Глава 273 — Карулські рівнини (Часть 4).
Тьху-ша-а-ах!
Спалах світла стерла все на своєму шляху, пройшовши прямо через центр імперського табору. Вона спалила і землю, і казарми, та самих солдатів. Це був ультра-високемпературне світло, яке знищувало абсолютно все.
Не було б нічого дивного, якби це явище супроводжувалося громоподібнім рівом, але на загальне здивування через шум був в межах норми. І коли маги зрозуміли з чим це пов'язано, вони просто поблудили.
"Це не може бути..."
« Це означає, що сила виходить за межі вибуху!»
Вибух виник через раптове розширення матеріалу через високу температуру та енергію.
Проте магія Теодора нищила матеріал ще до того, як він почав розширюватися. З виду вона не здавалася надзвичайно сильною, але, так чи інакше, вона була в десять разів могутніша будь-якого вибухового заклинання.
Тому, звичайно, навіть титанова стіна не могла йому протистояти.
Степінь чистості титана не змогла нійтралізувати закляття, але навіть якби це було можливо, ніщо не могло б заблокувати жару, яка виникла в якості побічного процесу.
Можливо, це під силу Белфорту, столиці Імперії Андрасу, шестиповерхові стіни якого були побудовані з титану виключної чистоти. Однак така руйнівна сила не була чимось звичайним бар’єром у полі.
- Атакуйте, поки вороги не реорганізували свої ряди! Вогонь!
Почувши крик Теодора, маги відразу вийшли з трансу.
- П-пилююча Спалах!
- Грім, що розриває хмари... Зов Бурі!
- Шквальний Порив!
Стовпи вогню, блискавиць та вітру розлетілися на різні частини імперського табору.
Спрощене полум’я здавалося зовсім незначним у порівнянні з магією Теодора, але цього було достатньо, щоб перетворити базу на тонуючий корабель. Навіть якщо солдати змогли уникнути прямих ударів, жар повинен був серйозно зашкодити їм. Ситуація ворогів швидко стала критичною, оскільки вони навіть не знали, що саме є причиною їхньої смерті.
Така була справжня цінність бойових магів!
Щоб створити закляття, яке пробило тверду стіну і знищило казарми разом з людьми... Щось подібне можна сказати і про кількох живих істот.
На перший погляд здавалося, що не залишилося жодного живого.
«... Ні, ті все-таки є» - подумки пробурмотів Теодор, дивлячись крізь полум'я і дим.
Яструбний Око - це магія спостереження, якої Теодор колись навчився завдяки з'їдному артефактові, проникла прямо через полум'я. Десь посеред палаючого вогню можна було побачити кількох горюючих лицарів. Вони вже не звертали уваги на свою почорнілу шкіру і розтоплювальну броню, ридаючи в всю горлянку:
- Ти-і-и-ы!
- Здохни-і-и-ї!
— Чудово, — сказав Теодор, піднімаючи руки і захоплюючись їхнім бойовим духом. Один з них був користувачем аури експертного рівня, так що навіть Теодору не можна було втрачати пильність.
Однак цей лицар вже був ходячим трупом. Його руки й ноги вже давно перетворилися на деревне вугілля, а очі і легені були спалені жаром, який не змогла заблокувати його аура. Навіть якщо Теодор нічого не зробить, цей лицар помре за хвилину сам по собі.
Теодор не відступив. Він зробив крок уперед пряміком назустріч лицарам, яким вже нічого було втрачати. Для звичайного мага такий крок був грубою помилкою, але для наступника Танца Фей все було інакше.
І ось, незабаром після цього синя аура одного з лицарів мітнулася прямо до Теодора.
"Верхний правий бічний удар".
Теодор відбив меча лівою рукою і вдарив правою по обголитій охороні лицаря. Зміцнений ефіром кулак уже досяг такого стану, при якому був здатний вбити користувача аури.
Крім того, ці вороги вже були вбиті. Нестабільна аура лицаря була розсіяна, через що його ребра зламалися і серце перетворилося на відбивну.
"Проникливий удар".
