Наступного дня. На моє прохання Ребекка відвідала адвоката, з яким ми зустрілися минулого разу. Вона взяла мій лист, у якому йшлося про те, що моя мати викликає мене до суду і що я хотіла б, щоб він відвідав мене в маєтку якомога швидше.
«Багато часу минуло від смерті батька. Чому вона робить це зараз?»
Я була впевнена, що в неї немає доказів, які могли б мене звинуватити, а це означало, що вона немає жодного способу забрати мою спадщину. Заглиблена в роздуми, я пройшла коридором і побачила Сельфіуса, який піднімався до своєї спальні. Він, мабуть, щойно повернувся зі школи.
— Сельфі.
Він здригнувся і зупинився.
— Ваша Світлість.
— Як справи в школі? — я подивилася на годинник у коридорі. Сельфіус прибув трохи пізніше, ніж зазвичай. — Ти сьогодні дещо запізнився.
Сельфіус ледь посміхнувся і обтрусив свою шкільну форму.
— Діти з мого класу хотіли влаштувати для мене вечірку на честь мого вступу, тому я трохи запізнився.
— Справді? Тобі подобається школа? Як справи з іншими дітьми? — я не могла приділяти багато уваги школі Сельфіуса через інцидент на процесії, а потім через Айлет, і мені було соромно через це. Я хвилювалася, що він не зможе добре адаптуватися в школі, бо він досить впертий і не вміє слухати інших. Зрештою, він був юним паничем.
— Так. Все добре.
Принаймні там все пройшло добре.
— Мені треба переодягнутися, — різко сказав Сельфіус. Він обернувся на сходах і поспішив нагору до своєї спальні.
Я спостерігала, як він поспішає геть, і деякий час не відводила від нього погляд. Я нахилила голову.
— Чи все добре? — не думаю, що я коли-небудь чула, щоб Сельфіус говорив щось подібне. Я відчула дивну відстороненість від нього.
«Гм, цікаво, що це могло бути», — моя голова все ще була нахилена, я намагалася зрозуміти, що це з ним, але мої думки були перервані, коли підійшов сер Молтон.
— Ваша Світлість. Син віконта Потсона прийшов до вас.
Син віконта Потсона? Адеус?
— До мене?
— Так. Він сказав, що прийшов побачити вас, Ваша Світлість, — відповів сер Молтон.
Я насупилася на ці слова. Ребекка була відсутня, оскільки передавала листа адвокату. Думка про зустріч з Адеусом наодинці без Ребекки викликала у мене дискомфорт.
— У мене сьогодні плани, тому...
— Він сказав мені, що якщо ви відмовитеся зустрітися з ним, я повинен нагадати вам, що ви у нього в боргу з минулого разу.
Схоже, він уже передбачив, що я можу йому відмовити.
«З минуло разу?» — я припустила, що він говорив про той раз, коли врятував мене та Тердео від повстанця. Я згадала той інцидент і м'яко посміхнулася.
— Будь ласка, проведіть гостя до вітальні, — я зробила паузу. — І принеси найгірший чай, який у нас є. Щось дуже погане, що може змусити його піти, щойно він зробить ковток.
Примітка перекладача: мені навіть трохи (от прям ЗОВСІМ) шкода Адеуса ха ха
— Так, Ваша Світлість.
***
— Чесно кажучи, я думав, що ви або Його Світлість можете прийти до мене. Я допоміг вам обом, тому подумав, що отримаю якийсь вияв вдячності.
— О, справді?
— Так, особливо тому, що Його Світлість сказав «Ми поговоримо пізніше» під час процесії.
Адеус м'яко посміхнувся і зробив ще один ковток дуже гіркого чаю. Він весь час посміхався, коли говорив, але його слова були колючими.
— У нас були інші справи.
— Так, тому я продовжував чекати.
— Дещо справді сталося.
— Так, гадаю, так і є. Ваша Світлість ніколи б мені не збрехала. Бо я допоміг вам обом. Правильно?
