Розділ 316 — До світового дерева (Часть 3).
« Ах, ось воно в чому справа. Насіння світового дерева" - з запізненням здогадався Тео.
Пройшло кілька років відтоді, як Еллені прибув до нього і передав Теодору подарунок від усього Ельєні. Це було насіння світового дерева, яке і з’їла Мітра.
І от погляд Теодора природним чином перемістився до голови Мітри.
З її маленької голови росли паростки світового дерева, джерело всього життя Великого Лісу. І якщо цей ріст був визнаний світовим деревом, то не було нічого дивного в тому, що тут Мітра мала набагато більші здібності.
Світове дерево, Іггдрерасіль, в Епоху міфів зв'язали три виміри і справили вплив відразу на дев'ять вимірювання. У порівнянні з його розквітом, цей ліс був всього - на - всього короткою бур’яною.
Так чи інакше, тепер в лісі не було нічого, що могло б повстати проти Мітри, яка запозичила ім'я Іггдрасіля.
- Тео, я добре зробила? - Вона запитала дівчинку, коли повернулася до Теодора. Її очі сяяли, наче ліхтарі, і вона явно очікувала похвали.
Невинна поведінка Мітри була такою ж, як завжди, а тому Теодор не міг розсміятися, погладивши її за волосами пшеничного кольору.
- Так, ти справжня розумниця.
- Хі-хі-хи!
Мітра розсміялася, наче від лоскоту, і знову почала танцювати. Якби хтось побачив її з боку, то подумав би, що це звичайна дитина, яку батьки взяли із собою на пікнік.
- Пийте мене! - Ігриво викрикнула Мітра, після чого пішла вперед по лісовій стежці.
Невже вона хотіла пограти в халепки?
З ніжною посмішкою Теодор пішов за нею, в той час як інші, до цих пір не приходять у себе, ще деякий час продовжували спостерігати їм слідом.
Група впевнено просувалася крізь ліс. Корені дерев, які постійно намагалися опинитися під ногами, і гілки, що можуть розірвати шкіру, наче розчинилися. Одного разу Теодор вже відчував щось подібне, але це все одно здавалося йому справжнім чудом.
Кожен крок Мітри примушував рослинності мерехтіння, а коли дівчинка починала щось наспівувати, вітер відповідав їй так, ніби був не природним явищем, але музичним інструментом.
« Ні, не тільки в цьому. Це ж...!»
Теодор використав кілька заклинань ясновидіння, і ... бачив як навколо Мітри співають та танцюють елементи, позбавлені підрядчиків.
Це була нереалістична сцена, в якій природа повністю слідувала волі Мітри. Сила, яка переповнювала Великий ліс, і ельфи, які поклонялися Іґдрасієві, самі того не усвідомлюючи, впливали на божественну силу Мітри.
– ... Благочестивець, це стародавній дух? - Раптом запитав, що йде позаду Едвін.
Почувши в його голосі суміш якихось дивних емоцій, Тео обернувся. Едвін вважав, що йому дуже подобалось читати. Так само і лицарі Андраса ставилися до свого імператора, а послідовники Лайрону — до їхнього божества.
- Так, все вірно, – підтвердив Теодор.
- Але це відчуття... Це просто неможливо. Як?
- Що ти маєш на увазі?
Замість Едвіна відповів Еллаїм:
- Ми відчуваємо силу світового дерева. Вона слабша, ніж у вищих елементів, але її чистота більш глибока. Це викликає в нас бажання схилитися перед нею і висловити вдячність.
- Ось, значить, як...
Теодор нарешті зрозумів серйозність ситуації.
Ельфи-охоронці не приховували свого поваги до Мітрі і хотіли поклонятися їй. Їм ледве вдавалося тримати себе в руках, навіть враховуючи наявність ментальної захисту майстерського рівня. І якщо інші ельфи, побачивши Мітру, почнуть падати на коліна і молитися до неї.
"Можливо, мені варто подумати про прийняття якихось заходів?"
Мітра сама по собі не була проблемою. Проблема була з довкіллям. Основою її сили на території Великого лісу було світове дерево, а тому обмежена віра ельфів з більшою ймовірністю пов'язала б його з Ельфхаймом. У такому випадку, можливо, підрядчик Мітри вже ніколи не зможе покинути цю землю.
Теодор продовжував роздумувати над цією темою і змінив погляд на Вероніку, якою явно не було комуфортно.
