Розділ 304 — Угода про закінчення війни (Часть 2).
Сипонська пуста...
Це була нейтральна зона, яка розділяла північну та центральну континенти і не належала жодній державі. Тут цілий рік дули сухі вітри, а в небі не з’являлося ні хмарка. Це була справжня порожнеча, в повному розумінні цього слова.
Навіть кочівники не хотіли з’являтися тут, оскільки воліли б подорожувати по інших частинах континенту.
Вжу-у-ву-У...
Однак останнім часом західні вітри почали приносити трохи більше вологи, ніж звичайно. І почалося це після того, як помер піщаний дракон, пустиніо. Деякі люди знали цю історію, але більшість з них списувала на звичайні примхи природи.
Хоч би як там було, клімат у цій місцевості поступово змінювався. Пройде ще трохи часу, і ці землі більше не можна буде називати порожнечею. Насіння покинутих подорожніми залишками фруктів проростатимуть і дадуть життя деревам, а ґрунт перестане бути сухим та безжиттєвим. Такі зміни не могли виникати лише за кілька років, але через століття Сипотська пустка перетворюється на рівнини Сіпот.
Але ці відвідувачі прибули сюди, не чекаючи аж ста років.
Вушах!
Блискавка спалахнула, і на землі з'явилося дивовижне чарівне коло, якого тут ніколи раніше не було.
На відміну від одноразових чарівних кіл, які зникали відразу після прибуття заклинача, цей дозволяв переміщатися в обидва боки. Проте, Біла Башта вже багато років розробила цю технологію.
І ось люди, що з’явилися серед магічного кола, закопувалися від облия пилу.
- Кхе-кхе, потрібно щось зробити з цими пиловими хмарами, — сказав молодий чоловік у червоній мантії, після чого помахнув рукою, ліквідувавши підняту групою полум'яну хмара.
У групі було декілька осіб.
Червона мантія — гарна дівчина.
Чоловік з двома мечами, прикріпленими на поясі.
І, нарешті, чарівник у білій масці і в білої мантії.
Це був момент, коли Теодор Міллер, який очолював делегацію Королівства Мелтор, зробив свій перший крок на північному околиці Сипотської пустоші.
– ... Дивно, - проговорив Орта обхід магічного кола - щоб самостійно прокласти шлях від Мана-віля до Сіпото... Навіть Майстер Красної Вежі та Майстра Сіней Не могли б цього зробити... Твої чари куди особливіші, ніж я собі уявляв.
Так все і було. Людина, яка створила це телепортаційне коло була зовсім не Майстром Білої Вежі, Ортою, а Теодором Міллером.
- Ну, я ще вчуся, — відповів Тео, дивлячись на свої руки. Він не думав, що щось подібне вже було не під силу Вероніці та Бланделлу. Ймовірно, причина дійсно крилася в його чарах, як це вірно підкреслив Орта.
« Я відчуваю, що зробив крок вперед!" — подумав він, не спускаючи очей зі своєї правої руки. Умбри, а тату — відбитки, які додавали йому сил, зникли. Звичайно, це не означало, що Теодор втратив здібності. Після того, як він досяг 8-го кола і врятував душу Вероніки, ця мітка більше не з'являлася на його шкірі.
Уміння ніби розчинилося в ньому, завдяки чому процес взаємодії з нею став більш природним. Крім того, використання Умбри базувалося на просторових принципах, а тому Теодор не мав проблем з розумінням простору магії.
- Минуло лише два дні, але Тео вже став кращим за тебе? Ну і справи, - проговорила поруч Вероніка.
- Я не намагаюся тебе підчепити, але хіба не надто пізно цьому дивуватися? — Похивши головою, заперечив Рендольф.
– ... Та вже, дійсно.
Теодор закликав дракона, забутиго бога і оживив стародавнього чаклуна... Як і сказав Рендольф, дивуватися його прогрес у просторій магії було вже занадто пізно.
- Здається, Андрас прибув сюди першим.
