Розділ 367 — Кінцевий плід еволюції (Часть 4).
Якби хтось підняв голову, то напевно побачив би сліпий промінь світла, що рухається по горизонтальній траєкторії. Ця вогняна куля, яка залишає довгий хвіст, була такою ж яскравими, як і сама сонце. Але це не було природне явище і не небесне тіло. Це була Вероніка, яка втекла з Хенканського замку.
Тьху-у-Ух!
В її драконоподібному стані витрати енергії були в кілька разів вищими, ніж зазвичай. Крім того, майстер Красної Вежі не заощаджувала ману, перетворюючи її у вогонь для ще більшого прискорення. Цього імпульсу було цілком достатньо, щоб досягнути надзвукової швидкості. Пропливаючи поруч з нею хмари були розорені на частини, а палаючий вогонь створював позаду неї щось схоже на світловий хвіст. З боку могло здатися, що це падаюча зірка, але якби хтось кинувся на пошуки її слідів, то не виявив би гладких рахувань.
« Кху! Тиск занадто великий! Так я не зможу протриматися навіть трьох хвилин!".
Якби вона була повноцінним драконом, то могла б не покладатися на кисень для дихання. Проте вона була драконом лише на 1 /4. Отже, Вероніка не могла вийти за біологічні межі людини навіть у своїй формі дракона.
Очі Майстра Красної були налиті кров’ю, а дихання стало важким і збивчим. На додаток до потреб кисню вона мусила дихати, щоб зменшити рівень спеки всередині свого тіла.
– Ху-а... Ху-а...
Її серце билося так, ніби було готове в будь-яку мить вибухнути. Якби Вероніка не охолола в деяких зустрічних тучах, то її очі просто випарувалися б. Отже, вона продовжувала втікати, віддаючи цьому всі свої сили. Вона рухалася вперед, не вибираючи напрямку і керувалася лише своїми інстинктами.
Наскільки далеко вона змогла втекти від цього жахливого, але прекрасного монстра? 100 кілометрів? Двісті?
« Якщо так все і буде тривати...».
Але перш ніж Вероніка змогла завершити свої розрахунки, її сили досягли межі.
Бу-жух!
Її крила підірвалися і розсіилися, а покрита лускою шкіра знову стала гладкою. Драконоподібний режим був примусово відключений. Подумати тільки, щоб ця міць використовувалася не для знищення ворога, а для втечі від нього...
Бу-дух! Бу-ху-хах...
Знісши кілька дерев і каменів, Вероніка впала на землю й пропала величезна борозна. Якби вона була звичайною людиною, то загинула б на місці. На щастя, тіло Майстра Красної було міцніше навіть без трансформації.
– ... Ух-х...
Якби тільки стан її тіла був нормальним...
« Ні, я мушу рухатися далі. Мене, мабуть, переслідують".
Вона хотіла заспокоїти себе тим, що високої відстані цілком достатньо, але інстинкти Вероніки говорили про зворотній бік. Ще до того, як майстер Красної вежі покинула замок, вона з'ясувала:
"Цей монстр хоче мене вбити".
Червоні очі Похіть були наповнені вбивцями. Ці тупі очі не бачили в живій Вероніці ніякої цінності. Вони вважали її тільки як засіб для побічного використання... І хоч би якою сильною була майстер Червоної Вежі, ця трансцендентна темрява вселяла жах навіть у її серці.
– Ку... Ох...
Вероніка відчайдушно намагалася підняти своє тіло. І хай сили практично залишили її, вона не хотіла просто сидіти склавши руки і сподіватися смерті.
Вероніка зробила глибокий вдих перед тим, як встати. На даний момент куди пріоритетніше було відновити свою магічну силу, ніж збільшувати дистанцію. І ось, її важке дихання вхопило кілька магічної сили, тут же заповнилай її коломи. Вероніці було досить дивно відчувати кола абсолютно порожні, тоді як зазвичай вони були переповнені.
