Розділ 42.
- В-ви пропонуєте повстання? - Хтось із мешканців запитав.
- Повстання? Ні, це не бунт! Ми - люди графа Стейма. Ми просто зігнимо демонів, які пішли проти волі нашого графа!
Жителям нагадали, що у них є чудове виправдання своїм діям, а тому їх бойовий дух почав мало-помалу рости.
– Добре! Я з тобою, Хане!
- Наших сил недостатньо, щоб скинути лорда, але таким чином ми дамо світу зрозуміти, що в Уїнстоні щось не так. І тоді Стейм врешті-решт дізнається правду про Вінстона!
- Ми повинні боротися за Гріда, який через нас опинився в темниці!
- В бій!
Прості місцеві жителі вирішили змінити долю Вінстона власними руками.
Упевнившись у своїй рішучості, Хан пішов на склад і там зберігався матеріал Ґрідом під час підготовки до змагань. Через дешеви використані матеріали, їх якість залишала не найкращим, але це все одно було краще, ніж озброїтися сільськогосподарськими інструментами.
- А тепер йдемо до Компанії Меро! - Закричали вони.
- Так! Схопимо Вальмонта!
Але Ган відразу запалив їх.
- Якщо спочатку ми натрапимо на Компанію Меро, новини про наше повстання швидко дойдуть до лорда і він мобілізуватиме своїх лицарів.
- Отже, першою справою ми повинні відправитися в замок?
- Саме так. Якщо ми візьмемо в заручники лорда, лицарі залишаться не у справах, і ми зможемо швидко розібратися з Компанієм Меро.
- Архітектор, що проектував замок, мій прадід, тому в моєму домі досі зберігаються його креслення. Ми можемо скористатися таємними проходами і легко проникнути всередину, вийшовши вперед, впровадив один з місцевих жителів.
- Чудово!
Почувши ці слова, мешканці зрозуміли, що мають справжню надію. Вони могли раз і назавжди покласти край правлінню свого корумпованого лорда та жадібної Компанії Меро.
Однак невдовзі їхні мрії були примушені до жорстокої реальності.
Бум-дзин-Н-нь!
Вікна кузні були розбиті, і всередині з’явилися солдати, озброєні луками.
- Кидайте зброю!
Як тільки місцеві жителі прибули на приціл від лучників, до кузниці зайшов і сам Вальмонт.
- Ось так справи, ха-ха! Я лише збирався забезпечити охорону мого нового активу, але при цьому і подав заколотник - розсміявшись, вніс голову компанії.
- Ви звинуватили Ґріда і заарештували його, щоб приховати правдивий результат змагань! - Прокричав Хан.
- Сховати результат? Це ж смішно. Компанія Меро перемогла. Ви не бачили роботи коваля, якого ми наймали? Навіть якщо б ми розкривали деталі вашого кинджала, він все одно виявився би гірше нашого. З цим усі погоджуються, можете самі запитати. Компанія Меро виграла змагання, і тому права на цю кузницю переходять до неї — потиснувши плечима, відповів Вальмонт.
- Ви помітили, що робота Гріда набагато краща за ваш коваль, а тому і поспішили заарештувати його, побоюючись що програєте!
- Якщо ви хочете когось звинуватити, то можете звернутися до нашого лорда. У будь-якому випадку, киньте свою зброю, якщо не хочете, щоб Вас негайно розстріляли за підняття повстання - посміхнувшись, відповів Вальмонт.
- Якийсь торговець мені не указ!
- Хо-хо, правда? Тоді зробимо інакше. Сер Філіпсон, ці люди озброєні і, здається, задумали щось неправильне. Наскільки я знаю, у таких ситуаціях підозрюваних слід роззброювати, а голова - затримати.
У відповідь лицар на ім'я Філіпсон кивнув і промовив:
- Віддайте свою зброю. А Ви, Хане, як лідер заколотників будете арештовані.
- Брудний виродок! І ти називаєш себе лицарем? Ти - не лицар, а собака Вальмонта! - Закричали розгнівані люди.
Філіпсон нічого не відповів, тож він дав солдатам відмаху і відразу ж застрілив їх.
Фьу-ух!
– Ува-а-ак-ах!
- Ай-й!
Один з мешканців впав на підлогу, схопився за ногу і ще один отримав поранення в руку.
- Злі виродки! - тремтячи від гніву, проричав Хан.
- Наступною ціллю будуть ваші голови. Кидайте зброю, якщо не хочете померти.
Незважаючи на те, що всі присутні тут люди були озброєні, проти добре навчених солдатів у них не було шансів. Якби вони вирішили битися, то просто загинули, причому зовсім безглуздо.
– Хо-ох...
Бу-дунь, бу-дгунь...
З тихим дзвіном зброя впала на підлогу. Їхня рішучість зникла, а в очах з'явилась абсолютна безнадійність.
- Ха-ха-хо! Жалюгідні кретини! Все ваше протистояння від самого початку було абсолютно марним! Все, що вам потрібно робити - це слухатися! І навіть не думайте про те, щоб загадати ще один бунт! - Розсміявся Вальмонт, дивлячись на людей, що плачуть, після чого віддав наказ Філіпсону: Конфіскуйте все в цій кузні. А Хана запріть у темниці.
- Так!