Теодор ухилився від другого лицарського меча, який пройшов в напівдюймі від нього, і вдарив воїна в шию. відносно тонка броня, яка прикривала його тіло, була просто сплющена. Навіть найдовговічніша не могла б рухатися з перебитими шевними хребцями.
Хр-ройсь!
Коли другий лицар впав на землю, Теодор викинув коліно до живота третього. Це був кумулятивний удар, спрямований не тільки на життєво важливі точки, але й на внутрішні органи противника. Використовуючи тіло обм'якшого противника як щита, він розгорнувся і атакував ще двох лицарів.
Теодор використав особливий ефір Лі Юнсуна, який повністю заміняв собі ауру. Імітуючи форму леза, він мав таку ж силу, що й аура. Таким чином, три позосталі вороги також не змусили себе довго чекати.
– Проклятий... Мел ...тор... - Пробурмотів лицар, що помирав у калюжі власної крові.
Це був кінець. Остання атака лицарів закінчилася нічим.
Глибоко зітхнувши, Теодор подивився на тіла вбитих ним людей, після чого опустив руки.
Потім він підняв погляд і побачив табір, спустошений ним та його підлеглими. Шум людської діяльності зник, наче його ніколи не було, залишивши після себе тільки потріскання полум’я.
– ... Це війна.
Теодор зовсім не забавлявся і не тренувався. Він використовував свою силу лише для того, щоб вбити ворога. Але навіть у цій недовгій битві він послав на те світло принаймні сотні людей. Він не знав про ситуацію в глибині табору, але там вона явно була не краще.
Але що ще гірше, Тео тільки зараз зрозумів, що останні кілька хвилин був в якомусь трансі, навіть не усвідомлюючи, який кінець величезної кількості людей.
- Тео, вибачте, капітане?
- Сильвія?
- Поділ чекає твоїх подальших вказівок.
Коли Теодор обернувся, то побачив, що інші команди не спускають з нього очей, а тому швидко кивнув Сильвії. Він може залишити всі свої переживання на потім, коли вони повернуться в позицію армії Мелтора. Прямо зараз він повинен продовжувати діяти згідно з розробленою стратегією, причому без найменших простій і обложень.
- Йдемо.
Вирушати відразу після того, як вони прорвали оборону ворога...?
Коли Теодор побачив спантеличені обличчя інших, він вирішив прояснити ситуацію:
- Ми навели тут серйозний переполох, а тому Андрас напевно направить сюди підкріплення. Вартові вишки та спостерігачі були знищені, і тому вони не зможуть підрахувати місця нашого розташування. Замість цього, ті переслідувачі погоняються за Парою й Вільямом.
Таким чином, група Теодора полюватиме на своїх власних переслідувачів і таким чином змінить ситуацію.
- Так чи інакше східний каньйон не є важливим стратегічним місцем. Якщо ми зайдемо надто далеко, то просто потрапимо в оточення. Ми повинні прагнути певної перемоги, а не ризикувати своїм життям заради сумнівної слави.
Саме так думав Альфред Беллонтес. Він часто бився в несприятливих умовах, коли тільки одна поразка могла довести до падіння усього королівства. Добрий командир повинен знати, коли треба відступити. І нехай хтось міг не погодитися з цією ідеєю, Теодор успадкував досвід саме цього героя.
- Вільям, Пара. Доповідайте про вашу поточну ситуацію, - вливши у нагрудний знак трохи магічної сили, вимовив Тео. У предмети було вбудовано заклинання, яке дозволяє спілкуватися членам Кватро. Можливо все було завдяки тому, що їх зробив Майстер Жовтої Вежі, але на Карулських рівнинах цей артеріоль дійсно прийшов дуже до речі.
Отже, коли Теодор вислухавши промови своїх підлеглих, він повернувся спиною до полих руїн і помахав геть.
Йому треба було поспішати.
***
Тим часом військо Імперії Андрас, яке просувалося поблизу каньйону, піднялося на вуха. Лише кілька хвилин тому до них надійшло повідомлення, що противник атакував східний каньйон.
Здається, що цей рух був знищений, оскільки не було більше зв’язку з ним і навіть маяка. Хоча Імперія Андрасу неодноразово перемагала у цьому каньйоні, Мелтор знову почав діяти!
Генерал Торбел вважав, що це просто якась маячня.
