Глава 252 - Гори Бекун (Часть 1).
На просторих рівнинах, що простягалися на схід, північ і захід від Гор Бекун, завжди рано наступало ранок. Хоч це був гірський кряж, то півень не дозволив нікому пропустити ранкову зару. Тут середньостатистична людина починала свій день о шостій або навіть п’ятій ранку.
Але зараз було рівно чотири години ранку. У цей час навіть ті, хто прокидався раніше інших людей були в обіймах сну. Однак саме в цей час біля головних воріт у Танцуючих Фей Лі відбулася невеличка прощальна церемонія. Проте, якби хтось вирішив понасміятися над її скромними розмірами, він був би вражений, побачивши присутніх на ній людей.
Це було шість представників цілої влади сім'ї Танцуючих Фей Лі.
І, звичайно ж, головною причиною цього була Лі Джоньюнґ.
- Справді... - Подивившись на них, розсміявся Тео. Чому ви прийшли сюди? Я думав, що п'ятеро з вас не відчувають до мене таких сентиментальних почуттів.
Все було так, як він і сказав. Хоч би якими винахідливими був Лі Джоньюнґ, під час такого складного процесу неможливо було уникнути тертя.
Глави п’яти фракцій зовсім не хотіли бути на контакті, тому Теодор мусив вийти вперед і заспокоїти їхню гордість. Він вступив у гру, де існував лише один закон — закон джунглів. І голови, не зуміючи витримати перед силою Теодора, були змушені змиритися з результатом, хоча при цьому і кипіли від люті.
- Мені дуже шкода, що ви залишаєте нас, тимчасовий голова, — сказав один з лідерів, - чесно кажучи, ми думали, ніби за допомогою юної леді Ви хочете прибрати нашу сім'ю до своїх рук. Ми вважали, що ніколи не позбудемося сорому плазувати перед чужинцем, нехай він і оволодів Танцем Фей. Але тепер я розумію, якими дурними ми були.
- Гм, подібні непорозуміння цілком обґрунтовані. Але що змусило вас передумати?
- У Вас такі ж очі, як у нас...
Три місяці — короткий термін. Це всього лише чверть року, один сезон. Цей період був надто коротким, щоб зрозуміти суть кожної людини. За три місяці можна побачити лише найменш поверхові характеристики, особливо якщо на них дивляться п’ять пар очей з багаторічними упередженнями.
Тим не менш, у випадку з Теодором виявилося достатньо і три місяці. З самого ранку він сідав за стіл і виконував обов’язки голови родини. Закінчивши її, він відправлявся в бойових мистецтвах. Всі, хто проходили повз і бачили це, були просто-напросто вражений. Ця людина показувала їм зовсім новий танець, справжнє свято рухів, загублене кілька поколінь тому.
Він навчав інших, не прохаючи нічого взамін, від чого розділи фракцій стали по-справжньому соромно.
"Що ж, ми можемо казати, що він гірший за нас?"
« Він кращий за нас, як воїн і як той, хто піклується про сім'ю»
Теодор був відданий своїм власним бажанням, але він все ще зразково виконував свою роботу як голова сім'ї. Таким чином, п'ять лідерів по-справжньому визнали свою поразку.
Вони відмовилися від своїх образ і почали активно співпрацювати з Лі Джоньюнґом, який діяв як агент Теодора. Тепер головні стовпи сім’ї Танцуючих Фей Лі були надійними.
- Будь ласка, повертайтеся в будь-який час, тимчасовий глава!
- Наступного разу я хочу навчитися у Вас всього-всему!
- Тимчасовий глава, не переживайте! Наша сім’я обов’язково встане на ноги!
- Ну, якось так. Думаю, все це завдяки твоїй чесноти - з усмішкою дивлячись на інших лідерів, вимовив Джоньюнг.
– ... Ха, не думав, що так станеться.
- Я тобі дещо приготував.
