Розділ 385 — Весілля століття (Часть 6).
Потихенькі комахи мимовільно розбудили того, хто дрімає. Відкриваючи очі, він подивився на стелю, освітлений приємним місячним світлом, після чого кілька разів моргнув і вирахував час.
« Ще й опівночі немає».
До світанку залишалося ще кілька годин, а тому Тео спробував закрити очі, але оскільки він вже прокинувся, сонливість зникла. Може, йому варто було піти за склянкою води? Теодор уже збирався підійматися, але в той самий момент був змушений зупинитися. І пов'язано це з важкою вагою на його плечах.
- Ухм-м...
– Ун-н...
Вероніка і Сильвія... Навіть у темряві їхнє волосся сяяло своїми квітами. Їхня шкіра, що виглядає з-під ковдри була білою і гладкою. Теодор не міг дивитися на своїх сплячих жених, особливо на темні сліди, які залишилися на їхніх шиях. А потім хтось теж відкрив очі і, посміхнувшись, тихо прошепотів:
- Що б ніхто не говорив, але ти дуже підступний.
Сильвія ще не прокинулася, а тому Тео так само тихо прошепотів у відповідь:
- Ника, ти не спиш?
– А-а? Ні. Ти ж дивишся на мене таким тваринам поглядом. Як я можу спати, знаючи це?
- Живим...? - Я спробував запротестувати Тео. Однак Вероніка просто скинула з себе ковдру. Можливо, звичайна людина не могла б побачити її фігуру, ледь-їдва освітлена тьмяним зоряно-місячним світлом. Проте Теодор не був звичайною людиною. Її неприкриті одягом вигини відразу ж подушили його. Він втратив дар мови і міг просто закрити рота, не в стані ні слова.
- Йди до мене.
Теодор не міг перемогти в цій битві. Тож він гірко посміхнувся і злегка підвів брови. Тим часом Вероніка поцілувала його в ключицю і живіт, наче святкуючи свою перемогу. І хоча Теодору не було лоскотливо, він не міг не розсміятися. Деякий час він продовжував лежати на ліжку, після чого взяв її за руки і поцілував в лоб.
– Стой.
- Тео зупиняє мене, коли я ще не задоволена. Як грубо.
- Що, якщо ліжко остаточно розвалиться?
Це звучало як жарт, але насправді це було не так. Протягом останніх двох місяців це ліжко вже не було таким важливим. Незважаючи на те, що вона була зроблена з міцного заліза і дуба, в даному випадку її міцність мало чим відрізнялась від дешевої дерев'яного ліжка.
Почувши це, Вероніка відразу насупилася.
- Ох, значить, це я у всьому винна?
- Враховуючи кількість разів... - Похмулився Тео, привівши незаперечний аргумент.
- Тео!
У принципі, його слова були абсолютною правдою. Незважаючи на те, що Сильвія була магом 7-го Коло, вона все ще залишалася людиною. Отже, їй було важко конкурувати з Веронікою не тільки в бою, але й у повсякденному житті. Але найбільше Вероніка вспадкувала кров червоного дракона і славилася не тільки своїми великими фізичними здібностями, але й бажаннями. Ось чому протягом медового місяця її бажання горіли щоночі.
Обміняючись ще кількома словами, обидва чоловіки підняли погляд на небо і замовкли.
– ... Час повертатися?
Теодор не відразу відповів на питання Вероніки. Однак його мовчання було цілком можливим зрахувати позитивні відповіді. Відсутність двох майстрів важелів призвела до великих проблем. Курт сказав, що дасть їм три місяці відпустки, але це просто перезавантажило б все королівство.
— Два місяці мого життя були найприємнішими, — прошепотіла Вероніка, притулившись до його плеча. Це тривало два місяці і ти, Тео, був їх найкращою частиною.
- Здається, хтось нещодавно називав мене твариною.
- Хо-хо, хіба ти забув? Я теж не людина, — відповіла Вероніка ігріво вкусила його за мочку вуха. Подібна поведінка була ближче до котка, ніж до дракона, а тому Теодор пощекотів її підборіддя і посміхнувся.