«Угх, цей дрібний... — я підняла чашку і зробила ковток. Я здригнулася від надзвичайної гіркоти і поставила чашку назад. — Як він може посміхатися, п'ючи це?»
Адеус ніяк не відреагував на жахливий чай. Я подивилася на нього і голосно засміялась.
Він глянув на мою ще повну чашку.
— Хіба вам не подобається? О, цього не може бути. Ви ж самі це підготували, тож, звичайно, вам це має подобатися. Моя помилка.
— Хах? З-звісно.
— Гадаю, вам подобаються дуже гіркі та кислі смаки. Я спробую наслідувати ваш приклад, — Адеус засміявся і ковтнув чай. Його чашка була вже наполовину порожня.
«Він це робить навмисно?» — я схопилася за чоло і жестом вказала одній із служниць поруч.
— Принеси ще чаю.
— Так, Ваша Світлість.
Коли служниці почали приносити чай, Адеус поставив свою чашку, ніби він цього й чекав. Він лише посміхнувся і чекав, поки подадуть новий чай. Він нічого не сказав.
Коли перед нами поставили новий чай, я схопила свою чашку.
Адеус ковтнув зі своєї нової чашки і посміхнувся.
— Він дуже солодкий і смачний. А оскільки я щойно випив дуже гіркий чай, він на смак ще кращий, ніж зазвичай. Ви дуже мудрі, Ваша Світлосте.
«Угх, просто мовчи», — я ковтнула чаю та глянула на Адеуса. Він мав рацію. Він допоміг нам, коли ніхто інший не зміг. Але ні Тердео, ні я йому не подякували. Я насупилась та глибоко зітхнула.
— Велике дякую вам за той день, сер Потсон.
— Немає потреби у формальностях між нами, Ваша Світлосте. Все гаразд.
— Я дуже вдячна, сер Потсон.
«Між нами нічого й так немає», — коли я ще більше наголосила на його офіційному титулі, Адеус розсміявся. Я гадки не мала, що йому здалося таким смішним.
— Отже, ви тут, щоб отримати подяку, яку ми вам заборгували?
— Ні, я прийшов з візитом.
Візит? Я не знала, що сказати, на мить була здивована, але потім дехто спав мені на думку.
«Він тут, щоб побачити Ребекку», — вони були близькими колись. Я не мала наміру ставати між ними. Я кивнула.
— Заходьте, коли забажаєте. Ми зазвичай тут.
— Я справді можу?
— Чи маю я причину, щоб вас зупиняти?
Адеус поклав руку на груди, відчувши полегшення від моєї відповіді. Його обличчя проясніло.
— Оце полегшення. Я хвилювався, що робитиму, якщо ви відмовите.
— Навіщо вам про це хвилюватися? Я б навіть дозволила час від часу виходити на прогулянку. Але, звісно, не надто пізно.
— Справді можемо ходити кудись разом? Я міг тільки мріяти про це.
— Можливо, гарна вечеря була б гарною ідеєю.
— Звичайно. Мені доведеться скласти список гарних місць.
Мені стало тепліше на серці, коли він так швидко це сказав. Здавалося, йому дуже подобалася Ребекка. Я схрестила руки на грудях, посміхнулася та кивнула.
Адеус сплеснув у долоні.
— Тоді чи варто нам призначити дату, поки ми говоримо про це?
— Га?
— Яка кухня була б гарною?
Що подобалося Ребецці? Я нахилила голову. Я нічого не могла придумати, бо рідко їла з нею.
— Гадаю, ти знаєш краще за мене. Я не впевнена.
— Ви просите мене обрати, зрозуміло. Тоді я це зроблю. Тоді в який день буде найкраще?
«Чому він мене про це питає? Він має узгодити свої дії з Ребеккою», — я спостерігала, як Адеус розхвилювався. До мене дійшло. О, він хоче, щоб я вирішувала, бо я її роботодавець. Він зможе провести час з Ребеккою лише тоді, коли я не потребуватиму її послуг.
— Будь-який час підійде. Ти можеш сам встановити час.
