Розділ 43.
« Це ті кляті мерзотники...».
За лічені хвилини до того, як завдання мало бути виконане, мене заарештували і забрали в Уїнстонський замок. Отже, останні дві години я був у кімнаті для проведення допитів.
- У нас є кілька свідків того, як Ви розмовляли з Хуроєм біля кузниці Хана. Ви знали, що Хурой збирався зв'язатися з графом Стеймом?
- Ну, говорив, і що?
– ... Один з мешканців Уїнстона попросив Хурою поїхати в Ругонний і очорнити нашого лорда. Оскільки ви є досить хорошими людьми, то вам слід знати, хто це.
- Ну, навіть якщо знаю, то що?
- Ви брали участь у змові?
- Ні, звичайно. Я що, дурень?
– ...
Я зробив набагато кращий кинджал, ніж ця дівчина на ім'я Еріна. Іншими словами, завдання мало закінчитися успішно і я заробив би свої шістьсот золотих монет. Але через необґрунтований арешт завдання провалилося.
Через цих покидьків мої 720,000 геть розчинилися прямо у мене в руках!
- Мені здається, Ви не розумієте, в якому положенні перебуває... Якщо ви продовжуватимете поводитися так само, то сильно пожалкуєте.
- Заткнись, гнилий виродок! Я не знаю цього Хуроя! Очі б мої його не бачили! Відпустіть мене прямо зараз! - Я закричав на слова лицаря, який явно хотів залякати мене.
Я добре знав, що мене можуть катувати, зачинити у в'язниці або просто вбити. Але тепер, втративши 720 000 вон, я був справжнім втіленням гніву.
« Скільки скомбрії можна купити на 720 000 он...?» — подумав я, що розлило мою лють ще сильніше:
- Ви що, вирішили з мене крайнього зробити? Запам'ятайте, одного дня я повернуся і витру з вас все до останньої копійки!
- Тільки подивіться на цього хлопця. Він, очевидно, хоче, щоб його провчили, — зробив наймолодший лицар і обнажив свій меч.
- Ну, давай, вбий мене, придурок.
- Ти що, зовсім страх втратив?
Не витримавши безконечного потоку образ, лицар кинувся вперед. Щодо мене, я просто закрив очі і змирився з неминучим. Чому? Тому що в цій ситуації смерть була найкращим виходом.
« Якщо я помру, то воскрешу на площі. Мені не можна залишатися тут. Краще померти і воскреснути, навіть якщо це означає втрату досвіду."
Крім того, я потурбувався про Гана. Компанія Меро напевно вже прибрала кузницю до своїх рук, а раз так, Хан повинен був померти. Відповідно, отримане мною завдання було б автоматично провалено!".
- Вбий мене швидше, сучий ти син.
Я не міг вийти з гри, тому мусив померти, воскреснути і поспішити на допомогу Хану. Однак серед лицарів був розумний чоловік середніх років, який зійшов вперед і охолодив запал гарячого молодого лицаря.
- Гей, Лео, заспокойся. Хіба ви не знаєте, що такі люди як він мають безсмертні тіла? Якщо ми вб'ємо його, то лише покажемо йому послугу.
На жаль, мій досконалий план провалився. Тим не менш, я продовжував провокувати молодого лицаря, сподіваючись, що він все-таки вийде з себе.
- Що, в штани наклав? Не можеш вбити безозброєного коваля? Який же ти після цього лицар? Ти наче дворовий пес, який при першій небезпеці втікає, підтиснувши хвіст. А ще, ти ... Ты... Ти помреш холостяком! Молокосос, який підмокає за дівчатами, що приймають ванну!
– Кху... Т-ти...!
Не було б нічого дивного, якби після такого молодого лицаря відразу ж не накинувся на мене. Але Лео так сильно закусив губу, що навіть з’явився кров.
« Нужно продовжувати провокувати його» — вирішив я, однак...
– Ты... Уф! У-у-о!
У той момент, коли з моїх уст була готова зірватися нова порція проклять, хтось заткнув мені в рот клап.
- Отже, звинувачення Ви не визнаєте. Розповісти нам про замовника Хуроя Ви теж не хочете? - Зніс лицар середнього віку.
- У-у-в! Уф-т!
« Якщо Ви хочете, щоб я відповів, — витягніть кляп!»
Проте, лицар середніх років явно не так інтерпретував мою відповідь.
