Розділ 315 — До світового дерева (Часть 2).
Через кілька днів.
За великим рахунок, вся необхідна підготовка Теодора закінчилася на з'їзді кількох книг із Нулевої бібліотеки. Єдине, що затримав його від прибуття з Мана-віля - це два в ліжку зберігачів, які потребували трохи більше часу.
Ні, навіть кілька днів для цього було недостатньо. Як можна було брати в подорож через Червоне плато когось, хто був недавно позбавлений руки і того, кому перерізали шию? Навіть для здорових людей ця дорога мусила бути справжнім випробуванням.
Проте Теодор розробив альтернативний варіант.
- Все гаразд, Тео? - запитала Вероніка, яка була трохи стурбована тим, що її супутник діяв занадто швидко.
Минуло лише три дні від часу їхнього повернення з Королівства Лайрон, але вони вже збиралися в нову подорож. Оскільки Вероніка народилася на четвертій драконі, вона добре розуміла, що Тео повинен був утомитися.
Вероніка протягом усього свого життя постійно відчувала різницю між собою та іншими людьми. Вони мали тендітні тіла, нестабільну магічну силу і слабкість, яку вистачило всього на кілька днів, навіть чарівники 7-го Круса не могли порівнятися з драконами.
- Все гаразд. Я добре знаю свої обмеження.
Проте Теодор не виявляв жодних ознак втоми, перевіряючи магічне коло над яким працював всю минулу ніч.
Як і раніше, масштаб цього кола на подвір'ї королівського палацу викликав щиру повагу. Це було наслідком додавання кількох функцій, викликаних потребою подолати куди більшу відстань, ніж до околиць Сіпото.
Це було магічне коло, яке дозволило їм дістатися найпівнічніших континентів — Великого лісу Ельфхайм.
- Що ж, начебто, готово.
Жодна телепортація не могла доставити їх до Великого лісу, оскільки в Червоному плато випарувалася мана. Можна було маніпулювати простором, як це робив Орта, але мана для телепортації в цьому місці не існувала.
Таким чином, Теодор повинен був змінити головну концепцію.
« Якщо серед дороги неди по ній. Стрибай"
Вони будуть рухатися не вздовж вказаної лінії, а від точки до крапки.
Це було практично неможливо. Проте Теодор Міллер мав можливість зробити неможливе.
- Хой, хонь...? Хонь-хонь!
І той, хто повинен був в цьому допомогти, стояв прямо перед ним.
Це Мітра, власник насіння світового дерева, яке було найбільшим ключем. У свою чергу система Рататокск, яка захищала Ельфхайм та світове дерево, замість того щоб перешкоджати діям Мітри, мала б відігравати допоміжну роль.
Єдине, про що Теодор шкодував, так це відсутність одного зі своїх знайомих.
- Чорт, значить, цей синій хробак не прийде? - Приклонившись до стіни, запитала Вероніка, наче умудрившись якимось чином прочитати його думки.
Морський дракон Аквіло... Будучи представником однієї з найсильніших рас матеріального світу, вона була пов’язана із Теодором через спеціальну мітку крові. А ще Аквіло ідеально підходила для цієї битви.
Проте морський дракон не відповів на його поклик. Проте її мовчання відрізнялося від « безмовної відмови».
– ... Кілька разів я кликав її, але вона не відповіла. Аквіло не такий ...дракон, який би просто проігнорував щось подібне, чи не так?
- Це правда. Думаєш, щось сталося?
- Не знаю. Можливо, вона просто занадто далеко. Що ж, нам нічого не залишається, крім як спробувати обійтися без її допомоги.
- Там, де потрібно використовувати сучасну медицину, собачі екскременти не підходять. Думаю, це навіть на краще — підтиснувши губи і проворчала Майстер Червоної Вежі.
Таку поведінку можна було зрозуміти, коли Аквіло стояла поряд, але навіть тепер Вероніка була дуже напруженою. Можливо, так було через те, що зовсім мало людей могли порівнятися з цим драконом. Хоч би як там було, Аквіло мала всі шанси стати прямим конкурентом Вероніки.
Майстер Красної вежі не збиралася вступати у відкрите протистояння з нейтрально-прибудованим морським драконом, але і друзями з нею вони б ніколи не стали.
