Розділ 310 — Останній день Лайона (Часть 5)
- Тільки не кажіть мені, що це...
Чи в цьому золотій труні були залишки божественності, які по праву можна було вважати наріжним каменем церкви Лайрона? Тео повільно рушив до центру кімнати, і чим ближче він підходив, тим яскравішим ставало світло. Ці золоті свічки, які зігрівають живих людей, навряд чи були пасткою Джерема.
Коли Тео опинився біля труни, він побачив щось несподіване.
- Що ж, мабуть, за цим він сюди і приходив.
Внутрішня частина золотого труну була абсолютно порожньою. Дах був відкритий, а всередині можна було побачити сліди, які вказували на те, що в труні явно щось відбувалося. Спираючись на них, тут покоївся чоловік ростом за два метри, з дещо тоншими кінцівками, ніж у звичайних людей.
Оскільки традиційні представники клану богів були вищими за середньостатистів, цей золотий гріб був напевно божественною реліквією для нього. Крім того, у ньому могли міститися якісь підказки.
Теодор уважно оглянув золотий гріб і виявив всередині розмиті контури літер.
Ця реліквія була створена не менше трьох тисяч років тому. Різні літери дуже зносились, але вони все ще були досить виразними. Однак це були не звичайні літери. Провівши по ньому рукою, Тео відчув якесь невідповідне відчуття. Він одночасно і відчував їх, і ні ...
« Що? Я не можу фізично розпізнати ці символи? "
Його зорові нерви ніяк не реагували на них. І ось, як тільки Тео відключив магічну силу, що рухається до його очей, розмиті літери зникли. Це означало, що ці дані були недоступні для звичайних людських очей.
- Обжерливість.
- Ум-м.
Якщо щось незрозуміло - не соромся питати. Така була філософія всіх магів. Теодор розбудив свій гримуар, і той з радістю відповів:
- Божественні писання... Давно ж я їх не бачив.
- Божественні писання? Це... Мова клана богів?
- Верно. Ця система відрізняється від концепції « написання», яку використовують більшість інших видів, але вона все ще припускає їх "прочитання". Вона прихована для очей смертних і людей, які не мають божественної сили.
– ... Ясно. Отже, вона повністю і цілком призначена для внутрішнього використання кланом богів... - Пробурмотів Теодор.
Тим часом Обжерство продовжували пояснювати:
- Її називають божественними писаннями, але вона не має нічого спільного з звичайними літерами. Божественні писання вимагають створення символів за допомогою волі самого суб’єкта, що міститься в його душі.
- Отже, визначити хто їх написав неможливо?
- Так, але не для мене. Кожен шаблон має свої особливості. Мені не важко розпізнати символи, залишені тим чи іншим богом.
Хоч би як там було, обжерливість швидко розшифровувала божественні писання в золотій труні.
Це був момент, коли таємниця Лайрона, яка виходить корінням в саму епоху міфів, була нарешті розкрита. Правдивість божества, ім’я якого стали називати джерелом фальшивої віри для людей, стала відомою і навіть шокувало Теодора...
- Тут лежить Бальдер, другий син Короля Одина і улюблений Бог світу. Той, хто представляє світову доброту, світло і нетерпимість до гріха. Той, хто нанесе шкоду цим останкам не зможе знайти спокій навіть після смерті.
Бальдер, син Короля Одина з Клана Асів — така була справжня особистість бога Лайрон! Бальдер був богом світла, і тому вислів « останок світу » у його випадку було дуже відповідним. У цьому гробі лежало джерело божественної сили, яка підтримувала Лайрон протягом сотень років і була ціннішою навіть від серця дракона.
Ось чому Джерем прибув у королівський палац.
- Чорт, але вже занадто пізно!
Відсутність залишків свідчила про те, що Джерем досягнув своєї мети. Тіло Бальдера було в руках мага 9-го кола. Масштаби катастрофи, які могли виникнути внаслідок цього, були просто неймовірними. Величезний магічне коло, що діє на це королівство, був лише хитрістю. Теодор і Вероніка прийшли занадто пізно.
Тим не менш, наступні слова Обжерства допомогли Тео повернути своє самовладання.
- Ні, схоже Бальдер залишив тут свою власну хитрість.
У той же самий час золотий гріб почав випромінювати ще яскравіше світіння. Це було остаточне сяйво, яке передувало смерті. Неначе свічка, яка повинна була ось-ось погаснути, залишилася божественна сила спалахнула, щоб виконати свою останнє призначення.
