Розділ 274 — Велика війна (Часть 1).
Ду-ду! Ду-ду! Ду-ду!
Десь за горизонтом пролунав глухий звук топоту сотень тисяч ніг. Це крокувало вперед величезне військо хмарованих в сталь солдатів. Вони були вкриті залізом від голови до п’ят, а їхні ноги лишали на твердій землі глибокі сліди.
Бур’яни розчавлювались, а галька перетворилася на труху.
Не було ні барабанного дробу, ані бойових клічів. Тільки їхні розлючені очі сяяли з-під шоломів, заповнюючи все перед собою нестримною силою.
Це була армія Імперії Андрас.
Вона більше не хотіла миритися з поразками, які її переслідували до і після початку війни. Войско була сповнена волі й прагнення завдати удару. Але ще гірше те, що вся ця нескінченна армія нарахувала лише 150,000 воїнів у той час як інші 10 000 залишалися в резерві.
Бенедикт, який стояв на пагорбі, повільно розкрив рот і хотів прокоментувати це видовище.
Ні, насправді він розсміявся.
- Уху-хо. Ці імперські ідіоти розлютилися, коли їхня гордість була потоптана в бруді. Що ж, навіть я не очікував такого результату...
Все це відбувалося через Теодора. Полонених уронів було недостатньо серйозно, щоб змінити хід війни, але тепер рахунок офіційно був 1-0 на користь Мелтора.
Першу ціль Бенедикта було досягнуто, але ця операція ще й завадила противникові.
– Ха-ха-Ха, хіба це не вдалий розрахунок? Хто б міг подумати, що тридцять людей зможуть взяти східний каньйон — посміяючись і промовив Граф Картер.
- Ху-ху-у, так. Наш герой відіграв певну роль, так що цей старий теж повинен використовувати дещо силу.
Бенедикт обернувся на погляди своїх радників і повернувся до наступної армії Андрасу. Його погляд, сповнений гідності, став правильним для правдивого лідера.
- Тотальне протистояння на рівнинах.
Як правило, у битві посеред чистого поля, позбавленого будь-яких перешкод домінували маги. Такі ворожі заклинання, як Огненна куля, були куди потужніше десятка стріл, а невелика група бойових магів могла б відразу знищити тисячу солдатів.
Навіть якщо один вогненний кульок можна було просто проігнорувати, жоден лицар не міг би вижити під зливом із сотень таких шарів. Навіть майстер меча мусив би докладати неабияких зусиль.
- Це дуже дивний крок. Здоровий глузд підказує, що вони не зможуть перемогти, але... Андрас не має здорового глузду.
Порадники Бенедикта викинули голови, дивлячись на передові ворожі частини, які вже можна було бачити неозброєним оком. Піхота без утоми просувалася вперед, а лицарі були готові в будь-яку секунду кинутися на прорив.
Але найбільш неприємним було наявність величезних дворучних щитів, викутих з блакитно-серого матеріалу. Вони покривали собою кілька сотень квадратних метрів. Це були титанові щити, які отримали прізвисько "Відчуття магів".
Цей нерозпізнаний матеріал був справжнім ворогом Мелтора. Вежі Магії вже давно намагалися знайти його слабкі місця і виявили, що цей метал можна нейтралізувати лише організованою бомбардуванням принаймні 5-го кола.
Цей титан значно зменшив силу магів, даючи Андрасу рівноправну можливість битися проти Мелтора на рівнинах. Інакше, Північ вже давно була б об'єднана під прапором королівства Мелтор. Ось чому, дивлячись на колір цього металу, чарівники починали спонтанно стискати кулаки.
- Ще трохи і вони будуть в межах досяжності.
Однак це не означало, що Мелтор був цілком беззахисним перед титановими щитами. Після того як Бенедикт згадав про кров, пролиту їхніми предками, він підняв ліву руку.
- Спочатку виконаємо стандартну процедуру.
- Ми будемо використовувати тактичну магію?
- Саме для цього ми і привели сюди три магічні підрозділи. Вдарте Евозію пряміком по самому центрі Імперської армії.
- Так!
Порадники підняли кілька прапорів, і наказ був швидко доведений до інформації магів. Починаючи з армії Бенедикта, потрібно було лише 14 секунд, щоб вона була втілена у реальність. Єдиний король, який міг підтримувати таку високошвидкісну командну систему з понад сто тисяч військовослужбовців, був Мелтор.
