Розділ 384 — Весілля століття (Часть 5)
Фшу-у-Ух...
Щоразу, коли на піщаний пляж хлинула інша хвиля, у прибережних водах з’явилася справжня хмара піни. З боку часто розбризкувалися краплинки води, а сонячне світло проникло навіть у маленькі перусті хмари. Аквамаринове море було настільки прекрасним, що його просто неможливо описати словами.
Така була привабливість іншої країни. Це був Піріс, повз якого проходили всі кораблі прибережного Королівства Солдун. Це було місто з найгарнішим пляжем на континенті. Протягом громадянської війни, яка відбулася кілька років тому, цей пейзаж був маловідомий. Але за багато років він змінився.
Отже, дивлячись на це похмуре видовище, Тео підніс до губ невеликий келих. А потім, мгнове поле по його стравоходу побігла відсвіжаюча рідина зі смаком лайма.
– ... М-м, це добре.
Теодору не подобався гіркий смак алкоголю, але саме цей напій йому сподобався.
- Правда? Я знаю, як це робиться. Якщо захочеш випити, коли ми повернемося додому, просто скажи мені про це, - посміхнулася Вероніка, піднявши аналогічний келих.
- Що? Ніку, ти вмієш робити коктейлі?
- Це моє маленьке хобі. Хіба ти не знаєш, який у мене темперамент? Мені важко напитися, тому я часто вживаю алкоголь і багато. Мало хто знає про це, але існують деякі коктейлі, які я сама вигадала.
Можливо, тому що багато людей не споживали алкогольних напоїв разом з їжею, то не знали, що для організму « алкоголь» є смертельною токсичністю. Кров дракона, яка руйнує всі види отрути завдяки своєму вродженому імунітету, не могла пропустити і цей інгредієнт. Однак, не беручи до уваги цього факту, ця історія була досить незвичною. Вероніка пила більше за всіх, бо не могла напитися.
Хоча Тео, розсміявшись, не показав свого вигляду і подивився на Сильвію.
- Ік.
Він був стурбований тим, що Сільвія розмальовується і знову й назавжди.
- Сильвіє, ти в порядку? Може, мені застосувати очищувальне закляття?
- Ах, ік. Ні, я в порядку. Мені добре, ік. А закляття - потім, ік.
Сільвія відрізнялася від Вероніки, вираз обличчя якої не змінився навіть після десятків таких коктейлів. І, незважаючи на всі можливості використовувати очищувальну магію, Сильвія не хотіла руйнувати цю мирну атмосферу. Ну і, звичайно ж, вона не хотіла виглядати дитиною.
А потім дівчина притулилася до лівого плеча Теодора, виробляючи ще більш захоплююче враження, ніж зазвичай.
– Тео... - Так її приглушив м'який голос.
Минуло кілька днів з дня весілля. Спочатку молоді люди діяли дещо сором’язливо, але невдовзі вони повністю познайомилися з тілами одне одного. І ось, Теодор погладив Сільвію за її з'їденими волосами, після чого поцілував в гладкий лоб.
- Що, ти граєш поодинці? А-а?
- Ника, о-о-у...
Вероніка поцілувала його праве плече і мочку вуха, після чого перейшла до губ. Це був вираз прихильності, який добре видно у променях денного світла. Було б соромно і ніяково, якби хтось побачив її такі відверті дії, але, на щастя, місце де вони сиділи, було класним люкс. Отже, вони були єдиними в будиночку, звідки відкривався прекрасний вид на морі.
- Хуа! Було б краще, якби ми були одні, але втрьох - теж непогано. Отже, ми відвідали пляж Піріса. Куди? - Відірвавшись від Теодора, запитала Вероніка.
— Можна залишитися тут ще ненадовго і подивитися на нічне море, ік, - запропонувала Сільвія.
- Ну, хіба вночі ми побачимо щось інше, крім полум'я маяка? Якщо ти хочеш гарної ночі, то для цього чудово підійде столиця Остіна, Едірна.
- Остін, ик? Я думала, що це просто пустеля...
Через кілька днів вони стали справжніми сестрими, а тому Тео спостерігав за ними з дуже дивними емоціями.