Вушах!
Потім хвиля світла, яка висточилася реліквією, прийняла цілком реальну і відчутну форму. Це була довга пряма гілка.
- Що це?
На відміну від свого зовнішнього вигляду, галузка витіснила чисту Божу силу. Теодор з приємністю оглянув галузку, не розуміючи як вона пов’язана зі « ловкою» Бальдера.
І ось, реакція Обжерства не змусила себе чекати.
- Мистильтейн! Віття омели, яка вбила Бальдера, коханого всіма бога.
Захоплений цим словами, Тео втупився на гілку омели, тоді як Обжерство продовжили говорити:
– Здається, душа Бальдера не знаходиться всередині його останків. Він сховав її в тому, що вбило його... Божественна сила користувача розбудила душу Бальдера і, очевидно, вона хоче передати своє останнє бажання. Ти впізнаєш його, якщо доторкнешся до Містільтейнну.
– ... Добре, — відповів Тео, обережно наблизившись до теплішого світла гілки. З боку вона виглядала як найзвичайніша гілка, яку можна було знайти будь-де, але насправді це була легендарна реліквія, яка поклала кінець існування Бальдера. Рука Теодора повільно потягнулася до гілки і, врешті-решт, торкнулася її поверхні.
Пу-тух!
Містільтейн передав йому свої спогади.
[- ... У чому справа? Я не міг помилитися у своїх розрахунках! Хоча я приніс у жертву мільйони людей, цього було недостатньо, щоб поглинути тіло Бальдера. Здається, цей непотріб абсолютно неповноцінний.]
Це був холодний і жахливий голос. Страх, в якому нічого не було крім зла. У вуха Теодора наспівував Джерема, чорнокнижника, який намагався знищити весь світ і погубив Королівство Лайрон.
[- Ці жалюгідні фанатики вимагали більше божественності, ніж сподівалися. За кілька століть сну я забув про безмірну людську пожадливість... Крім того, моє воскресіння було затримане. Щоб заповнити цей пробіл, мені потрібна нова жертва.]
Корінь невдачі Джерема крилаться в тому, що душа Бальдера сховалася у Містільтейнні, але самого чорнокнику не було про це відомо.
І ось, деякий час він продовжував мовчати, після чого озвучив нову злу ідею:
[- Саме так. На півночі континенту є нове світове дерево. Більше того, якщо я принесу в жертву душі ельфів... Цього повинно вистачити. Досить легко вирахувати силу, яка буде залучена в цьому процесі.
Древо Ельфхайма...!
Можливо, Джерем згадав про деякі підхожі пропозиції за допомогою спогадів Теодора, в тілі якого він деякий час перебував. Світове дерево було символом нескінченної життєвої сили і, водночас з цим, жертвою для повного поглинання тіла Бальдера. Порода темряви завжди прагнула життя і світла, які їм були недоступні, а отже цінність світового дерева була поза порівнянням.
[- Ку-ху-х, давненько я не забавлявся з ельфами.]
З цими словами монолог чорнокнижника закінчився, і зал занурився в тишу.
Це було єдине, що могла зробити душа Бальдера за допомогою тих маленьких залишків своєї сили, які у неї залишилися. Коли Містільтейн почав гинути, Теодор кивнув, ніби відповідаючи самому богові.
- Я приймаю твою волю, Бальдере.
Незважаючи на те, що бог світла вже давно мертвий, його душа досі переживала за цей світ.
- Я обов'язково зупинюся.
Ніби голос Теодора, Містільтейн знову засяяв. А потім...
Вушах!
Віття омели розсипалися, наче її спалило невидиме полум'я, а світло проникнуло в тіло Теодора. Це було благословення, яке отримав сам Бальдер.
- Це...!
Коли Теодор зрозумів, яке благословення йому було дане, він був приголомшений. Його доторкнулася рука самого бога світла — створіння, якому ніщо не могло завдати шкоди за винятком гілки омели. Яке ж це було благословення! Вищий захист, який здатний один раз заблокувати втручання навіть іншого бога.
Таким був прощальний подарунок Бальдера, який назавжди залишив цей світ без будь - якої образи чи злоби.
***
– ... Вероніка... Здається, вона ще не закінчила.
