Перекладач: Elein Dark
Редактор: Liliia Alon
Ванна підняла голову й подивилася на жінку в чорній сукні, яка перевіряла психічний стан деяких культистів. Та помітила її погляд і теж підвела голову, злегка кивнувши на знак вітання.
На вигляд їй було близько двадцяти років, проте вона мала дивовижну виваженість і спокій, які робили її значно старшою за свій вік. Її чорне довге волосся було зібране на потилиці, а світло-блакитні кришталеві сережки погойдувалися, відбиваючи світло розташованих неподалік гасових ламп.
— ...Гайді теж тут... Це мерія її прислала? — запитала Ванна у молодого вартового поруч.
— Ні, коли все сталося, пані Гайді якраз перебувала неподалік. Почувши про цю ситуацію, вона прийшла одразу сюди. Щось не так?
— Ні, нічого. Хоч Гайді й працює на мерію, вона вже давно співпрацює з церквою. Коли повернемося, просто оформимо її присутність на місці події, — Ванна похитала головою і швидко переключила увагу на поточні справи. Оглядаючи мертвого єретичного жерця, у якого вирвали серце, вона мимохідь запитала: — Що ще казали ті культисти, які ще здатні розмовляти? Яка взагалі там була ситуація?
— Їхні розповіді дуже плутані. Двоє з них згадали, що звичайний ритуал жертвоприношення на той момент уже завершився, але раптом поблизу зали засідань схопили жертву, яка намагалася втекти. Тоді посланець вирішив принести цього втікача в жертву Богу Сонця... — згадував вартовий під час розмови. — Ті двоє культистів стояли далеко від вівтаря і не бачили чітко, що відбувалося на помості. Вони кажуть лише, що жертва не померла після того, як йому пробили груди, а навпаки — гучно вигукнула ім’я Бога Сонця і сама вказала посланця як жертву... У результаті посланець був убитий.
— ...Людина, обрана жертвою, прямо на місці вигукує ім’я злого бога і приносить у жертву самого керівника обряду? — Ванна наче почула якусь казку, відчуваючи повний абсурд, але оскільки ці слова злетіли з уст суворо навченого, вірного та надійного вартового церкви, їй довелося поставитися до цього серйозно, через що вираз її обличчя став дещо дивним. — Як може відбуватися така нісенітниця? Якщо це так працює, то хіба жертви на місцях єретичних ритуалів, якщо швидко відкриватимуть рота, не вб’ють тих жерців?
— Хто ж сперечається. Навіть найгірший жрець під час керівництва обрядом займає домінуючу позицію. Як могла якась квола звичайна людина одним словом змусити ритуал настільки вийти з-під контролю? Тим паче, ми оглянули цього жерця — на його тілі справді залишилися сліди ерозії від проєкції з ‘глибин’ світу. Це справжній ‘окрещений’. До того ж, за словами культистів, у той момент він тримав у руках благословенний ритуальний кинджал...
Молодий вартовий замовк, похитав головою і підійшов до іншого тіла неподалік.
— Проте... погляньте на це. Ось та сама ‘жертва’, яка убила жерця.
Ванна поглянула на вартового, а потім перевела погляд на тіло, яке вже повністю втратило ознаки життя. Наступної миті її погляд став гострішим.
Це був худорлявий юнак, через надмірну виснаженість його статура була ближчою до підлітка, а найочевиднішою аномалією на його тілі була порожня велика рана в грудях.
— ...Його вже принесли в жертву...
— Так, це жертовний дар, якого вже принесли в жертву. Судячи зі слідів на місці події та свідчень культистів, ця ‘жертва’ втратила серце ще до того, як його виштовхали на поміст, — серйозно сказав вартовий. — Тож... насправді тоді відбулося ось що: мертве тіло, яке могло ходити, на очах у всіх піднялося на поміст і вбило жерця, що керував обрядом, використавши його як жертву.
— ...Витівки некроманта? — розмірковувала Ванна вголос. — Ні, сила чорного сонця протидіє некромантам, їхні ходячі мерці не могли б так відкрито підійти до тотема чорного сонця... Це відроджений, яким керує якась аномалія?
— Ви перевіряли тутешнє освітлення? — вона раптово підняла голову й подивилася на вартового поруч. — Чи є в радіусі п’ятисот метрів абсолютно безвітряний і позбавлений світла підземний простір?
— Ми перевірили, жодних позбавлених світла печер немає. Навіть єретики знають про небезпеку таких місць. У гроті, де вони кидали тіла жертв, всюди були залишені смолоскипи та олійні лампи, у цьому плані вони діяли дуже обережно.
Ванна на деякий час замовкла, а потім із глибоким сумнівом нахилилася перед тілом юнака. Вона прискіпливо оглядала цю ‘жертву’, яка на очах у натовпу примудрилася принести в жертву надприродну істоту й повністю підірвати хід обряду. Жінка протягнула руку й підняла його застиглу повіку, намагаючись знайти на ній бодай якісь зачіпки єретичної сили.
