Розділ 251 — Зловісна сутність (Часть 4).
"Церська родина центральної імперії!"
Останні кілька місяців Теодор провів на східному континенті, і тому він не міг зрозуміти значення цих слів. Імперія вже понад тисячу років панувала на сході. Її існування було настільки великим, що ця держава могла бути джерелом і центром усього східного світу.
Тож зрозуміло, що засновник імперії та його нащадки були ближчими до богів, ніж людей.
« Якщо вся імперська сім’я — це діти похоті...», — подумав Теодор. Потім згадавши основні міфи про центр східного континенту, відкрив рот і вимовив:
- Обжерливість, у мене є ще одне питання.
- Який?
- Ти казав, що діти похоті народжуються з куди великими здібностями, ніж їхні батьки. Чи не потрібно їй інцест, щоб цей процес був ефективнішим?
- Хо-хо, логічний висновок. Ти прийшов до нього після того, як Похоча тебе спокусити?
– ... Ну, щось на зразок цього - похмуро відповів Тео, коли Обжерство знову нагадала йому про інцидент.
Він був повністю засліплений сексуальністю похоті. Це був такий докір, який краще було приховати від очей і вух інших людей.
Проте обжерливість лише хотіла похвалити Теодора, тому вона стала більш активною.
- Пропозиція користувача далеко від правди. Похоть сотень поколінь створювала інцести, створюючи монстрів, що виходять за межі своїх видів.
- Монстрів?
- Я вже згадував про це раніше. Ульфхеонари і цар усіх звірів, Фенрір.
Коли Тео почув про "царя тварин" і "Фенріра", його пам'ять дала йому підказку.
Він дійсно чув в Ельфхаймі про те, що смерть Фенріра призвела до падіння зверолюдів.
Крім того, під час бійок на Піратському Архіперозі вона перетворилася в Ульфхеонара. Завдяки реакції і швидкості Ульфхеонара Гордіне перевершувало різкі удари Рендолфа, а також уникало прямих Раскатів Гріма.
По спині Теодора й досі пробігали мурашки, коли він згадував цього монстра.
Отже, не було б перебільшенням сказати, що Ульфхеонар і цар тварин були цілком подібні до дракона.
- Чекай, чекай. Але хіба ти не казав, що монстр на ім'я Фенрір врешті-решт був убитий? - запитав Тео, вражений силою похоті.
- Так і є.
- Але не весь клан тварин був знищений. Як мінімум одного Ульфхеонару вдалося втекти, так що хіба Похоті не могла народити дитину, яка стала б набагато більшою за Фенріра? І чому ще одного Фенріра не народила?
Запитання Теодора було надзвичайно розумним. Понад сто поколінь виходила раса, відома як Ульфхеонарамі. Навіть якщо для гримуара не існувало поняття "часу", такий підхід був зовсім неефективним.
Хіба гримуар не повинен був зібрати залишки колись великої раси і продовжити репродуктивний цикл, який зрештою привів би до народження нового Фенріра?
Однак обжерливість лише розсміялася над людською логікою.
- Ку-ху-ху, користувач, все зовсім навпаки.
- Що? В якому розумінні?
- Похочу відмовилася від залишків раси не через смерть Фенріра. Це Фенрір загинув через те, що вона відреагувала від Ульфхеонарів. Хоч у цій ситуації і нецілеподібно давати поради, але питання, яке щойно поставив користувач, насправді вже є відповіддю.
Питання було відповіддю. Усвідомлюючи це, Теодор відчув, ніби його щойно вдарила блискавка. Це пояснення повністю суперечило причинним зв'язкам, які призвели до змін місцями.
Смерть Фендріра не була причиною, а результатом. У такому випадку, якщо повернутися до витоку... Саме через Фенріра Похоті дійшла висновку, що Ульфхеонарів не було.
- З Фенриром була якась проблема?
– Да, - Відповіла обжерливість, похвально хитаючи язиком: - Стародавні цивілізації, які досягли певного рівня розвитку вважають інцест як табу. Знаєш чому?
- Ну, подробиці я не знаю, але я чув, що це може призвести до ускладнень у дітей.
- Цей розділ євгеніки. При інцесті лише ширина гена, але його недоліки максимізуються. Звичайно, похоті немає проблем з продуктивністю. Проблема в тому, що кінцевим результатом повинна бути не вона сама, а її дитина, - Розказало Обжерство, після чого з насмішкою додала: У Фенріра була сексуальна дисфунккція.
