Розділ 314 — До світового дерева (Часть 1).
Лемегетон (сило пошкоджений).
Грімуар, який має силу царя Соломона. Цей видатний чарівник Епохи міфів використовував свою мудрість, щоб за допомогою десяти кілець керувати 72-м'я великими демонами.
Крім того, на випадок своєї смерті Соломон підготував спеціальний друк і ключ.
Цей гримуар не може нормально функціонувати.
* Зверніть увагу! Гримуар пошкоджений на понад 90%. Його сила не може бути повністю поглинута навіть за допомогою здібностей обжерливості.
* Під час поглинання будуть отримані мітки від старших великих демонів « Небірос», Флаурос і Фраурос. Завдяки цим міткам користувач зможе запозичити особливі сили.
* Якщо ви поглинете все це, то отримаєте багато магічної сили.
« Та вже, він явно не в найкращому стані»
Пошкоджено понад 90%... Це було схоже на те, ніби хтось вирвав з нього всі сторінки за винятком однієї. Навіть якби це був повноцінний гримуар, більшість його сили вже була б втраченою. Просто дивно, що якась книга отримала настільки серйозні пошкодження.
Згідно зі словами Обжерства, його поточна продуктивність не перевищувала навіть 5% від первісної сили, але при цьому гримуар все ще тримав в собі силу трьох великих демонів. У ідеальному стані Лемегетон майже напевно був би міфологічний рейтинг.
- Так, користувач правий. - Сказано обжерство, ніби почувся Теодор.
- У нього дійсно міфічний рейтинг?
- Справді. Декотрі з великих демонів, які уклали угоду з Соломоном, мали дійсно високу рангу й владу.
- Великі демони... Такі, як Фуліто?
- Якщо порівняти Фуліто з одним із 72-х великих демонів, він швидше схожий на сьомого, Амона.
- 7-го? - З застким виразом обличчя пробурмотів Тео.
Фуліто був лише на 7 місці! Отже, в Лемегетені була сила принаймні семи великих демонів з ще більшою силою ніж у короля демона, який наказав одному вимірюванню та здатному знищити цей світ. Було зрозуміло, чому обжерливість так відреагувала на ім’я Соломона. Цей маг був на кілька сходинок вище, ніж Теодор, якому у минулому вдалося викликати Магнуса.
Що таке створіння називалося Соломоном, який уклав угоду з десятками великих демонів?
Судячи з усього, він явно був вище трансцендентного рівня. Ніхто не сперечався б, що Соломона слід було назвати справжнім богом магії. Однак обжерливість мала іншу думку про стародавнього царя.
- Ні, він просто був дуже розумним. Соломон зрозумів, що демони мають нескінченні бажання і обманув їх за допомогою хитрих контрактів. Декотрих людей він викликав, вводячи в оману, а дехто навіть цікавився матеріальним світом епохи міфів.
- Вони що, приходили сюди як на екскурсію?
- До деякої міри, так. Для великих демонів це лише одне з багатьох місць, де можна « забавитися ».
Таке нестримне бажання усіх демонів, які мають вічне життя, було таким заняттям. У цьому розумінні Соломон був представником утіхи і провідником матеріального світу.
І все це було результатом таланту і правильно підібраного часу для заклика.
- Кхм!
А в наступний момент заборонена книга почула, про що веде мова, і перервала обжерливість:
- Мій творець, Соломоне, велика людина! Багато майстрів міфів попадали перед ним на коліна!
- Заткнись, використана річ.
– Кхи-ик...
Заборонена книжка зачинила рот, і Обжерство знову заговорило:
- Що ж, я не очікував чогось рівня Баала або Агареса, але навіть це жахливо. 24-ий "Маркіз", 31-й„ Адський лицар» і 64-овий « Величний князь". - марні, коли війна доходить до сили. Мабуть, більш безглуздий тільки цей п'яниця, Салос.
Теодор попросив пояснення, і обжерство невдоволеним тоном розказало йому про 72-у великих демонів Соломона та силу трьох дияволів у цьому фрагменті Лемегетона.
"Ні, Маркіз Небірос", був некромантом і контролював силу "Болі".
На відміну від свого прізвиська (No31), адмірал Форас був власником великої мудрості і керував силою « прозорості ».
Великий князь Флаурос (No64) мав силу « орачів очей » і допомагав власникові протистояти спокусам інших демонів.
- Отже, десь посередині... — уважно вислухавши пояснення, вимовив Теодор.