Використовуючи магію левітації, Тео зробив огляд території і невдовзі знайшов прапор Імперії Андрас.
Він розвіявся над величною і недавно побудованою будівлею. На безжиттєвому пустирі з’явилась будова, в якій всі форми архітектурної структури були повністю приписані Андрасу. А ще всередині цієї вежі відчувалася чиясь знайома присутність.
Їх очікував найсильніший меч Імперії і по-сумісництві її імператор.
- Нас помітили.
Як і сказала Вероніка, Крауд майже відразу зафіксував їх прибуття.
Імператор був на вершині цієї диковиної вежі, але магам, які були здатні літати, наче птахи, ні до чого було підніматися сходами. Рендольфа — його можна було взяти з собою.
І ось у небо змили тіні чотирьох осіб, які невдовзі опустилися в пункті призначення.
Ту-тух.
— Ви прийшли, дорогі вороги, — привітався з ними Крауд, якого зовсім не здивувало їхнє прибуття і спосіб, яким це було зроблено.
Імператор мав чорне волосся і бірюзові очі, які не тремтіли навіть перед лицем його сили.
Дев'ятнадцятий Імператор Андраса стояв перед ними повністю беззбройний.
- Ти не боїшся... Що, якщо ми спробуємо тебе вбити? — Не втримуйся, запитала Вероніка.
- Це битва, в якій мені все одно не перемогти, а тому я вирішив, що краще прийти з голими руками, — відкрито сказав Крауд.
Теодор відчував якесь дивне довір'я до цього чоловіка, який не приховував своїх намірів, а тому запитав:
- Ти дійсно хочеш припинити цю війну?
- Я думаю, що у нас просто немає іншого вибору. Якщо ми продовжимо битися, Імперія буде переможена. Можливо, нам вдасться завдати болючого удару Мелтору, але... якою ціною?
"Він не бреше".
Коли Теодор отримав ще одну божественну силу, він побачив обман людини і сказав правду. Коли Теодор побачив, що Крауд говорить від усього серця, він на мить замовк.
Ця угода стала дуже корисною не тільки Андрасу, але й Мелтору. Навіть якщо б магічне королівство вирішило воювати до самого кінця, війна все одно потягнула б за собою непотрібні жертви і зниження національної сили. Також існувала велика ймовірність того, що на час цілковитого знищення Андрасу вигоди від перемоги будуть надто незначні.
Це була можливість повністю позбутися цепей ненависті, що знущалась над двома людьми через дії Зависті.
- Але у мене є питання, на яке я хочу отримати відповідь до того як ми почнемо переговори, — холодно вимовив Теодор, несподівано замінивши тему, - Ти. Хто ти насправді?
Крауд якось уникнув смертельної нестачі Зависті, яка могла з легкістю знищити групу Теодора. Гримуар був справжнім чудовиськом, який зміг відбити атаку навіть стародавнього бога Науди Аертлама.
Єдиною можливою можливістю, за якої Крауд міг вижити, була прийняття Зависті рішення пощадити його.
Таким чином, Теодор повинен був з'ясувати чому це сталося. Один монстр, який протягом п’яти століть ховав своє справжнє обличчя під маскою імператора, також мав досить багато чарів.
– Эх... Пройти такий довгий шлях тільки для того, щоб приховати це, було б просто безглуздо.
Вперше на обличчі Крауда з'явилися емоції. І вони явно виражали огидливість над самим собою.
– Я - всього лише відходи.
- Що? - В унісон перепитали всі четверо гостей.
- Залишки, які не змогла поглинути Зависть. Непотрібні їй его, сили і спогади. Якщо говорити відвертіше, я - харчові відходи.
– ...
– 500 лет... Ні, адже від початку цього періоду пройшло майже 700 років. Кількість ремісників меча, що поглинали Зависть, становила сотні. Отже, вона створила мене з метою ізолювати непотрібні людські відходи поза своїм тілом.
