Глава 288 - Вихід Імператора (Чахтість) 3).
Магі, очолювані Бланделлом, швидко покинули Берген і залишили приголомшених людей тупим дивитися їм у спини.
Вони не знали, що́ відбувається, але розуміли, наскільки це небезпечно.
Гру-ду-ду-гу!
Земля все ще тремтіла. На схилах високих пагорбів утворилися велетенські зсуви, що ще більше посприяло поширенню полум'я та пилу. Хоч це й збільшувало кількість перешкод на шляху групи Теодора, то було важко зупинити їх.
"Ну, скільки магічних атак вже було завдано?"
Перед Теодором, біля якого втекли два охоронці і Рендольф, з’явилися гори, над якими було чітко видно полум’я та чорний дим.
Гіганти, які протягом століть височіли над цими землями були викорінені як крихка очеретина, в той час як монстри мчали геть, наче перелякані лані. Це було подібне до стихійного лиха або виверження величезного вулкана.
У цій битві була задіяна найбільша магія, яка мала силу зрівняти десять гірських вершин із землею. Це була вогняна сила, непідвладна жодній іншій людині, крім Вероніки — найсильнішого магу Королівства Мелтор.
Теодор міг повторити один подібний удар, але напасти кілька разів підряд заклинання 7-го кола він вже не міг.
– Ця жінка... Вона взагалі не думає про інших людей, —ворчав Бланделл, відчуваючи, як повітря стає все спекотніше і гаряче, висунувши всю вологу в околицях. А потім він накрив групу тонким захисним шаром магічного купола.
Він був справжнім професіоналом, гідним титулу Майстра Сіней Вежі. Теодор не міг виспатися, коли дізнався, що купол ніяк не перешкоджає його диханню та рухам. Лише подумайте: Бланделл зміг активувати таке складне заклинання одним змахом своєї руки! Хоча Теодор також досяг максимуму у близькості з водою, щось подібне йому не під силу.
"Мастер 8-го Крука... Я все ще далеко від цього."
Щоб стати магом 8-го Колоу, потрібно було подолати стіну, що розташована за стіною. Проте Теодор не розчарувався.
Невдовзі після цього група прибула до підніжжя гірського хребта і оглянулась. Над пожежними деревами тягнулися струмки диму, а напіврозплавлена і нерівна ґрунт була перешкодою для пересування й потребувала охолодження.
Проте Бланделл не відчував жодних труднощів. Однак, чекати в таких умовах теж було не зовсім комфортно, але...
- О, ви прийшли швидше, ніж я думала. Я чекала вас як мінімум через кілька днів, - пролунав над їхніми головами веселий голос, що належить людині, який перетворив гірський хребет Надун в напіввулканічну місцевість.
Це була велика чарівниця, в чиїх жилах текла кров червоного дракона Вероніка. Вона опустилася на землю і посміхнулася, дивлячись на зморшкусте обличчя Бланделла:
- Що, ти тільки пішов і вже повернувся? Правильно, у твоєму віці шкідливо надовго залишати рідні стіни.
- Принаймні, у мене є манери! - З пульсуючою жилеткою на скрині заперечив Майстер Сіней Вежі.
- А що, якщо вони мені ні до чого? Я до цих пір не можу взяти в шт, як ти переміщаєш всю цю гру м'язів? Ік, страшно дивитися. Любий колего, тобі варто носити вільніший одяг!
- Як смішно! Я не соромлюся своїх м'язів!
Це був самий звичайна розмова між двома стовпами Королівства Мелтор. Однак не всі, хто був свідком такого спілкування, були приголомшені. Невдовзі двоє співрозмовників з запізненням зрозуміли, що втрачають свою гідність в очах інших майстрів, і поспішно закрили роти.
- Кхе-кхе! Що ж, пожартували і вистачить. Вероніка сказала мені, що робити з цією ситуацією.
- Кхом, так. Наскільки я розумію, ти нанесла жахливий удар.
