Розділ 368 — Вибір і відповідальність (Часть 1).
Переконуючись, що Вічунґ загинув, двоє чарівників обшукали замок у пошуках інших тих, хто вижив. Але їх не було. І ззовні, і всередині стін була лише смерть.
Похоть не помилувала нікого, крім Вічунга, який використовували як посланця. Брати тримали списи, що пронизували один одного, а батьки стискали подушки, якими й задушили своїх же дітей... Це був справжній, штучно створений пекло.
Після того як Теодор заглянув у кілька приватних будинків, він прийняв жорстоку реальність Хенканського замку.
- Будь ласка, Вероніка...
– Да.
Більше їй не потрібно було нічого говорити. Вероніка глибоко вдихнула і випустила з кінчиків своїх пальців язики полум’я.
Випікавши одну будівлю, Вероніка перекинула їх на другу та третю. Невдовзі полум’я охопило кілька кварталів і через декілька годин мало спалити весь замок. Це була безпрецедентна кремація, де трупи і будівлі виступали за дров.
– ... Зеліще не для сентиментальних, — пробурмотів Тео, сухо дивлячись на палаючий замок. Хенканський замок був не дуже великим, але і не маленьким. З огляду на загальну кількість населення в ньому мешкало щонайменше 10,000 людей. Таким чином, кількість трупів була не меншим, а тому це місце могло стати шикарним обіднім столом для новоприбулих мутантів.
– ... Що думаєш робити? - Вероніка запитала, чи не розповсюдив полум'я.
- Ну, думаю, я повинен поїхати в село і вислухати те, що мені хочуть сказати.
- Це може бути пасткою.
- Я так не думаю.
Сама по собі Похоті не мала власної бойової сили, яка могла вбити Теодора. Цей громуар, який має таку можливість, не залишає Хенканський замок. Можливо, Похоча привабити своїх маріонеток, але... Важко було б вбити Теодора навіть за допомогою всіх оборонних систем центрального палацу, біля якого загинув Сеймей, не кажучи вже про пастку в якомусь віддаленому селі.
- Можливо, це правда, що їй є що сказати.
Проблема полягала в тому, що Сільвія не просто так похитнулася. Не знаючи причини цього вчинку, Теодор не міг говорити на тому ж рівні, що й Похотіти.
- Все-таки мені здається, що це звичайне взяття заручника.
- Можливо. Тим не менш, це все одно важко для розуміння.
Життя Сильвії могло бути достатнім аргументом, щоб зв’язати Теодору руки до появи демона неба. Але не було гарантій, що ця пропозиція буде прийнято. Навряд чи грімуар із Семи гріхів став би діяти лише заради такої невизначеної можливості.
- Що ж, поки у мене немає відповіді на це питання.
Непогано було б подумати про це ще якийсь час, але їм потрібно було рухатися. Отже, Теодор вирішив відкласти цю проблему до кращих часів і взяв Вероніку на руки. Її широкі очі, що розбивають будь-який опір були досить милі. Отже, Тео миттем посміхнувся, після чого проговорив:
✔ Перехід.
А потім їх окутала м'яке світіння.
Два чарівники зникли з Хенканського замку і знову почали свою подорож за 50 кілометрів на північ, далеко від села. Для Теодора, який перетинав цілі континенти, подолати відстань у 50 кілометрів було набагато важче, ніж зробити два кроки.
А потім обидва людини здивовано озиралися по сторонах і в унісон пробурмотували:
- Селиня...?
– ... Пусто?
На півночі, півдні, сході та заході простягалася суцільна пустка.
- Ні, почекай-но хвилинку.
Теодор хотів перевірити, чи не дала йому похоть хибні координати, але в той же мить відчув слабкий дискомфорт.
Мана текла в спокійному, але дивному напрямку. І також було трохи спотворення світла, яке неможливо побачити звичайним людським зором. Десь за 30 метрів від місця, де стояли чарівники, була невидима « границя». Це був обезпечений, що сховався навіть від ледьї Вероніки...
« Дивно. Така ілюзія... Людина, яка створила її має бути принаймні 8-го кола.
Але невдовзі Теодор зрозумів, що його вступна оцінка була неправильною.
« Ні, вони б не залишили Хенканський замок якби були настільки сильними. Те Ранг знаходиться на рівні великого майстра, але навіть йому не під силу створити подібний обрег".
