Місце, де вони вправлялися у стрільбі з пістолетів, було влаштовано на передньому дворі замку.
Включаючи Сільві, усі відьми, обрані для слідчої групи, отримали по револьверу.
Роланд витратив два дні, щоб дати всім ознайомитися з поставою, необхідною для стрільби з пістолета, а потім перейти до стрільби бойовими патронами. Основна частина підготовки була розділена на прицільну стрільбу з десяти метрів та темпову стрільбу з п’яти метрів, щоб впоратися з раптовою або відкритою атакою противника.
Під час тренування постави більшість відьом все ще могли імітувати правильну поставу, але в той момент, коли вони робили свій перший постріл, правда незабаром проявлялася.
Особливо тоді, коли оглушливий звук стрілянини розколював повітря, для більшості з них першою реакцією було закласти вуха, змушуючи Соловей згинати брови з незадоволенням.
За винятком Анни.
Щоразу, коли він дивився на неї, обидві її руки, здавалося, залишалися нерухомими, навіть коли вона постійно натискала на спусковий гачок, абсолютно не звертаючи уваги на шум та дим. Незалежно від точності її прицілу, сама лише ця поза вже була абсолютно ефективною.
Чи може бути, що крім отримання нових знань, Анна настільки ж талановита і в інших сферах? Роланд подумав собі, таємно здивований, хоч це і кулі з чорним порохом, це все ж револьвер великого калібру з сильною віддачею. Отже, як це можливо, щоб її руки залишалися настільки стабільними, і як вона здатна стріляти так безперервно?
Підійшовши позаду неї, сповнений цікавості, він побачив два чорні полум’я, що прилипали до руків’я пістолета та міцно тримали його в повітрі, тоді як Анна лише зберігала віртуальну позицію хапання, навіть не торкаючись справжнього револьвера. Після того, як він поплескав її по плечах, він побачив, як вона дістала з вух ще два чорні полум’я, коли обернулася. Вона виразила йому погляд «підійди і похвали мене» і сказала: «Як тобі? Я завжди потрапляю в ціль!»
Роланд не знав, сміятися йому чи плакати. Проте оскільки в нього не було кращих варіантів, він голосно заявив: «Усім увага, нікому не дозволено використовувати свої здібності, щоб допомогти вам у практиці!»
«Чому?»
«Щоб ви не розгубилися, якщо зустрінете ворога з Божим Камнем Відплати», — пояснив Роллан. Він зітхнув і потягся руками, щоб допомогти заткнути Анні вуха. «Ось так, ти не будеш боятися, добре?»
«Так», — очі Анни блищали від щастя. Вона розвернулася, змінила набої, підняла пістолет та прицілилася.
«Меґі, швидше йди сюди, мені теж потрібен хтось, щоб заткнути мені вуха», — кричала Блискавка, сповнена заздрості.
«Гу?» Остання вказала на себе, з пістолетом все ще в її руках.
«Ти все одно не зможеш стріляти з рушниці після того, як перетворишся на птаха, — сказала маленька дівчинка, підморгнувши, — спочатку ти допоможи мені, а я допоможу тобі».
«Гу!»
Інші відьми в замку також були приваблені послідовними звуками стрілянини, і поступово всі вони зібралися на передньому дворі замку. Багато з них також прагнули спробувати. Наприкінці дня майже кожен прийшов до того, щоб на собі випробувати, як це, користуватися револьвером.
Серце Роланда було глибоко зворушене, поки він дивився на цю різноманітну групу жінок у піднесеному настрої, доки вони стріляли зі зброї, яку тримали.
Навіть зараз він пам’ятав, як виглядала кожна відьма, коли він зустрів їх уперше.
Раніше руки і ноги Анни були тонкі і слабкі, як бамбукові стовпи, а очі втратили всі ознаки життя і завжди мали одноманітний вираз.
Між бровами Солов’я завжди були сліди грозових хмар. Її усміхнений вираз теж не мав нічого спільного з її настроєм; іншими словами, він використовувався лише для того, щоб приховати справжній стан її розуму, тому в кутику її губ завжди була фальшива усмішка.
І Венді, яка зазвичай говорила тихим голосом, не могла приховати свого виснаження. Листя, яка відкинула всі думки про здорове майбутнє і змирилася з усіма нещастями, призначеними їй долею; і Лілі, наче кішка, завжди на сторожі.
Крім того, були Блискавка, Таємничий Місяць, Колібрі, Сувій і так далі…
Після того, як вони пережили утиски, переслідування та полювання, їм уже пощастило, що вони взагалі вижили. Щодо того, куди вони мали йти, то у них зовсім не було часу розмірковувати над цим. Однак сьогодні вони вже зовсім не такі, як були в минулому.
Відьми тепер випромінювали унікальну чарівність, а їхні очі спалахували променями розуму. Вони більше не здавалися сумнівними щодо своєї долі – окрім того, що вони могли спокійно жити, у них тепер залишалося трохи зусиль, щоб зайнятися чимось іншим, чимось настільки ж прекрасним, як саме життя.