Червоний і золотий, синій та срібний... Від ідентичності до зовнішнього вигляду не було нічого, що могло б бути схожим на них. Стосунки, які ніколи б не з’явилися без існування Теодора, були пов’язані між собою і зробили двох дівчат членами однієї родини.
« Навіть після досягнення трансцендентності з життя можна отримати ще багато уроків...».
Після весільної церемонії кожен день для них був новим. Тіо відчував себе так, ніби кожного ранку народжувався знову. Вчора вони їли їжу з морепродуктів, приготованих на східному континенті. Вони відвідали торгову набережну в Королівстві Андрас. У згоді з обіцянкою Теодор міг піти куди завгодно і зробити що-небудь. Коли вони хотіли щось покуштувати, то відправляли туди і замовляли саме цю їжу. Коли вони хотіли відвідати якесь місце, то швидко переміщалися туди, залишаючи позаду себе цілі континенти.
«... Якщо як слід подумати, це порядок відрізняється від читання книг."
Якби останній Теодор Міллер, студент-невдаха магічної академії, побачив когось у такому положенні, в якому він був зараз, він би тільки зітхнув. На відміну від тих днів, коли він бачив лише бібліотечні книжки, Тео мав нагоду бачити всю красу світу своїми власними очима. Отже, Тео по черзі подивився на своїх двох жінок і посміхнувся.
- Отже, куди ви хочете?
І Вероніка з Сильвією відразу ж відповіли, ніби тільки цього і чекали:
- У Білфортську гавань! Я повинна забрати кулон, який ми вчора замовили.
- Давайте в Едірну. Сестрёнка каже, що вночі Едірна дуже красива.
- Добре, тоді, о-о-оп, вставши, відповів Тео, піднявшися зі свого місця і залишивши кілька золотих монет як чайових.
Піднявшись, Трійця обернулася один на одного і побрехала до виходу. А коли вони дійшли до Біломорної драбини, то побачили цілком незабутню фігуру.
- Эм...?
- Ох!
Напововину сива голова і зморшка чітко говорили про глибину своїх років. Його вбрання було сумішшю східної і західньої одежі, що робило його унікальним. Але це було природно, оскільки чоловік був головою родини, яка переїхала з східного континенту до Солдуна.
- Давно не бачилися, пане Бек.
Почувши привітання Теодора, Бек Чонмюн на мить втратив дар мови. А потім він вклонився і ввічливо привітався:
- Вітаю, сер Теодор. Не думав, що ми зустрінемося в такому місці. У Вас все добре?
- Як бачите, краще, ніж будь-коли.
- Ха-ха-хо! Що ж, справжній герой цього заслуговує. Оскільки ніяких новин про ваш приїзд не було... - Промовив Чонмюн і розумівше посміхнувся, —Думю, не треба нікому розповідати про вашу присутність у цьому місці. Будь ласка, насолоджуйтеся відпочинком.
- Дякую.
- Ху-ху, до речі, ще раз дякую за те, що навчаєте мого сина. Я з нетерпінням чекатиму подальших зібрань.
З цими словами Бек Чонмюн знову вклонився і пройшов повз них. Він знав, що втягатись у любовні справи молодих людей не найкраще.
Але невдовзі після того, як Бет Чонмун пішов на роботу, біля Теодора відбувся справжній вибух хохота.
- Ку-ху-х! У-ху-хо!
- Хе-хе-хе, хі-ге!
Дві дівчини, яких Теодор дотримувався за талії, розсміялися. Зустріч була надто раптовою, а оскільки вони встромляли до списку кращих магів континенту, Чонмюн напевно буде пам'ятати цю історію навіть після десяти років.
– Я... Це дійсно непристойно, - пробурмотів Тео дивлячись на субних дівчат, після чого наказав:
Простір перехід, Белфорт.
Було ще багато місць, які вони хотіли відвідати, а час літав з подвоїти швидкість. Проте їм було нікуди поспішати. Їхній медовий місяць був ще далеко від завершення.
***
Так пройшло два місяці.