Раптом на краєчку її ока наче спалахнув слабкий вогник. Їй здалося, ніби мертвий юнак злегка розплющив очі, і в його порожніх зіницях затанцювало примарно-зелене полум’я. Маленька іскра вирвалася й потрапила прямо на кінчик вказівного пальця її правої руки, після чого миттєво розвіялася за вітром.
Погляд Ванни вмить став крижаним. Лівою рукою вона миттєво вихопила кинджал із пояса і без жодних вагань одним помахом відсікла вказівний палець на своїй правій руці. Наступним рухом вона зворотним ударом увігнала кинджал у лоб трупа. Вкритий рунами жрецький кинджал раптово вибухнув шаленим полум’ям, яке повністю поглинуло тіло.
На все це в неї пішло менше секунди. Щойно вогонь охопив труп, вона вже випросталася й відступила на два кроки назад. Одразу ж після цього вона дістала з пояса пляшечку з благословенною святою олією, зубами вирвала пробку й вилила рідину на праву руку, з якої стрімко хлинула кров. Коли свята олія торкнулася плоті, повітря вмить прорізало гучне шипіння, і назовні вирвалися великі клуби білого диму.
Гострий, пронизливий біль пройняв тіло, проте вираз обличчя Ванни навіть не змінився. Вона побачила, що вартовий, який увесь час стояв поруч, уже швидко оголив свій меч і одним точним ударом відітнув голову ‘жертви’, що палала у вогні, а потім кинув у полум’я суміш із порошку срібла та екстракту морських водоростей.
Під акомпанемент безперервного тріскоту та спалаху полум’я, яке зметнулося високо вгору і майже дістало стелі підземелля, деформоване тіло за лічені миті перетворилося на купу попелу.
При цьому цей сильний вогонь узагалі не зачепив інші тіла навколо.
Тим часом решта вартових навколо вже встигли зреагувати. Половина з них миттєво вихопили свої рунічні сталеві мечі й щільним кільцем оточили Ванну, а інша половина витягнула великокаліберні револьвери, швидко сформувавши зовнішню лінію оборони. Двоє священиків на місці події також витягли револьвери, сховані під мантіями. Похитуючи кадилами, вони благословляли духмяним димом дула своєї зброї й гарячково шепотіли ім’я Богині Штормів Гомони, тримаючи на прицілі божевільних культистів, які почали метушитися через зміни в оточенні.
— Ваша честь! — молодий вартовий з мечем у руці лише тепер підійшов до Ванни. — Як ви? Щойно...
— У тілі цієї ‘жертви’ залишилася якась сила. І ця сила змогла оминути весь захист, дарований мені Богинею, ба більше — вона навіть пройшла повз моє власне духовне чуття, — Ванна змахнула рукою, перевівши погляд на праву долоню. Дар Богині вже діяв: відсічений кинджалом вказівний палець ворушився, крок за кроком відновлюючись. Проте, навіть попри згасання пекучого болю, вона не відчула спокою на душі.
— Щось не так. Тут замішане не лише чорне сонце. Цілком імовірно, що під час цього обряду жертвоприношення сюди завітала інша могутня сила... І ця сила не пішла повністю, вона все ще чогось прагне, — швидко оцінила ситуацію інквізиторка. — Заберіть звідси всі речові докази та свідків, перевезіть їх до собору під суворий нагляд. Надалі всі огляди та допити проводитимуться виключно в стінах собору, а це підземелля має пройти через тотальне очищення... В інших секторах хтось є?
Один із вартових поруч негайно доповів:
— Так. Раніше в сусідній печері ми врятували групу бранців, які утримувалися під вартою як ‘наступні жертви’. Зараз вони тимчасово перебувають у сусідньому колекторі.
— Їх теж заберіть і доставте до собору. Хоч вони й потерпілі, вони зобов’язані пройти через суворий огляд, перш ніж ми відпустимо їх додому, — швидко проговорила Ванна, а потім наче раптово згадала: — А пані Гайді? З нею все гаразд?
— Я тут, — спокійний жіночий голос пролунав неподалік. Одягнена в чорну сукню міська психіатриня неквапливо підійшла ближче й кивнула Ванні. — Не турбуйтеся. Я навіть не встигла зреагувати... То що ж тут зрештою сталося?
— ...Усе як у класичних історіях: культисти накликали на себе щось набагато страшніше й огидніше, ніж вони самі, — Ванна кинула погляд на психіатриню. — Я наполегливо рекомендую вам під час наступних оглядів та гіпнозу цих єретиків виставити додатковий рівень захисту... Тут з’явилася сила, якої не мало бути, і її слід досі залишився.