Поки солдати збирали зброю і зв'язували Хана, Вальмонт підійшов до Філіпсона і тихо прошепотів:
- Сер Філіпсон, Ви добре попрацювали, запобігши найбільшому повстання. Лорд, напевно, винагородить вас. То чому б нам сьогодні не випити? Я хочу привести красивих дам і підготувати вишукані пригощання.
- Дякую, я ціную вашу турботу. Але, щодо пані, нікого не потрібно приводити, — відповів лицар і дивився на натовп людей. Прослідивши за його поглядом, Вальмонт побачив дівчину, якій було близько п’ятнадцяти років. Через кілька років вона мала стати першокласною красунею.
– Хотіти таку молоду дівчину... Ти ще гірше мене, - насупившись пробурмотів Вальмонт.
– А-а? Що Ви сказали? Вибачте, я не розчув.
- Нічого. Це я сам з собою.
Поки Вальмонт і Філіпсон згоряли від очікування нагороди, мешканці були в розпачі.
- Що ж нам тепер робити?
- Що робити? Нічого, це кінець... Вінстон приречений.
- Я повинен був піти звідси, коли була така можливість...
Хан був останньою надією для жителів Вінстона. Але тепер його тягли в темницю, і тому всі їхні мрії про повернення до села добробуту та процвітання потрапили у небуття.
***
Тема Уїнстонського замку.
– ...
Скільки днів пройшло? Тут не було ні світла, ні новин, нічого. Хуроя була лише темрявою, яка могла втягнути у розпач навіть найбільш стійку людину. Хурой втомився, був виснажений і психічно виснажений. Йому було навіть важко визначити, де він був: у віртуальному світі чи в реальному.
« Де я? Що я тут роблю? Як мені вибратися з цього пекла?»
Хурой відчував, що ще небагато, і він просто-напросто помре. І це було не дуже надійно, і насправді - ЕКГ показував досить нестабільні результати, через що в офісі монгольського філіалу S.A. Group панувала справді важка атмосфера.
- ЕКГ надто нестабільна. Ми не можемо гарантувати, що здоров'я Аллунбатара нічого не загрожує. Якщо ми не виведемо його з системи прямо зараз, можливо, його доведеться лікувати в психіатричній лікарні. Експерти радять негайно зупинити завдання, доклав один із співпрацівників.
Все ж керівник філіалу на ім’я Парк Юнхюк вважав інакше.
- Алунбатар вже 48 годин і 10 хвилин витримав. Це вже більше ніж якийсь піар. Для Алунбатара і всього монгольського народу це вже справа принципу. Тим більше, що залишилося всього менш двох годин.
Парк Юнхюк був категорично проти примусового роз'єднання, через що обличчя інших керівників компанії стали ще блідіші.
- Тільки один факт існування завдання, що ставить під загрозу життя гравця, викличе в нас цілий шквал критики. Якщо ми не візьмемо на себе відповідальність за безпеку Аллунбатара, компанія постраждає ще сильніше.
- Так, і тоді весь світ вважатиме себе небезпечним.
Тим не менш, Парк Юнхюк був непорушний.
- Я все сказав. Якщо щось піде не так, я візьму всю відповідальність на себе.
- Ні, ну Ви мені просто поясните, до чого заходити так далеко? Сьогоднішня ситуація не така підбадьорлива. Ймовірність того, що Ґрід врятує Хуроя становить лише 9%! Крім того, Грід був арештований як спільник цього монгольського хлопця. Замість того, щоб врятувати Хуроя, Ґрід сам став в’язнем! Хіба не краще вимкнути його і не ризикувати? Особливо враховуючи те, що завдання все одно буде провалено.
- Думаю, що його заарештували навіть на краще. Тепер вони будуть ближчі один до одного.
Почувши таку відповідь, працівники компанії були просто шоковані.
- Так, у Ґріда легендарний клас, але його рівень ще низький. Крім того, у нього вирізали всі предмети і зброю. Як він врятує Хуроя і вибереться з його в’язниці?
Знову повторюю - рішення вже прийнято, — відрізав Юнгук і знову зосередився на моніторі.
« Те, що ситуація не ліпша, — зрозуміло. Гриду не врятувати Хуроя поодинці, проте ...."
Після того, як було задіяно завдання під назвою "Збачення" Парк Юнгюк не спускав з Гріда очей. Цей чоловік був жадібним, жорстоким і немудрим. До певної міри його можна було назвати фігурою, прямо протилежною « Апостолу справедливості».
Однак дослідження Парк Юнхюк показали, що він переконався в цьому.
Ґрід завжди намагався докінчити свою роботу. Він стояв кілька годин підряд перед накальналлю, виконуючи одноманітні і поряд нудні дії. Він розробляв і виготовлював різні предмети, використовуючи ті ж самі матеріали. І нехай він міг цілий день бурчати і нарікати на життя, його дійсні вчинки були цілком інакшими.
Врешті-решт, йому вдалося створити дивовижний кинджал.
"Він - перший гравець, якому це вдалося".
Навіть з урахуванням Леґендарного Кузничного Ремеслу, потрібно було чогось більшого, ніж просто мати відповідну здатність.
"Можливо, він не має таланту, але його дух виключений."
Хоч би з якими труднощами вони зіткнулися, Героі телефільмів ніколи не опускали рук. Зрештою герої завжди перемогли.
І, можливо, Грід, хоч і небагато, але все-таки заслужив право бути одним з них.