Глава 12.
Якщо б я пропустив цю можливість, то невідомо коли мені випала ще одна нагода приєднатися до групи, яка йде в рейд на потрібного мені монстра.
- Будь ласка, дозвольте мені приєднатися до вашої групи.
Мій план був простий, як апельсин: виживати, поки лісної Охорона не буде убитий, після чого забрати весь синій оріхалк. При цьому життя інших зі-партій мене зовсім не турбували.
"Навіть якщо я помру, то все одно нічого не втрачу".
У найгіршому випадку я міг втратити Двуруковий меч Мамона або Доспеки Мюнгеля, які були основою мого стану. Але можливість отримати синій оріхалк коштувала того, щоб ризикнути навіть цим.
Можливо, я міг здатись комусь занадто нахабним? Можливо, хтось назвав би мене абсолютно безсоромим? Мені було байдуже.
І ось, піднявши погляд, я побачив, як Тобан з подивом дивиться на мене.
- Який у тебе рівень?
- Що? Хіба Ви не говорили, що рівень і клас мають значення?
- Так, спочатку так і було, але... Нас вже багато, так що я шукаю гравців понад 120-й рівень, які віддають перевагу чарівникам або володарям святої магії. Як ти знаєш, Боголеня - монстр, чиє тіло створене з мінералів і тому фізичні атаки на нього майже не діють, — пояснив Тобан, розглядаючи мій дворучний меч.
« Тоді цьому хлопцю не слід було говорити, що в групу приймаються всі бажання».
Тобан явно не хотів приймати мене, але думка про синю оріхалку не дозволила мені так просто здатися. Я повинен був у що б то не стало піти в цей рейд.
- Прийміть мене, будь ласка. Я Вас не підведу.
- Який у тебе рівень?
На даний момент мій рівень дорівнював мінус третій, але завдяки Двуручному мечнику Мамона і Доспегам Мюнгеля мої фактичні бойові здібності не поступалися гравцю 30-го рівня. Але якби я зізнався, що маю 30-ий рівень, мене б відразу вигнали.
- Тридцятий... Ні, мінус... Ні, плюс сотий.
- Тридцятий мінус плюс сочий?
- Ні, ні, просто сонний.
Якщо б не завдання Ашура, зараз я був би дійсно близький до сотого рівня. Але я не планував брати активну участь у майбутній війні. Замість цього я хотів просто стояти позаду них, наче мертва миша.
« Якщо я буду обережним, вони не помітять, що я обманув їх з приводу свого рівня»
- Вашу зброю – це дворуковий меч? Але хіба він не 65-го рівня? Навіть якщо він має епітичний рейтинг з високими вимогами... Ти дійсно 100-го рівня? - З підозрою в голосі запитав Тобан.
- Звичайно. Мій Двудковий меч Мамона був всилений до +5.
Мені нічого не залишалося, крім як продовжувати блефувати, намагаючись при цьому зберегти кам'яне обличчя. Я використав той факт, що вимога до речей, заточені менше ніж на +5, не змінювалася. Тому я збрехав, ніби Двурочний меч Мамона (+0) насправді був ( плюс 5.
Але Тобана так просто не провести.
- Навіть якщо Двудковий меч Мамона заточений до +5, використовувати його на 100-му рівні... Крім того, твоя броня набагато гірше екіпіровки, яку носять гравці сотого рівня і вище... І до речі, де твої чоботи, рукавички і аксесуари?
На жаль, Тобан був абсолютно правий. Доспехи Менгеля, які були на мені надети, призначені для гравців 60-их рівнів. А що стосується шолома, черевиків, рукавичок і аксесуарів... Я втратив їх під час свого трирічного завдання.
Сапоги та рукавички зніяковіли через те, що я не мав де і не полагодив їх. Підтримуючи існування шолома та аксесуарів, я мав горе навпіл, але, на жаль, всі вони були втрачені при смерті.
Озираючись назад, мені нічого не залишалося окрім того, щоб висунути ще більш безглузду теорію.
- Такі люди, як я, які мають гарну владу над своєю зброєю, не потребують доспіхів чи аксесуарів. Чесно кажучи, на полювання я знімаю навіть ці обладунки і б'юся з одним лише мечем.
