Розділ 309 — Останній день Лайрона (Часть 4).
Бу-ду-дих!
Як тільки останні уламки впали на землю, маги рушили вперед. Вони не звертали уваги на велику кількість тепла і тиску, спричинених пожежним повітрям.
Сильний магічний бар’єр є одним з основних інструментів для кожного чарівника, який може вловити відповідну циркуляцію магії у тілі мага. Водопровідна сила мани доводила, щоб створити невидимі захисні плівки на шкірі.
Звичайно, захист від мага був невисокий і не дозволяє йому заблокувати 4-го кола навіть кілька стріл. Іншими словами, бар’єр не використовувався для воєнних дій. Проте, за досягненням 8-го кола ця логіка просто переверталася догори дном.
« Можливо, феноменальний захист Вероніки є результатом використання такої перешкоди» — подумав Теодор, спостерігаючи за своєю дружиною.
Він добре вивчив застосування силового магічного бар'єра. Вероніка в кілька разів прискорювала ману, що циркулював у ній, збільшуючи показники центробіжної сили, які призвели до « захисту» величезної потужності. А вроджена кров дракона разом з високим концентрацією магічної сили збільшувала інтенсивність дії цієї захисної техніки ще більше.
Іноді навколо Вероніки було видно туман. Так було тому, що її магічна сила ставала настільки сконцентрованою, щоб невидимий бар'єр починав матеріалізуватися.
- Ну як? Ось що це означає: навчаючись тоном, Вероніка обернулася поглядом напівзруйнованого міста.
За мурами, майже повністю знищеними магією, можна було побачити Божий королівський палац. Все навколо було наповнене запхоюся кров'ю, смердючим гноєм і залишками нежиті.
– Итак... Ха, не потрібно так пильно на мене дивитися! Це велика будівля — центральна церква. Місце, куди приходять люди, щоб покаятися у своїх гріхах і почати нове життя.
- Безусловно. Вона досить висока, щоб її можна було бачити навіть з-за стін... У всьому місті немає будівлі вище. Напевно місцеві жителі вважають, що з її вершини на них дивиться сам Лайрон.
Одним із найбільших правил було те, що піддані Лайрону не повинні мати більше будівель ніж королівська родина, а людина, яка не є лордом, не повинна володіти приватною власністю, більшою за казарму. Влада Лайрона була абсолютною, і тому ніхто не смів збудувати будинок, вищий та більший за церкву.
« Це важко зрозуміти» — подумав Тео, холодно дивлячись на "штаб-квартиру" королівського палацу.
Можливо, інші люди цього й не розуміли, але його очі неможливо було обманути. У місті вихопилася чорна магічна сила, а її джерелом була ця сама церква. Двері її видавалися відкритими дверима до безодні, де затаїлося саме зло. Холод, який витіснив цю споруду, був настільки страшним, що навіть Теодор пробіг мурашкою.
Його інстинкти живої істоти прямо-таки кричали, щоб він не наближався до нього.
Однак Теодор мусив подолати всі свої побоювання.
– ... Вероніка! Не звертай уваги на мелодію! Пріоритет — знищення центрального магічного кола!
- А-ха-хо! Ось він, мій Теодор! - Вероніка весело реагувала і почала вдихати в себе повітря. Теодор швидко створив навколо себе бар'єр.
Саме ця атака колись змусила відступити Гордовиню з чотирма розблокованими печатками.
Це Дихання Дракона.
- ------!
А потім, в супроводі горіння, з уст Вероніки вилетіла полум'я і безперешкодно рвався вперед. Будівлі і нежити, що опинилися на шляху Дихання Дракона, були перетворені в ніщо, і через мить стовп полум'я впав до церкви.
Будівля, яка зберігала в собі довгу історію існування Лайрона, мала швидко перетворитися на зли. Але в наступний момент...
- Що за...! - Теодор вигукнув. Як тільки Дихання Дракона зіштовхнулося з головним будівлею, назустріч жару вилетів чорний магічний віхор. Це був справжній шторм чорної енергії, який було співпадінням, ні, він був навіть сильнішим, ніж атака Вероніки!
Очевидно, служителі Лайрона не могли ігнорувати можливості нападу ззовні. Завжди існувала ймовірність, що хтось захоче використовувати проти королівства велику магію.