Піднявшись на перший поверх, Тео обернув поглядом просторовий хол. Окрім Мистильтейнна, більше ніяких натяків на Джерема або інші реліквії він так і не виявив. Очевидно, центр магічного кола, який і був початковою метою двох людей, повинен був знаходитися десь нагорі. Нежити не могла спуститися вниз через шкідливий вплив божественності, а тому всі мертві повинні були перебувати десь нагорі.
А якщо так, було б добре поїхати їй на допомогу.
Але саме в цей момент...
- Хм?
Бу-ду-дих!
Раптом стеля впала на підлогу, заваливши кілька уламків і щібня. Звичайно, цього було недостатньо, щоб поранити Теодора. Але він був дещо здивований, оскільки Майстер Червоної Вежі попри всю свою енергійність не нищила речей без причини. Але ніщо не перешкоджало їй зруйнувати цей будинок, оскільки Королівство Лайрон вже було мертвим.
– ... Вероніка, що це у тебе в руці?
Вероніка, що лежала вгорі, тримала у правій руці щось на зразок грудей ганчірку.
- Ах, це? Це колишній тато.
Вероніка встромила лича, одягненого у розкішне вбрання, і кинула його на землю. На мерці не було жодного місця. Старша нежити була доведена до критичного стану силами однієї Вероніки, позбавленої будь-якої божественності.
- Тату? - Зітхнувши, перепитав Теодор.
- Так, він сказав, що є вірним послідовником Лайрона. Я трохи нервувала, бо цей гад виявився архілічем, але він не знав, як користуватися своєю силою — потиском плечей, що прочинила Майстер Червоної Вежі.
- Ну, він не маг, так що це не дивно.
Навіть якщо б вони об’єднали свої сили, ніщо не гарантувало би їм перемогу над повноцінним архілім. Врешті-решт, знищувати таких монстрів без божественного використання було надзвичайно важко. Але, на щастя, цей архітектур виявився не небезпечнішим за найбільш універсальний скелет. І Вероніка це довела.
- Ти його допитала?
- Звичайно. Я випалила йому половину кісток, але він нічого не знає. Він навіть не бачив чорнокнижника в обличчя.
- Не думаю, що варто залишати його... живих.
Полум’я Вероніки обережно спалило архіліча, який колись був папою. Він втратив усе своє людське тіло, тому не варто було навіть роздумувати про те, що його вдасться повернути до свого колишнього стану. Зрештою Теодор використав свою світлову хвилю, щоб переконатися, що лич впокоєний остаточно.
- А як щодо магічного кола? Схоже, він ще не знищений.
Місто все ще окутала темна енергія, що було доказом цілісності Дворця Плутона. Можливо, серце магічного кола було зовсім не на верхньому поверсі, а в якомусь іншому місці? Тим не менш, Вероніка запустила руку в кишеню і похмуро сказала:
- Я знайшла його. Проблема в тому, що я не змогла його знищити.
Майстер Красної вежі тримала в руках дивний фіолетовий кристал.
- Цей аметист...
- Так, він був ядром великого магічного кола. Ні, швидше за все він і є магічне коло.
- Можливо... Магія продовжує діяти, хоча камінь залишив своє місце. Очевидно, він існує тільки як джерело енергії.
Вони, як чарівники, швидко дійшли правильного висновку і з сумом втупилися на аметист. Камінь був маленьким і нагадував собі перлину, але присвоюючи йому силу та зловісне передчуття, яке він вистоював, ставили його на зовсім інший рівень навіть у порівнянні з архілімією. Недобре поводження з таким предметом могло призвести до гіршої катастрофи.
Тому Вероніка не змогла його знищити. Це також чітко вказувало на злі наміри творця цього каменя.
Хоч би як там було, магічне коло не можна залишати в діючому режимі.
- Обжерливість.
Ось чому Теодор вирішив використати запасний варіант.
- Ти зможеш перетравити цей камінь?
– ...
Відповідь на запитання Теодора була мовчанням. Однак незабаром вони відповіли:
– Ти за кого мене тримаєш, користувач!?
І ось, перш ніж Теодор встиг сказати що-небудь ще, з його долоні вискочив язик і блискавично потягнув аметист в чорну безодню шлунка жадібного гримуара.
Ви поглинули « Кривавий камінь Нідхеґґа».
Визначити кількість магічної сили, що міститься в об'єкті складно.
Ритуальний магічний Дворец Плутона був зруйнований.
Повне перетравлення об'єкта займе сім днів.
Нідхегг помітив присутність користувача.
Як людина, яка виступила проти його підрядчика, Ви автоматично стали її ворогом.