Хоч би як там було, цього разу їм слід було обійтися без Аквіло.
Через деякий час на подвір'ї королівського палацу з"явилися ельфи-хранники.
- Ти вже тут, добродійник!
– ... Що це за магічне коло?
Рухи Едвіна здавалися трохи незбалансованими через відсутність лівої руки, але серйозних проблем лучник не відчував. Еллаїма теж так робила. У нього не було проблем з диханням навіть незважаючи на те, що його шия до цих пір була перебинтована. Ельфи зазнали серйозних травм, але завдяки майстрам їхні тіла були достатньо міцними, щоб витримати магічну віддачу телепортації.
- Сер Едвін, будь ласка, встаньте всередині еліпсу, намальованого ліворуч. Сер Еллаїм, будь ласка, встаньте з іншого боку — привітався ельфів Тео, що стоїть по центру магічного кола.
– Добре.
– Вероніка...
- Можеш не продовжувати. Сюди?
Восьмий Коло був зовсім не тим, чого можна було досягти за допомогою однієї лише магічної сили і таланту. Тому Теодору не потрібно було пояснювати магічний кола Вероніки, яка вже стояла там, де треба.
Таким чином, зекономивши трохи часу, Тео відразу влив магічну силу у телепортаційне коло. Магічні візерунки спалахнули, осяяли просторий задній двір палацу.
Вшу-у-ву-Ух!
На відміну від минулих прощень, не було жодних тривалостей. Загроза приходу Нідхьоґґа і відродження чорнокнижника 9-го Круга все ще трималися в таємниці, про яку знали тільки майстри бештів та король. Краще було приховувати це повністю, ніж викликати хаос, особливо коли Магічне повідомлення не могло їм допомогти.
Саме тому в Ельфхаймі було таємно зареєстровано телепортацію.
« Що ж, з цього моменту я можу розраховувати тільки на свої сили. Без підтримок вже не буде" - подумав Теодор і вирішив, що це все одно:
- Починаємо. Мітра.
- Хонь! Я поста-ряюся!
Для того щоб цей просторовий скачок спрацював, Мітрі мав виконати найважливішу роль. І ось, сидячи на голові Теодора, дівчинка розтягла свої руки, а її маленький бутончик загортався наче колесо вітряків.
Рух від точки до крапки був у декілька разів повільніше, ніж прямий рух. А з огляду на перешкоди у вигляді Червоного плато та бар’єрів, які облямовують Великий ліс, рівень успіху наближався до нуля. Це було важке завдання, яке навіть Орта зміг би спробувати лише після досягнення 8-го кола.
Проте Теодор мав помічника. Саме ця нейронна мережа, яку називають Рататоською, захопила собою весь Великий ліс. І ось, коли магічне коло досяг свого краю, Теодор зловив потрібний момент і скористався Словами Дракона:
- Відповідай мені, лісе!
І голос Теодора досяг північного лісу, який знаходився за сотні кілометрів від нього.
Можливо, якби це був звичайний голос, то на цьому б все і закінчилося. Люди не мали ані права, ні здатності керувати природою. Тим не менш, наказ Теодора був вимовлений за допомогою Слів Дракона, а тому свідомість світового дерева, яке ще не було зрілим, відразу ж відреагував на нього. Велична мана Великого лісу шевельнула, і десь вдалеці кілька коренів сплелися у формі відмінного магічного кола.
Фш-шиш...!
Потім, коли зв'язок було встановлено, його свідомість прокололи порушені голоси.
- Хто ти такий? Як ти смієш вторгатися в нашу нейронну мережу?
- Якщо ви не назветеся, то будете негайно відключені.
– ... Знову задумалися...
Попри головний біль Теодор усміхнувся. Ці голоси йому були знайомі. Алукард, другий — Люмія, а третій був Найя. Елленю і Алісу він не чув, але ельфи не завжди були пов'язані з нейронною мережею. Вони могли спати або виконувати іншу роботу.
- Давно ж я вас не чув... - Бездумно пробурмотів Теодор.
- Цей голос...! Т-Теодор?
– О, боже. Теодор? Ти повернувся?
– ... Це... Не... Злий розумник... Дайте поспати...
Кожен з них мав свою унікальну реакцію. Теодор чекав, поки хвилювання ельфів не захитається, після чого знову заговорив:
- Я ще не повернувся, Люмія.
