Перекладач: Loonard
Редактор: Elein Dark, Liliia Alon
Боги, наділені безмежною могутністю, мешкають в основах цього світу, спостерігаючи за його роботою з висоти, що виходить за межі часу та простору. Благочестиві віряни, що віддають свою духовну силу богам, можуть певною мірою зазирнути у таємний взаємозв’язок між собою та богами, аби побачити, як розвиватиметься реальність у майбутньому, або зміни, що відбуваються в цей момент у якомусь невідомому куточку світу. Таке споглядання не обмежене часом і простором, але також містить ризик бути поглинутим підпростором. Проте для тих віруючих, що мають непохитну волю, ця небезпечна, але могутня сила є їхньою найбільшою опорою у захисті того крихкого вогника цивілізації посеред безкрайнього моря.
Вже кілька днів інквізиторка бачила одне і те саме видіння, раз по разу. У стані напівсну, їй ввижалося, як безмежне море забарвлюється чорним кольором, а потім з його глибин лунає жахливий гуркіт, море розступається надвоє, посередині з’являється жахлива ущелина, що сягає самого дна, і звідти піднімається величезний, охоплений полум’ям корабель, який, немов дирижабль, повільно здіймається в повітря. За ним слідує невидимий велетень, вкритий зірковим сяйвом, що крок за кроком рухається у напрямку міста-держави Пранд.
За все своє життя інквізиторка Ванна мала видіння такого масштабу лиш двічі. Уперше це сталося в дитинстві. Вона з криком прокинулася від нічного кошмару, в якому було багато крові, а вже за кілька годин унаслідок нападу культистів утратила батьків і отримала шрам на обличчі, який залишився з нею назавжди.
Вдруге це трапилося чотири роки тому, коли уві сні вона побачила, як з-під землі піднімається чорне сонце. Через це видіння їй вдалося повністю знищити найбільший опорний пункт послідовників культу Сонця, які просочилися в місто. Досі поплічники тих єретиків, наче привиди, ховаються в заплутаних, давніх підземних тунелях Планду, ведучи безглузду партизанську війну із захисниками Церкви. І ось тепер це сталося втретє. Вона побачила, як корабель повертається з глибокого моря, ведучи за собою в цей світ щось невимовне й колосальне.
Вона збрехала священнику: знамення, яке вона побачила, насправді було чітким. Настільки чітким, що позбавило її сну на кілька діб. Жрець подивився в спокійні сіро-білі очі жінки і, після тривалого вагання, все ж запитав:
— Але ваші молитви до Богині не викликали жодного тривожного повідомлення?
— ...Богиня не обов’язково попереджає про кожну небезпеку. Інколи випробування — це просто перевірка нашої стійкості, — спокійно відповіла Ванна. — Досить цих запитань. Які новини від Асоціації дослідників?
Священник одразу ж кивнув:
— Щойно надійшло повідомлення від представника Асоціації: реліквія, що залишилася в штаб-квартирі організації, зафіксувала появу того корабля в південно-західних водах, але, схоже, з телеграфним пристроєм на борту сталася якась проблема, і наразі зв’язатися з ним неможливо. Відомо лише, що судно йде зі звичайною швидкістю та прямим курсом, наближаючись до прибережних вод Планду.
— ...Спочатку воно безслідно зникає з поля зору реліквії, потім з’являється нізвідки у зовсім іншому місці, що геть відхиляється від початкового маршруту. Тепер із ним немає зв’язку, і воно йде прямісінько до міста... До того ж перед зникненням екіпаж виконував місію з транспортування аномального предмета, — інквізиторка повільно насупила брови. Інтуїція, загартована роками боротьби з потойбічними речами, забила на сполох. — Якщо я правильно пам’ятаю, цей корабель називався “Білим дубом”?
— Так, “Білий дуб”. Капітан судна — Лоуренс Крід, член Асоціації дослідників і вельми досвідчений мореплавець. Оскільки вантаж був специфічним, корабель пройшов офіційну реєстрацію в церкві ще перед відплиттям із міста-держави Луньса, — згадав жрець. — До речі, супроводжуючим священником на борту є зареєстрований клірик нашої Церкви Штормів.
— Наш брат по вірі... Сподіваюся, ситуація не найгірша, — серйозно промовила Ванна. — Хай там як, із цим судном щось не так. Весь маршрут від Луньси до Планду пролягає через ‘безпечні води’, які повністю контролюються Асоціацією дослідників, проте цей корабель примудрився зникнути з радарів реліквії... Я маю серйозну підозру, що “Білий дуб” міг на деякий час покинути реальний світ і, можливо... побувати там, куди смертним заходити заборонено. Сповістіть портову варту: щойно “Білий дуб” кине якір у гавані, негайно взяти його під особливий нагляд. Поки не закінчиться повний огляд і перевірка, жодна душа і жодна річ не мають покинути борт. Як відреагували сили правопорядку?