- Що ж, оскільки Ви настроєні так рішуче, у нас немає іншого вибору, крім як посадити Вас до в'язниці. Але якщо Ви все-таки розповісте мені, хто доручив Хурою це завдання ми можемо зробити інакше ...
Я найменше хотів сидіти в тюрмі. Ув’язнення навряд чи тривало б лише кілька днів. Поки мене не випустять, я буду постійно в ув’язненні і навіть виходу з системи тут нічим не допоможе.
« Що ж, я можу розповісти їм усе. Так, при цьому Хана арештують, але я обов'язково знайду спосіб врятувати його."
Хан був безцінним для мене як у "Satisfy" та в реальному світі. Нехай цей старий коваля і був всього лише НПС, але він став для мене справжнім другом. Проте друг — це лише мій приятель! Хоч би якою важливою була дружба, моє життя було важливішим.
Отже, я вирішив здати Хана.
- Уф-фу! У-у-Уф!
« Я розповім вам, хто доручив Хурою зустрітися зі Стіною! Витягніть кляп!"
- Який чудовий хлопець. Ви не збираєтеся здавати свого товариша навіть під загрозою ув'язнення? Зовнішній вигляд дуже слабий, але ваше почуття справедливості заслуговує поваги — похитав головою і зробив лицар.
- У-у-о! Уф-фу!
Незважаючи на моє щире бажання співпрацювати з наслідками, мене знову неправильно зрозуміли.
- Відведіть його в темницю і посадіть у одиночну камеру.
В одиночну? Я і так нічого не зміг би зробити, але тепер... Тепер я мав не просто закінчити в темниці, але й бути ув'язненим у одиночній камері, позбавлений хоча б якихось співрозмовників.
- Уф-фу! У-у-Уф!
Запаникувавши, я з усіх сил намагався позбутися клапи. Але лицарі просто ігнорували всі мої маленькі речі.
« Що, чорт візьми, відбувається? Я назавжди залишуся у в'язниці? І що, до речі, сталося з кузницею Хана? Він не повинен померти... А ще цей чортів Хурой... Небагато того, що він сам провалив завдання, так і мене підставив!"
Але ось, коли мене майже привели до пункту призначення, сталося « це».
Сформовано нове завдання: « Апостол Правосуддя».
"Апостол Правосуддя"
Рівень складності: S.
Хурой, який мав намір зустрітися з графом Стеймом і розповісти йому про реалізацію справ у Уїнстоні, був схоплений і не зміг виконати свою місію.
Останні кілька днів він провів в одній з найтемніших одиночних камер. Ви - єдина людина, що дізналася про його теперішнє становище, а тому й допомогти їй можете тільки ви. Відновіть справедливість і врятуйте Хуроя!
Умови:
Врятувати Хуроя.
Час, що залишився: сім годин.
Нагорода:
Титул « Апостол правосуддя».
Максимальна близькість з мешканцями Уїнстону.
Максимальна репутація в Деревні Уїнстон.
Буде створено завдання, пов’язане з Хуроєм.
* « Апостол Правосуддя»:
- Відкриється нова характеристика "Можество".
- Всі характеристики збільшаться на 10.
- Ви навчитеся умінням — « Неперервне правосуддя ».
Штраф за провал завдання:
Рівень: -2.
Титул "Трус".
* "Трус":
- Близькість з усіма НПС істотно зменшиться.
- Ймовірність отримання завдань істотно зменшиться.
- Позитивні НПС будуть ставитися до вас з презирством.
« Щось це завдання підозріло знайоме... Ах!».
Це були ті самі нагороди, що й запропоновані Хуроєм за виконання завдання « Роді жителів Уїнстона».
Можливість отримати новий титул була дуже привабливою, але...
« Ні! Ні за що!»
Як я повинен був врятувати Хуроя, будучи в’язнем і без зброї? Крім того, ще й протягом семи годин! Це було просто нездійсненне завдання.
« Який дурень погодиться прийняти його? Якщо я його провалю, то не тільки втрачу два рівні, але й стану "Трусом". Який недобрий титул...».
Цей титул був таким же поганим, як і « Вбивця Дворян». Тому я не мав нічого спільного з цим авантюром. Однак...
Ви не можете відмовитися від цього завдання.
Ви прийняли завдання.
За що? Чому?
