У Королівському палаці Королівства Грейкасл Тімоті міцно стискав свій скіпетр, дивлячись на головного алхіміка Рейлі Кеннета, що стояв серед аудиторії з задоволеним виразом обличчя.
«Чи вдалося вам отримати підказку про алхімічний рецепт, який взяли дезертири?»
«Звичайно! Ваша Шановна Величність, це останній сніговий порошок, розроблений Асоціацією Алхіміків. Будь ласка, дозвольте мені продемонструвати його зараз». — сказав Рейлі, глибоко вклонившись.
Отримавши схвалення нового короля, він помахав у бік натовпу позаду нього, і двоє учнів, тримаючи в руках мішок, негайно ступили вперед. Він розстелив два аркуші білого паперу на землі, а зверху висипав сніговий порошок з мішків, утворюючи дві окремі лінії. Один з них був попелясто-сірим, а інший був набагато темнішим, майже попелясто-чорним.
«Ваша Величність, будь ласка, подивіться. Світліший – це сніговий порошок, який досі використовувався під час святкувань, тоді як темніший – це остання розробка, швидкозаймистий сніговий порошок». Рейлі дістав кремінь та запалив порошок поверх паперу. Легкий сніговий порошок почав повільно горіти та випускав густий дим, тоді як темний сніжний порошок спалив увесь порошок одним подихом і також поширився на білий папір під ним.
«Що це означає?» Тімоті, нахмурившись, запитав: «Іграшка, яку отримала моя люба сестра, спалила не лише аркуш паперу!»
«Звичайно, що ні, Ваша Високоповажна Величність, — сказав Рейлі, після чого широка посмішка почала розпливатися по всьому його обличчю, — я не знаю, чи помітили ви кількість диму, який він випустив, коли я його запалив. Чим швидше горить сніговий порошок, тим більше диму виділяється за короткий проміжок часу, і це є причиною його надзвичайної потужності. Я доведу це іншим експериментом».
Цього разу це були два пакети паперу завбільшки з кулак, що були щільно загорнуті. Кожен з учнів запалив тонку мотузку, яку поклали в паперовий пакет, а потім накрили кожен мідною чашею. Іскри рухалися по мотузці, поступово заповзаючи в мідні чаші.
«Увага, Ваша Величність, цього разу звук буде голоснішим, тому, будь ласка, закрийте вуха».
Щойно зник голос головного алхіміка, як пролунав гучний вибух. Одна мідна чаша перекинулася догори дном, а інша полетіла прямо до стелі, але після падіння на підлогу вона ще кілька разів підскочила об гранітну підлогу, щоразу видаючи чіткий звук.
Якого біса! Тімоті несвідомо ковтнув, він ледве не випустив свій скіпетр! Чому цей старий дурень не сказав про це раніше!
Один з учнів зібрав другу чашу і поставив її назад перед новим королем, а той до глибини серця придушив свій гнів і зосередив свою увагу на цих чашах. Цей чоловік все ще був головним алхіміком алхімічної майстерні Королівського міста, і якщо він хотів отримати нову алхімічну зброю, він не міг зробити це без його допомоги.
У цей момент стало видно, що чаша змінила свою форму, це виглядало так, ніби хтось рішуче вдарив її молотком по внутрішній частині, деформувавши її край.
«Я неодноразово переконувався, що сила снігового порошку полягає не в його горінні, а в цьому газі. Це також було сказано у прихованому листі, який вкрали дезертири». Рейлі стояв посеред залу та говорив відверта і з упевненістю: «Якщо ви збільшите кількість снігового порошку та щільно стиснете його в кулю, він стане достатньо потужним, щоб розбити броню та розірвати тіло. Я вірю, що рано чи пізно цей новий тип снігового порошку неминуче замінить мечі та стріли. Навіть якщо це добре навчені лицарі, вони не зрівняються з цивільним, оснащеним цими мішками зі сніговим порошком».
Це речення викликало велике обурення серед натовпу. Обличчя багатьох лицарів Тімоті, які зібралися в залі, мали похмурі вирази. Навіть Лицар Сталеве Серце Веймар виглядав так, ніби хотів вийти вперед і посперечатися з алхіміком, тож Тімоті швидко постукав скіпетром об підлогу та вигукнув: «Тихо!»
Після того як натовп хором вклонився, Тімоті знову перевів погляд на Рейлі. «Ваша формула точно така ж, як рецепт, який взяли з собою дезертири?»
«Ні, Ваша Величність, — похитав головою Рейлі, а потім вклав у свої слова велику зневагу, — хоча селітра є одним з запасів алхімічних майстерень, проте запас зазвичай не надто великий. Під час змішування снігового порошку він випадково знайшов цю формулу. Навіть якби він хотів провести більше перевірок, кількості селітри було недостатньо, щоб зробити це кілька разів. Проте формула мого швидкозаймистого снігового порошку була розроблена після проходження великої кількості випробувань. Це оптимальний метод, і його сила набагато більша, ніж продукт, створений випадково».
«Це приємно знати», — розслабленим голосом сказав Тімоті. Хоча він знав, що Гарсія розташувала багатьох своїх людей у всіх рангах, він ніколи не думав, що у неї є поплічники навіть у асоціації алхіміків. План дезертира був добре спланований, і коли він втік, він взяв з собою десяток учнів. Зазвичай щось подібне не було б великою проблемою, зрештою, хоча алхіміки були відносно рідкісними в інших містах, у Королівському місті їх було понад двадцять. Отже, якби хтось залишив місто, вплив зазвичай був би незначним, але цей конкретний чоловік винайшов новий дуже смертоносний вид снігового порошку перед тим, як піти. І замість того, щоб віднести його до алхімічної майстерні, він безслідно зник вже наступного дня.
