Розділ 386 — Ліс, який веде до майбутнього (Часть 1).
Екологія Великого Лісу, в якій лежав Ельфхайм, була унікальною і по-своєму загадковою. Це було місце, що розкинувся між Червоною Плато і Кригою Арктикою, де не мало рости жодного бур’яну. З екологічної точки зору, оточення мало б бути непридатним для життя. Однак темпи росту флори й фауни на території Великого лісу були просто неймовірними.
Все ж таки, все добре знали, що за цим стоїть: світове дерево, Ігграсіль, чиї гілки, згідно з міфами, досягали самої зірки. Це джерело життя, яке живило ґрунт і дозволяло рослинам та тваринам жити там, де це було неможливо.
- Але хіба дерева не занадто великі? Їхні листя має блокувати поступ як сонячного світла, так і дощових крапель.
Дерева, які за межами Великого лісу майже ніколи не виросли вище десяти метрів, були заввишки 50 сантиметрів. Теодор був стурбований цим питанням, але Мітри сказала, що ця особливість не викликала жодних проблем.
Світове дерево звело на брак поживних речовин і вологи. Воно створило справжню екосистему, яка могла замінити навіть деякі природні процеси.
- Тео, ти слухаєш мене? - Раптом надула щічки Мітра.
Оскільки дівчина була пов’язана з ним душею, вона помітила, що Теодор думає зовсім про інше.
- Так, звичайно. Сила Дмітри — важкий тягар для світового дерева. Тому ти зосередила свої зусилля на поліпшенні природних здібностей лісу, розділивши своє тіло на менші?
- Так! Як Тео просив, я багато працювала!
Після того, як вона знову натякнула на потребу похвали, Теодор погладив Мітру в голові, щиро захоплюючись її ідеєю. Він знав, що Бог може втратити свою божественність і впасти до стану стародавнього духа. Але, відновивши її, Мітра перетворила частину своєї сили на древні духи. Крім того, ці тіла також мали можливість діяти самостійно. Теодор побачив, що швидкість розростання лісу була неприродно великим і, як виявилося, все це було пов'язано з Мітрою.
- Ти зробила набагато краще, ніж я думав. Відмінна робота, Мітра.
- Хонь! Хень! - Притиснувшись до його руки, вигукнула Мітра. Очевидно, верхня частина її голови була дуже чутливою, оскільки дівчина то й справа сміялася.
- Мітра, я хочу запитати тебе ще дещо про що, — розповів Тео.
– А-а?
- Ти їхала верхи на Тресі. Я пам'ятаю, що кілька місяців тому він був ще маленьким...
З цими словами Теодор подивився вниз. Там, прямо по землі, біг лисиця, розхитаючи своїми трьома хвостами. Трес не міг летіти в руках Теодора, тому що став занадто великим, але йому вдавалося пересуватися суходолом від Тео. Звичайно, для цього Теодор спеціально контролював свою швидкість.
- Трес? Ах, Рижик!
– ... Рижик?
- Так, бо у нього такий колір хутра!
Це було настільки незвичайне ім’я, що Теодор здригнувся.
- П-значно. І чому Рудик так раптово виріс?
- Ум-м... Тітка Тигриця тренувала його. Ах, - відповіла Мітра, як раптом щось згадала і додала, — вірно. Рижик сказав, що такий його початковий розмір. У міру розвитку його розуму розвивається і тіло.
– ... Ясно. Його духовна сила була нижчою від Ментального віку. Таким чином, його тіло теж виросло.
- З цього моменту чим довше він житиме, тим більше буде!
Дивно було бачити лисицю, яка була розміром з вовка. Але, як пояснила Мітра, саме таким був його правильний розмір.
« О, невже Цар-Тігор перетворився на Тью Тигрицю? » — подумав Тео автоматично.
Проте навіть Цар-Тігор не могла обізлити таке поводження, оскільки Мітра була справжнім богом.
« Вона не хотіла покидати Гори Бекун, але тут їй все-таки сподобалося".
Кілька років тому, цар-Тігор програв битву Похіть і був принижена. Однак не тільки вона зазнала шкоди. Мільйони мутантів просто зруйнували природне середовище східного континенту.
Мелтор швидко відновив контроль над Горами Бекун, але з того часу вони перетворилися на землю, де не міг жити жоден дух. Ущерб, якого нанесли тварини й рослини, був лише ще однією проблемою. Що важливіше було те, що постраждала дракона вена. Зрештою духи були змушені мігрувати.
- Мітра, а як щодо інших духів? Як вони?
-Так! Спочатку їм було трохи ніяково, але тепер все в порядку. Вони часто розмовляють з ельфами і допомагають відновити ліс.