- Уф! У-у-ву-о! Уф-фут!
Незважаючи на кляп, я так сильно розлютився і мало не подавався. Я пускав слини і кашляв через кляп, тому один з лицарів стукнув мене по спині і запитав:
- Эй, ублюдок! Ти можеш йти мовчки?
– Ба! Що, злякався ув'язнення в одиночній камері? Дурний хлопець, ти повинен був говорити коли тобі давали такий шанс.
– У-у-ву-о!
Це була жахлива несправедливість. Особливо враховуючи те, що я з радістю б розповів їм все, чого вони хотіли почути.
- Кху!
Зрештою, ми прибули до одиночної камери, де мене без особливих церемоній тягли, наче мішок з піском.
– Клап витягувати будемо?
- Капітан сказав, щоб я витягав його тільки на час їжі. Оскільки він дуже гострий, Лео може відчувати спокусу вбити його.
- Ясно.
- У-у-о-ву-У-в!
Я так відчайдушно замочив, що навіть солдати не на жарт злякалися.
- Хо-хо, він так відчайдушно хоче говорити, що вже весь слинний стільник. Якщо він просидить з кляпом весь день, то може піднятися кров’яний тиск.
- Що ж, це буде для нього уроком.
- Уф-фут!
Окрім клапи, солдати не стали ускладнювати себе і розв’язувати мотузки, туго зв'язуючи мене по руках та ногах.
« Вони дійсно йдуть...».
Не звертаючи жодної уваги на моє брикання, солдати усунулися до своїх справ і залишили мене лежати на підлозі. Невже я був приречений назавжди залишитися в цій смердючій темниці? Крім того, кожна хвилина означала наближення чергового провалу.
Гаразд, але з якою статою я повинен був отримати назву "Труса"? Я був боягузом тільки тому, що фізично не міг когось врятувати?
– У-у-ву-о!
Я знову почав мичати, благаючи про спасіння, але не отримав жодної відповіді. Всі мої стони і приглушені кляпом воплі ставали власністю лише товстих стін.
З бігом часу нічого не відбувалося. З'явився у верхній частині мого поля зору таймер показав, що до провалу завдання залишилося близько чотирьох годин, а отже я пролежав на холодній підлозі вже три години.
"Дірмо..."
З якоїсь невідомої причини мене завжди переслідували нещастя і невдачі. І сьогодні був лише одним з багатьох, коли мені щось не вдавалось.
« Я забув про те, як я не був таким хоробрим і не виявляв належної пильності...».
За всі 26 років мого життя я жодного разу не знайшов навіть 10-хвилинної монети! Якби поруч стояла пані Удача, я б задушив її власними руками!
Але ось, поки я проклинав своє власне незнання...
- Грид! Грид!
Зверху почувся жіночий голос.
"Це голос...?"
Він здавався мені смутно знайомим, ніби я десь недавно його вже чув.
(Сміх)
Еріна. Її голос був такий же красивий, як і її обличчя.
Проклятий і несправедливий світ! Чому хтось народжувався з величезним арсеналом переваг, в той час як інші люди могли похвалитись лише купою недоліків?
Ні, зараз не час сумувати.
« Чому вона тут...?»
Якби я до неї не ставився, вона була моєю єдиною надією. Я повинен був прийняти її допомогу, а тому відразу почав кричати:
– У-у-в-ут! У-у-ву-У-о!
«Тут! Я тут!" - хотів сказати я, але всі мої звуки на виході перетворилися лише у беззв'язкове миття.
- Грид! Де ти?
Еріна продовжувала кликати до мене, але все що я міг зробити у відповідь - це видавати хриплі стони. Тим часом у верхній частині мого поля зору з'явилося повідомлення, що до закінчення завдання залишається лише дві години. Отже, лише за дві години я повинен був знайти і врятувати Хуроя.
Але як я міг це зробити? Ні, я просто повинен був зробити хоч щось!
- Уф-фут!
- Грид!
І нарешті...
Ерін, що спустилася вниз, все ж почула звуки, які я видає. У той момент, коли по ту сторону камери з'явилося її обличчя, вона здавалась мені справжнім ангелом.
- Я тебе врятую. А ще... Я віддам тобі твій кинджал.
- Уф! У-у-о!
Еріни мали ножа, висічені з рогів мінотавра. Це був той самий кинджал, який я викував під час промислового змагання.