— Не турбуйтеся. Ваш дядько... пан губернатор уже наказав жандармам перекрити й узяти під контроль усю припортову зону, а також підняти тривогу. Відтепер і до скасування тривоги всі цивільні судна, що прибувають до Планду, тимчасово перенаправлятимуться в західний резервний порт.
— Це добре. Дядько завжди діє обачно, — напруга на обличчі Ванни нарешті трохи спала. — Головне, аби він не дозволив звичайним людям із міської варти лізти в цю справу.
Священник подивився в блідо-сірі очі Ванни і, ретельно підбираючи слова, запитав:
— Ви вважаєте... що корабель уже зазнав ‘зараження’?
— Наразі стверджувати зарано. Проте судна, які на певний час покидають реальність, рідко повертаються абсолютно нормальними. Це можуть бути предмети на борту, які непомітно мутували в аномалії, або психічні розлади, що засіли глибоко в розумі екіпажу, чи навіть зайві матроси та підмінений капітан... Коли йдеться про корабель, із яким трапилися такі дивацтва, найвища пильність ніколи не буде зайвою.
— Ех… сподіваюся, що з тим кораблем і його екіпажем усе гаразд, — священник мимоволі приклав руку до грудей, шепочучи ім’я Богині Штормів. — Нехай Богиня захистить тих, хто сміливо кидає виклик океану.
— Нехай захистить, — Ванна так само на мить опустила повіки, тихо повторивши слова благословення, а потім з натиском додала, ніби застерігаючи співрозмовника: — Проте, якщо їм не пощастило повернутися ‘нормальними’, ми маємо бути готові до всього.
— Так, я розумію.
Ванна кивнула. Та щойно вона збиралася знову повернутися до вікна, аби продовжити огляд міста, з боку сходів долинув поспішний і гучний тупіт чобіт. Вже за мить вибіг вартовий у чорній формі зі срібними вставками, на грудях якого виблискував знак церкви у вигляді морської хвилі та кинджала.
— Ваша честь! — важко дихаючи, швидко заговорив молодий охоронець. — Ми виявили в каналізації місце проведення ритуалів культистів Сонця! Нам навіть вдалося схопити групу єретиків!
Обличчя Ванни вмить стало суворим:
— Ті самі фанатики, що поклоняються чорному сонцю? Стривай, ти сказав, що ви знайшли саме жертовник... не схованку? Вони наважилися знову проводити свої огидні обряди?!
— Так, саме місце для проведення ритуалів. Ми знайшли незаперечні докази того, що там щойно відбулося жертвоприношення, — швидко звітував вартовий. — Ба більше, у печері неподалік від місця обряду виявлено тіла безлічі жертв... у більшості з них вирвано серця. Проте... із самим вівтарем там коїться щось геть незрозуміле.
Ванна помітила на обличчі підлеглого дивну суміш розгубленості та ніяковості. Вона рішуче підхопила свій важкий меч, що лежав поруч, закинула його за спину й швидко рушила до сходів:
— Веди. Я особисто огляну це місце.
— Слухаюся!
Важкий благословенний меч із чітким металевим притиском ударився об її наплічник. Швидкі кроки відлунювали довгими сходами “Великої дзвіниці”, поки Ванна не вийшла на невелику площу перед будівлею. Там на неї вже чекав загін вартових, а на самому краю майданчика стояли два парові ходуни, з чиїх павукоподібних залізних тіл долинало ритмічне клацання поршнів.
Ванна не зупинилася, а лише показала вартовим жест, що можна вирушати, і одразу ж попрямувала до одного з ходунів. Ця величезна машина, розміром з дві двоколісні карети, нагадувала механічного павука, що лежав на землі: на краях її сталевих кінцівок були встановлені колеса для кочення по рівній поверхні та сталеві гаки для пересування в особливих умовах, а по боках панцира у верхній частині ходунка були встановлені стрілецькі кабіни з поворотними рушницями.
Чисто технологічні творіння навряд чи могли завдати серйозної шкоди потойбічним аномаліям чи магічним явищам, проте їхня нищівна вогнева міць чудово підходила для ліквідації єретиків, які керували цими силами з-за лаштунків. Звісно, у тісних підземеллях від такої техніки мало користі, але для блокування виходів вона була незамінною.
Черга освячених 8-міліметрових куль могла за мить відіслати ціле кодло тікаючих єретиків в позапростір до їхнього господаря. Платиноволоса, сіроока інквізиторка одним точним рухом заскочила на броню ходуна і, тримаючи руку на руків’ї довгого меча, упевнено завмерла в нічній темряві. Ще двоє бійців звично зайняли свої місця в кулеметних візках з обох боків машини. Наступної миті з шипінням циліндрів та свистом випускних клапанів із суглобів механічного павука вирвалися клуби білої пари. Колосальний залізний монстр підвівся, одним широким кроком переступив на головну дорогу і в режимі ковзання стрімко помчав до найближчого спуску в міську каналізацію.