- Кха-кха! - Теодор закаштувався, коли до нього нарешті дійшло всі нюанси даної ситуації. Протягом поколінь гени поліпшувалися, а інцести продовжувалися. Але це призвело до того, що рід Ульфхеонарів зрештою досяг свого кінця.
Цар тварин, Фенрір...
Згідно з історичними записами, Фенрір втратив здатність до відтворення і трансцендентної здатності. Але хоч би якими добрими були інкубатори, вона не могла отримати генетичні матеріали з Фенріра, який був позбавлений можливості давати потомство.
Таким чином, вона не змогла народити кінцеву істоту і зазнала невдачі. Ось чому Похотіла кинути Фенріра та Ульфхеонарів у пошуках інших можливостей.
Невдовзі ульфхеонари, які підтримували кров’ю протягом багатьох поколінь, почали страждати від проблем, що призвело до занепаду цілої раси. Злодії, які могли стояти обличчям до драконів, врешті - решт вимерли, а клан зверолюдів впав.
– ... Деякі речі зв'язані в зовсім дивних місцях.
Теодор відкрив ще одну таємницю міфів, від чого відчув дивне відчуття виконаного боргу. Донині дійшло кілька стародавніх записів, і тому щоразу, коли він відкопував ще одну збережену історію, його цікавість злетіла до самого неба.
Отже, на деякий час Теодор навіть забув про головну тему.
"Ні, ми повинні повернутися до наших баранів."
Теодор повинен був зосередитися на похоті в теперішньому, а не на її слідах в Епоху міфів.
- Отже, на відміну від минулого разу, Похоча збирає гени у широкому колі людей. Цього разу вона хоче уникнути кровозмішення? - Він поспішно запитав Тео.
- Можливо. Система дуельних процесів та її роль нотаріуса, мабуть, є частиною світового задуму. Це досить ефективний спосіб виявити гени найсильніших людей, а також отримати контроль над кожною силою цього королівства.
- Але якщо вона повторювала це раз за разом протягом двох тисяч років... - У жаху пробурмотів Тео.
Якщо б Похоть не приклала до цього свою руку, на широкому краї східного континенту було б набагато більше заколотів і боротьби за владу. Тепер стало очевидно, що Похоті просто брала контроль над тими, хто перемагав у суперечках, потім зводячи непотрібну ворожість до нулю.
Цей метод спроб і помилок був їй знайомий ще з часів Епохи міфів. Теодору було навіть страшно уявити результат експерименту Похоті, який після невдачі з Фенриром просунувся ще на один крок вперед.
- Хмм, про це я не впевнений.
Тим не менш, обжерливість подумала дещо по-іншому.
- У цьому процесі дуже легко помилитися. Якщо людина не народжується з винятковим талантом, вона не може стати трансцендентною. У випадку Похоть зазвичай відбувається контрпродуктивний ефект.
- Контрпродуктивний? Але навіть Фенрір — це жахливий монстр.
- Фенрір так і не зміг досягти трансцендентності в повному розумінні цього слова. Я думаю, що це межа Похіть.
Хоча Похоті була однією з Семи гріхів, обжерливість дуже похмуро оцінювала її перспективи. У певному розумінні це було природно. Сім гріхів йшли до місця свого призначення сім’єю різними шляхами. Якщо б ви погодилися з чужими методами, то заперечили б власні.
- Трансцендентність є тільки досконале створіння, яке подолає свою долю і стоїть вище за свої природні обмеження. Чим більше об'єкта навантаженого при народженні, тим важче йому буде йти вперед. Метод похіть — це пастка для себе.
– ... Справді. Чим краще корабель, тим більше об’єму потрібно заповнити. Отже, ти думаєш, що похочати слід тим же беззмістовним циклом?
- Так, я так вважаю, хоча напевно сказати і не можу, - Відповіла Обжерливість дуже байдужим тоном, - Можливо, пізніше вона народить плід з вродженою трансцендентною цінністю.
- Що ж, це і справді для мене мало що означає. Здається, вона або закінчить розпочату, або ні.
Лише один крок міг привести до порожніх трати цілих тисячоліть... Однак вони не звертали уваги на це. Теодор чудово про це знав, а тому просто тихо зітхнув і більше не став нічого питати. Йому все одно - увінчається експеримент похоті успіхом чи ні. Зрештою, вона не загрожувала цьому світові таким прямим шляхом, як у випадку з Гордовинею. Тому, коли можливо, було б мудро уникати конфліктів.
