Розділ 369 — Вибір і відповідальність (Часть 2).
М'який голос Похіть був справжнім втіленням солодощів. Його було недостатньо, щоб похитнути самовладання Теодора, але спокуса в кожному русі могла захопити свідомість навіть трансцендентної істоти.
І нехай її зовнішній вигляд повністю відповідав колишній Силвії, вона була зовсім іншою. Жести, які вона робила своїми білосніжними пальцями, руху злегка розкоих очей, усмішка... І голос, який здавався дійсно моторошним.
- Теодор Міллер.
- Що? — Навіть від того, як Похочала його ім’я, Тео відповів, відчуваючи гнів і огиду.
- Перш ніж обговорювати умови, чи є що-небудь, що ти хочеш почути від мене? Я чесно відповім на будь-яке твоє питання, якщо звичайно, зможу.
– ... Добре, — зітхнув Тео і відразу вказав на Похоть. Чому вона? Чому тобі Сільвія Адрункус?
От і все... Це було питання, на яке у нього не було відповіді, а також єдина причина, чому він прийшов на переговори. Якби він знав, чому Похоті взяла Сильвію, можливо, він діяв би зовсім інакше, однак...
- Бо вона того варта. З двох причин — хихикнувши, відповів гримуар.
- Навіщо? То, щоб використовувати?
- О, я не говорю про користь її магічної сили. Магічна система західного континенту все ще може досягти досить корисного рівня, але вона і далі поступається магії стародавніх часів. Якщо я візьму шаманів, ефективність використання їх гена практично не зміниться.
Почувши ці слова, Теодор стиснув кулаки і його блакитні очі стали холодними, як лід. Інші люди могли не знати цього, але він знав. Фраза « возьму шаманів » була зовсім не аналогією. Похочу говорила буквально про те, що візьме їх життя.
Теодор не знав, скільки жертв це може принести, але після такого твердження кількість шаманів східного континенту напевно значно скоротиться. Вимірюючи це простою магічною силою, Похоті могла зібрати достатньо шаманів, щоб отримати силу, еквівалентну кільком драконам.
« І якщо б вона перетворила всю цю силу на захист... Навіть я не зможу прорвати оборону центрального палацу."
А поки Тео продовжував думати про це, Похоча поставила йому наступне запитання:
- Ти ж знаєш, в чому полягає моя сила?
- Реінкарнація через народження?
- Верно. Неконечний цикл народження дітей, які будуть кращими за своїх батьків. Це моя мета і місія, яку я виконую ще від самого початку Епохи легенд. Проте, в ті часи я діяла під ім'ям Фетіда.
- Фетида? - Перепитав Тео, відчуваючи, що десь вже чув це ім'я.
А потім Похоть доторкнулася руками своєї грудей. Тіло Сильвії, яке за минулі п’ять років значно зросло, було зворушене руками похоті. І коли Теодор побачив це, його кинуло в жар відразу з двох причин.
- Не грай зі мною.
- Хіба я не приваблива? Чим небезпечні репродуктивні потреби? Чи не краще давати волю своїм бажанням?
Усі ці заходи були спрямовані тільки на одне — викликати відповідну реакцію у Теодора. Однак Тео стояв на місці, наче камінь. Він не повинен був вестися на провокації гримуара. І тому, не дивно, що через деякий час Похоть перестала себе торкатися і знову заговорила:
- Отже, на чому ми зупинилися? О, так, на моєму минулому. У мене є сила "матері" і я можу виміряти потенціал матки. Які типи генетичних факторів найліпше підходять і які риси можуть бути успадковані? Ніхто в цьому світі не може відповісти на це питання краще за мене.
- І?
- Що? Ти ж спитав, чому я взяла Сильвію Адрункус? — Поблизивши губи і погладив свій живіт, проговорив гримуар, — ця дівчинка є чудовим вміщуванням.
- Похочу! - Підірвався Тео. У той же самий час його тіло почало витримувати такі інтенсивні вбивства, що якби звичайна людина наблизилася до нього хоча б на 10 метрів, то негайно б порвала своє життя.
Вбивчий імпульс Теодора був настільки жахливий, що сам по собі міг зупинити людське серце і паралізувати мозок будь-якої живої істоти.
- А-ха, мені страшно! Шучу, насправді зовсім не страшно! — Розсміявшись, проговорила Похоть.