- Так, допоможи їм зробити це місцем другим домом.
- Звичайно! Всі, хто живе в цьому лісі — друзі Мітри! - З особливою посмішкою відповіла Мітра.
- Давай ще трохи полетимо.
Після того як Теодор вислухував історію Мітри, він не використовувався до просторого переміщення. Натомість він вирішив подивитися на зміни, які відбулися у Великому Лесі. Він оглянув ту частину лісу, яка була спалена у битві в Леветайном і землю після битви з Джеремом та Нідеґером. Противники, які колись загрожували світовому дереву і Ельфхайму, були повалені, а місцеві жителі отримали можливість жити без страху за свою безпеку.
- Е-е? M-Мітра!
- Мітра! Спускайся до нас! Скоро буде готова картоплина!
- А у нас якраз маліна дозріла!
Інколи ельфи дивилися в небо і, познайомивши Мітру, вітали її.
- Це Ви?
- Він прибув! Вітаємо Вас!
- Шоста танцівниця, Зівида, рада вашому прибуттю!
Коли ельфи й Теодора дізналися про це, то відразу запрошували його відвідати їхні поселення.
«... Що ж, тут моя допомога не знадобиться. З Мітрою, ельфами та духми, які взаємодіють як єдине ціле, вони вже через п'ятнадцять років оживлять цей ліс."
Мало хто знав про це, але роль Великого лісу і світового дерева полягала в збереженні деяких рідкісних рас.
Лень було вигнано, а концентрація манів у матеріальному світі приречена на зменшення. Оскільки ельфи були чутливішими до мані, їм було б важко жити за межами Великого Лісу вже через 500 років.
Навряд чи у них виникли якісь проблеми з їхніми щоденними справами, але в інших місцях вони вже не зможуть використовувати свою духовну медицину і можуть легко захворіти. Отже, Ельфхайм і Великий Ліс залишилися для них єдиним сховком.
Пу-тум.
Коли Теодор побачив шматочок можливого майбутнього, він повільно опустився на землю. Нарешті він дістався до місця, яке було виставлено як кінцевий пункт призначення.
- М-м? Кто?
Як виявилося, окрім Теодора в цьому місці був ще хтось. Темна шкіра і сріблясте волосся видавали темного ельфу - расу, яка вже давно зникла з зовнішнього світу. Більш того, цей темний ельф був одним з шести вищих ельфів.
- Давно не бачилися, Алукард. Здається, пройшло вже півроку?
– ... Теодор!
У відповідь Алукард відразу встав зі свого місця, підійшов до Теодора і без вагань викинув вперед свій кулак. Живіт Теодора був настільки міцним, що пролунав гучний звук удару.
- Кхек!
- Ти, дурна дитина! Що можна було робити, аби забути про дівчинку на якій обіцяв одружитися?
– Я... Мне жаль. Я був трохи зайнятий. Власне, тому я і прийшов.
- Ех-х ... - Ти просто тягнеш до себе всілякі неприємності, так що, мабуть, знову був втягнений у якийсь інцидент. Звичайно, для нас ельфів, півроку - не такий вже й великий термін, але ж ти людина.
– ... Шкодую.
- Переді мною-то за що вибачатися? Краще потурбуйся про нашу дівчинку.
Алукард мав рацію. Теодор міг відвідати Елленю перед початком медового місяця. Отже, думаючи, що робити далі, він почухав свою голову.
- Сьогодні Еллені має багато справ, так що повернеться вона тільки ввечері. Мені теж потрібно відлучитися. Але перед тим, як йти далі, є хтось, з ким ти повинен поговорити.
- Хмм? З ким?
Місце, де розмовляли ці двоє людей, було оглядовим майданчиком, на який могли зійти лише вищі ельфи. Це була гілка світового дерева, з якою відкривався чудовий вид на Ельфхайм. Навіть для вищих ельфів, які могли дізнатися про ситуацію за допомогою Рататокська, це місце було дуже корисним. І ось, саме в цю секунду...
– ... Зі мною, - пролунав позаду Теодора чийсь тихий голос.
- Найя?
– Да.
Як і завжди, її тьмяне волосся та напівзакриті повіки нагадували Теодору про студента, який цілу ніч готувався до екзаменів. Це була вища ельфійка Найя, відома своєю мудрістю і слабким самоврядуванням.
- Ти якраз вчасно. Все, я пішов, - побачивши її, проговорив Алукард.
- Хорошої роботи.
– Да. І, Найя, не здумай заснути знову.
– ... Ухм-м...
- Уф.
Голос Найі став ще тихіше, від чого Алукард важко зітхнув і зник. Таким чином, лише двоє людей залишилися на гілках світових дерев.