- Вероніка.
– А-а?
Відчувши напрям зору, Майстер Красної Вежі подивилася на ліву зап'ясток. На ньому був браслет з дивними символами. Невже вона відчувала незручність через звичайний аксесуар? Проте Теодор швидко відмотив цю ідею, за лічені секунди ідентифікуючи призначення браслета.
- Магічна герметизація?
- Вона пригнічує магічну силу, яка виходить з мого тіла. Вибач, через цю річ у мене зовсім немає настрою - кивнувши, пояснила Вероніка.
- Але навіщо його одягати?
Будь-який маг повинен був мати можливість повністю контролювати ману як поза свого тіла, так і всередині нього. Іншими словами, такий браслет був для Вероніки наче кандалі, що зв'язують її по руках і ногах. Звичайно, вона не залишалася беззахисною навіть тоді, коли мала власні фізичні здібності та форму дракона. Тим не менш, вона все одно була набагато слабше, ніж зазвичай. У неї не було жодних причин носити такі артефакти.
- Без нього моя магічна сила почне спалювати ліс.
Почувши ці слова, Тео згадав, що колись розповідав йому Едвін. Одного разу Вероніки серйозно постраждали в лісі, і було підпалено навіть світове дерево.
- Це проблема мого роду. Я чула, що червоні дракони здебільшого живуть у вулканічних районах, оскільки мають надто великий вплив на навколишнє середовище.
- Але якщо ти не будеш знімати його...
- Що ж, до початку битви мені і справді доведеться носити його. Не думаю, що зайти в чийсь будинок і підпалити його - гарна ідея. Коли ми будемо біля світового дерева, я попрошу ельфів поставити департамент, і все буде добре, - байдужим тоном вимовила Вероніка.
Проте Теодор також був магом, і тому добре розумів, як це - контролювати свою магічну силу. Для чарівника це було схоже на пов'язані кінцівки. І навіть дві години перебування в такому стані призведуть до того, що її руки і ноги почали б відчувати оніміння.
Теодор не міг пробурмотати кілька слів, що були промовлені без будь-яких намірів:
- Сподіваюся, ми доберемося туди якнайшвидше. Як тільки ми прийдемо на місце, я навчу навколо тебе коло...
– А-а? — Раптом Мітра зреагує на деякі кроки попереду, Тео хоче швидше йти?
- Е-е? Ах! Чим швидше, тим краще, правда?
- Поняла! Довірся Мітрі, Тео!
– Х-добре.
У відповідь Мітра посміхнулася і тоном, легким, як повітряна кулька, вигукнула:
- Швидше, хонь!
***
Через одну годину.
– ...
– ...
– ...
– ...
Під час свого останнього візиту Теодор вирушив у подорож пів дня, і це було винятково завдяки Еллені та Орті. Пішки мусили б йти близько трьох днів, а політ над деревами зайняв би не менше одного дня. Але Мітра скоротила шлях до однієї години.
Група Теодора була перенесена в центр Ельфхайму таким чином, що навіть два маги 8-го Круга залишилися у повному замішанні.
– Б... Швидко ти, Теодоре, була приголомшена тим, що до них підійшла Люмія. Крім того, вона не переставала дивуватися вже цілу годину, бо завдяки Рататоку побачила змінені координати чотирьох людей.
Вони перестрибували з однієї точки в іншу кілька кілометрів за хвилину. На відміну від простору орти, цей метод мав на увазі безпосереднє маніпулювання простором.
« Просторовий рух, немає просторого викривлення...? Я думав, що ніхто не може керувати простором навколо світового дерева.
Причина всього цього, Мітра, вже була відречена. Вони мали організувати розпорядок, щоб ельфи стояли на колінах. Але кінцевий результат все одно здавався Люмії абсурдним. Світове дерево було захищено великою кількістю об’єрегів. Крім того, воно було трансцендентним і хоча воно існувало лише однією формою життя, але мало імунітет.
Таким чином, найвищий ельф був незрозумілий - чому Великий ліс підкорявся чиїйсь волі так, ніби хтось був частиною світового дерева? Разом з цим Люмія не знала про існування Мітри, а тому її вражаюче множилося втричі.
– ... Будь ласка, йдіть за мною. Поки ще не все готово, але я вже приготувала для вас окрему кімнату.
- Ах, дякую.
