Розділ 311 — Король демонів Настронда (Часть 1)
Перед тим, як Теодор зміг відчути хоч якесь задоволення від руйнування Дворца Плутона, вираз його обличчя застигло. І причиною цього було слово, саме виголошення якого містилося під важким табу.
Злий дракон, Нідхьоґ...!
Повідомлення, яке з'явилося після поглинання Обжерством Кривавого каменю Нідхьоґґа було справді моторошним. Нідхегг був королем демонів Настронда, зовнішнього виміру, що прилягає до цього матеріального світу.
Давним-давно Теодор прочитав у бібліотеці один, пов'язаний з ним, манускрипт.
У оселі, що сонця не бачила,
На березі з трупів і кісток,
Де з даху отрута виходить постійно,
А біля дверей не відчесть ехідних змій.
Зібралися в ній брехуни, зрадники і вбивці:
Нідхегг ось-ось пожере їх грішні тіла.
Залишки стануть їжею для кровопійців,
Страждання — їхня довічна доля.
Те, що описано в цьому рукописі, було просто жахливим. Будівлею був адом, який не дозволив ввійти до нього кожному живому і прирікав грішників на вічні муки.
Але пекло було занадто м'який, ніж Настронд.
Поняття « пекло» бере коріння в буддійській філософії, де для грішників було приготовлено конкретне покарання, після якого вони отримували просвітлення і зрощувалися. До певної міри пекло також припускав біль і страждання, але це було місце для реабілітації грішних душ, що в деякому ступені було навіть правильно.
- Але грішники, які потрапили в Настронд назавжди перебувають у полоні безодні, приреченими на вічні муки...
Теодор знав, що у сьогоднішньому світі добро і зло можуть стати байдужими, але він міг з точністю сказати, ніби Настронд — це виміри зла, а Нідхеґ є справжньою квінтесцією злоби та ненависті.
Йому було важко навіть уявити, щоб хтось з людей, хай і чорношкірий, ризикнув укласти контракт із такою істотою, як Нідхьоґ.
- Ну, всі відсутні частини головоломки нарешті зібралися докупи.
На відміну від Теодора, обжерливість була дуже приємною.
- здібності чорнокнижника, Джерема, були високими, але не настільки, щоб написати гримуар і відновити свою душу. Я здогадався, що хтось його підтримує.
- Отже, Нідхегг – союзник Джерема?
- Швидше, не союзник, а заступництво. Таких трансцендентних істот, як Нідхегг, мало турбуються смертними з інших вимірів, але вони люблять їх їсти.
– Пожирати? - Перепитав Тео, на що Обжерство весело відповіли:
- Справжня природа Нідгоґґа пов'язана з некрофіллю.
– ... Що?
Незважаючи на жахи, описані в бібліотечних книжках, докази цього виявилися набагато жахливішими, ніж можна собі уявити.
- Звичайно, це бажання обмежене його апетитом, але йому подобається збирати мертві тіла. Ось чому ще з незапам'ятних часів його ім'я часто асоціюється з жорстокими тиранами, работорговцями і некромантами. - Це ніби жартома додала обжерливість.
Демон, який відкидає життя... Серед усіх трансцендентних істот Нідгогг перебував на самому пікі і не потребував ні їжі, ні будь-чого іншого. Але демон був дуже задоволений з того, що люди пожирали людські тіла. Він робив це лише тому, що хотів цього. Нідхеггу подобалися трупи, вони були для нього наче справжня делікатес. Він насолоджувався смаком марних людських тіл, схильних до пияцтва та куріння.
- Отже, коли він отримав Джерому допомогу в написанні « Поклонування смерті», то просто хотів з'їсти якомога більше трупів?
- Напевно. Для нього хаос і війна цього світу є лише процесом приготування їжі. Він вибрав чорнокника, який був достатньо здатний забезпечити йому найбільш сите і розкішні бенкети.
– Геноцид, мета якого - набити чийсь шлунок...
Страх зник, поборовши гнів. За своє життя Теодору довелося побачити багато потворності. Зрада, здійснене заради грошей; насилля для задоволення бажань... Людська історія знала багато жадібних сердець. І Теодор цього не заперечував. З самого народження люди були охочі, але кожен сам вирішував: давати їм волю або тримати їх у в’язниці.
« Я не хочу в це вірити...»
