Глава 253 - Гори Бекун (Часть 2).
« Приходь з назви, Цар-Тіґр - це тигр".
Теодор рухався швидко, але досить нелегко було пересуватися гірськими схилами східного континенту. Під сильним тиском вітру, що свистить у вухах, Лі Сюл почала розповідати про головні духи Гор Бекун: Королеві-Тигре і Білому Ведміде.
Незалежно від того, були вони духами або кимось ще, тигри та ведмеді в першу чергу є дикими звірами на вершині екосистеми. Кожен з них міг розірвати невеликий троль, а враховуючи їхню особливу позицію в цих горах, оцінити силу кожного із них було дуже важко.
- Колись давно через свою гарну шкіру тигри стали мішенню для мисливців. Але після появи Царя-Тугра ніхто в цій країні більше не намагається полювати на тигрів. Тому на базарах майже неможливо купити тигрові шкури.
- Якщо подумати, я ніколи раніше не бачив десь продавали тигрові шкури.
- Іноді деякі дурні намагаються зробити це, не знаючи, у що вплутаються. Коли я жила в горах, мені доводилось стикатися з такими речами — зітхала Лі Сюл, — але не мала впливу на сім’ю.
- Сюл.
Після того як Теодор спокійно вислухавши цю скаргу, він запитав дівчину:
- Але навіть якщо Цар-Тіґ настільки сильний, він не може завжди захищати інших тигрів. Є браконьєри, які намагаються діяти таємно.
– Да. Все саме так, як ти і сказав.
- Кхм?
Лі Сюл зрозуміла, що Теодор не розуміє його погляду і тому просто потиснула плечима й пояснила:
- Це досить проста історія. Тигри Гор Бекун занадто сильні, щоб на них полювати.
- Хто, тигри?
— Так, Гори Бекун є найбільш духовним краєм центральної частини континенту.
Ці слова спонукали Теодора зацікавитися своїми очима. У чаклунстві, де зосереджено концентрувалася паранормальна кількість манівців, називались «силовими плямами».
Флора і фауна у таких районах виходила за середні характеристики тих чи інших форм існування. Також, коли на території "силових плям" зароджувався інтелект. Існує одне поширене припущення, що кентаври, які існували в Епоху міфів, відбулися саме завдяки цьому з’ясу.
- Отже, це не тільки Царя-Тігра. Інші тигри також стали духовними? - Обміркувавши, запитав Тео.
- Так, хоч вони і не такі сильні, як Цар-Тігор. Але їх не можна порівнювати з звичайними тваринами. Вони занадто сильні, щоб з ними билися навіть першокласні воїни.
- Якщо так, то сутичка з ними вже не є полюванням, а справжньою війною. Ти повинна попросити імператорську родину обмежити доступ до Гори Бекун.
На східному континенті першокласні воїни мали багато роботи. Це були тільки ті, хто навчався бойових мистецтв понад 10 років і відігравав повноцінну роль на полі бою. Проте, першокласні воїни не могли скласти конкурацію тиграм...?
У цих горах звірі справді мали перевагу над людьми. Ті, хто не міг сховатися, ставали здобиччю. Отже, перебування тут було досить небезпечним навіть якщо був мобілізований майстер.
"Суріння по всьому, що хоронителям гір зовсім ні до чого захищати будяків."
Можливо, у золотий вік Танцуючих Фей Лі все могло бути по-іншому, але якщо б колишня сім'я спробувала прямо зараз насильно захопити Горний Хребет Бекун ... Вони були б просто-напросто знищені повелицями духів, які привели б за собою сотні інших істот.
Думаючи про це, Теодор продовжував рухатися вперед. Коли історія закінчилася, вони були біля підніжжя гори Царя-Тігра. Можливо тому, що розповідь видавалась таким захоплюючим і може бути з якоїсь іншої причини, але до місця призначення вони дісталися по-справжньому швидко.
– ... Цей ландшафт справді незвичний.
Перед ними стояв суцільний схил з виступами навколо скель, серед яких була прокладена істоптана хтось доріжка. Але сліди, які можна було побачити на землі, далеко не були людськими.
А внизу простягалася долина тигрів...
Це була резиденція Царя-Тігра, одного з володарів духів, які панували в Горах Бекун. Слабка людина ніколи б не посмів увійти в цю долину, тоді як навіть тварини обходили її стороною.
Проте реакція Теодора не була частиною якогось з вищезгаданих варіантів.
- Сюл.
Підійшовши до місця призначення, він опустив Лі Сюл на землю і сказав:
- Твоя просьба полягала в арбітражі між двома духами. Ти розповіси мені, які обставини?
— Звичайно, Тео, — відповіла Лі Сюл з деяким жалем і далі серйозно пожартував. У Горах Бекун є « бар’єр вена », де циркулює енергія місцевих районів. Вона бере початок у самому серці гірського хребта і тече по кількох річках до різних регіонів. Також існує два дерева, які перетворилися на святе дерево.
