Роланд відкрив очі. Він лежав на м’якому ліжку, зі знайомою стелею над головою, що збігалася з кожною тріщиною в його спогадах.
Це моя власна… спальня
Він повернув голову та плечі в обидва боки – ліворуч чи праворуч, обидва виглядали в хорошому стані, і коли він намагався рухати руками, він також не зіткнувся з жодною проблемою.
Ніби все було лише довгим сном.
Однак він знав, що це був не сон; розслідування Дияволів і напад, з яким вони зіткнулися, справді сталися! Проте той факт, що він безпечно лежав у спальні, означав, що їм вдалося втекти від переслідування Дияволів та успішно повернутися до замку.
Однак чи всі відьми благополучно повернулися?
Подумавши про це, Роланд не міг стримати тяжкості на серці. Він спробував підпертися, але з боку його пораненої руки сплеск безсилля поширився по всьому його тілу. Саме тоді, коли він хотів відкрити рота, щоб когось покликати, він побачив ряд відьом, що прихилилися до стіни біля його ліжка. Це були Анна, Соловей, Блискавка, Меґі та Нана. Вони притулились один до одного плечами і спокійно дихали, злегка заплющивши очі, наче міцно спали.
Роланд тихенько відсунув куточок віконних штор, і його зустріли перші промені ранкового сонця, які сліпучими золотими нитками лилися на землю з боку річки Червоної Води.
«Ти… прокинувся?»
Хто зна коли обернувшись, Анна, протираючи втомлені очі, вже прокинулася і крок за кроком підходила до нього.
«Так, я прокинувся. Інші відьми…»
«Вони всі благополучно повернулися до Прикордонного міста. Ти був фактично єдиним, хто був поранений».
«Дійсно?» Роланд з полегшенням сказав: «Це справді добре...»
«Дурень».
У нього навіть не було можливості заперечити, як інша сторона вже нервово обіймала його з такою силою, що здавалося, ніби вона хоче впитися в його тіло.
Від метушні Анни почали прокидатися й інші відьми.
«Ваша Високосте!»
Вони здивовано підвелися, а потім одна за одною почали кружляти навколо нього. Блискавка була другою, хто вчепилася в Роланда, за нею Нана та Меґі. Соловей завагалася, але також обняла його руками. Таким чином, усі обіймали один одного в групових обіймах, і всі не хотіли відпускати… на мить здавалося, що час зупинився.
…
Після сніданку Роланд повернувся до свого кабінету і вислухав подробиці того, що сталося після того, як він втратив свідомість, намагаючись зрозуміти, що врешті-решт сталося.
Відьми, працюючи разом, змогли перемогти своїх переслідувачів, а потім змусили Блискавку та Меґі віднести його назад.
Повернувшись у замок, Нана Пайн негайно зцілила його травми та повернула його відірвану руку до попереднього стану. Однак через велику втрату крові він провалився в глибокий сон на добу. Таким чином, це був уже четвертий день від їхнього від'їзду.
Згадуючи свої дії, він мусив визнати, що був дещо необережним. Він ніколи не очікував, що Дияволи зможуть помітити повітряну кулю, розфарбовану в небесний камуфляж, на відстані більше десяти кілометрів. Слухаючи пояснення Сільві, здавалося, що величезний багатоокий Диявол спочатку не помітив нічого незвичного і просто спостерігав за всіма напрямками. Однак коли вона перевела свій фокус на тіло багатоокого диявола, той негайно відреагував, миттєво звернувши всі свої очі на неї.
Таке виявлення, всупереч тому, що можна було очікувати, було нечуваним, було важливо знати, що на такій відстані, якщо не брати до уваги «Око Правди» Сільві, навіть за допомогою оглядової труби, зображення буде нечітким. Крім того, червоний туман покривав шпилі, що ускладнювало чітке спостереження за подіями в місті Дияволів. Відповідно, іншій стороні також мало бути складно виявити їх місцезнаходження.
Незважаючи на те, що під час цієї подорожі вони зіткнулися з великою небезпекою, урожай інформації був настільки ж щедрим.
Дияволи вже не були таємничими та невідомими посланцями пекла – натомість вони також мали міста, селища та організовану структуру, і тому їх можна було класифікувати як цивілізацію вищого рівня, як і людей.