Крім того, лише за одну ніч загинули мільйони людей, навіть не знаючи, що стало причиною смерті, так після смерті всі вони були приречені на жахливі муки в місці, де було гірше від пекла. Насправді ж люди просто потрапили на стіл Нідхьоґґа. Це було абсолютне і непросте зло.
- Я повинен відправитися в Ельфхайм.
Вже було запізно переслідувати Джерема.
Чорнкнижник заздалегідь все спланував, а тому будь-які дії Теодора були б занадто неефективними. Отже, єдиним іншим варіантом було прибуття до місця призначення та подальший захист світового дерева. Це був не кращий вибір, але іншого у Тео просто не було.
- Тео? - Раптом Вероніка вигукнула його, яка раніше з цікавістю розглядала фреску на внутрішніх стінах церкви.
– А-а?
- Мені здається, нам не варто надовго затримуватися в цьому місці.
Теодор подивився у напрямку, в якому заміщала Вероніка, і протяжно зітхнув. У бік церкви, наче велетенський мурашиний рій, орда стекла на дно.
Спочатку низькорівнева не могла наблизитися до центру магічного кола. Але після того, як Обжерство з'їло його ядро, все змінилося.
Два маги змінили свою думку і, активувавши магію левітації, почали підніматися вгору до стелі.
Бу-ду-дих!
Теодор і Вероніка швидко покинули будинок, прибравши зі свого шляху кілька шарів мармуру. Магічне коло зникло, і тому будівля більше не могла бути для них перешкодою.
В останній раз поглянувши на рій неживи, Теодор зрозумів, що з'явилося одне, відсутнє раніше, ніж було.
– ... Вони стали слабшими. Навряд чи вони зникнуть вже через один-дві дні, але через місяць вся ця не жити майже напевно самозруйнується.
Причиною цього був сам магічний коло. Інфіцит не міг підтримувати свої тіла в активному стані, і тому бракувало достатньої енергії.
Щоб продовжувати існувати, нежити мала бути або пожирати інших живих істот, або отримувати підтримку від джерела магічної сили.
Більшість нежиті Лайрона мали на увазі останній випадок. Оскільки їхнє джерело енергії зникло, мерці відразу почали втрачати свої сили. Більшість з них були знищені двома магами, а низькоранго скелета і зомбі мали перетворитися на струмок перед тим, як перетнули кордон із сусіднім урядом.
— Спочатку нам треба повернутися до Солдуна, — сказав Тео.
А потім два маги в червоних одягах швидко покинули божественний королівський палац, залишивши десь внизу зруйноване місто і колись величну церкву.
Таким був останній день Королівства Лайрон.
***
Столиця Солдуна, Арундел.
Після закінчення громадянської війни минуло лише рік, але всередині країни не було жодного періоду післявоєнного конфлікту. Це ясно засвідчило, що уряди королівства з усіх сил намагалися налагодити ситуацію. Люди, що проходили вулицями, весело обговорювалися, а торговці голосно кричали і закликали до себе клієнтів.
І сьогодні Арундел, який вперше за довгий час пережив економічний підйом, зустрічав по-справжньому парних гостей.
- Давно не бачилися, пане Теодоре, — першим привітав Елсід, манери і мову якого за рік прийняли по-справжньому королівські риси.
Але навіть він не знав, як правильно поводитися з людиною, яка зробила найважливіший внесок у перемогу його фракції і який був одним із провідних чарівників континенту.
- З того часу, як ми востаннє бачилися, ти добився ще більших висот. Це тішить. Прошу вибачення, що не зміг привітати тебе раніше.
- Пустяки, Ваше Високосте. Ваші люб’язні слова досить добрі, — прийнявши похвалу Теодор і оглянув очі присутніх у залі палаців.
Це було ознакою того, що він не хотів говорити в їхній присутності. Ельсіду не було важко зрозуміти його, і король без зволікання помахнув рукою. Він знав, що якщо Теодор захоче його вбити, то ніхто в цьому королівстві його вже не зупинить.
- Все свободны. Я хочу поговорити з паном Теодором на очах.
- Але Вашого Велич...
- Ніяких заперечень. Чи ви готові взяти на себе відповідальність за можливі наслідки? Якщо так, то можете залишитися.
Як тільки було згадано слово « безвідповідальність », палаци відразу ж виявили бажання негайно покинути тронний зал. Теодор поїхав на аудієнцію без Вероніки, і тому після того як палаци покинули кімнату, в ній залишилися тільки Ельсід та Теодор.