- Священне дерево?
- Так, більшість духів живе саме навколо цих священних дерев. Одна з них знаходиться в долині Царя-Тагра, тоді як інша лежить у лісі, де живе Білий Ведмідь, — пояснює Сюл, після чого з тінню на обличчі продовжувалася - Святе дерево, про яке піклувався Цар Тьїґр, помирає. Це вимагає не менш ніж 100 років, щоб вирости нове, а тому Цар-Тіґ попросив Білого Медліна поділитися позосталим священним деревом.
- І в цьому прохання... Було відмовлено?
– Да.
Очевидно, така відмова призвела до ворожості між духами.
« Духи не дуже відрізняються від людей», — з гіркою посмішкою подумав Теодор.
Якщо комусь щось було потрібно, людина це за просто так не давав. В певному розумінні це був інстинкт, властивий як людям, так і тваринам. Це ж питання стосувалося не тільки Царя-Тігра і Білого Медель. Це була конфронтація між двома видами, якими вони наказували.
Тео зрозумів, що це так легко не вирішити. А потім...
Його хребет пробіг через раптову холодну хвилю.
– На-за-а-ад!
- Т-Тео?
Теодор без вагань відсунув Лі Сюл собі за спину і ступив вперед. Його почуття застерігали, що коли він не відреагує, то отримає смертельну травму.
- ■ Ернест73 --!
А через мить земля затрясся рів! Гори затремтіли, птахи злітали в небо і їхні лосі обмочилися. Інстинти диких тварин були більш розвиненими, ніж у людей, і тому вони відразу зрозуміли: "Хто це?"
Власник цього реву був на вершині харчового ланцюга. Це був цар тварин.
« Приблизжується! »
Проте Теодор не був приголомшений несподіваним нападом. Замість цього він на повній швидкості зіткнувся з монстром, який викликав нестерпні фізіологічні впливи на всіх живих істот.
Фу-ду-ух!
На відміну від постійного блискавця-подібного стану в минулому, цього разу навколо тіла Теодора, наче вода, розлилося світло. Три місяці, які він провів у домі сім’ї Танцуючих Фей Лі, були витрачені не даремно.
Теодор був настільки чутливий, що навіть краплі мани протікали всередині його кровоносних судин. Він миттєво зосередився і рівно через 0,12 секунди після цього подивився вперед.
«... Набагато швидше, ніж очікувалося. Його швидкість схожа на Рендольф".
Чотири кігті з'явилися прямо перед обличчям Теодора, націлений на його череп. Це була сила, яку не зупинила б навіть суцільний мур з міфріла. Тому Теодор не прийняв цей удар. Натомість він рушив по діагоналі пряміком до обійму нападника.
"Прямою блок Танца Фей".
"Техніка ручної контратаки".
"Одинока Вершина".
Але цього удару було недостатньо. Відчувши це, Тео негайно почав провертати свої сім кіл. Він використав атакуюче закляття, яке могло активуватися з максимальною швидкістю.
"Семікратний Раскат Гріму".
« Злиття заклинань: Кераунос»
З ладану Теодора вилетіли блискавки.
Гру-ду-ду-гу!
Здавалося, небо розколовся на дві частини. У тварин підігрілися ноги, а птахи в небі впали на землю. А потім кілька разів підряд пролунав рів Царя-Тігра, який можна було назвати ідеальним рахунком для тих, хто потрапив у нього заклинань.
Здатність Теодора змішувати бойові мистецтва і магію просто вражала. Але його вираз обличчя все ще був похмурим. Через свої власні руки він відчував, що наніс досконалий удар по своєму противнику, але ... У той же час Тео був переконаний, що монстра це навіть не приголомшило.
"Цей монстр просто до безглуздого важкий противник"
Теодор втупився на ворога, який впав трохи поодаль одночасно з цим піднімаючи долоні. Тепер він нарешті міг розглянути вигляд свого противника.
- Людиноподібній тигр...? - Пробурмотів Тео.
Тим не менш, його тихий шепіт дійшов до вуха цієї істоти.
- Моє тіло що, схоже на людське? Ти - маленький хлопчик, якому ще доведеться виростити бороду, але у тебе вже так погано зі зором?
- Але ти все ще... - Знову пробурмотів Тео, уважно оглядаючи свого противника зверху донизу.
З-під золотистих волосся визирало пара людських очей. З боку в бік похитав смугастий хвіст, а клики з пащі чітко показали, що ця істота є плотоїдною.
За винятком велетенської тулуби, яка заввишки 190 см, його можна було назвати дуже чуттєвим і красивим. Місцями воно було покрите пружним хутром, на якому не було ніяких ознак уражень блискавкою, за винятком кількох почорнілих гармат.