Теодор узяв протягнутий Лі Джоньюнгом мішечок і заглянув всередину. У мішечку знайшли піктограму, яка підтверджує особистість Теодора і золото, яке можна було б використовувати у будь - якому місці східного континенту. Там також була карта з детальними вказівками.
Це був дійсно розкішний набір предметів для мандрівника.
- Дякую. Тепер я можу легко повернутися до себе додому.
Якщо б ми обмінювали гроші та предмети, то це мало би тривати багато часу. На щастя, завдяки Лі Джоньюнґу Теодор зміг уникнути цього. Прибравши мішечок за пазуху, Теодор відразу ж перемістив його вміст у свій інвентар і зрозумів, що когось не вистачає.
- А де Сюл?
- Вона скоро прийде... Ха-ха, а ось і вона.
Як тільки Лі Джоньюнґ заговорив, Лі Сюл вибігла з дому у синє вбрання. Вона довела, що за останні три місяці не тільки Лі Джоньюнг досягнув подальшого прогресу: швидкість дівчини подвоїлась у порівнянні з її попередніми « я».
- Тео! Прошу вибачення за затримку! - Підбігши до Теодора, прокричала Лі Сюл.
- Ні, все нормально. Ти не передумала?
- Ні!
Лі Сюл хотіла, щоб Теодор зустрівся з духами Гор Бекун. Ось чому вона з самого ранку готувалася до цієї подорожі. Вона не могла залишити піст на кілька днів, але Теодора можна було віднести до гори як охоронця.
- Тоді, будь ласка, подбайте про Танцуючих Феях Лі, стоячи поряд з щасливою посмішкою на обличчі Лі Сюл проговорив Тео, звертаючись до людей, які вийшли попрощатися з ним. Теодор попросив їх залишатися міцними стовпами своєї сім’ї, а також поважати Лі Сюл. У свою чергу Ґлави зрозуміли значення його слів і кивнули.
Так і підійшла до кінця короткочасна побути Теодором у якості голови сім’ї.
***
– В-а-А-ах! Як давно я тут не була! - Розсміялася дівчина, забігши у стару хатину.
Ніяких особливих змін з вибушкою не сталося, за винятком хіба що її злегка похмурого виду, оскільки ніхто в неї не збирався повертатися. Замість гарбузових виноградних лозинок на подвір’ї розцвіли одуванчики, а годилася грибком.
- Я повинен попрощатися з цим місцем...
Теодор уже звик до пустого простору у своїй грудях, що залишився після звільнення Лі Юнсуна, але все ще не міг не відчувати гіркоти. Деякий час він розглядав внутрішнє оздоблення хатини, а потім вийшов слідом за Лі Сюл. Навряд чи він коли-небудь знову побачить це місце ...
- Ах! - Раптом Сул вигукнула, обернувшись до Тео: без дозволу охоронця гір ти не можеш піднятися на гору.
- Кажеш, там живуть духи?
- Так, але я давненько там не була, хе-хе.
Тео, вдивляючись у навколишнє середовище, наповнив очі магічною силою і тимчасово підйняв зір свого зору до соколинного рівня. Він навіть міг роздивитися рисове зернятко, яке лежало за 30 метрів від нього. А ще, завдяки цьому навичку Теодор міг поглянути на саму гору. За сотні метрів від нього було місце, де не можна було побачити тварин і рослин. А якщо точніше, Тео нічого не зміг там побачити, тому що без найменшого попередження його зорова магія була деактивована.
– ... Це справді незвичайне місце.
Можливо, щось втрутилося або саме місце було зачароване. Проте в Теодорі відразу почали прокидатися цікавість. А потім раптом він гукнув свою подругу:
- Сюл, стой.
- А? Що таке?
- Твій темп надто повільний. Залазь.
Лі Сюл, яка мало-помалу піднялася вгору по гірському схилу, з подивом подивилася на Теодора, який пропонував їй не що інше, як вскарабкатися до себе на спину.
До цих пір Лі Сюл не зустрічала інших чоловіків, окрім членів своєї родини. Тому не було нічого дивного в тому, що її серце почало частіше битися. Вона сприйняла Теодора як дорослого чоловіка, але його екзотичний вигляд був досить привабливим.