Проте, бар'єр існував, а тому єдиним висновком було наявність у втікачів потужного артефакту. Якщо використовувати силу, то бар'єр зламається. Проте Теодор не відчував потреби виявляти ворожість. Отже, замість того, щоб атакувати обрег, він відкрив рот і проговорив:
- Великий монах, якщо ти тут, вислухай нас.
Було смішно приступати до повітря, але Тео знав, великий монах, що підтримує бар'єр, безсумнівно почує його слова. Отже, чарівник продовжив говорити:
- Те Ранг, що лежить в горах Бекун, попросив мене допомогти захисникам Хенканського замку, але місто було захоплене. Мою особистість може підтвердити моя подруга Вероніка, яка билася з вами протягом останніх декількох днів.
Незважаючи на такі переконливі слова, Оберег так і не відкрився. Замість цього пролунав голос, який був схвильований:
- Неможливо. Я знаю особистість Вашої супутниці, але як я можу довіряти її теперішньому психічному стану?
– Ч-що? Эй! Негайно відкрий! В іншому випадку я підірву його!
На відміну від роз'єднаної Вероніки Теодор лише посміхнувся. Очевидно, слова тут були марні.
- Схоже, ти вже бачив силу похоті. А якщо так, то ти не можеш бути впевнений.
Це була сила, яка швидко перетворювала майстрів меча в рабів. Теодор не знав, як чернець подолав потяг, але якби спостерігав за тим, що відбувається з боку Вероніки, то міг би також не вірити в це.
« Небесний меч і чари, що атакують людей... Я думаю, що найкраще просто трохи встромити стелю.
Це був обезпечений, в основному зосереджений на секретності, а тому його захист була відносно низка. Якщо нападати на його досконалу магію або Небесний меч, то він також зазна́є страждань. Отже, вирішивши піти безпечнішим шляхом, Тео обережно підняв обидві руки. У цій ситуації йому не потрібно було ні інтенсивної руйнівної сили, ані магії. Він лише зосередився на цьому і направив ману в одну точку.
"Злом"
У точці, де перетиналися дев’ять потоків мани, з'явилася велика тріщина.
Хр-р р-ер-н-усь!
Хоч би яким добрим був цей обларег, тепер достатньо простої голки, щоб повністю завалити його. Так само як і дамба, неспроможний подолати тиск води, обезпечений розпався б на частини, починаючи з найбільш вразливої точки.
- Почекайте! Я все зрозумів! Я все зроблю, тільки не руйнуйте цей оберег!
– Добре.
– Уф-фу...
І ось, за мить до знищення невидимого щита Теодор відкликав свою силу. Тим часом монах зітхнув, і тріщина в обрегуленні почала знову заростати. Він зрозумів, що ця невідома людина може ліквідувати його захист за лічені секунди.
- Ху-у ..., я монах, Терун. А Ви хто?
- Теодор Міллер, старший майстер Башен Мелтора.
– ... Я не повірив, коли багрова богиня сказала це... Але ти дійсно справжній чоловік.
- Багрова богиня?
Такого титулу Теодор ще не чув.
- На передньому крі завжди кипіли язики багрового полум'я, а тому захисники замку назвали її богинею. Другу рятівницю назвали синьою богинею. Вони обидві, дуже сором’язливі — дивлячись у бік Вероніки, додав Тед.
- Кхак! Я ж сказала, щоб ти так мене не називав! - Вона захвилювалася Веронікою.
Але чоловік середніх років продовжував говорити без єдиної тіні ухмилки на обличчі:
- Хіба ти не згадувала, що він ваш воєначальник? Не передача доповіді - це кримінальний злочин такого ж рівня, що і неправдива доповідь.
- Т-ти!
Вероніка не могла вбити цього монаха, а тому зшивала кулаки і стиснула зуби. Тільки подумайте, щоб таке ганебне прізвисько було вимовлене перед Теодором! Якби десь поруч була миша ніра, Вероніка відразу б забилася.
Теодор сам знаходив таку ж реакцію досить милою.
- Дякую, що похвалили мою кохану. Я чув, що монахи неохоче беруть участь у світських справах, але вони добре говорять.
- Для того, хто народився людиною, марно наслідувати облаку. Проте, упередження є нам ні до чого.