Незабаром з лівого боку армії Мелтора, де було три тактичних підрозділи магів, засяяли бліді вогні.
Фьу-у...
Підійняв вітер. Це була тактична заклинання, яка викривила повітряні потоки і створювала силу.
Шістнадцять чарівників 5-го кола і сто магів 4-ого Круга приступили до справи. З усіма силами, зібрані в одному місці, вони могли відтворити щось таке ж велике чарівне. Тільки тактичних магів можна було назвати не просто групою людей, а справжнім бойовим підрозділом.
Вшу-у-ву-Ух.
Ерозія — вихори, народжені у небі, раптово спустошив землю.
- Ува-а-ак-ах!
– Наза-а-А- а-ад! Ні, впе....
- Рука! Моя рука!
Військо імперської армії було зметене, наче опале листя.
Хоч би скільки магічної сили на це пішло, наслідки цього явища дійсно вражали. Титанові щити іскрувалися, а солдати були розкидані по землі з переломними кінцівками.
Тактична магія, яка дорівнює заклинанню 7-го кола, була далеко не тією річчю, яку міг стримати титан.
- Хм-м-х...
Проте Бенедикт не був задоволений. А причина цього була наступна.
Як тільки буря вщухла, кілька людей вирвалися з хмари пилу і продовжили рух вперед. Це були лицарі, а також досвідчені користувачі. Якби Ерозію націлив сильний удар, вони б вже давно припинили дихати. Але титанова сила була компенсована, і тому важкозброєні лицарі майже не постраждали.
А в наступний момент...
- Командире! Дивіться!
- Що відбувається? Куди ви дивитеся... Кхм...
Очі Бенедикта і його радників полізли на лоб. Вони бачили, як з струнких імперських рядів викачується величезна чотириколісна катапульта. Це була важка облога зброя, яка ховалася в тилу наступаючої армії.
Однак, битва зовсім не була облогою, так навіщо ж Андрас вирішив скористатися нею? Їхній супротивник був Мелтор, королівство, здатне перехоплювати каміння пряміком в повітрі. Військове керівництво Мелтора мовчило, тому що просто не розумів подій, і незабаром заряджена катапульта нарешті зробила залп.
Вона цілилась прямо там, де було три підрозділи тактичних магів. Однак, що було набагато несподіванішим — снаряд впав на пустир біля підрозділу і тому не було жертв серед особистих складів.
Бу-ду-м-му!
На перший погляд цей напад здавався зовсім безглуздим.
- Твою ж...! М-магічний коло!
- Зв'язок... Вона була розірвана. А раз так...
- Магічне коло починає розсіятися! Не мине і хвилини, як 3-і підрозділи стануть просто групою відокремлених людей!
Магічне коло тактичних магів, яке супроводжувалося протягом чотирьох днів, було знищено за лічені секунди. Почувши цю новину, Бенедикт був глибоко розгублений.
Катапульта була найзвичайнішою. Проблема полягала в снаряді.
- Тільки не кажіть мені, що вони стріляють титановими...
Титан був металом, який розсіював магічну силу і тому мав подібний вплив як у щитоподібній формі, так і в формі снаряда для катапульти.
Катапульта Андрраса вдарила по 3-му підрозділу, який після використання Сунья Ерозії залишився беззахисним. Однак його метою були не окремі маги, а магічне коло, яке запобігало подальшому використанню величезної тактичної ідеології.
Однак перш ніж Мелтор почав евакуювати своїх людей, лицарі Андрасу почали штурмувати.
- Командире! До 3-го підрозділу наближається 100 лицарів!
- Накажіть 2-му підрозділу використовувати гнів... - Почав говорити Бенедикт, як раптом замовив. Що, якщо слідом за 3-им підрозділом він таким же чином втратить і 2-е.
Голова Магічного товариства був готовий поклястися, що саме до цього і прагнув Андрас.
Ту-ту-ту-то!
Для виснажених лицарів це був далеко не те, що могли зупинити звичайні солдати. Лицарі йшли собі шлях через людські тіла, кожен змахуючи своїм мечем відряджаючи на той світло воїна.