« Я... А якщо я скажу йому, що відмовляюся, бо соромлюся...» - подумала Лі Сюл, але врешті-решт повільно прибила Теодора за шию.
У неї було звичайне серце, і тому вона боялася видатися важкою.
- Тримайся міцніше. Я буду рухатися швидко.
– А-а?
Але час для занепокоєння про свою власну вагу у неї вже не залишилося.
Вшу-у-о!
Як тільки Теодор зробив один крок вперед, її волосся відкинуло назад, а обличчя обдало поривом вітру. Звідки взявся такий раптовий шторм? Але все було зовсім по - іншому.
Вітер з'явився через безглузде прискорення Теодора. Перший його крок виявився не чим іншим, як п'ятнадцятьма метрами пройденої відстані, другий - двадцять чотири... Коли Тео зробив 25 кроків, його тіло досягло максимальної швидкості і стало наче стріла.
- Кьа-а а-ак! - Заволочила Лі Сюл, міцно вхопившись за шию Теодора.
Швидкість часто порівнювали з вітром, але тепер Теодор був швидшим за шторм. Немає сумніву, що ті, хто не звик до такого швидкісного руху, були б дуже налякані.
Лі Сюл не розуміла, що відбувається, і зовсім забула про свою роль хоронителя гористої вершини та провідника Теодора. Тим часом Тео без вагань рухався вперед, з головою занурившись в чужу пам’ять.
Це була пам’ять того, кого покинула його сім'я. Пам'ять Лі Юнсуна.
Хоча Лі Юнсуна не був охоронцем гори, він залишився тут. Сама ж гора була повна звірами: дикими вовками та зміями. Можливо, його сім’я очікувала, що він більше ніколи не повернеться з цієї лісової хащі.
Слово « кінцева зона» відсутнє у спогадах Лі Юнсуна. Його ніколи не попереджали, щоб він сюди не заходив, але він знав, що тут його чекає лише смерть.
"Однако старший вижив"
Можливо, це сталося за чистим збігом обставин або завдяки вдалому, але Лі Юнсуну вдалося вибратися з « кінцевої зони». Він отруївся, употребивши отруйні ягоди, впав зі скелі і втікав від диких коней та кілька разів мало не загинув від зграї вовків.
У цьому процесі географія цього краю настільки сильно врізалась у його тіло й розум, що навіть через 100 років могла застосовуватись.
Теодор швидко піднявся на гору і різко зупинився, досягнувши вершини.
- Ох...!
Відкриття вигляду було просто неможливим.
Тео лежав на висоті тисячі метрів над рівнем моря, і тому довколишні пейзажі були справді вражаючими. Звичайно, він був дуже простим у порівнянні з тим, що можна було побачити із крони світового дерева, але хіба в цьому світі могло бути щось таке ж високе?
Теодор Міллер стояв на вершині гори і насолоджувався сонячними променями.
- Т-Тео.
- Так?
– Горами Бекун правлять два духа.
- Найстаріші духи?
— Так, - відповіла вже заспокоєна Лі Сюл, — в цьому каньйоні з правого боку живе Цар-Тиґр, а в лісі зліва є Білий Ведмідь.
- Цар-Тігор і Білий Ведмідь?
- Так, я чула, що вони прожили тут кілька сотень років... Це ті, з ким ти повинен зустрітися сьогодні.
Теодор, якому все це було дуже цікаво, кивнув і по черзі подивився на два напрямки.
- Ясно. Отже, кого ми побачимо першим?
– Цар-Тіґ ближче, так що пропоную для початку спуститися в каньйон.
- Значить, праворуч.
Коли Теодор впорався з напрямком, він рвався вперед.
Двох людей знову обдурив порив вітру, розстроївши їхнє волосся. Але цього разу Лі Сюл вже не кричала. Вона міцно обіймала чоловіка, якого могла більше ніколи не зустріти.