Тіло Сильвії інстинктивно стисалося, піддавшись страху, але все одно не зміг переборити контроль похоті.
- Гарна матка, так. Мутація в самій конституції, яку любить мана. Це характеристика, яка висловилась у незв'язаній лінії і була перенесена в третє покоління. Але їй не потрібно бути матір'ю « останньої дитини » в цьому економічному світі.
- Не думай, що я просто буду на це дивитися!
- А-ха-хо! А навіщо, по-твоєму, я прийшла на переговори? Слухай до кінця.
- Кажи, — проричав Теодор.
У відповідь Похоть провела рукою по своїх вологих від стелі волосся і нарешті зробила свою пропозицію:
- Все просто. У нашу останню зустріч я виявила до тебе інтерес, але тепер ти трансцендентний. Істота, яка стоїть за межами причинності... Я думаю, що результат буде дуже цікавим, якщо у мене буде твоє « сім'я».
– ... Що?
- Я не збираюся народжувати від тебе дитину. Ідея полягає в тому, щоб використовувати твоє насіння як допоміжний матеріал. Можливості цього світу вичерпали себе через цю виродкову Лені. Але можливо, якщо додати твій ген... Можливо, через кілька століть у мене і вийде досягти ідеального...
Слухаючи ці слова, Теодор зрозумів, що розмова заходить у незнайому йому сферу. Однак пропозиція Похоті не була звичайною. Воно було змішане з кількома погрозами і придумало прийняття дуже складного рішення.
- А тепер зроби свій вибір. Дай мені своє насіння або відкажися від цієї дівчинки.
– ... Спершу я поставлю тобі три запитання: Теодор, а якщо я відмовлюся від Сильвії і зараз вб'ю її тіло? Чи не втратиш ти те, що можна використати в обмін на якусь безглузду історію?
— Ах, про це не хвилюйся, — прошепотіла Похітка, одягнувши на обличчя невинної посмішки. — Я вже підготувала кілька способів відновити тіло. Якщо не віриш мені, - можеш спробувати. Але в цей момент переговори будуть закінчені. Ти більше ніколи не побачиш цю дівчину.
- Наступний. Якщо у мене є прямий контакт з тобою, я не зможу уникнути твоєї сили навіть будучи трансцендентним. Хіба ти можеш якось це контролювати?
- Ось чому я прийшла саме в цьому тілі. На ранній стадії термінал може збирати генетичні зразки, але не може контролювати розум об'єкта. Крім того, ця дівчинка — твій давній друг і тому не повинна бути проблемою.
– ... Ха.
« Чому це не повинно бути проблем? » — запитав Теодор, але продовжив:
- І на завершення. Які мої гарантії, що ти повністю звільниш Сильвію?
- Принципи діяльності Семі Гріхів укладено в тому, щоб не втручатися в роботу один одного. Але іноді ми можемо залучити функцію, яка змушує нас до співпраці. Хіба не так, Обжерство?
- Зарок гріха. Але вона вже давно не використовувалася.
- Це ще що?
- Усоловна команда, додана в основну систему Семи Гріхів. Навіть якщо ми розблокуємо сьому печатку, то не можемо порушити або обійти цю обіцянку. Проте, я ніколи не думав, що воно буде згадане. Похоть налаштована серйозно.
Обжерливість була абсолютно впевнена в тому, що говорило. Отже, навіть якщо Теодор не довіряв похоті, вона б не змогла порушити свій « загін».
Іншими словами, якщо Теодор погодиться на цей контракт, то не зможе зашкодити Сільвії жодним існуючим способом. Саме тому до згоди було додано останній рядок у вигляді « повороту Сильвії Адрункус на західний континент», але Теодор не перестав сумніватися.
"Що б я не вибрав, я щось втрачу".
Що, якщо він віддасть своє насіння для порятунку Сильвії і допоможе таким чином створити непереборного демона неба? Чи життя Сильвії було цінніше за життя мільйонів інших людей? А що, коли він відмовиться від Сильвії? На жаль, відсутність насіння Теодора не завадить планові похоті. Якщо він залишить Сильвію на довільній долі, то чи зможе виправдати її жертву?
І ось, через кілька хвилин роздумів його закриті повіки знову відкрилися.
- Твоя відповідь? - Похочала похати, наче і так все знала.