- Угу. Я не можу впоратися з такою кількістю майстрів поодинці. Я нанесла кілька ударів здалека, поки вони найбільш вразливі. А ще у мене таке відчуття, що я не повинна наближатися до них.
На відміну від свого оригінального легковажного вигляду, два Майстри Башен стали більш високими та зібраними.
За словами Вероніки, вона вирішила перехопити ворожу групу, ніж піддавати Мана-віль ризику знищення. Вона могла спокійно сидіти і чекати їх прибуття за міськими стінами, але її дуже турбувала сила 1-го та 2-ого меченями, а також Імператора.
Вероніка хотіла хоча б ідентифікувати здатність Аури Імператора Андраса, але з усього видно, що її спроба закінчилася невдачею.
Однак Вероніка була досить веселою.
- Ну, я не думаю, що з такою силою ми їм програємо. Мені просто потрібно відпочити, після чого можна буде висуватися на пошуки цих проклятих майстрів меча.
- Уверена? Ти ж витратила велику кількість магічної сили.
- Так, але те ж саме стосується і інших аспектів. Але якщо ми будемо чекати мого повного відновлення, буде ще гірше. Виносливість і регенерація майстрів меч майже як тролів, — сказала вона, не перебільшуючи.
Якщо магу потрібно було 10 годин, щоб оправитися від втрат маніпуляції, майстер мав лише 2~3 години на відновлення. Таким чином, противник напевно продовжить свій наступ ще до того, як Вероніка буде повністю готова до бою.
- Майстер Червоної Вежі.
– А-а? Що сталося, малюк?
А потім Теодор без найменшого коливання щось витягнув.
***
Приблизно через тридцять хвилин.
Нестерпима спека, що заповнює весь гірський хребет, зникла і пожежи почали вщухати. Тепер довкілля було цілком придатне для ходьби та дихання навіть без втручання Бланделла.
Проте за минулих 30 хвилин ситуація змінилася не тільки в екологічному плані.
- Ще раз дякую тобі за допомогу, капітан Теодор. Коли я повернуся, я обов'язково віддам тобі за це ліки.
- Що це за корінь такий? Я взяла тільки половинку, але відновила майже всю свою магічну силу...
Це був вражаючий ефект давніх рослин, які запасували Теодора на крайній випадок. І Тео був дуже задоволений реакцією Майстри Башен.
"500-річні корені не такі ефективні, але все ж достатньо хороші".
Без сумніву, вартість одного еліксиру з цих інгредієнтів була рівноправною у центрі столиці. Проте Теодор мусив використовувати їх лише в критичних ситуаціях. І потреба в найкоротшому терміні відновити силу Вероніки була однією з них.
Бланделл добре розумів важливість цього, а тому доброзичливо похлопав Теодора по спині:
– Добре! Просто відмінно! Як і сказав Його Величність, ти дійсно скарб нашого Мелтора!
- Пане Сіней Вежі.
- Ти не пошкодуєш про сьогоднішні витрати! Я попрошу короля дати тобі що-небудь рівноцінне!
- Дякую. - Насилу видав з себе Тео, підрогуючи від послідовних ударів величезної ручища Бланделла.
Як би там не було, це була вигідно для всіх.
На даний момент їх загони тримали двома хоронителями, майстером меча, трьома майстрами Башен і Теодором Міллера. Крім того, позаду них стояли елітні чарівники прайм-класу, здатні надати вторину підтримку. Але це все одно не робило завдання ліквідувати чотирьох майстрів меча, і ще й у пересеченій гірській місцевості, занадто легкою.
Два великих чарівники дійшли того ж висновку.
- Вперед! Нам більше не можна втрачати часу!
- Це точно. Зберігайте максимальну концентрація. З цього моменту ми будемо на полі бою, де один хибний крок може призвести до загибелі.