Обвівши поглядом зал, король весело розсміявся. Поспішаючи ретирувати двірники були подібні до його боягузливих кроликів.
- Навіть не знаю, чи вони дуже розумні, або їм бракує мужності.
- Може, і те й інше?
- Ха-ха-хо! Дуже навіть може бути!
Але це не означало, що внутрішні справи Королівство Солдун перебували в поганому стані. Надійні палаци діяли за межами столиці. Ельсид волів тримати близько до себе тих, кому довіряв менше.
На відміну від правителів інших королів, король Солдун перебував у чудовому становищі. Після падіння Герцога Корнуолла та його прибічників, палаци були практично знищені. Ті, хто залишився, були вірні королівській сім'ї, як, наприклад, Маркіз Піріс. У порівнянні з минулим ситуація змінилася.
Якийсь час Ельсід продовжував сміятися, після чого запитав, навіщо Теодор прийшов до палацу.
- Наскільки я пам'ятаю, ти не любиш пусті люб'язні. Отже, пропоную відразу перейти до справи. Що трапилося?
- Це довга історія, але я спробую максимально скоротити її.
Після цього Теодор розпочав довге пояснення, під час якого Ельсід зберігав абсолютне мовчання. Чарівник розповів про знищення Королівства Лайрон і уявну причину того, що сталося.
Щоб розповісти всю історію, пішло більше двох годин. Але за весь цей час Ельсід не втратив свого зосередження на цьому. Зрештою, король видав важкий подих і відкинувся на спинку свого трону.
- Угх...
Його серце було дуже засмучене, коли він чув такі новини.
- Я й не знав, що відбуваються такі великі справи... Що ж, я піду за твоєю порадою і переберу війська на північний захід. Отже, нам варто підтримувати максимальний захист кордону протягом одного місяця?
- Про всяк випадок, краще протягом двох. Мої розрахунки можуть виявитися невірними.
Якби Ельсід відмовився від поради великого мага, то кому він взагалі повірив? Отже, правитель Королівства Солдун без вагань погодився з аргументами Теодора Міллера. Він мав реорганізувати свої війська, розташувавши їх біля кордону з Лайроном. Ельсід міг приховати справжню мету, щоб не викликати паніку.
Після того як Ельсід прийшов до цього рішення, Теодор залишив тронний зал. Ситуація була далеко від поняття "стабільної" і тому він не міг погодитися навіть на пропозицію Ельсіда повечеряти разом.
- Тео, — сказала вона з вулиці Вероніка, не нав’язуючи свого супутника під руку. Чому ти йому нічого не розповів про Нідхьоґґа?
Майстер Красної Вежі була дуже далеко від місця, де проводилась аудієнція, але її вуха все одно почули всю історію між Теодором і Ельсидом розмову.
— Навряд чи вони зможуть допомогти нам з огляду на ситуацію, а навіть якщо їм буде мало проку, — спокійно відповів Тео.
- Ох, як жорстко.
- Я не намагаюся принизити Королівство Солдун, але ... Суперник настільки сильний, що Солдун, Остін, Каргасу або навіть цілій центральній частині континенту просто безглуздо ризикувати своїми силами.
Це була нехай і жорстка, але правда. Майстер меча Остіна, Муджак, не зміг би спровадити ні одного з чотирьох вершників. Те саме стосувалося Маркіза Фергани з Солдуна. Про звичайних солдатів можна було навіть не згадувати; проти чорнокнижника 9-го кола вони були просто приречені стати його маріонетками.
Не слід було використовувати надмірну кількість людей, коли хтось навідався до чаклунів.
« Куда менш обтяжливим буде елементіст, який зможе підтримувати дистанцію і залишатися живим. Невже ті білки, про які згадувалось у пророцтві - це ельфи?»
Тео дійшов до місця, де його очікував Рендольф. Вони заздалегідь домовилися зустрітися тут, щоб повернутися в Мелтор. Потім Тео планував зустрітися з ельфами і завербувати людей для захисту Ельфхайма.
Задачі ставали дедалі більшими, а ситуація з ворогом все ще залишалася невизначеною.
- Гаразд, давайте спробуємо зтиснувши кулаки і вимовив Теодор. Якщо цей клятий дракон хоче нас нагодувати, ми повинні влаштувати йому справжнє непрацездатне шлунку!
Теодор оголосив війну королю демонів Настронда, якого боялися навіть трансцендентні істоти Епохи міфів.
Нідхегг, згідно Вікіпедії (неофіційний арт):