Це було жахливо. Почувши слова Крауда, чотири чоловіки замерли на своїх місцях, наче статуї. Навіть Вероніка, діти якої ніхто не заздрив. Крауд не був людиною. Його було створено за потреби і деколи використовували для виконання певних завдань. Просто кажучи, він був "інструментом" без власного его та емоцій.
– ... Крауд фон Андррас, — перебірів нудотворне почуття і дивлячись в очі Імператору, сказав Теодор, - Якщо це так, чому ти став імператором?
Заздрість використовувала північ виключно як « поли », на якій велися нескінченні війни Андраса проти Мелтора, що дало можливість отримувати всі нові та нових майстрів меча.
Імперія Андрасу була місцем, де вірність не винагороджувалась, а патріотизм був лише самообманом. І Крауд був пережитком всього цього.
За довгі роки його життя просто не могло з’явитися ненависть і почуття образи. Крауд мав право ненавидіти Імперію Андрас більше, ніж будь-хто інший. Замість того, щоб захищати її, не було б нічого дивного в тому, якби він намагався її знищити.
- Одного разу я вирішив: якщо настане день, коли мій меч отримає свободу, я особисто знищу її.
« Чому ти цього не зробив?» — запитав Теодор.
— 200 років, - сказав Крауд голосом, який здавався вже не просто втомленим, а справді старцем, — через 200 літ гнів, що кипить всередині мене, охолонув, але ненависть втратила свою гостроту. Я спостерігав за людьми, які нічого не знали, виховав учнів, котрі були вкрай незадоволені.
- Отже?
- Отже, я зрозумів, що моя ненависть спрямована не в ту сторону.
Можливо, всі ці люди померли трагічно, але душі лицарів у Краудії присвятили себе служінню Імперії. Вони з дитинства були вірними своїй країні, відтачували мечем і завоювали повагу інших. Крауд не знав, що таке Мелтор, але ці люди по-своєму любили Андрас і були вірні йому.
І ось, коли гнів і ненависть Крауда розвіялися, він зрозумів бажання.
- Рой сподівався, що ніхто в його рідному місті більше не помре від голоду. Діксен молився про те, щоб колись в цій країні був чути щасливий дитячий сміх. Карлос хотів, щоб ця імперія існувала вічно. Саме від них я отримав своє життя. Ось чому я зрозумів, що хочу зберегти Андрас.
На цьому Крауд закінчив свою історію, яка виявилася як довгою, так і короткою. І ніхто не міг відповісти і слова вимовити. Незважаючи на те, що Крауд не був людиною, він хотів жити як людина більше, ніж будь-хто інший.
На цьому шаленому настрої делегації вже не було. Усі четверо присутніх тут зрозуміли, що лежить на серці Крауда. Можливо, він і був породженням справжнього монстра, але людяності в ньому було більше, ніж у більшості людей.
– ... Чоловік став людиною.
— Та вже, — пробурмотів Тео, не вгамувавшись від усмішки, це навіть забавно.
Крауд посміхнувся у відповідь. Інші люди теж.
Тим часом у вежі прохав легкий вітерець, а з ним було прийнято і остаточне рішення.
Теодор Міллер зробив крок вперед і звернувся до Крауду:
- Ваша Величність.
На відміну від початку зібрання, тон Теодора був надзвичайно ввічливим.
- Мелтор визнає вашу позицію в ролі Імператора Андрраса і погоджується взяти участь у цій зустрічі для обговорення умов припинення війни.
- Хе-хе. Дякую, сер Теодор.
Королівство Мелтор устами свого представника офіційно згодилося взяти участь у переговорах. Але перш ніж перейти до змістовного обговорення, Теодор поставив ще одне питання, яке турбує його.
- До речі, про що Ви хотіли поговорити зі мною? Не думаю, що це якось пов'язано з угодою.
- Так, я покликав тебе тому що ти втягнена у справу.
- Що це означає? - Здивував Тео.
У відповідь Крауд дивно посміхнувся і сказав:
Джерем. Він прийшов до мене.
- Що?
Четверо людей вже вдруге за сьогодні уражено на місці.