Отже, їй потрібно було хоча б п'ять або десять хвилин. Але в той момент, коли Вероніка намагалася перевести дихання ...
Бу-дух-ху!
На неї налетів сильний шторм.
- Ай-а-А-ах!
Незважаючи на свою витривалість, вона пропустила жахливий удар і в кожному кінці виринула її власну кров. Вероніка спробувала злетіти, але в її колінах просто не вистачало сил. І так, допомагаючи собі руками, вона ледве поднялася і... Білий Тигр, дивлячись на це жалюгідне видовище, просто не міг розсміятися:
- Ку-ха-хо! Думала втекти від нас, дівчинко? Стань на коліна і проси про милість!
– ... Ха-ха, - скривдившись, відповіла Вероніка, — мабуть я помилялася, і ти не кіт, а пес.
- Це ще що за нісенітниця?
- Чому нісенітниця? Хіба твої слова не схожі на гай ображеного собаки?
– ... Ах ти, сука! Нічого, зараз ми вируємо твій язик і з'їмо його, — з спотвореним від гніву обличчям проричав Ходай.
З чорними смужками на білій шкурі, який мутиров тигр підняв свої великі кулаки. Вероніка теж підняла руки, але їй було надзвичайно важко навіть стояти на ногах. Вона не хотіла терпіти нові биття і подумала, що було б чудово, якби її смерть була миттєвою... Проте принц Ходій не знав, що її слова - всього лише бравада. Йому бракувало бойового досвіду, а після попередніх бійок він став набагато обережнішим. Також тигр не знав, що через ці кілька секунд він втратив свого єдиного шансу помститися за свою ганьбу.
Гру-ду-ду-гу!
Десь над їхніми головами пролунав розкот грому.
– Гр-м? Грім без дощових хмар?
Коли Вероніка почула ці звуки, то відразу розслабилась. Її погляд став м'якшим, а плечі повільно опустилися.
Потім вона тихо вигукнула:
- Хе-хе-хе, хто і залишиться сьогодні без мови - так це ти.
- Що?
- Подивися наверх, мудак! - З радістю вигукнула Вероніка, відчуваючи, як до неї починають повертатися сили, — мій наречений прийшов!
І перш ніж Ходай встиг зрозуміти значення сказаного, звідкись здалеку на нього обрушилося відразу шість світлових копій.
Це була найвища магія блискавки — Кераунос, яка оточила Білого Тигра і запечатала його в щось на зразок клітини.
Це була техніка, взята з мистецтва Омедо - прокляття гексаграми.
І ця гексаграма викликала пекло, яке могло спалити навіть священних істот.
- -----...!
Блискавки, блискавки і ще раз блискавиці. Проходь був оточений безліччю струмків, від яких почав горіти саме повітря. Межа між матеріальними та нематеріальним стала беззмістовною, коли Теодорові вдалося заклинання для безсмертних істот.
А потім блискавиця перетворилася на стовп блідого світла. Не було навіть крику, оскільки голосові зв’язки Білого Тигра разом з іншими органами були просто знищені.
- Я повернувся, Ніко.
— Так, - тихо відповіла Вероніка, дивлячись на спину свого коханого, яка здавалася їй більш надійною, ніж будь-коли раніше. А потім дія гексаграми підійшло до фінального етапу.
— ■ Донован Казахстан.
Білий Тигр, що випав за межі клітини, здавався суцільним шматком деревного вугілля. Але незважаючи на те, що його мозок кипів, інстинкти священної істоти все ще намагалися знищити свого ворога. Отже, його кулак, який не в силі навіть дракону мітнувся прямо до Теодора.
Але він не встиг залишити на ньому навіть незначні подряпини.
Чва-ак.
Клинок, що перебуває в правій руці Теодора, просто проколов серце принца Ходжая.
✔ Спалити.
Тоді Теодор додав до нього полум'я. Мало того, що душа Білого Тигру була розірвана Калібром Душі, так ще й все його тіло почало горіти.