І ось, як тільки вогонь погас, головна будівля божественного палацу так і залишилося стояти на своєму місці без жодних ознак завданої йому шкоди. Він мав захист, який міг блокувати навіть потужний подих чарівника 8-го кола...
- Принаймні, тепер шлях до нього вже точно розчищений. Якщо ми не можемо зруйнувати його здалека, то просто розтрощимо його зсередини.
Змієві дихання дійсно відкрила шлях до центральної церкви. Там, де воно пройшло, не залишилося ні найменшого натяку на живих мерців.
Тьфу-ух!
Не зварюючись, двоє чарівників кинулися вперед, прямо через полум'я. Один з них був на чверть дракона, тоді як інший мав силу Леветайна. Вони були далеко не тими людьми, які могли постраждати від вогню. Однак на шляху вони не мали вогню.
– Угор-рх... Лайрон...
– Мертві... Я поведу вас...
- Покайтеся, невіруючі!
Скелет, колишній воєначальник паладинів... Злий дух, який так і не зміг стати лицарем смерті... Старший лич, якого Теодор вже бачив...
Тут зібралося майже півтора десятка високорівневої нежиті, здатної витримати наслідки Дихання Дракона. Кожна окрема з цих осіб удосконалювалася б від Магічного повідомлення якнайменше третього ступеня загрози.
Усі вони разом були жахливою армією, а також цією небезпечною.
– ... Е-е?
Проте Теодор зрозумів, що не відчуває жодних труднощів.
Скелети-полководці, лицарі помсти і старші личі ... Уся ця нежить була надзвичайно небезпечною, але понад чутливість Теодора перебувала в повному спокою, наче вода у безвітряний день. Ці противники не викликали в нього жодного страху.
"Примушувати гармонізацію".
І ось, як тільки лицарі помсти кинулися до нього...
"Інфтеграція двох стихій"
"Молени та вітер"
"Молодійний вихор"
Теодор змішав у своєму тілі атрибути вітру і блискавки. Раніше він не робив чогось подібного, але був упевнений, що зможе це зробити. У випадку вогню та води, можливо, він зазнав би невдачі. Але в результаті змішання вітру і блискавки він зовсім не сумнівався.
Фьу-ух!
Стрибний ятаган лицар відірвався на торс Теодора. Це був діагональний удар, який повинен був розрубати його від лівої ключиці до правого ребра. З якоїсь причини, лицар помсти відчував дивну слабкість у своїх руках, але бажання вбити живого створіння виявилося сильнішим.
А в наступний момент кулак Теодора, який перейшов у блискавку, полетів вперед.
Гру-ду-гу!
Роздався звук вибуху, і кулак Теодора розірвав рицарія помсти, відкинувши ще й стоячий позаду нього скелету-полководця.
А потім голубова блискавка затихла вперед і поглинула кілька живих мерців. Це був буквально шторм, викликаний однією єдиною людиною! Теодор йшов назустріч своїм противникам, і він був вітром та блискавкою. На додаток до його високої руйнівної сили, швидкість атаки Теодора була занадто високою. Не кожен майстер меча міг би відреагувати на удари, не кажучи вже про лицарів помсти. Така була сила інтегруючих атрибутів.
« Я думаю, що тут буде досить одного! » — подумав Теодор. Він переконався у своїх силах і вигукнув:
- Вероніко, цього разу поведу я!
- Гаразд, покажи мені наскільки ти крутий!
Але до того моменту, як вона відповіла, Теодор вже був за сотні метрів попереду. І ця швидкість була застосована не тільки до його тіла.
"Будто весь світ зупинився..."
Йому здавалося, що секунди розтягуються до хвилин. Теодор навіть відчував, як його голова розжарюється внаслідок прискореного мислення. Збільшення потенціалу і без того добре натренованого мозку було дійсно страшною.
"Десятикретна активація".
Навколо Теодора з'явилося десять магічних кіл. Вони націлилися в усі боки одночасно, засвітивши золоте світло. Це було ще одне заклинання, яке відображає божественну силу Нуади Аертлама... Сила, смертельна для всієї душі.
Вжух!
Не було жодних оглушливих вибухів. Швидше, через повітря пронеслося кілька спалахів світла, і череп скелета-полководця, по фортеці несхожий на адамантію, був обнесений в струмку. Мертві не мали голосових зв’язок, тому вони навіть не могли закричати.
– Ки-хра-а-ак...!
- Я... спокійно ...