Компаньйони відразу ж перебудувалися. Рендольф і Еллаїм спеціалізувалися на ближній бойці, а тому розташувалися спереду, в той час як найсильніша бойова одиниця Вероніка була розташована посередині. Бланделл перемістився в тил, а Орта, який ще не повністю відновився, виступав у якості підтримки. Тим часом Теодор і Едвін були вільні змінити свою позицію в залежності від ситуації.
Така побудова дозволяла їм справлятися з будь - яким противником.
Коли вони йшли цим пустельним пейзажем, то відчували на собі те, як усі сусідні землі заповнені важкою тишиною.
- Занадто тихо, як для гір Надун. Чи може колись природа відновити свій оригінальний вигляд? - Пробурмотів Бланделл, з чим погодився б будь-який, хоч раз був тут.
- У мене не було вибору... Ми позбулися наймолодших Семи мечерей, але головні гравці все ще в строю. Крім того, захисні здібності 1-го і 2 мечників несхвально високі, — відповіла Вероніка.
Теодор міг лише прийняти ці виправдання.
Дані руйнування були необхідні, щоб хоч на короткий час зупинити 1-го меча, якому вдалося відбити « Смертельний Гейзер» на Куралських рівнинах, або 2-й Мечі, здатного розрубати простір. Питання збереження навколишнього середовища відходило на другий план, якщо під загрозою існували цілі царства.
- Та ні, що ти, я зовсім не збирався звинувачувати тебе...
Бланделл спробував пояснити, до чого він все це сказав, як тут ...
Вшу-у-о-ву-Ух!
Незважаючи на відсутність попереджувальних сигналів, все відразу ж приготувалися до бою.
Магічна сила чотирьох великих магів здула довколишній простір, розсіюючи вогонь, вітер і частинки води. Хто б не з'явився через залишки палаючого куща, він би не зміг вижити.
Проте, він таки крокнув уперед.
– ... Кха...
З кожним його кроком земля зрошувала велику кількість крові. Ця кров текла з його розорваної лівої руки і дірки в животі, наче ігноруючи відновлюючий ефект аури, яка давно повинна була допомогти їй зійтися.
З якого боку не поглянь, "він" перебував у жахливо жалюгідному стані. Його аура мерехтіла, наче свічка, готова от-ось погаснути.
А потім "він" підняв руку над головою і з відчайдушним виразом обличчя запитав:
- Гей, ви мене врятуєте, якщо я здамся?
– ... Що відбувається, 2-ий меч? - Вийшовши вперед, запитав Бланделл, на що Зест Шпійтем тільки похитав головою. Чи це означало, що йому важко говорити?
- Я не знаю. Чому це сталося? Чому він напав на нас ...? Я не хочу так вмирати. Отже, спасіть мене, добре? Я зроблю все, що ви скажете.
- Він?
– Ч-черт. Ноги не слухаються...
Пу-дух.
Тіло Зеста завалилося на землю. Майстер меча, який мав бути жорстким, не втримався на ногах. Це означало, що його стан був надзвичайно серйозним. Можливо, вони мали надати йому першу допомогу?
Тоді як Бланделл відчував себе спантеличеним тим, що відбувається, Зест підвів голову і тихо сказав:
- Ось ми і знову зустрілися... Хлопець.
- Зест Шпійтем...
- Я двічі не зміг тебе вбити, і ось коли ми побачилися втретє... Але я не зроблю цього, навіть якщо виживу...
Один з найсильніших мечників Імперії Андрас двічі упустив можливість вбити свого ворога і тепер просив зберегти йому життя? Якщо б гордість була матеріальною, то в цей момент вона розвалилася б на шматки. Тим не менш, Зест, як і будь-яка інша людина, хотів жити. Теодор подивився 2-му мечнику прямо в очі і побачив, як його справжній стан.
А потім Теодор спокійно оголосив:
- Вибач, але ти вже мертвий. Ніякі засоби не зможуть зцілити твої рани.
– ... Щ-що?