Лінії фронту скотикнулися, а отже використання тактичної магії стало неможливим.
Рицарі з легкістю подолали бар'єр із 1,000 солдатів і почали знищувати наступний оборонний кордон.
Такою була жахлива проривна сила Імперії Андрас.
Солдати винищувались, наче чуча, і навіть добре навчені магічні солдати гинули ще до того, як встигали щось зробити.
Якби командири залишили все на самоплив, то менш ніж за п'ять хвилин три підрозділи були б повністю втрачені. Ці збитки були цілком подібні до того, який нещодавно завдав Імперії Андрасу Теодору. Тому Бенедикт не міг на це зачинити.
- Нічого не поробиш. Вийдіть « його» - швидко прийнявши рішення, наказав головнокомандувачу.
- Хіба не занадто рано?
- Його сила і так наполовину відома. Я сам цього не хочу, але в такій ситуації ми просто не можемо заощаджувати на резервах.
– Добре. Я передам йому Ваш наказ прямо зараз.
Надіслати "його"? Незважаючи на зашифроване ім’я, радники виганяли голови. Вони знали, про кого йдеться, і розуміли, що « цьому» під силу це зупинити.
Тим часом бойові чарівники Мелтора похмуро дивилися на лицарів, які наближалися до них.
***
- Вбийте їх усіх!
- Пленних не брати! Наша головна задача - прорватися якомога глибше в тил! - кликали лицарі, чиї обладунки вже були заливають кров'ю. Однак ця кров належала не їм, а їхнім ворогам.
Ворожі солдати, які сміливо кинулися вперед, були знищені в мить ока. Нехай лицарі і не могли відтворити таке ефективне ударне закляття, як тактичні маги, але для звичайних солдатів вони були подібні до смерті в тілі.
Вороги продовжували гинути, але з часом лицарі зіткнулися із протидією.
Бу-ду-дих!
Вперше за весь час їхні мечі зупинилися, і капітан лицарів зрозумів, що перед ними зовсім інакші противники. Це були ті найчарівніші солдати, якими так пишався Мелтор. Вони мали артефакти і знали деякі заклинання, а тому їх бойова міць була набагато більша від звичайних солдатів.
- Ви гарні, але... Вам ніколи не порівнятися з нами!
Проте зупинити елітних лицарів Андрасу було неможливо.
Чва-а-ак!
З відрубаними головами магічні солдати один за одним падали на землю. Вони могли протриматися трохи більше, ніж їхні товариші, але рівень їх підготовки все одно був недостатньо високий, щоб протистояти лицарам. Однак вони без вагань пожертвували своїм життям, щоб сповільнити рух ворога і захистити своїх товаришів у тилу.
Щоб зупинити елітних лицарів Імперії Андррас, три-му підрозділу потрібно було володіти повноцінними бойовими магами. Бойові маги, яких у них практично не було...
- Угу... Вибачте за запізнення, - раптово почувся чийсь похмурий голос, який супроводжується двома ударами блискавки.
Стиль двох мечів Кловіса.
Смішна бойова техніка.
Вовче сказало.
Дванадцять, ні, двадцять чотири удари одночасно вдарили тіла лицарів, що знаходяться у обхресті.
Фу-ху-ху-хо!
Елітні мечники Андрасу занадто пізно помітили, як втратили своїх рук і ніг. Сам же атакуючий спритно ухилився від крапель крові, що бризнула йому прямо в обличчя, і пнув труп лицаря. Його голова і кінцівки були відрубані, що змусило інших ненавмисно заміряти на місці.
- Ви ідіоти? - Зимно посміхнувся Рендольф, атакувавши ще двох замків.
Не встигши з’явитися, нащадки Кловісів вже показали силу декількох лицарських лицарів.
Він був вражений, коли солдати Імперії Андррас подивилися на нього. Їхні інстинкти підказували їм, що за монстр опинився перед ними.
– ... Майстер меча?
Звідки в магічному королівстві взявся майстер меча? Через це Рендольф не дозволив, щоб з’явилась нагода.
Вушах!
Тим часом один з лицарів впав від завданого ззаду удару в серце. Атака була занадто швидкою і різкої, щоб її можна було побачити. Очевидно, вона була виготовлена воїном, який ще не вперше ступив на поле бою.