Кінець священного створіння був визначений.
Навіть міфічний голем не зміг би зберегти свою форму після усіх цих атак, але мутант якось зумів врятувати свій вигляд. Проте Теодор залишався пильним до кінця і відрубав ту частину вугілля, яка колись була головою. Він не намагався полонити священну істоту, оскільки вона могла втекти за допомогою невідомої Теодора силою. Ось чому в цьому випадку найефективнішою стратегією було звичайне вбивство.
– Ника...
Відкинувшись від обезголовленого трупа, Теодор нарешті побачив те, як виглядає Майстер Червоної Вежі.
На відміну від її звичайного стану, волосся Вероніки було просочене кров'ю. Проте Теодор не почав запитувати, що сталося, і тільки міцніше притиснув її до себе, використовуючи найміцніші лікувальні заклинання.
- А-ха-хо, це дивно. Чому я продовжую плакати? - Вклонившись обличчям йому в груди, пробурмотіла Вероніка.
- Все нормально.
- Ти знаєш, що я зробила, Тео? Я втекла. Я не могла перемогти... Я кинула Сильвію одну...
- Вероніка, — сказав Теодор, відчуваючи як намочила його сороха, - пробач, що змусив тебе чекати.
Тепер їй було важко слухати слова потіхи.
- Я спізнився. И... - Закривши очі і міцно обнявши Вероніку, додав Теодор, — Дякую вам за те, що ви пережили.
– ... Да.
Деякий час двоє людей продовжували стояти на місці, підтримуючи і спираючись один на одного. Останнім часом вони пережили справжнє пекло, але тепер їм просто довелося трохи відпочити.
***
Фшух!
Під місячним світлом з’явилися дві фігури, характерні лише для руху просторового простору. Місцем дії був підніжок стін Хенканського замку, повантажені в півмарку тихої ночі.
Після кількох годин відпочинку Теодор і Вероніка відновили свої сили. Вони знали, що на східному континенті вони були надто небезпечними. Але за таких обставин їм просто не вдавалося рухатися повільніше.
« Похоть, що пішла, але я все ще не розумію, навіщо вона це зробила".
На відміну від Вероніки, Теодор міг швидше відновлюватися і тому дозволив собі присвятити певний час розумному процесу. Отже, однією з речей, які він ніяк не міг зрозуміти, були дії Похоті.
Навіщо вона особисто прибула до Хенканського замку? Чи тільки для того, щоб захопити Сильвію? Якщо б поряд з Веронікою був ще один чоловік, який міг би протистояти її чарам, Похочу було б знищено за що.
« Чи вона вирішила врятувати одну зі своїх маріонеток? Звичайно, отримання контролю над чарівницею підсилить її ще більше, але за обставин маг 7-го кола - досить слабка змінна. Заручники її також не цікавлять ... Гримуар, чиє мислення базується на раціональності, не став би грати в азартні ігри...."
Одна за одною всі його гіпотези ламалися. Хоч би як там було, Тео просто не міг знайти відповіді. Ні з неупередженого, ні суб’єктивного погляду він просто не розумів намірів похіть.
З огляду на це було лише одне логічне припущення: у похоті була така інформація про Сільвію, яку навіть він не знав. Іншими словами, Теодор Міллер не знав справжнього значення Сильвії Адрункус. Звичайно, це була лише гіпотеза, але вона хоч якось оправдувала настільки небезпечну вилазку гримуара.
Якщо Сильвія могла якось допомогти у виконанні її мети існування, вона не стала б турбуватися про можливі ризики. Отже, подальші дії Теодора мали базуватися на цих припущеннях.
— Тео, — раптом почувся голос Вероніки, привівши його в свідомість: Замок, поглянь на нього.
– А-а? ... Що за ...?