— Тоді я так і зроблю, — Адеус посміхнувся, його очі були сповнені передчуття. Він різко встав, хоча ледве торкнувся своєї другої чашки чаю. — Не варто гаяти час.
— Що?
— Мені варто повернутися та зайнятися пошуком інформації про ресторани, їжу та погоду.
Бачачи Адеуса сповненого ентузіазму, я кивнула.
— На сьогодні я піду, — як завжди, Адеус шанобливо вклонився. Він схвильовано вийшов з вітальні.
Я дивилася на двері, через які щойно вийшов Адеус, і гадала. Все це, тільки щоб прийти сюди і попросити мого дозволу запросити Ребекку на побачення?
***
Я зрозуміла, чому Адеус повівся так дивно рівно через три дні, після того, як прочитала його запрошення на побачення під час сніданку з усіма.
— Я думав, що між вами з сером Потсоном нічого не відбувається, — тихо пробурмотів Тердео поруч зі мною, щоб тільки я могла це почути.
Я кліпнула очима.
«Нічого! Між нами насправді нічого немає!»
— Ви шукаєте коханця, Ваша Світлосте? — Сельфі, який сидів навпроти мене, виглядав нещасним від цієї думки. Він надув губки та порвав краї листа, коли запитував це.
— Коханець? Ні, Сельфі. Сталося непорозуміння.
— Я розумію. Його Світлість не дуже добрий до вас. Я розумію, чому вам може знадобитися коханець... — Сельфіус замовк наприкінці і глянув на Тердео. — Якби ви були добрішими до Її Світлості, вона б узагалі не шукала коханця!
— Ти натякаєш, що це все моя провина, Сельфі?
— Тоді чия, моя? — спитав Сельфі.
Тердео не відповів. Підперши підборіддя рукою, він схилив голову набік і подивився на мене. Потім він безсоромно спитав млявим голосом:
— Це так? Це тому, що я недостатньо хороший для тебе? Люба дружино?
«Ще занадто рано для такого галасу».
— У мене ніколи раніше не було справжньої дружини, тому я був наївним. Відтепер я буду кращим. Тож чи не передумаєш ти?
Я торкнулась підборіддя, вдаючи, що глибоко задумалась. Потім грайливо мовила:
— Тердео, я раптом згадала той раз, коли ти використав на мені свою кров. Ти порізав руку і змусив її проковтнути. Я часто думаю про той момент.
Коли я м'яко посміхнулася, тіло Тердео помітно сіпнулося.
— Це було...
У Сельфіуса відвисла щелепа.
— Ваша Світлість! — крикнув він так голосно, що стіл мало не застрясся. — Ви змусили Її Світлість проковтнути вашу кров? Це правда? Чому ви це зробили?
— Мені потрібно було впевнитись... — я ніколи не бачила, щоб Тердео виглядав настільки розгубленим.
Навіть мене вразила реакція Сельфіуса.
— Вам слід негайно вибачитися перед нею! Негайно! Ось чому Її Світлість так засмучена! І тому вона шукає коханця!
Ем, це неправда. Я просто жартувала. Я взагалі не згадувала про той день, насправді.
Мені здалося, що я бачила, як плечі Тердео опустилися.
— Тоді я був... — Тердео крадькома глянув на мене. Було дивно бачити, як такий кремезний чоловік, як він, ходив навшпиньках навколо мене. — Мені просто дуже потрібно було бути певним.
— Не виправдовуйтеся!
Тердео мовчав на різкі докори Сельфіуса. Тепер він здавався ще меншим.
— Я вибачаюся, — він повернувся до мене. — Я зробив дещо жахливе. Якби був спосіб повернутися в часі та сказати собі не робити цього, я б це зробив.
Я здивовано махнула рукою на щирі вибачення Тердео.
— Що ти робиш? Я просто жартувала! Сельфі, не треба тобі так засмучуватися! Я жартую.
Але жоден з них не слухав, що я говорила.
— Ваша Світлосте. Його Світлість, очевидно, шкодує про свої вчинки. Будь ласка, пробачте йому.