- Е-е? Тоді як...
- Я встановив цей зв'язок, щоб потрапити до вас.
Теодор пояснив, чому саме він пов'язав своє магічне коло з Рататонською. Цілком можливо, що найвищі ельфи могли негайно відключити його від мережі, але для цього не було жодних підстав. Ельфхайм був зобов'язаний йому за останню битву, а тому ельфи з легкістю прийняли його прохання.
- Хмм, якщо це ти, то немає проблем.
- Я дозволю, якщо ти навеш мене.
– ... Согла-сна...
Ці ельфи не боялися, що Теодор Міллер прийде в їхній ліс зі злими намірами. Через кілька хвилин зв'язок з Рататоським став міцнішим і магічний круг засяяв ще більше. Прості координати були встановлені, а ефект світла був настільки яскравий, що компаньйони її просто не бачили.
Фьух!
Після того як світло згасло, на подвір’ї королівського палацу не залишилось душі. А пильний спостерігач міг помітити лише сліди свіжого магічного кола і дивні символи, які випали з лиця землі.
***
Після того як Теодор витер сльози, він зазирнувся з боків. Все, що він бачив - це мутні об'єкти і яскраве світло, яке ніяк не могло зникнути. На щастя, невдовзі його зір відновився. Фігури затуляли обриси, а поколювання в очах припинилося. Можливо, це був ефект надмірного споживання магічної сили за надто короткий проміжок часу? Наступного разу йому напевно варто внести ще кілька коректувань.
– ... Ну, схоже, ми на місці.
Навіть коли його оточення все ще було злегка розмите, він одразу зрозумів це. Ніде не можна було зустріти дерева такої висоти, як у Великому лісі, а тінь світового дереву і взагалі неможливо було сплутати ні з чим іншим.
Але що сказати про решту?
Теодор повернув голову і побачив, як Вероніка та два ельфи протирають очі.
- Здається, все пройшло добре. Давайте зробимо невеликий привал і продовжимо шлях, коли відновимо форму.
– ...
– ...
– ...
- Вибачте за неактивність...
Відповідь не пішла. Вероніка, Едвін і Еллаїм просто продовжували тягати Теодора. Якщо бути точним, вони дивилися поверх його голови. Тео замислився, що ж там такого побачили і в наступну секунду відчув на своїй шиї досить серйозній ваги!
- А-а!
Те, що на ньому сиділо, мало вагу повноцінної дитини! Теодор повільно повернув голову і побачив « те, що». У неї була гладка земляста шкіра, карі очі і дитяче обличчя, що стало на кілька років більш зрілим, ніж те, яким він його бачив востаннє.
Це була дівчинка десяти років, яка сиділа у нього на шиї, спустивши свої маленькі ніжки йому на груди.
– ... Мітра? - Не вірячи своїм очам, запитав Теодор.
Дівчинка усміхнулась і відповіла з набагато чіткішою вимову, ніж зазвичай:
- Так! Мітра!
– Хах...
« Мені це точно не сниться? »
А потім Мітра зістрибнула на землю. Незважаючи на те, що вона істотно підросла, її ріст все одно був нижчий за один метр.
Земляна дівчинка, одягнена в синьо-сірню сукню, почала танцювати і Теодор відчув її велику силу. Очевидно, тепер вона була на одному рівні з елементами, яких викликав Едвін.
« Ця сила подвоїлась... Навіщо...?»
Стародавній дух був здатний виходити за рамки здорового глузду. Однак такий ріст був надто дивним. Невже це було якось пов'язано з підключенням на якийсь час до Рататокського?
І ось, поки Тео серйозно задумався про причини такого явища, Мітра тихенько кричала:
- Відкрийся, хонь!
Послухавшись наказу, кущі та деревні корені почали розповзатися по краях так, ніби відкривали їм дорогу. Це було чудо, яке продемонструвала Еллена під час першого візиту Теодором Ельфхаймою.
– ...
– ...
– ...
– ...
Цього разу всі четверо супутників втратили дар мови, продовжуючи шалено дивитися на веселу Мітру. Вони не знали "чому", але Мітра явно володіла на території Великого лісу рівною або навіть більшою силою, ніж вища ельфи.