Крім того, повітряні сили іншої сторони були зовсім не потужними, або принаймні так було у випадку групи дияволів за засніженою горою. Незважаючи на те, що сотні дияволів піднялися з-під землі, зрештою залишилося лише двоє, які переслідували їх за допомогою літаючих звірів. Це вказувало на те, що вони могли з упевненістю припустити, що літати все ще є рідкісною здібністю серед них, хоча досі невідомо, чи були це звірі, чи вершники, які були рідкістю. Але, підводячи підсумок, це була хороша новина для Прикордонного міста. Принаймні йому не доведеться хвилюватися про те, що група дияволів обійде пагорби та гори, щоб попрямувати прямо до внутрішніх районів західної території, щоб палити, вбивати та грабувати їх.
Крім того, новина про те, що дияволи володіють магією, була важливим відкриттям.
Згідно зі звітом Соловей, хоча кількість магічної сили в дияволах, які гналися за ними, була незначною, її все одно було достатньо, щоб утворити циклон, і вона також була дуже помітною в туманному стані. Однак їхній спосіб збудження магії, здавалося, був зовсім іншим, ніж у відьом. Вони не робили це самостійно, а замість цього використовували певний механізм – наприклад, використовуючи ті сяючі камені, щоб вивільнити свою силу. Тому це не було схоже на здібності відьом, які могли постійно змінюватися, а більше нагадувало стандартну зброю, яку можна було масово виробляти.
Звичайно, це були лише його власні припущення. На жаль, обидва тіла Дияволів впали в море, що унеможливило Роланду далі перевірити їх.
Останніми були їхні будівлі.
Ті маленькі та тонкі чорні кам'яні шпилі не були житлом Дияволів. Крім того, їхній будівельний матеріал також був дуже дивним, оскільки на ньому не було жодних слідів корозії від червоного туману. У той час як всередині деяких кам’яних веж було порожньо, інші були наповнені червоною рідиною, через що вони здавалися резервуарами для зберігання.
Чи може бути так, що червоний туман у небі насправді є газоподібним станом цієї рідини?
І чи може причина, чому Дияволи не поширюються далі по пустці чи навіть далі до Чотирьох Королівств, полягати в обмеженій кількості цього газу?
У будь-якому випадку, після осмислення всієї зібраної інформації, я можу зробити висновок, що наразі вони не становлять загрози безпеці Прикордонного міста.
Але Роланд також знав, що оскільки вони вже вигнали людство до цим місць понад чотириста років тому, може настати день, коли вони знову нападуть. До чого йому потрібно буде підготуватися.
…
Через сильну крововтрату, коли настала ніч, Роланд вирішив залишити незавершені державні справи на інший день і пішов спати досить рано.
Поки він сидів біля ліжка, переглядаючи підручник з історії та готувався задути свічку, щоб заснути, з іншого боку дверей почувся стукіт, що пролунав у кімнаті.
Трохи повагавшись, він все ж піднявся з ліжка, щоб відчинити двері та побачив Анну, що стояла перед ним.
Цього разу вона не тримала в руках товсту книгу, як колись, – ні «Ровинотої фізики», ні «Теоретичних основ природознавства», а натомість прийшла з порожніми руками та у білому халаті. Вона зайшла в кімнату. Вона навіть не була взута, тому щоразу, коли її ніжні ноги цілували підлогу, не було чути жодного звуку.
Відійшовши вбік, Роланд ковтнув повний рот слини.
Пройшовши двері, Анна обернулася, зачинила їх і засунула засув. Тоді вона взяла Роланда за руку та підійшла до ліжка.
Він бачив, що вона нещодавно вимила голову, і в світлі свічок її розпущене волосся також мало золотий блиск. Перебуваючи настільки близько, п’янкий аромат наповнив його ніс – цей чарівний аромат виходив не від парфумованого трояндового мила, а від неї самої.
Її довгі вії легко тремтіли, щоки почервоніли, а блакитні очі були чисті, як прозорі осінні води. Хоча вона виглядала дещо нервовою, у ній не було ні сліду вагань. Натомість її очі, дивлячись прямо на Роланда, були сповнені рішучості.
Навіть той, хто не мав багато досвіду з подібним, у цю мить міг чітко зрозуміти її намір.
«Кхе, це…»
«Я не хочу більше чекати, — прошепотіла Анна, — особливо після того, що ми пережили». Вона зробила паузу: «Я не хочу ні про що шкодувати».