- Відчиня в черевній порожнині — це не просто рана. Вона нанесла удар до самої душі. Твоя душа сильна і їй вдалося якийсь час протриматися навіть в такому стані, але тепер ... Загалом... Часу залишилося мало.
Вивчаючи східне бойове мистецтво і шаманізм, Теодор розвинув здатність бачити людські душі. Таким чином, він зміг зрозуміти, що діра була пробурена не тільки в животі Зеста, але й у його душі. Це була травма, несумісна з життям. Душа і тіло були абсолютно різними поняттями, і відновлення пошкодженої душі було під силу лише магу 9-го Круга.
– ... Зрозуміло...
Все ж Сест прийняв цей факт, ніби зміг прочитати всю правду по голосу Теодора.
- Чорт, цей монстр... У нього така сила... Чорт візьми. Якби я помер від твоїх рук... Це було б краще.
- У такому разі, нічого було втікати з поля бою.
– ... Кхек, зухвалий хлопець... Я не...
Бдух.
Потім почувся глухий звук, і голова Зеста впала на землю. Таким був кінець майстра меча, другого з Семи мечників Імперії. Тим часом, Теодор не упустив той момент, як після смерті Зеста його душа ковзала в якомусь напрямку.
- Сюди.
– Ты...
- Немає часу пояснювати. Той, хто вбив Зеста, там, — абсолютно певний у своїх словах проговорив Тео.
Усередині нього почало щось закидати. Його залагодив гнів, коли він двічі пішов з ним у бій. Зест Шпійтим не повинен був померти такою смертю.
Теодор хоче вбити Зеста своїми руками. Чи, може, після тих битв між ними з'явився якийсь зв"язок? Хоч би як там було, Теодор не отримав відповіді на це запитання.
– ... Ясно. Що ж, йдемо - кивнув Бланделл, не ставши більше нічого питати. Але цього й не вимагалося. Всі попередні дії Теодора і його теперішнього переконання цілком задовольнялися тим, щоб майстер Синей Вежі повністю довіряв йому.
Група, прямуючи в вказаному напрямку, через деякий час наткнулась на тіло жінки з білим волоссям. Рендольф пильно подивився на дивно виглядає спис, на труп, а потім ...
Вони побачили його.
- Ви спізнилися.
Він був великим. Кожен, хто б його побачив, напевно так подумав. Чоловік, який сидів на камені, був впорядкованим над середніми дорослими чоловіками і його широкі плечі мимовільно викликали асоціацію з горою. Сїте волосся нагадувало про засніжені вершини, а його голос був сповнений величністю.
А ще у нього в руках був меч, з якого капала кров.
Хоч він і не представився, всі знали його. Цей чоловік був імператором. Він був тією вершиною харчового ланцюга Імперії Андрас, Імператором, який скеровував Сім мечників і фарбував північ кров'ю.
Це був Імператор Кетер. Будь - яка людина, народжена в Мелторі, не могла ненавидіти це ім’я. Однак Теодор відчув збентеження. Він не знав, чому, але від Імператора виходило якесь дивне відчуття.
- Отже, це дійсно так.
Очі імператора, які не мали нічого людського в собі, зосереджувалися на Теодорі. Ні, схоже він дивився всередину Теодора.
- Давно не бачилися, мій брат.
Ніхто не розумів його слів. Чому Імператор Андраса назвав його братом, і чому він вбив 2-го мечника? Вони нічого не знали і навіть не здогадувалися. І ось, коли на магів опустився страх перед невідомим, всередині Теодора прокинувся « він ».
- Я тільки припустив, але це дійсно він.
« Брат імператора... Тільки не кажи мені...?», - відразу ж відреагував Тео.
- Так, користувач, все вірно.
У розпал цієї жахливої ситуації голос Обжерства був таким же спокійним, як і раніше.
- Це один із Семи гріхів, що з незапам'ятних часів був зі мною в конфронтації — Інвідія, паразитичний гримуар, який символізує гріх заздрості.