І щоразу, коли він зустрічався віч-на-віч з однією з відьом, їхні очі сповнювалися вдячністю та довірою, а серце Роланда наповнювалося силою.
…
Після обіду настав час для спеціально розробленої вправи з метання з висоти в рамках підготовки до «Осіннього наступу». Кількість відьом, які брали участь у вправі, було зменшено вдвічі, залишивши лише Анну, Венді та Блискавку.
Це також була мінімальна кількість людей, необхідна для завершення повітряного нальоту.
Після ретельних міркувань він вирішим призначити час нападу на початок другого місяця осені. Якби часу було надто мало, вони не змогли б безпечно виконати місію, і якщо вони затягнуться, Роланд побоювався, що вони не зможуть зупинити Тімоті від повторної атаки. Поки він вирішить здійснити широкомасштабну атаку на західний регіон і силоміць годувати завербованих мирних жителів таблетками, авіаналіт не зможе досягти свого бажаного ефекту.
Тому осінній наступ потрібно було завершити до того, як Тімоті завершить своє вербування.
Щоб реалізувати свою «обіцянку», Роланд планував скинути на вершину замку 250-кілограмову бомбу. Ця бомба, яка приблизно в п’ять разів перевищувала вагу Соловей, мала бути скинута з висоти двох кілометрів, прямо розбити купол палацу, а потім вибухнути всередині.
Коли повітряна куля повільно злетіла, вона також взяла кошик, який транспортував у небо суцільну імітацію бомби – оскільки у кошику їхав і сам Роланд, міцний залізний снаряд був трохи менший, ймовірно, лише приблизно в чотири рази важчий, ніж вага Солов’я. Однак його форма була абсолютно такою ж, як авіаційна бомба, яку використовуватимуть у майбутньому. Вона мала обтічну форму, з тонкою передньою частиною та товстою задньою частиною, разом зі стійкими хвостовими крилами та парасолькою для зниження швидкості. Це гарантувало, що вона залишатиметься перпендикулярною до землі, і це контролюватиме її максимальну швидкість.
Кошик, з якого вони скинуть бомбу, був спеціально перероблений. Вони поставили залізну опору, щоб снаряд міг стояти вертикально посередині кошика, а половина його звисала з дна. Тож поки хтось потягне за клапан, гак ослабиться, і бомба відірветься від кошика та впаде прямо вниз.
Зі зростанням висоти Прикордонне місто незабаром стало розміром лише як ніготь, а річка Червоної Води перетворилася на яскраву срібну смугу.
«Я вперше настільки високо», — сказала Венді, дивлячись навколо. «Здається, ніби вся західна територія стала маленькою».
«Це тому, що вона справді дуже маленька», — сказав Роллан і легенько посміхнувся. «Подивися на пустелю на півночі, ось місце, куди ми повинні піти пізніше».
«Хочете піднятися ще вище? Я вже не бачу цілі, — вигукнула Блискавка з-за кошика.
«Ця висота більш-менш правильна», — кивнув він у бік Анни, а потім дав дівчині знак готовності.
Хоча було неможливо визначити, на якій відстані вони були від землі, це було більше тисячі метрів – це була висота атаки, яку можна було б описати як цілком безпечну, в той час як ворог також не міг би побачити повітряну кулю.
Однак відстань у понад тисячу метрів порожнього повітря означала, що місце, куди врешті-решт влучить снаряд, цілком залежатиме від долі. Щоб точно вразити ціль, бомба повинна була мати систему наведення.
І саме маленька дівчинка Блискавка взяла на себе це завдання.
«Випускай бомбу», — наказав Роланд.
Венді потягнула за вентиль, бомба була випущена, і потік вітру миттєво потрапив у кошик. Анна використала кришку, яка була давно підготовлена, щоб закрити отвір для скидання, а потім затягнула ручку – вони неодноразово практикували цей процес, коли були на суші, а це означало, що дві жінки вже були з ним добре знайомі.
«Чи зможе вона влучити в ціль?» — запитала Венді, дивлячись у вікно.
«Ми дізнаємося відповідь лише після приземлення», — сказав Роланд і знизав плечами.
Поки бомба падала, Блискавка падала з тією ж швидкістю, що й бомба, одночасно застосовуючи до неї горизонтальну силу. Таким чином вона могла вільно змінювати траєкторію бомби і перетворювати її на керовану ракету. До того моменту, як Блискавка наблизилася до цілі, вона потягнула за механізм у хвостовій частині, щоб відокремити парашут від ракети. На останніх сотнях метрів бомба повинна зібрати достатньо кінетичної енергії, щоб пробити дах палацу.
У результаті висота падіння буде достатньою, а точний контроль при попаданні в точку удару також буде гарантований.
Все, що їм тепер залишалося зробити, це безупинно продовжувати практикувати цю рутину, нічого більше.