- Це відбудеться? Наш малюк... - Погладивши себе по животу, прошепотіла Вероніка.
- Я не впевнений.
Через свою кров дракона Вероніке було важко завагітніти. Але історія була зовсім іншою, коли її партнером виступав Теодор, трансцендентна людина, не скучений причинно-слідковими зв'язками. Тепер її вагітність повністю залежала від удачі.
"Ребёнок...".
Теодор трохи нервував від думки про новий спосіб життя, який успадкує його кров і прізвище. Він добре розумів це своїм розумом, але йому все одно було важко думати про це.
« Я... Батьку?»
Теодор задавався питанням, яким буде колір волосся його дитини. Чорним? Червоним? Срібним? Було б добре мати дитину з гарним волоссям.
Дитина, з маленькими ручками і ніжками, який би називав його "папій"... Його губи здригнулися від однієї лише думки про це. І це бачення майбутнього було порушене словами Вероніки:
- Тео. Ти плануєш відвідати цю дівчинку?
– ... Да.
Не треба було окремо згадувати особу, про яку вони говорили. Елленя не могла покинути Великий Ліс, тому що виступала в якості « святої» Мітри. Ось чому він повинен був сам знайти її. Отже, з огляду на два місяці гніву Теодор планував провести половину свого відпочинку разом із Еленою. Почувши ж Вероніка, чого сподівалась, ущипнула його.
– Ай.
- Чоловік з двома дівчатами потребує третьої? Ти дійсно поганий хлопець.
- Я люблю тебе, Ніка.
- Все гаразд, ти, виродок. Якщо тобі дійсно шкода, обійми мене міцніше, щоб я ніколи не забувала твої руки... - Пробурмотала вона, і Теодор негайно виконав її бажання. Тіло Вероніки наблизилося без найменшого опору, і його жар відразу ж передався через її розігріту шкіру. Це була спокуса, яку не можна було перебрати, але в наступну секунду плече Тео раптово заніміло.
– ... Сильвія?
Коли він побачив, що Сільвія кілька разів помила йому голову, то знову стукнув по плечу. На відміну від своєї звичайної м'якості, її очі були повні похоті і бажання монополювати. І Вероніка, прочитавши вираз її обличчя, відразу ж засміялася, відкинувши в сторону ковдру.
- Гаразд, моя молодша сестра хоче зробити це першою?
- Що?
- Це остання ніч нашого медового місяця. А зараз подивимося, хто сильніший!
До того моменту, як Теодор зрозумів, що вона мала на увазі, було вже занадто пізно. Дві гарні жінки, Вероніка та Сильвія, взяли на себе ініціативу і повалили його на спину. Теодор зрозумів, що Арманд знову правий. Іншим людям тут нічого було робити.
***
Наступного дня сніданок на віллі був досить пізнім. Три людини вийшли з кімнати лише після того, як сонце досягло розквіту. І, на відміну від Теодора, який виглядав виснаженим, дві жінки просто сяяли. Побачивши результати, Арманд зробив задумливе обличчя і, підійшовши до Теодора, який щойно закінчив снідати, простягнув йому маленьку пляшку.
- У мене дещо є для Вас, пане.
– ... Це?
- Це популярний засіб від втоми. Ефект невеликий, але він добрий для швидкого відновлення фізичної втоми та недоїдання.
- Ех, дякую.
"Це" відрізнялись від споживання витривалості та магічної сили. Судячи з усього, ця знахідка мала освіжити його розум ...? Отже, після того як Теодор спустошив пляшку, він щиро подякував своєму начальникові:
- Дякую, Арманд.
- Пустяки. Це мій обов'язок як Вашого палацового.
Арманда не мала вади в роботі. Однак Курт не призначив би його на таку посаду без вагомих причин. Отже, коли Тео задумався над колишній кар'єрою Арманда, то сказав:
- Протягом наступних двох місяців на цій віллі нікого не буде. Керуйте нею на власний розсуд. Я повністю Вам довіряю.
- Ху-ху, цей старий такого не заслуговує.