Як тільки Тео і Вероніка без будь-якої опору піднялися на стіни замку, їх обличчя мимовільно застигли. Однак, декотрі реакції просто не могли бути. Перед прибуттям у замок вони думали, що зіткнуться з мутантами та захисниками замку, кожен з яких буде залишатися в руках Похоті. Якщо гримуар міг контролювати навіть майстра меча, то звичайних солдатів і податливо. Однак їхні погляди з’явилися в необачних сценах.
- Масове самогубство...
Солдати закололи себе своїми списами, тоді як мутанти задушили один одного і вирвали свої серця. Це була не битва... Це була бійня, під час якої живі істоти без будь-яких емоцій позбавляли себе життя. І ця сцена змусила відчувати нудоту навіть двох чарівників, що пройшли через численні поля бою.
- Навіщо? Чому...? - Вероніка згорнула кулаки.
- Тому що вони не мають для неї жодної цінності.
Теодор звик до того, як діють гримуари, а тому відразу все зрозумів.
- Солдати цього замку, як і мутанти, є однаково марні для похоті.
- Божевільна.
- Згоден.
У відповідь на питання Вероніки Теодор збирався сказати ще дещо, але потім передумав. Тим часом у замку залишався знак живої істоти. І ось, коли обидва чарівники відчули його, він попрямував в їх сторону. Ця істота зберігала свою величну походи, незважаючи на свої мутні й неживі очі.
– ... Володар Хенканського замку Вічунг, виголосив Вероніку.
- Ти Теодор Міллер? — Так, ніби у відповідь на слова Майстра Красної Вечунг.
– Я.
- Теодор Міллер, у мене є повідомлення, яке я повинен тобі передати. Будь ласка, вислухайте його, — проговорив майстер меча, а потім, не чекаючи відповіді, зробив і саме повідомлення, Сільвія Адрункус. Якщо хочеш поговорити про її долю, попрямуйте до села за 50 кілометрів на північ. У цьому місці зібралися люди, які втекли з Хенканського замку. Я пошлю туди своє втілення.
- Тварюка така.
- Не смій ображати велику леді! - Вінчунґ, відомий своєю шляхетною особою. На жаль, його теперішнє становище було далеким від початкового. І хоча Теодор цього і не хотів, йому довелося викликати до своєї магічної сили.
Згідно з поясненням Жорсткості, як тільки людина піддавалася впливу Похіть 6-ої стадії, її більше не було ліку. Навіть власник гримуара Семи гріхів міг протистояти лише непрямому впливу. Якби він зайнявся сексом з Похотою, то напевно став би її підлеглим.
"...Ти б не захотів так жити."
Цей майстер меча втратив людей, яких сам прагнув захистити, а потім помер у полон гримуара... Отже, Теодор підняв руки, щоб зустріти меч, який до нього підходить. Сила цієї людини нічим не відрізнялась від звичайної для її рівня. Але, незважаючи на те що він залишався під контролем похоті, Вінчунг все ще був майстром меча.
- Клинок, що виходить.
Лізання меча заблестило, але попри те що Теодор і далі перебував у розслабленому стані. Він передбачав, що цей удар не встигне наздогнати його.
Гравітація.
Сильний Завоювання.
Злиття Заклинань: Гравітаційний Гроб.
Шар чорної магії тут же окупував все тіло володаря Хенканського замку. Жоден метал не міг витримати цього тиску, але тіло майстра меча було справді приголомшливим. Тиск сили тяжіння було зменшено завдяки його протидії до магії, а тому він відразу ж підняв руку, щоб остаточно зруйнувати зв'язки.
Тим не менш, Вічунг уже був помучений. Він не повинен був стати жертвою цієї гравітації. І ось, поки майстер меча намагався подолати свою силу, Теодор зробив наступну атаку.
Фшух.
Коли клинок Теодора закінчив описувати невелику дугу, щось впало з плечей Вінчунга.
- Я обов'язково відімщу за тебе, лорд Вічунг з Хенканського замку, дивлячись на ручницю меча, пробурмотів Тео.