Згоря, баньші видавали жахливі звуки, і навіть безсмертний старший лич не міг винести божественне сяйво. Доповнивши відсутність божественності своєю власною магічною силою, Теодор обрушив на високорангову нежити хвилю чистого світла. Він був схожий на одного з могутніх воїнів, про яких писали легенди. Він здавався героєм, який має божественний дар.
— О, це дійсно круто, — вимовила Вероніка, облизнувши губи.
Кров гордого червоного змія не дозволяла їй звертати увагу на слабких. Тільки найсильніші, - ті хто міг загрожувати для неї, валіфікувалися як друзі або вороги. Те ж саме стосувалося і її супутника, який повинен був бути рівним їй.
"Ху-ху, це вже вдруге."
Магі міняли підворюване приміщення, в якому лежали останки. Невдовзі вони прибули до головної будівлі. А потім вони майже одночасно зупинилися.
Теодор і Вероніка зіткнулися з дуже несподіваним перехрестям. На відміну від звичайних перехрестя, вони мали вирішити: підніматися вгору або спускатися вниз.
« Ну, думаю, це не проблема» — поглянувши на внутрішнє оздоблення будівлі, подумав Тео.
Розкішна столична церква була заввишки 40 поверхів і мала досить глибокий підвал. Отже, загальна кількість присутніх становила 60 поверхів. Очевидно, щоб оглянути їх, потрібно було багато часу.
Куди ж їм йти: вгору чи вниз? Місце, де було ядро магічного кола, розташовувалося або в підвалі, або нагорі. Хоча чорнокнижки воліли мати підземне середовище, Теодор не міг прийняти рішення на основі старих стереотипів.
Як би там не було, їм потрібно було вивчити обидва напрями. А раз так, магам слід було розділити.
- Я піду нагору. Особисто мені в підвалах злегка душно.
Вероніка першою вибрала свою зону відповідальності.
Отже, Теодор мав спуститися в підвал. Потім два маги обговорили сигнали, які повинні були послати один одному у разі потреби і після цього розділилися. Один з них ішов вгору по сходах, в той час як інший зіштовхував у бік освітленого смолоскипами спуск вниз.
***
– ... Дивно, — пробурмотів Тео у трьох поверхах від найнижчої частини церкви.
Зупинившись, він приклав руку до стіни. Повітря було занадто м’яке, щоб утримувати ядро Дворца Плутона, який знищив ціле королівство. На стінах майже не залишалося жодних слідів використання чорної магії. Крім того, не було тут і не проживи.
Підвал цього будинку нагадував щось зовсім інше. Мана перебувала у спокійному стані, і тому Теодор нічого не відчував навіть за допомогою своєї чутливості.
Незабаром Тео спустився на два поверхи вниз і, нарешті, досяг найглибшої частини будівлі. За весь цей час йому не зустрівся жоден мертвий, а двері нижнього поверху залишалася неушкодженою. Однак це була звичайна роздувна двері, яку можна було відкрити і простим товчком.
« Це може бути пастка... Проте, мої почуття мовчать. Що ж, попросимо допомогти цього хлопця» - подумав Тео і викликав лицаря в його інвентарі.
Це був майстер меча, Гладіо. Він все ще був злегка пошкоджений після попереднього бою, але для цього завдання його здібностей було цілком достатньо.
- Відкрий двері.
Почувши наказ, Ґладіо штовхнув двері вперед.
Скр-р-рд-н.
Двері відчинилися.
Тео був дуже напруженим, але не було жодної небезпеки за дверима. Після цього Теодор відкликав Ґладіо назад у інвентар. Його напруження поступово зникло, а цікавість переросла у щось нове.
« Ні чорної магії, ні пасток, ані замків. Навіть не уявляю, для чого використовується це місце."
Теодор був у головній церкві Королівства Лайрон, і тому навіть останній зал на 20-му поверсі не міг використовуватися даремно. Теодор зробив крок вперед, і ...
- М-м?
У залі не було жодного світильного приладу: ні смолоскипів, ані магічних куль... То чому ж він чітко бачив те, що було всередині неї? Причина того крилася в самому центрі цього залу. І коли Теодор побачив це, його очі понизили на лоб.
– ... Гроб? - Холодно пробурмотів Тео.
Внушливу частину кімнати займав масивний трун, який видавався золотим божественним світлом і був джерелом світла.
- Останки світла.
Пророцтво Гіткліфа не обманювало.