***
Фшу-у-о-ву-Ух...
Погода була ясною і сонячною, але в якийсь момент ніби з нізвідки виникли хмари, і на землю хлинула справжня ливня. Висушена земля стала вологою, а нирки відразу набухли. Дощові краплі створювали звуки, подібні до гри диковиного інструмента, якому акомпанували віддалені розкати грому.
- Ум-м...
Тим часом на підлозі будинку, який належав якомусь невідомому чоловікові, сиділа срібнолоса дівчина. Це була Сильвія Адрункус, яка після тривалого ув'язнення в глибині свого підсвідомості повільно поверталася до реальності. Дівчина якийсь час продовжувала дивитися в стелю своїм затуманеним поглядом, після чого різко здригнулася і вигукнула:
- Т-Тео!
- Що таке? - Відразу ж почувся чоловічий голос.
– Ах...!
Сильвія машинно повернулася в тому напрямку і, відразу ж відчувши полегшення, вже через мить впала у глибокий розпач. Можливо, вона і втратила контроль над своїм фізичним тілом, але весь цей час чудово розуміла, що робить гримуар. Мало того, що вона не змогла захистити себе, так ще й зробила занепокоєння Теодора. Сильвія хотіла б, щоб він відмовився від цієї пропозиції і просто вбив її.
Кап...
І ось, перш ніж вона змогла подякувати йому або вибачитися, з її очей почали ридати сльози.
– ... Ах... Хнык...
Чому вона завжди така? З дитинства її називали генієм, але вона ніяк не могла стати по-справжньому сильною.
Отже, Сильвія не сказала ні слова і просто розплакалась. Вона не знала, як висловити стурбований її сором, від чого заткнулася обличчям в коліна. Вона завжди хотіла стояти поруч з ним. Протягом довгих п'яти років вона придушувала те, що лежало в неї на серці. Вона відвернулася, коли він ставав все ближче і ближче до Вероніки, сподіваючись, що одного дня зможе стати людиною, необхідною для Теодора.
– Я... Хнык, чому? Завжди так...!
Незважаючи на те, що вона стала майстром, вона все одно підставила його. І, зрозумівши це, Сильвія ще сильніше заплакала. Більш того, це відбувалося не вперше. Вона не могла зрівнятися з Веронікою, яка билася пліч - о - пліч із Теодором. Як і у всіх інших ситуаціях, Сильвія Адрункус була лише тягарем на нього.
Від цієї думки очі Сильвії потьмяніли, і дівчина загубилася в своїй самознищення. У неї не було друзів, а єдиний люблячий її чоловік уже пішов з цього світу. Вона намагалася зблизитися з Теодором, але зрозуміла, що це просто перешкода для нього.
« Я... Чому... Чому я досі жива?
Теодор був занадто благородний, щоб вбити її, але існує багато способів зробити це власними руками. Перед тим як Тео потрапив би у цю пастку, вона могла зламати коло і померти так, щоб його вже не можна було врятувати. Це було єдине, що вона дійсно могла допомогти йому.
- Сильвія.
У цей момент її заплаканому обличчі було передано тепло його тіла.
- Я дійсно хвилювався.
Без будь-яких звинувачень він просто сказав, що турбувався про неї. А потім Теодор підтягнув її до себе на коліна і обняв.
– ... Тео.
Вина, яка зковувала її кістки, і навіть бажання накласти на себе руки зникли всього лише з одним-єдиним обіймом. У руці Теодора Сільвія розплавилась, як шматок льоду під променями сонця. Вона зробить що завгодно, якщо тільки він цього захоче. Вона знала, що їй треба було робити. У неї не було досвіду, вона була готова зробити все можливе.
- Сильвія.
Але якщо вона хитається, то втратить можливість.
- Можу я потримати тебе ще трохи?
Сильвія затамувала подих. Її радість і очікування цього моменту повністю заглушили сумління. Навіть якщо це буде лише один раз... Вона просто хотіла про все забути, а тому замість того, щоб відповідати словами, відкрила обійми і потягла до себе Теодора. Цей рух був дуже незграбним, але він просто посміхнувся і пішов за нею.
А коли вона заплющила очі, чекаючи поцілунку, Теодор повільно підняв руки. Він зробив свій вибір, а тепер прийшов час взяти на себе відповідальність.