Порівняно з Те Рангом, поведінка Теда була досить гнучкою. Якби тут був шаман, оберег довелося б повністю розбити. Тео вважав монаха красномовним, але ситуація все ще була невизначеною. Познання монаха були невідомі, але Терун явно перевершував Ранга, коли справа стосувалася пристосування.
- Ось знак, який передав мені Те Ранг.
Перед тим як розпочати свою розповідь, Теодор витягнув дерев’яну дощечку від Те Ранга.
На ній був лише один напис: « Кунлунь». На перший погляд, це нагадувало собі якусь вивіску. Але, можливо монах міг зрозуміти її справжнє приховане значення? І ось, напруженість в очах Теруна дійсно пом'якшилась.
- Я був дуже грубий з Вами. Будь ласка, пробачте мене.
- Що ж, ми з усім розібралися, так що можна не хвилюватися.
- Дякую за сердечну доброзичливість.
Непорозуміння було прояснено лише кількома словами, а тому Тео відразу перейшов до справи:
- Нам потрібно поговорити. Якнайшвидше.
Терун, мабуть, відчув вагу у словах Теодора, оскільки він сказав:
- Будь ласка. Я не буду нехтувати жодним вашим словом.
***
Довга ніч підійшла до кінця, і на східні гори нарешті опустилися перші промені сонця. Мало-помалу почали відкриватися зелені нирки, а тихе стрепотання комах проголосило про те, що настав день. Як завжди, білі хмари продовжували борознити блакитне небо, а щебет птахів підтвердив, що в цьому світі все ще є життя.
Це був звичайний ранок, який можна було побачити в будь - якому залюдненому селі.
– ...
Але мало яка селище опустелювала всього за ніч, залишаючи на своїй території лише одного-єдиного чоловіка.
Цей чоловік поповнив енергію, витрачену за кілька боїв і спокійно чекав того, хто обіцяв прийти.
Це був не хто інший, як власник Обжерства і унікальний трансцендентна людина. Це був Теодор Міллер у своєму ідеальному бойовому стані.
«... Вона наближається".
Його відчуття достатньо гострі, щоб зафіксувати рух насіння здуванчика, відчули її присутність ще на відстані кількох кілометрів. Вона йшла не швидко, але і не повільно. Її присутність не витіснила пригнічуючу силу. Можливо, це був майстер, але ... Якби Теодор захотів, він міг би його вбити ще до того, як той встиг би щось зрозуміти.
Зараз Теодор був дуже сильним і злим.
Топ...
Однак він не нападав на людину, яка з’явилася в цьому місці. Натомість він збив зуби міцніше. Як і припустило Обжерство, такий варіант був найбільш очікуваним. Однак Тео до кінця сподівався, що це буде не так.
Отже, Теодор просто зробив глибокий вдих стабілізуючий від гніву пульс.
- Привіт! Власник обжерства, чи не так? - Проговорила "вона" голосом, який просто не міг бути йому знайомим, — Що це? А-а... Ти ж вперше бачиш мене в цьому тілі.
Срібнолоса дівчина усміхнулася, а потім виблискувала своїми зловісними очима і давала зрозуміти, ким вона насправді є.
– ... Хіба ти не сказала, що направиш втілення? - Майже подавши свій гнів, важким тоном запитав Теодор Міллер.
- Ах, була така обіцянка, — погодилася Похоті, - ось чому я запозичила це тіло, до керівництва яким все ще не звикла.
– ... Ты!
- Чому ти дієш як підліток? Подумай про цю ситуацію з мого погляду. Чи є кращий захист для моєї шиї? Можу я довіряти тобі? Це неможливо. Ми, сім гріхів, є найжахливішими з усіх гримуарів.
Блакитні очі Сильвії сяяли червоним відтінком, що яскраво свідчила про її статус, як термінал Похотей.
Єдиний плюс у тому, що ніяких видимих змін поки що не спостерігалося. Ерозія починалася лише тоді, коли в них була плацента. І як тільки це відбувалося, назад вже не було шляху. Якби Сильвія перебувала в такому стані, Теодор вбив би її без найменших розмов.
– ... Чого ти хочеш? - Теодор запитав.
І ось, стоячи перед ледве переможеним чарівником, Похоті сексуально обблизнулася губи Сильвії і запитала:
- Що ж, пропоную зважити всі переваги і недоліки.