- Ви впевнені? Я не зустрічав кращого працівника, ніж Арманд. Навіть перший королівський помічник не зможе зробити свою роботу так само якісно, як Ви, — вимовив Тео від усього серця похвалив Арманда.
– ...
- Будь ласка, підготуй вілу до того ж дня я міг відвідати її разом зі своїми батьками.
– ... Я зроблю все, як Ви накажете - посміхнувся Арманд Ґестен, колишній палацовий дворецький.
- Тоді я піду.
З цими словами Теодор повернувся до двох дівчат, які чекали на нього і обійняв їх. Вероніка і Сильвія... Вони завжди подобалися йому, але тепер кожна з них стала невід’ємною частиною його життя. Лише те, що серце цих людей приносило йому радість.
- Будь щасливий. Звичайно, не краще за мене, гаразд?
- Я буду злитися, якщо ти затримаєшся.
Приохотившись і трохи шкодуючи, дівчата відійшли від Теодора.
Вони поверталися до Мелтора.
- Затриматися? Боюся навіть уявити, що зі мною буде в такому випадку. Итак... - Пробурмотів Теодор, відчуваючи, що йому буде дуже бракувати їх тепла.
Мана-віль.
Фшух!
Поки Вероніка і Сильвія переміщалися в Центральну Башню Мана-віля, Тео активував другий простір.
▫ Перехід, північний Великий Ліс
Як завжди, перед його очима з'явився спалах світла, і Тео прослизнув крізь просторову дірку за тисячі кілометрів вперед. Він міг змінити кінцевий пункт пряміком всередині цього міжпросторного місця або просто повернутися назад. Однак Тео мовчазно чекав кінця.
- Хмм...
Як тільки він прибув, його ніс защекотав запах густої лісової чащі. Запах життя, запах грунту і рослинності, що перемішалася один з одним був настільки багатим, щоб йому було важко відчути щось ще. Прийшовши на місце, Теодор повільно відкрив очі. Деякі дерева не поступалися висотою звичайним будівлям, в той час як інші були досить великі, щоб досягти середини башт магії. І це було очевидним доказом того, що життєва сила світового дерева почала виходити за межі своїх. А в наступний момент...
– ... Е?
Тео побачив те, від чого його очі полізли на лоб.
Там було щось, чого не мало існувати. Він виставив просторові координати на околиці лісу, а не в його центрі, щоб не надто шокувати ельфів. Але тоді чому...?
- Мітра?
Перед ним стояла Мітра — втілення світового дерева.
- Хонь? Део?
Зростанням вона була нижче коліна, а нитка на її голові була точ-в-точем як до свого розквіту. Але чому вона не вміла розвиватись?
І ось, почувши його голос, Мітра широко усміхнулася і вигукнула:
– Део-о! Део прийшов!
Так чи інакше, Мітра все ще була Мілрей. Отже, Теодор збирався обійняти її, як раптом ...
– А-а? Део?
- Хонь? Справді Део!
- Део! Део!
- Ні! Він мій!
Одна, дві, три... Невдовзі до нього почали приїжджати Мітри, яких на перший погляд було кілька десятків або десь декілька сотень. Вони були люб'язними дітьми, яких було дуже багато. Це було настільки дивовижно, що Теодор вражений на місці. Його глибокі магічні знання виявилися марними, оскільки він не міг навіть припустити, чому Мітра розмножилася.
Одна Мітра схопила його за ногу, друга вскаралася на його плече, третя залізла на голову... Теодор був дуже збентежений цим незбагненним видовищем.
- Тео! Ти нарешті прийшов!
Невже прийшов його рятівник? Ні, це була ще одна Мітра. Проте, на відміну від інших Мітр, ця Мітра була дівчинкою-підлітком, яка харчувалася верхи на чомусь.
- Трес? Що це таке? - Коли Тео дізнався про три хвости, що звиваються, то вигукнув.
Кількість хвостів була все тим же, але ось його тіло стало значно більше ...
Серія дуже заплутаних ситуацій змусила Теодора почуватися так, ніби він потрапив у інший світ.