"Контроль" було слово, яке не мало до мене ніякого відношення. Спостерігаючи за рейдами інших гравців по телевізору, я бачив, як їм вдається майстерно використовувати вразливість своїх ворогів, підбирати ідеальний час для нанесення ударів і в останній момент ухилитися від неприємних нападів. Тим часом, я просто дубарував усіх монстрів і пив лікувальні зілля. Така була моя тактика.
Але зараз, щоб потрапити в рейдову групу, мені потрібно було блефувати. Ось чому я цитував одного з гравців, який нещодавно в прямому ефірі розповідав про свої вражаючих уміння контролю. Але це була велика помилка. Я не вважав, що Тобан був озброєний великим щитом і вбраним у масивне озброєння.
- Хох... Тобто, по-твоєму люди які носять обладунки недостатньо талановиті? - З усмішкою запитав щитоносець, але в його погляді чітко читалися холод і злість. Але найбільша проблема полягала в тому, що моє зауваження викликало справедливе обурення не тільки у нього, але й для решти членів групи.
- Ти кажеш, що носити зброю і аксесуари погано?
- Ви тільки послухайте! Він не одягає обладунки!
- Ті, хто носить обладунки та аксесуари, недотепи? Отже, якщо ми хочемо, щоб нас цінували, ми повинні зняти їх ...?
- Хлопці, ви мене не так зрозуміли. Я просто пояснював, чому я менше залежний від захисту, — поспішно проговорив, намагаючись охолодити їх запал. Але всі мої спроби розвіялися низьким голосом волосатого гравця середнього віку:
- Як би там не було, ти і одного удару не переживаєш!
Цей чоловік був озброєний двома блискучими сокирами, а також екіпірований доспехами з розкішним орнаментом, що змушувало його виглядати повноцінним високорівневим гравцем. А ще, на мій великий жаль, серед усіх інших саме він виглядав найбільш сердитим.
- Грид? Вперше тебе бачу. Ти взагалі хоч раз полював на місцеві землі? Якщо так, то вам слід знати про могутній вплив місцевих монстрів. Мало хто міг би похвалитися тим, що здатний битися з ними без озброєння.
Інші члени групи закидали головами.
- На основі його власних слів, він, мабуть, вперше тут.
- Ви коли-небудь бачили когось на ім'я Грід?
- Ні, жодного разу. А ты?
- Чесно кажучи, все це звучить як нісенітниця. Я думаю, що він набагато нижчий за 100-го рівня.
- Щось мені підказує, що він просто розгубив свої предмети, померши кілька разів під час полювання. А ще, цілком можливо, що у нього якісь нечисті наміри. Йому вже нема чого втрачати...
Атмосфера ставала все гіршою.
«... І що тепер? Очевидно, я повинен відмовитися від цієї ідеї...."
Але ось, коли на мене накотилося повне розчарування, в нашу розмову втрутився світловолосий чоловік з абсолютно голим торсом.
- Досить.
Поява цього чоловіка викликала серед членів групи справжній фурор.
- Це ж топ-1 в рейтингу кулачних бійців, Реґас.
- Кажуть, що він вже давно переступає через 180-й рівень.
- Його прізвисько "Мастер тхвондо" Я чув, що він голими руками забив до смерті кілька огрів.
- Вау! Він дійсно прийшов! Як же вчасно я приєднався до цієї групи! Кулачні бійці ігнорують захист мети, наносячи удари в її слабкі місця. Хіба це не допоможе нам направити лісозаготівлю величезну кількість урону?
Тим часом Реґас піймав мій погляд і підійшов прямо до мене.
- Двулькові мечі дуже повільні, а удари ними надто розчавлені, що суттєво ускладнює нахил. Думаю, мої колеги так здивовані Вашими словами саме через цей факт.
Реґас був гарним, струнким і мав ідеальні м’язи. Через природу свого класу він був популярним серед жінок, оскільки ніколи не носив одягу. Стоячи поряд з ним, я відчував себе потворнішим за кальмара.
