місце, де відьми та звичайні люди не роблять різниці між тим, що належить їм, і тим, що належить іншим.
Вона вирішила написати листа леді Тіллі.
«Ваш старший брат, Його Високість Роланд, справді хороша людина».