- Сер Амель! Ви вже зв'язалися зі вартовими вишками?
Біля 50-річного генерала стояв запиханий лицар. Якщо вони не хотіли заблукати в цьому вузькому каньйоні, то потребували точні карти та вказівки від вартових вишок на верхній частині каньйону.
Але чим ближче вони підходили до атакованого табору, тим менше звуку до них долинали.
- Я послав сигнал десять разів, але відповіді так і немає! Можливо, це справа рук ворога.
- Прокляті меторські виродки... Вони занадто самовпевнені.
Близько 100 років війни в східному каньйоні продовжувалися, і протягом століть Імперія Андррас успішно відбивала місто. Через це лицарі зовсім розгубилися. Вони не думали, що Мелтор захоче розпиляти свої сили на такий непотрібний об'єкт.
Однак... Магі завдали чудового удару. І генерал був змушений визнати це.
- Генерале! Далі дороги немає! - Раптом прокричав скачучий попереду лицар.
- Що?
Генерал Торбелл здивовано подивився на карту, на якій чітко був видно наступний шлях.
Невже картограф зробив помилку?
Але коли Торбел думав, що знайде і жорстоко покарає цього нерозуму, то цар додав:
- Генерале! Тридцять хвилин тому я отримав звіт від патруля. Деякі дороги заблоковані зсувами, тому всі старі карти неактивні...
- Ти не міг сказати мені про це раніше, кретин!
Роз’ясний Торбел поспішав знайти ненависних чарівників, а тому наказав лицарам шукати обхід.
На щастя, воїн, який був відповідальним за патрулювання, мав чудову пам’ять і згадав про зміну території. Новий шлях був трохи довшим, але і лицарі тут же додавали ходу.
Через десять хвилин вони повинні були прибути в атакований табір.
Гру-ду-гу...
Але щось знову пішло не так.
- Стережися! Зрушень!
Елітні імперські лицарі були порядку здивовані раптовим зруйнуванням скалістої землі, але змогли зберегти струнку і не піддатися паніці. Усі ці чоловіки, що зібралися разом, походили на неприступну фортецю.
- Всім приготуватися до удару!
- Щитоносці, підняти щити!
Окрім твердої зброї, лицарі захищали величезні щити, призначені для відбиття ворожих атак. Але цього разу їм перешкоджала величезна маса ґрунту, яка могла перетворити людське тіло на гнилий помідор.
Фу-ду-ду-гу!
Зсув обрушився прямо на голови лицарів.
Фжу-ух...
Якийсь час земля продовжувала гуляти, але незабаром з-під неї з'явився лицар. Ні, він був далеко не один. Як бджоли з вулика, через один за одним почали показуватися лицарі Імперії Андрас. Кожен, хто знав зсуви ґрунту, був би вражений їхнім здоров’ям і охороною.
Тим часом сам генерал Торбел зберігав спокій.
- Он вони!
У кінці каньйону можна було побачити крихітні фігурки людей, що втікали.
Через штучне зрошування на землі лицарі змогли витримати його. Звичайно, в цьому процесі загинула велика частина коней, але для користувачів аури коні були лише способом збереження своєї власної витривалості.
- Воїни! Поймати цих щурів!
Ці лицарі не були легкими, але кожен з них вважався заслуженим воїном Імперії. Якщо б вони не змогли подолати таку вагу, то не заслуговували б права стояти на полі бою. Швидко піднявшись по крутому схилу, лицарі почали переслідувати ворогів.
Потім вони побачили руїни вартових вишель та мертвих спостерігачів.
Цей каньйон повинен був залишатися їх територією. Рицарі Андраса були занадто гордими, щоб дозволити розгулювати тут своїм запеклим ворогам, а тому відразу ж кинулися за ними.
На великі відстані лицарам було дуже важко конкурувати з магами. Однак на середніх дистанціях вони могли надолужити втрачене, знищуючи ауру.
І ось, зміцнивши свої ноги, генерал Торбел та інші лицарі почали наганяти втікачів.
Тух-тух.
Кілька десятків лицарів, які з голови до ніг закували в лати, були справді жахливим видовищем. Тим часом мантії магів ставали все ближче і ближчими.