Зрештою, шпигуни Тімоті змогли схопити лише деяких довірених осіб, які залишилися, але не змогли перехопити всю групу дезертирів. Щойно він дізнався про цю новину, Тімоті негайно наказав своєму прем’єр-міністру захопити всі потужності з виробництва селітри в місті та попросив алхімічну майстерню якомога швидше відтворити формулу нового снігового порошку. І сьогодні, після двох місяців очікування, вони нарешті показали деякі результати, які змусили його почуватися цілком задоволеним. Навіть якщо цій людині трохи бракувало поваги до нього, він усе одно радував його око в цю мить.
Зібравшись з думками, Тімоті прочистив горло та сказав: «Ти добре справився. За твій внесок я дам тобі двадцять п’ять золотих роялів як винагороду. Крім того, я також відкрию майстерню снігового порошку у центрі Королівського міста, яка відповідатиме за масове виробництво швидкозаймистого снігового порошку. Однак ти не можеш бути розслабленими і повинен додатково вивчати його використання. Якщо справді виявиться так, як ти сказав, що цивільні особи зможуть перемагати лицарів, нагородити тебе титулом і територією не буде поза межами можливого».
«Щиро дякую, Ваша Величносте!»
Після того, як головний алхімік вийшов з зали, сер Веймар, не в змозі втриматися, підвівся та сказав: «Ваша Величносте, хоч ця річ і виглядала дещо страшною, але використати її, щоб перемогти лицаря, це абсолютно неможливо. Як ви можете бачити, його потрібно підпалити, щоб він спрацював, а дальність вбивчої сили також становить лише півкроку або близько того. На такій відстані проти цивільного я маю десятки способів миттєво відправити його на землю. Навіть якщо вони можуть використовувати його на близькій відстані, я все одно можу скористатися часом запалювання, щоб завдати удару та вбити свого супротивника, перш ніж спокійно піти. Судячи з того, як говорить Рейлі, зрозуміло, що він ніколи не був на полі бою».
«Ми також так вважаємо, Ваша Величносте», – доповіли інші лицарі.
«Ось чому я дозволив йому продовжувати шукати кращий спосіб, — сказав Тімоті, — наприклад, скоротивши час запалювання або зробивши його підходящим для кидання, тощо. Звичайно, незалежно від того, яку зброю вони використовують, я також переконаний, що лицар буде кращим за фермера».
Хоча він так говорив, у своєму серці він також мав деякі сліди незгоди. Цивільні люди справді абсолютно не мали користі, вони були боягузливими та невігласами, а також боялися смерті. Але якщо їх контролювати за допомогою таблеток і спорядити сніговим порошком, вони можуть стати потужною зброєю. Принаймні , якби їм знадобилося взяти штурмом міську браму чи стіну щитив, їм було б достатньо вислати кілька ополченців зі сніговим порохом, і цього було б достатньо, щоб пробити дірку в суцільній лінії оборони.
У цей момент з-за дверей раптом почулися кроки, а за ними невдовзі вбіг стурбований особистий охоронець, який потім впав на коліна та оголосив. «Ваша Величносте, здається, на команду ополченців, яку ви відправили на західну територію, напали, і тепер переможені солдати повернулися до Королівського міста. Я навіть чув, що вони принесли лист-догану, вже багато хто про це почув».
«Що?» Тімоті широко розплющив очі: «Зроби так, щоб вони тримали язик на замку і привели всіх, хто ще живий, до мене в замок!»
…
На подвір’ї замку можна було побачити групу обірваних ополченців, які стояли на колінах і благали: «Ваша Величність, будьте милосердні, дайте нам, будь ласка, таблетки, ми більше не витримаємо».
Ваша група відходів, окрім поглинання сил ворога, немає нічого іншого, для чого ви можете використовуватися. Оскільки ви живі, ви вже марнуєте їжу, а тепер ще й смієте просити в мене таблетки?
Тімоті подивився холодними очима на групу людей і тихо сказав: «Як ворог зрештою зміг перемогти вас? Хто може розповісти мені щось про хід бою? Той, хто зможе дати мені чітку відповідь, отримає протиотруту».
Усі люди раптом почали одночасно говорити: «На нас напали, коли ми ще були на борту, що перетворило флот у хаос. Провідний лицар дав команду зійти на берег і привести себе в порядок. Однак, коли ми приземлилися, на нас полетіли нескінченні арбалетні стріли, настільки щільні, що ми навіть не мали шансу дати відсіч. Лицарі взяли на себе ініціативу і здалися, а ми просто послідували за ними і... стали на коліна».
«А як щодо групи лицарів і головного лицаря?»
«Я… я не знаю. Нас провели назад до табору, але ми не побачили жодного лицаря».
Тімоті насупився, і його голос став ще холоднішим: «Як ви змогли повернутися?»
«Це принц Роланд відпустив нас», — поспішно сказав один з них. «Крім того, він дав нам листа, який ми повинні передати вам».
«Вам усім?»
«Правильно, у мене він теж є!»
«Ваша величність, я теж маю листа!»
Група людей одразу закричала та підвелася, витягаючи з кишень «лист» Роланда.
До біса! Він справді дав його всім їм? Тімоті зібрав листи лише для того, щоб виявити, що всі вони містять те саме послання.
«Твій дурний вчинок змушує мене шкодувати тебе, Тімоті Вімблдон. Повторне вторгнення на західну територію було серйозною помилкою, за яку тобі доведеться заплатити ціну. Я нападу на Королівське місто на початку другого місяця осені, і змушу тебе зрозуміти, що твоє місце перебування далеко не настільки безпечне, як ти собі уявляєш. Коли настане цей день, усі жителі Королівського міста побачать, що твоє королівство вже на межі краху.