Це був і не короткий, і довгий проміжок часу. У небі вже чотири рази з’явився повний місяць, а Теодор, Сільвія та Вероніка продовжували подорожувати континентом і накопичили безліч приємних спогадів. Вони побачили мерехтливе північне сяйво. Вони відчули на своїй шкірі піщані вітри пустелі і знайшли місто-міраж. Вони блукали під водою і виявили вулканічний кратер Брасмати, який вирішив відвідати лише Вероніка.
У світі було багато гарних пам’яток, і Трійця зустріла більшість з них.
- Вже темно. Будемо повертатися?
Однак коли вони хотіли відпочити, то завжди поверталися в одне й те саме місце.
- Так, я хотіла б прийняти ванну.
- Поїхали. Дом чекає.
Вероніка і Сильвія, згідно з їхніми головами, схопили його за руки. Почуття вже були не такими гострими, як спочатку, але тепло жіночих тіл все ще передавалася йому.
Фшух!
Вони вже звикли до цього моментального простору, і тому звично закрили очі. А коли вони відкрили їх, їхнє сяйво вже зникло, і Трійця побачила перед собою їхній пункт призначення. А в наступній миті назустріч їм крокнув літній чоловік і привітно поклонився. На ньому був простий одяг, але добре вилагоджений та акуратно. З зморшками та білими вусами, які демонстрували наявність життєвої мудрості, це був Арманд, керуючи їх чудовим домом.
- З поверненням, пане.
Теодор не казав, коли і скільки повернеться. Тому своєчасна поява Арманда була просто дивовижною. Можливо, все було в його досвіді, якому нараховувалось ось уже півстоліття? Після привітання Арманда Теодор передав йому пальто і сказав:
- Як завжди, Ви знову вчасно, Арманд. У Вас точно немає дару передбачення?
- Ху-ху, це просто стара інтуїція. Так само, як у фермерів, які знають, що завтра не буде дощу або як в торговців, котрі відчувають запах грошей.
- У цьому світі забагато чарівників. Сподіваюся, я не скоро втрачу такого проникливого співробітника.
Арманд усміхнувся і плескав в долоні, закликаючи покоївок, які мали допомогти Вероніці та Сильвії. Як виявилося, покоївки також мали недвозначний досвід. Прочинені й відточені рухи швидко зняли з них взуття, після чого негайно вилучили бруд і пил із волосся та одягу. Здавалося, що вони навіть моргали з необхідною частотою.
« Я вже звик до цього, але ніяк не можу позбутися маленького дискомфорту» — подивився у вікно і подумав Тео.
Їхня домівка була розташована на батьківщині сім’ї Міллерів, а саме Баронство Мілерів було під прямим контролем королівської родини. Деніс Міллер став маркером і переїхав разом зі своєю сім'єю в новий район.
Таким чином, Курт III перетворив цей будинок на дійсну вілу.
Потім він направив до них кількох покоївок і відставного палацу. Хоч Теодор і чув цю історію, але не знав, що звичайний будинок перетвориться на віллу для медового місяця.
- Тео!
Після Армандом Теодор відразу повернувся, почувши своє ім'я. Потім Вероніка та Сільвія підбігли до нього, і вони відразу поцілували його в губи.
- Ти знаєш, що сьогодні маєш справу з нами обома?
- Ти ж не плануєш спати один?
Здавалося, цей м’який жіночий шепіт був заплановано заздалегідь.
– ... Так, я чекатиму.
Задовольнені відповіддю Теодора, дві гарні дівчата усміхнулися і відступили. А потім вони зникли разом з покоївками.
- Сьогодні слуга у спальні не буде, — вимовив Арманд, спостерігаючи за тим, що відбувається.
- Е-е, Ви про що, Арманд?
- Я просто даю Вам знати, кгм-км!
Кивнувши Арманду, Тео знову подивився на вікно і зітхнув. Здавалося, сьогодні зірки були яскравіше, ніж зазвичай... І від цього його обличчя відразу ж потьмяніло.
До падіння гніву залишалося лише два місяці. І Теодору знову було нагадано, що день знищення наближався.
Кінець їхнього щасливого дня був дуже близько.