А ще я інстинктивно ненавидів красивих людей, тому сказав:
- Це неважливо.
- Хох... Мої очікування щодо Ваших навичок зросли. Мені було б цікаво бачити ваші дивовижні здібності, - проніс Реґас, після чого повернувся до решти членів групи і сказав: - Цей хлопець піде з нами. Спочатку наша група не мала жодних обмежень щодо класу і рівня. Деякі з нас нижче 90-го рівня, тому я не думаю, що прийняття ще одного гравця 100-ого рівня викличе велику проблему.
– Но...
Члени групи все ще були не в захваті від цієї ідеї, а тому Реґас додав:
- Як ви знаєте, прямо протистояти лісовому захисту можуть лише гравці 170-го рівня і вище. Тим не менш, я не просто так збирав якомога більше людей без обмеження на рівень. Ці гравці повинні взяти на себе голих, яких постійно закликає лісний Хранитель. Сам бос займися я і 17 членів моєї гільдії, включаючи Тобана та Вантнера. Ми хочемо, щоб всі інші допомогли нам зосередитися на Лесотному Тяжілі і не підпускаючи кришталевих голенят. Я думаю, що навички Гріда буде цілком достатньо, щоб впоратися з цим завданням.
– ...
- Він хоче приєднатися до групи, тому я не знаю чому ми повинні йому відмовляти. Я розумію, що його слова викликають виправдані сумніви, але хіба не краще побачити все на практиці?
Його зауваження було логічним і правильним. І ось після того, як Реґас закінчив говорити, серед центральної площі запанувала спокійна атмосфера, ніби всі інші погодилися прийняти мене до групи. Але їхні наміри були далеко не такими чистими.
- Подивимося, наскільки хороший його контроль.
- Так-так, скоро ми побачимо, хвастун він чи ні.
- Він сказав, що б'ється без зброї? Тоді йому слід зняти свою броню для цього рейди.
- Я буду пильно стежити за ним.
Група, переповнена надзвичайною ворожістю! Люди були такі озлоблені, ніби збиралися йти в рейд не на лісового захисту, а на мене!
« Я не можу приєднатися до них...».
Якби я приєднався до цієї групи, то був змушений воювати в усіх на очах. І оскільки я був гравцем -3-го рівня, то напевно помер би навіть не побачивши Лесотного Охорона, нічого вже про синій оріхалк. Ну і в цілому, з цими людьми мені було не по собі.
- Все нормально. Я не буду вступати до групи, — сказав я, що викликала спалах сміху у чоловіка середнього віку.
- Ти все-таки просто блефував?
Питання було по-справжньому гострим, проте я не розсердився, оскільки його слова були чистою правдою.
— Не думаю, що вступати до групи людей, які мені не довіряють, це хороша ідея, — холодно відповів я.
Члени тієї чи іншої групи мали довіряти одне одному свої спини. Однак усі присутні сумнівалися в мені.
– Що ж... Це так.
- Я взагалі не розумію, чого всі причепилися до цього молодого чоловіка? Пішов би з нами так і все.
- Згоден. Я не знав, правда це чи ні, а тому повинен був просто мовчати.
- Насправді, негарно себе повелів не він, а ми.
Я більше не став витрачати час цих людей, а тому поб'ю свавілля. Тим не менш, дехто пішов за мною. І це був Реґас.
- Що відбувається? - Я холодно запитав Реґас, але він лише ввічливо посміхнувся і витягнув свою руку.
- Сподіваюся, ми колись побачимося, власник дворукового меча, який не використовує броню. Як людина, яка йде дорогою кулачого бійця мене дуже зацікавило твій підхід.
Дивлячись в його чесні очі, я зрозумів, що Регас говорить абсолютно щиро.
« Чому він такий наївний? » — потиснув йому руку і подумав я.
Він справді був хорошою людиною. Якщо б колись представився такий шанс, я би обов'язково подружився з ним, щоб брати у нього гроші.
- Ну, побачимося.
Брату його гроші... Ні, це я був винен йому, а зовсім не навпаки. Отже, з широкою посмішкою на обличчі попрощаючись з Регасом, я попрямував до кузні.