— Так, я справді шкодую.
«Угх. Хіба я не можу навіть пожартувати?» — зібравшись, я твердо звернулася до них обох.
— Це все непорозуміння, — тепер, коли я подумала про це, дещо здалося мені дивним під час моєї розмови з Адеусом. Мабуть, в цьому і була справа.
«Я просто припустила, що він мав на увазі, що відвідує Ребекку. Я не знала, що він мав на увазі мене».
Сельфіус повернув листа, який тепер був практично весь порваний.
— Ви серйозно? Тоді що ви будете робити? Підете на місце зустрічі?
Я подивилася на пошарпаний аркуш паперу.
Моя люба Велика герцогине.
Листя на деревах сьогодні дуже пишне.
Сьогодні о першій годині, коли сонце високо.
Я хотів би пригостити вас смачними равіолі та ніжним стейком.
Після нашої вечері та десерту у вигляді лимонного щербету я хотів би відвести вас до опери.
Я б бажав сам забрати вас, але чекатиму з нетерпінням.
Внизу він написав місце, де чекатиме, але я взагалі не могла прочитати, бо Сельфіус порвав його виделкою.
«Чи я якось ввела його в оману?»
Але чим більше я про це думала, тим більше не розуміла, як я могла це зробити. Я згадала, яким схвильованим був усміхнений Адеус, коли він йшов. Це трохи мене непокоїло, але я похитала головою.
— Я маю повідомити його, що не прийду.
Я не могла піти. Я вже дала йому фальшиву надію. Я не могла зробити цього знову.
— Справді? Я знав. Ви прийняли правильне рішення, Ваша Світлосте! — Сельфіус яскраво посміхнувся та кивнув.
Сер Молтон, який стояв поруч із нами, повільно підійшов до Сельфіуса.
— Юний паничу. Боюся, ви можете запізнитися.
Я подивилася на годинник. Сельфіусу справді час до школи.
Сельфіус теж підвів погляд і підвівся.
— Мені краще поспішити!
Я гукнула вслід Сельфіусу, коли він пішов:
— Мені відвезти тебе, Сельфі?
— Ні! Зі мною все гаразд! Не приходьте! Ніколи! — Сельфіус повернувся до мене і знову й знову попереджав мене не приходити ,а потім побіг до карети. Сельфіус ставав все меншим і меншим, поки нарешті зовсім не зник.
Я обернулась і подивилася на Тердео.
— Ти не запізнишся?
Зазвичай він би пішов раніше за Сельфіуса. Сьогодні він був набагато повільніше.
Тердео повільно нарізав свій рибний стейк, поклав маленький шматочок до рота та похитав головою.
— У мене сьогодні немає роботи.
Що? Хіба він не казав, що зайнятий цими днями? Я була впевнена, що він сказав мені минулої ночі, що йому треба йти рано вранці.
— Тож я планую відпочити в маєтку сьогодні. Я буду тут увесь день.
— О, справді?
— Так. Ти теж казала, що сьогодні будеш вдома. Це добре. Ми можемо провести трохи часу разом.
Я була впевнена, що він казав, що буде зайнятий минулої ночі. Я нахилила голову, але Тердео залишався зосередженим на повільному вживанні їжі.
Примітка перекладача: цей розділ... я не знаю, сміятися мені чи плакати від нього ха ха. В ньому ідеально все: від непорозуміння між Перешаті і Адеусом (в якому я взагалі не розумію, як вона не могла зрозуміти, що він мав ЇЇ на увазі); до реакції Сельфіуса, який нагадував дитину батьків в розпалі процесу розлучення; до взаємних підколів між Сашою і Тео, які закінчилися сильною шпилькою в бік останнього (бо нефіг було так псувати перше враження про себе); до, зрештою, перевзування Тердео щодо робочого графіка, адже дружина важливіша. Тут прекрасно ВСЕ, окрім Адеуса, який виправдовує свою репутацію бабія і лізе до заміжньої жінки —_—