- Охоронець Едвін і хоронитель Еллаїм. Ви обидва дуже важко попрацювали. Як тільки Церемонія Вечно зелених закінчиться, ми почнемо процес вашого зцілення.
На цьому двом ельфам-охоронцям довелося розійтися з Веронікою і Теодором.
- В Мелторі завжди будуть раді вам обом. Від імені всього королівства я обіцяю: ми ніколи не забудемо вашого благородство і допомоги, — похинувши від усього серця вимовив Тео.
- Пустяки, для нас було великою честю приєднатися до вас у такій важливій подорожі.
- Побачимося завтра, добродійник!
Два охоронці Едвін і Еллаїм усміхалися, не турбуючись наслідками своїх травм. Невже вони вже до наступного разу зможуть відновити свою форму? Востаннє поглянувши на них, Теодор і Вероніка пішли слідом за Люмією. Похід найвищої ельфи здавався неквапливим, але чи ж у цьому можна було засудити того, хто прожив сотні років?
А потім у Теодора раптово виникло питання.
- Люмія.
- Так?
- Що таке Церемонія Вічно зелених? Прошу вибачення, якщо це секрет.
У відповідь Люмія похитала головою і з ніжною посмішкою відповіла:
- Ні. У цьому немає нічого особливого. Час від часу листя опадає з світового дерева, яке вже дожили свого століття. Вони збираються і переробляються як добрива для лісу. Але це настільки масштабне явище, що потрібно брати участь у двох особливих фахівцях.
- Мова йде про два... Висих ельфів?
- Так і є.
Коли Теодор був пов'язаний з Рататонською, він помітив відсутність Аліси і Еллені. Також не було іншого найвищого ельфа, з яким Теодор ніколи не зустрічався.
Деякий час компаньйони продовжували базікати, перш ніж Люмія нарешті перейшла до справи.
- Теодоре, можу я запитати чому ти приїхав сюди? - Вона запитала ельфійку, після чого присоромившись і знизивши голос на півтону, додала: - повинна бути якась вагома причина, раз із тобою "вона".
– ... Ех, так і є.
Зрештою, навіть присутність Вероніки загрожувала світовому дереву. Теодор не взяв би її з собою, якби йому не потрібна була її сила.
Однак, відповідаючи на запитання Люмії, він мусив ретельно підбирати слова.
З чого почати? З того факту, що злий дракон Нідхегг з'їсть все живе в цьому світі? Чи з того, що в матеріальний світ раптово повернувся чорнокнижник 9-го Колоу, який хоче принести в жертву світове дерево? Це була важка історія, а тому він не думав, що її варто розповідати в такій обстановці.
А в наступний момент...
- Привіт.
Раптом перед Люмією, Теодором і Веронікою хтось з'явився. Тео автоматично зробив крок назад, а Вероніка вкинула руку до свого браслета.
– ... Ельф?
У новоприбулих було чорне волосся, золоті очі та одяг з білого хутра. На Теодора Міллера майже сприткалася красива дівчина, чиє чарівність був іншим від неземної краси ельфів. Її зріст був близько 160 сантиметрів, а розподіл її центру ваги і те, як вона стояла, чітко говорили про те що вона займалася бойовими мистецтвами. Теодор оцінив рівень підготовки цієї дівчини як мінімум на рівні Едвіна і Еллаїма, а тому не міг не напитися.
- О, почекайте! - Скинувши руки, вигукнула Люмія — Ох, Теодор! Ти ж вперше її бачиш? Це третя танцівниця, шаман соснового племені...
— Титанія, — сухо представилася дівчина і без зайвих церемоній відразу ж запитала: « Це ти підрядчик стародавнього духу? »
— Я, - відповів Тео, трохи нахмурившись від такого неприязнь високого ельфа. Вероніка також була незадоволена підвищенням температури. З такими темпами битва вибухне перш, ніж вони зможуть нормально поговорити.
Тим не менш, Титанія просто проігнорувала напруженість в повітрі і, окинувши Теодора якимось дивним поглядом, сказала:
- Ясно. Що ж, раз так, значить саме ти - той чоловік, якого вибрав мій вчитель.
– ... Вчитель?
- Мабуть, мені варто представитися повністю. Я - учениця митдаля Херсейма, яка була претендувала на стародавній дух Героса, — зовсім беземоційно відповіла Титанія. Після цього я закінчила своє шоковане привітання ще кількома словами: я – Титанію Херсейм, і я чекала тебе.