- Давно не бачилися, Найя.
– ... Да, давно...
Теодор першим привітався з Найєю, щоб вирішити цю незручну атмосферу, але його план не спрацював. Ельфійка сиділа на тому ж стільці, що і Алукард, мовчки дивлячись прямо перед собою. Якби її повіки час від часу не ворухнулися, Тео міг би подумати, що вона заснула з відкритими очима.
- Чому Алукард сказав, що нам є про що поговорити?
Було б краще, якби Тео поговорив з Алісою чи Люмією, оскільки спілкування з Найєю було нелегким і трохи тривожним.
Але, на відміну від передбачень Теодора, Найя не змусила себе довго чекати і піднявши голову, заговорила:
– Ты... Я став "великим"... Верно?
- Великий?
- Людина... Переможець... Межі...
Від цих несподіваних слів очі Теодора полізли на лоб. Тоді як інші вищі ельфи не виявили жодних ознак усвідомлення, Найя відразу зрозуміла, що він став трансцендентним? Отже, його погляд просто не міг приховати цього питання.
– ... Не дивуйся. Моє плем'я здатне бачити « зірку » іншого створіння...
- Зірки? Що це?
- Конкретного визначення не існує. суд? Доля? Душа... Я ніколи раніше цього не бачила, тому просто здогадуюся.
Коли людина продовжує розмову, то сонний голос Найї став ще пильнішим. Невикористані голосові зв’язки заробили на повну силу, а слова стали яснішими. Це був голос, який навіть вищі ельфи чули лише раз у кілька років. І ось, Найя пильно подивилася на Теодора, а потім додала:
- Істота, народжена смертною, долає свою сутність. Воно стає трансцендентним, здатний зламати нитки самої долі. Якщо ти такий, чому?
Очі Наї були наповнені таємничим огидою і, здавалося, проникли в саме серце Теодора.
- Чому ти готовий померти?
– ... Ти можеш здогадатися один раз, але не двічі.
- Звичайно. Очі мого стародавнього племені - це лише трюк перед « великою людиною». Не можна прочитати тебе, якщо ти вирішиш закритися, як зараз, — сказала Найя.
Але вже в наступній миті вона продовжувала говорити, ніби впевнена у своєму припущенні:
- Але ти був приголомшений, коли почув це від мене. Я бачила "це"! Я не знаю сенсу, тому що це невизначено, але « червона зірка»...
- Зупинися.
Слово, таке ж різке, як лезо меча, відразу зупинило Найю. І так сталося тому, що вона зрозуміла, як просьба Теодора містить у собі « упередження», а не злобу.
- Ясно. Це щось, чого я не повинна знати? - І інтуїтивно усвідомивши серйозність ситуації, запитала Найя.
– Щось на зразок цього.
- Гаразд, я зрозуміла. Я забуду все, що було сказано.
- Дякую.
Якби Найя проігнорувала це попередження, Теодор стирає її спогад за допомогою сили. Навіть вищі ельфи не мали достатнього опору до магії, щоб зупинити мага 9-ого Круга. Однак він не хотів використовувати такі засоби проти знайомого чоловіка, який також був його противником.
Теодор також був вдячний їй за те, що він зрозумів, як захистити своє майбутнє від розкриття інформації без його волі.
Отже, погляд Найї знову став розмитим, ніби вона втратила інтерес до справ. Тільки наостанок ельфійка все-таки сказала:
– ... Однак, мені буде цікаво послухати про це. Розкажи мені, коли все закінчиться. У похилому віці мало що може бути цікавішим за цікавих історій.
І Теодор міг з цим лише погодитися.
***
Щойно сонце заховалося за горизонтом, на землю опустилася прохолодна ніч. Коли Теодор був ближче до неба, ніж на землі, він спостерігав за тим, як світло перетворюється в темряву. Це була одна з багатьох віття світового дерева, яка виступала на роль однієї із декількох обсерваторій.
Нарешті Елена закінчила свою роботу і покликала його:
- Теодор!
- Елла.
- Чому ти не сказав мені, що прийдеш? Ти вже кілька годин тут, — проговорила вона, схопивши мага за рукав.
Елленя жаліла, що змусила Теодора чекати.
- Все нормально. Я затримаюсь тут на якийсь час, - дивлячись на її обличчя, посміхнувся Тео.
- Ах! Розумію. Якщо хочеш чашку чаю...
- Хочу, але перед цим... - Теодор взяв Елленю за руку, — я хочу дещо поговорити.
– ...
У відповідь ельфійка ненадовго замовкла, дивлячись Теодору прямо в очі.
Що вона в них бачила?
Але зараз це не мало значення.
- Прогуляємося?