А потім з-за спини Тео вискочила Лі Сюл і закричала:
- Цар-Тігор! Ви що тут робите?
- О, наша милашка тут! Ти вирішила відвідати нас, тому що сумувала?
- Будь ласка, не відхиляйтеся від теми! Чому Ви напали на Тео?
- Ні, це...
Напів-людину, напівтигри почухав свою голову лапою. Здавалося, що він діяв не задумуючись.
- Ну-у, розумієш ... Останнім часом я почуваюся погано, тому не можу придушити своє бажання битися, коли бачу чоловіка. Як правило, будь-яка зустріч закінчується або зупиняється, чи дружба, так що я просто вирішила зупинитися на першому.
– К-як грубо!
- До речі, цей хлопець дійсно хороший. Я турбувалася про тебе, але, схоже, для цього не було причин.
Здавалося, що Цареві Тіґру подобалося посміятися над Лі Сюл. Теодор зрозумів, що бійки більше не буде і розслабився. Він думав, що зустрінеться з царем-Тіґром, але ніколи не вважав себе "він" прекрасним.
- Не думав, що Цар-Тіґ буде жінкою — не втримаючись, знову пробурмотів Тео.
- Ну, за стандартами твоєї раси я дійсно жінка. Але з моєї точки зору це не має ніякого значення, - спокійно відповіла Цар-Тіґр, після чого розсміялася, повернувшись до Теодора, одночасно з цим похитуючи своїм хвостом, — Що? Це так важливо, що я жінка? Може, як чоловік, ти хочеш разок мене спробувати?
– Э-э...
- Кья-ха-хо! Це жарт. Але якщо чесно, я не проти, але тоді ця маленька мишка більше сюди не повернеться.
- Цар-Тігор!
Напруження, що витало в повітрі після сутички, поступово ослабло.
Зрозумівши, що у Царя-Тагра дуже незвичайна особистість, Тео видав пронизливе зітхання. Цей високорозвинений дух в чомусь був дурнішим людей. Незважаючи на те, що його дії можна було списати на інстинкти, яка прирікає атаку Царя-Тігра почала здаватися просто дитячою.
А в наступний момент... Десь над головами трьох людей пролунав чийсь важкий бас.
- Не будь такою дрібною, Царе-Тігри. Ти втрачаєш свою гідність.
Перша розпізнала голос, який був « тігиця» і вона відразу провернулася:
- Знову цей клятий ведмідь.
Як тільки вона закінчила говорити, на землю зісковзнуло щось величезне.
Бу-ду-м-му!
Його маса була настільки тяжкою, що на землі утворився кратер. Якби цей стрибок був розрахований на атаки, то мета була б розлючена в млин. А потім з цього маленького кратера здалося самотло.
«... Великий."
У нього було біле волосся і біла шкіра. Білого Медв’єля сягало щонайменше 2 метри і 30 сантиметрів, що було значно вищим від Пана Еліонаса. Білий Ведмідь був у кілька разів більшим, ніж звичайний ведмідь. Крім того, його присутність була надзвичайно інтенсивною навіть тоді, коли він не був вороже настроєний.
« Я можу виграти проти одного... Але не двох, - спокійно розсудив Теодор, інстинктивно зміривши силу обох духів.
Хай вони і мали сили, відмінні від людських, але їх було досить легко прикинути. Цар-Тіґр і Білий Ведмідь були майстрами середнього рівня. Єдине, чого Теодор не знав, — це приховані навички.
Таким чином, неможливо було придушити або змусити двох здатися відразу.
«... Отже, що мені робити далі? "
Два духа втупилися один на одного, і атмосфера почала знову розмножуватись.
Найважче було б зайняти нейтральну позицію, поки не буде зрозуміло хто правий, а хто винуватий. Магі завжди повинні були приймати сторону слабшого, і цей кодекс поведінки не змінювався незалежно від обставин.
Але перш ніж Теодор зробив якийсь крок, було оголошено ще одну змінну.
- Хонь!
На землі з’явилася маленька дівчинка. На її голові похитав бутон, а його здорова шкіра висвітлювала земляними тонами. Це була Мітра, фрагмент Матері-Землі і стародавній дух.
І ось, її раптова поява миттєво прикувала увагу двох істот.
– ... Г-Горне божество? - Пробурмотала порядком здивована Цар-Тігор.
- Гірське божество? - Перепитав Тео, оскільки вперше чув таке формулювання.
- Ні, це земне божество! - Білий Ведмідь з випущеними очима прокоментував.
- Земне божество?
Теодор не знав, що відбувається, і був вражений ще більше, коли обидва духу схопили його за руки кожен зі свого боку.
І ось, поки Тео, відчуваючи теплий тваринний хутро, відчайдушно намагався вирватися з цих обіймів, обидва дух кричали:
- Будь ласка, допоможи!