А потім йшло поле з пастками...
- Кха, ці жалюгідні трюки!
- Деріться як чоловіки!
Але маги не зупинились. Врешті-решт, лицарі зламали пастки і продовжили погоню, в той час як чарівники встановлювали дедалі більше пасток. Це повторювалось і повторювалося, від чого ставалося відчуття, що гонитва буде тривати вічно.
Але не слід забувати і про такий важливий фактор, як втома. На відміну від воїнів Мелтора, які вже встигли витратити лев’ячу долю своєї маніпуляції та витривалості, лицарі були свіжими і тому мали велику перевагу.
Отже, через деякий час воїни Вільяма були оточені своїми ворогами.
- Нас зловили.
Проігнорувавши тихе бурчання Вільяма, генерал Торбел витягнув з ніжного меча.
- Ви! Вирішивши завдати удару по честі і гідності Андраса... Ви дізнаєтесь, що таке довга і болісна смерть!
- Мені вже цікаво.
- Смійся, смійтеся!
Імперія була сильною. Вона могла в одному мигновені оправитися від отриманого урона. Ось чому Торбелл фирскнув і заговорив, окутав своє тіло червоною аурою:
– Криса, загнана кішкою в кут, хоче гризнутися? Знай же, що вам не перемогти кішку! Сьогодні я, Торбелле, виграю це на ваших кістках!
- Це правда. Крисі кішку не перемогти.
– ... Кгм?
Торбелю здалося, чи цей нахальний чарівник погодився з його словами? Однак Вільям просто продовжував говорити:
- Але хіба це ви тут мисливці?
- Про що ти говориш? - Прямо запитав Торбел.
— Це вас зловили, ідіоти, — прикривши рукою розлився в усмішку рот, вимовив Вільям.
Торбел та інші лицарі не помітили, як позаду них з'явилася чиєсь тінь.
Холод...
Генерал Торбел провів на полі бою майже 30 років, але він вперше відчув подібне відчуття жаху. І справа була не тільки в тому, що ворог стояв позаду нього. Цього було недостатньо, щоб викликати підозру. Почуття, яке він відчував, дали йому на саму душу. Цей невідомий страх трансформувався в живіт, поставивши лицарів машинально назад.
У червоній мантії, з чорним волоссям і блакитними очима... Перед ними стояв чоловік, який все ще був дуже молодий, але в той же час вже і ні.
У звичайній ситуації вони лише посміялися б над таким противником.
Однак його знали лицарі Андраса. Цей чоловік, якого 30 років тому ще навіть не існувало, був серйозною загрозою для всієї Імперії. Вони ніколи не забудуть про рану Андрасу.
— Я чув про тебе, — сказав Торбелл, - Теодор Міллер.
— Верно, - холодно відповів Тео.
І Торбел та інші лицарі вже зрозуміли, що їхня смерть неминуча. Саме це закінчувалося будь - якою зустріччю з майстром. Вони знали, що не зможуть перемогти людину, яка відіслала на той світ декількох мечників. Тому вони вирішили, що перед смертю спровокуватимуть свого ворога у найбільшій небезпеці. Їхня рішучість і дух бойової сили спонукували самого повітря тремтіти.
- За Імперію! - Прокричав Торбел, кинувшись вперед разом зі своїми лицарями.
- На славу Андрасу!
Аура хлинула вперед, наче змога тайфун. Кожен з них був лицарем елітних рицарів, і тому Теодор не мав жодного війська.
Однак у цьому світі було правило сильного. Лише один майстер прирівнювався до багатотисячного війська, і цю абсолютну різницю в могутності не можна було подолати за допомогою голих чисел.
Таким чином розлючені лицарі билися до самого кінця, аж поки всі вони не були вбиті.
***
У цей день Імперія Андрас втратила один фресст, двох генералів, 100 лицарів і 1000 солдатів. З другого боку, урон Мелтора обмежувався лише кількома незначними травмами та магічною силою.
Отже, на Карульських рівнинах перша серйозна сутичка закінчилася перемогою Мелтора і його ім’я підвищилося до вищих рівнів.
А через два дні після цього нальоту...
Почалася жорстока контратака Андрраса.