Не можна було називати їх поганими, але ці демони не могли допомогти йому. Вчення некромантії були марними для Теодора, який не збирався ставати чорнокнигою. Окрім того, власне охолодження свідчить про те, що в цій сфері більше бонусів не було жодної користі. Щодо самої сили: « Прозорість», "Горючі очі" і "Боль", їхні назви були настільки розпливчастими, що Теодору було важко здогадатися про те, як вони працюють.
« Що ж, насправді сильний демон просто не визнає мене досить кваліфікованим... а чи можна піти на компроміс? - подумав Тео, задумливо дивлячись на заборонену книгу. Судячи з решти книжок, більшість присутніх у кімнаті викрикували люту присутність по одній тільки своїй обкладинці. Збір фрагментів міфічного гримуара виглядав набагато привабливішим, навіть якщо він був сильно пошкоджений. Але що подобалося Теодору ще більше - це можливість користуватися його функціями без поглинання самої книги.
- Ей, заборонена книга.
– ... Да? - Відповів уривок Лемегетона.
- Прийми мене як свого тимчасового підрядчика. Або, може бути, ти хочеш назавжди застрелити в цій запечатаній кімнаті?
– Що... Чому тимчасового?
- У мене занадто багато божественності, так що навряд чи я зможу укласти ідеальний контракт з демонічним гримуаром. Крім того, якщо я це зроблю, може виникнути конфлікт з обжерством.
Фрагмент Лемегетона деякий час розмірковував цю пропозицію, після чого прийняв її.
- Гаразд, я зроблю це.
- Мудрий вибір.
У той момент, коли було прийнято рішення про взаємну співпрацю, між Теодором і забороненою книгою з'явилася товста нитка магічної сили, яка символізувала закінчення чаклованого контракту. Червоний рубін фрагмента Лемегетона і права рука Теодора окупувалися ним, після чого настав час для останнього виконання свого контракту.
Гримуар повинен був розкрити своє справжнє ім'я.
- У давнину мене називали « Лемегетоном », але я був позбавлений його світла і впав на землю. Перший з п’яти замків, заборонена книга Лемегетон. До дня, коли я стану досконалим, клич мене « Арс Гоєтія »!
- Арс Гоєтія.
- Так, майстер. Ви можете називати мене просто "Гоєтією".
Теодор підняв Ґоетію, і книжка перетворилася на маленьку срібну перстень з правою рукою Теодора. Гоєтія не хотіла бути на лівій руці, де жила обжерливість.
« Яка зручна функція! Очевидно, десять кілець, які носив Соломон, і були Лемегетоном".
Але це ще не все. Коли Ґоетія перетворилася на кільце, Теодор зрозумів, що його швидкість активувати заклинання і кількість магічної сили різко зросла. « Cуб-его» і « Другі функції», про які говорила Гоєтія, почали виявляти свою силу. Хоча ефективність цих тварин була дуже проста, вони були на високому рівні.
Звичайно, обжерливість все ще була налаштована до Лемегетона вкрай недружелюбно.
- Ха! Арс Гоєтіа? Це ж назва першого розділу Лемегетона? Це ще більше показує твою неповноцінність.
- Кхик!
Незважаючи на наявність одного і того ж підрядчика, ніхто не міг гарантувати, що односторонні знущання обжерливості коли-небудь припиняться. Ось чому Теодору довелося втрутитися:
- Обжерство, не варто його так залякувати. Він надто сильно поступається тобі.
- Я розумію.
Коли обжерство намагалося придушити свою ворожість, Теодор закрив двері забороненої кімнати.
Джинь! Шкр-р...
Двері та стіни відразу почали обрости шарами магічного захисту, а ключ у замковій свердловині просто зник. Цей ключ був призначений лише для одноразового використання. Після кожного візиту він змінювався, що підкреслювало високий рівень безпеки в цьому місці.
« Що ж, з цим закінчене. Думаю, пора повертатися?»
З чотирма магічними книгами і однією забороненою, Теодор активував телепортацію. А через мить в Нулевій бібліотеці не залишилося навіть тіні чиєїсь присутності.
***
– Кха...!
- Довго ти там прорвався.
Коли Тео покинув Нулеву бібліотеку, то відразу натрапив на одного дуже несподіваного чоловіка. Це була блондинка з шоколадною шкірою на ім'я Пара. Правда, на відміну від свого вигляду, вона була алхімічний гримуаром і Майстером Жовтої вежі. Пробуваючи в магічному королівстві, вона провела численні дослідження і, можливо, приєдналася до змови з Завією.