Та сама доля спіткала також кількох інших лицарів, за спинами яких з'явилися якісь люди.
- Та хто ви, чорт забирай такі? - Закричав приголомшений капітан лицарів.
Нічого не відповівши, новоприбули просто посміхнулися.
Аура, яка покривала леза їхніх мечів і наконечники копій, показувала, що вони не мають нічого спільного з магічними солдатами. А єдиною його характерною рисою була емблема вовка, висічена на доспеках, шоломах і поясах.
— Ми - « Бродячі вовки», найманці Мелтора, — відповів Рендольф.
- Що?
Майстер меча, що працює найманцем...?
- Вибачте, але вам доведеться померти, — додав найманець, вказавши своїм клинком на лицаря, який був у теперішньому замішанні.
– Ч-черт!
На полі бою з'явився майстер меча з десятками користувачів аури на додачу. Крім того, тут все ще залишалося вражаюча кількість магічних солдатів. Якщо нічого не зміниться, то їхній план зазнає невдачі.
Відчувши це, капітан лицарів міцно стиснув свій клинок. Кликали до своєї аури та інших лицарів. Вони присягнули на вірність Імперії, і тому ніщо не могло змусити їх розвернутися спиною до свого ворога.
А потім між лицарами і найманцями зав’язався ближній бій.
У звичайній ситуації найманці були б розбиті наголом, оскільки вступали лицарями як у силу, так і в уміннях. Однак ця різниця була набагато меншою, ніж магічні солдати. Крім того, найманці мали добрі артефакти з вторинною магією.
Крім того, не слід забувати про війська Мелтора.
Бу-ду-дих! Бу-дух! Бум-ум!
Рицарське формування було розбите, а самі вони стали здобиччю мечів найманців. Це було б неможливо без чиєїсь допомоги, але війна продовжувалася війною і це наслідок її неминучого. Рицарі гинули один за одним.
Найбагатіший урожай збирався біля Рендольфа. Його невидимі мечі відрубували по кілька голів відразу. Це відбувалося з такою швидкістю, що заздрював би навіть інший майстер меча.
- Що ж, потрібно дати їм можливість відпрацювати свою зарплату...
Невдовзі Рендольф відступив назад, дозволивши своїм людям закінчити роботу. Як би там не було, він був майстром, здатний самотужки встромити все поле бою. Крім того, набагато ефективніше рухатися згідно з вказівками вищого керівництва, а не просто ломитися вперед.
Прийшов час повернутися в позицію власної армії і подивитися на інші проблеми.
Однак, як тільки Рендольф про це подумав, його ноги зупинилися.
А якщо точніше, щось його зупинило. Він відчував себе так, ніби хтось приклеїв його ноги до землі, заставляючи тим самим негайно вихопити клинки і подивитися в очі свого нового противника:
- А ти ще хто?
- Рада представитися. П'ятий меч Імперії Дельпур.
- Дельпур? - Перепитав Рендольф, злегка піднявши брови.
Потім він подивився на свої обезсиллі ноги і поставив ще одне питання:
- Ясно. Та сама "Тень"?
- Так, а чого ти так здивований? Я використала свою улюблену техніку — « Шаґ в Тень». Поки вона активна, я не можу зрушитися з місця але і ти від мене не втечеш.
- Яка неприємна техніка...
– Кьа-ха-х, бравий Рендольф напружився? Мені це подобається.
Після цих слів Дельпур раптово витягла копальню і послала його в сторону найманця. Ні, це було не звичайна копія. Ця дивна зброя завдовжки 1,8 метра нагадувала видовжену меч, руки якої заміняли коротке дерево.
З кров'ю намірами в очах Дельпур посміхнулась і сказала:
– Ну, що? Цікаво, чи зможеш ти перемогти мене на такій відстані?
- Побачимо.
Відстань між двома майстрами становила лише три метри. Фальчиони володіли набагато меншим радіусом поразки, в той час як для списа це була оптимальна відстань.
Попри це Рендольф лише розсміявся, піднімаючи свої парні клінки.
- Чомусь мені здається, що сьогодні я не програю.
- А-ха-хо! Як зухвало!
І ось, стоячи на цьому крихітному полі бою, два майстри пустили свою зброю.