- Що ж, давно не бачилися, капітане! Я навіть не знала, чи повернешся ти після зіткнення з Завищою. Мені потрібно підняти рівень твоїх можливостей, — посміхнулася Пара і опустила лисицю, яку весь цей час тримала в руках, на землю.
Це був трихвостий лисик, якого Теодор назвав Тресом. Невдовзі після здобуття свободи, заляканий Трес негайно кинувся до свого господаря.
Тео відчув, як до його рук прильнула тепла і пухнаста текстура.
А потім лисинок з полегшенням протягнув:
- Тяв-тяг!
Незважаючи на те, що Трес був молодий, він мав високий рівень інтелекту і не забув, як минулого разу Парагранум хотів розкрити його.
– Ты... - Ще досі бурав оком Пару, пробурмотів Тео.
- Хіба можна так довго залишати свого вихованця без нагляду? Якби він належав іншому чарівнику, то вже давно б помер від голоду. Але якби ти не повернувся, він став би моїм першим духом для експериментів.
- Чого ти хочеш?
Теодор проігнорував жарт Пари, яка була зовсім не гумором, і холодно подивився їй прямо в очі.
Очі Парагранума не виливали жодних емоцій. Вони були схожі на скляні намистини. І побачивши це, Теодор дещо зрозумів. Ця істота була чудовиськом, а не людиною. Парагранум міг зробити все, щоб досягти мети свого існування. Тео був переконаний, що Парагранума поспілкувався з Завією і допомагав їй підтримувати довгу Північну війну.
- Ой, да ладно тебе. Не варто так напружуватися. Кому не тобі знати "нашу" натуру? Хіба прямо зараз у мене є якісь причини бути ворожим до Мелтора? Яку користь ти отримаєш, якщо знищиш мене?
— Я не маю про що з тобою говорити, — холодно відповів Теодор, зробивши крок назад.
Гомуари не мали емоцій, оскільки всі вони були невід’ємною частиною певної поведінки. Кричати і звинувачувати когось подібного було схоже бити головою об стіну. Однак якби Тео звинуватив Парагранума у зговорі проти Завищою, той би без вагання кивнув.
Можливо, саме тому він вирішив нічого не питати. Це був не той противник, якого варто було винагороджувати своїми емоціями. Так, певною мірою Парагранума насправді була винуватцем різанини на півночі. Одна сторона сприяла виготовленню мечів і харчувалася ними, тоді як інша частина робила певні кроки для пришвидшення своїх досліджень. Грімуар не голився жодними гріхами, коли справа досягала мети його існування.
- Ей, не будь таким поспішним, — парила Пара, спокійно дивлячись в очі розсердженому Теодору, після чого дещо витягла. Це був старий і порядок пошарпаний просторуний кишені.
– Що...!
- Як що? Невже ти забув?
Цей предмет був смарагдовою перлиною у формі куба. Вона мала ідеальний баланс, завдяки якому світила відбиватися яскравими і плавними променями. На прохання Парагранума Теодор добув його в руїнах пустелі Маас. Це була та дивна скручина, коштовна алхіміка як « Врата Правди".
Від одного лише його виду Обжерство починало пускати слини, а тому не було потреби пояснювати цінність цього явища.
- Лови!
Але Парагранум кинув його так, ніби це був камінь на дорозі!
- Ти що робиш? - Теодор, швидко зловивши просторову кишеню із Зумрудною скрижаллю всередині.
- Хіба я не можу зробити щось добре? Усередині деякі корисні зілля, каталізатори і Зумрудна скрижаль. Тепер вони твої, - сказала Пара.
- Це дуже непокоїть. Які ваші наміри?
- Хіба тобі не доведеться боротися з некромантом, який уклав контракт з Нідхьоґом? - Знизила плечима Пара, і вона додає груво — ця мерзенна ящірка, що пожирає трупи, є ворогом алхімії. Я не можу співіснувати з чарівником, який уклав контракт з такою істотою. Таким чином, я простягаю руку допомоги щоб ти міг позбутися від нього.
- Але хіба ти не сказав, що віддаси Ізумрудну скрижалю тільки після того, як досягнеш своєї мети?
— На відміну від обжерства, я не одержимий оригіналами, - лукаво відповів Парагранум, — на цьому все. На цей раз я зробив ставку на твою перемогу, а тому мені не залишається нічого іншого, крім як чекати.
– ... А на який бік була зроблена ставка минулого разу?
Почувши це, Пара зупинилася і не озираючись назад, відповіла:
- Так чи інакше, тепер це вже не має значення.