- Правильне рішення. Вона пообіцяла не нападати першою, а, значить, так і буде. Проте протягом тисячоліть гени її еволюціонували, тому можуть бути загрозою для користувача. Ти виконав своє завдання, так що рекомендую швидше повернутися на континент.
- Це я і планував. Крім того, тепер у мене є ще одна причина залишити володіння Танцюючих Фей - відповів Теодор, обвівши поглядом кімнату. Переконуючись, що на стінах і стелі не залишилося ні краплі крові, він встав і пішов у свої покої.
До повернення Лі Сюл Теодор хотів трохи поспати.
***
Після того, як сонце зайшло, двоє людей нарешті повернулися з свого походу на околиці володіння Танцуючих Фей Лі.
Після трьох місяців спроб сім’ї було майже повністю організовано. Самі переговори, здається, закінчилися успішно, а завдяки вченням Теодора, сила Лі Джоньюнга просунулась ще на один крок вперед. Джоньюнґ також мав унікальне становище в сім’ї Танцуючих Фей Лі, тому ситуація навколо нього швидко стабілізувалася.
Повний баланс був лише питанням часу, адже рішення повного об'єднання Танцуючих Фей Лі було прийнято ще три місяці тому.
"Це означає, що якщо я піду, ситуація не погіршиться."
Теодор не був тією людиною, яка хотіла до нескінченності розслаблятися в горах. Стан Тео нормалізовувався, і він був стурбований тим, що сталося в Мелторі після його зникнення.
- Отже, я маю дещо сказати... - Теодор сказав, дивлячись на Лі Сюл, що сидить поруч з ним.
Під променями заходу сонця Лі Сюл виглядала наче жайворонок. Вона була невинною, але водночас рішучою дівчиною. Але чи зможе вона прожити понад десять років у віддалених горах?
Навіть якщо вона навчилась обов'язків хоронителя, роль голови цілої родини була занадто важкою для 16-річної дівчинки. Однак Тео не забував, як вона з ентузіазмом відгукнулася на звістку про те, що це призначення дозволить їй жити в селі.
– Сюл, — звернувся до неї Тео, вважаючи, що все буде гаразд.
- Так?
- Прийшов час нам розійтися.
Від слів Теодора на лоб полізли відразу дві пари очей. Незважаючи на те, що їхні власники знали про це, Лі Сюл все одно було важко і боляче чути.
- Ух-ух, хіба не минуло лише три місяці? До мого досконалого літа залишилося ще п'ять місяців...! А ще я не навчилася... - Похивши головами, що підбиває голосом вимовила дівчина.
- Інші члени сім’ї добре впораються з твоїм подальшим навчанням.
- Но...! - Обурений було дівчина, як тут донісся м'який голос Лі Джоньюнга:
- Отже, ти все-таки вирішився, тимчасовий глава.
- Ти мене справді розумієш?
- Ти не та людина, яка жартує про такі речі. Отже, ще кілька днів і все?
– Так... Через три дні я планую покинути ці землі.
Тео не хотів робити довгих прощань. Крім того, якщо б він не був готовий зробити цей крок, то не почав би вимовляти цього вголос. Три дні були мінімальним терміном, відведений на завершення підготовки та необхідний для інформування цілої сім’ї.
Тоді Теодор звернувся до Лі Джоньюнґа:
- Як і обіцяв, я закінчив писати книги. Це серія з десяти томів, яка називається "Навики Танцуючих Фей Лі". У ній описано все, починаючи від базових методів навчання, закінчуючи секретними технологіями, а тому тобі слід поширювати їх, замість ховати на складі.
- Так я і зроблю.
– Добре. Джоньюнг, ти дуже послідовна людина і я вірю, що ти станеш опорою для своєї родини.
Теодор закінчив розмову з Лі Джоньюнґом і переклав погляд на Лі Сюл. Її очі були повні сліз і, зустрівшись з очима Тео, дівчина закусила губу. Це був відвертий вираз, який показує наскільки великі її почуття.
Теодор усміхнувся і похлопав її за акуратними чорними волосами.
– Прости.
– ... Ти поганий.
- Ку-ху-ху.
Вона справді була лише дитиною, чи таким був її природний темперамент? Погладжуючи її по голові, Теодор відчув, що вона була його сестрою.
- Останні три дні я у твоєму повному розпорядженні. Якщо хочеш чогось навчитися або щось зробити - просто скажи.
– ...
Лі Сюл мить помедлила, а потім прошепотіла тоненьким голосом, який мало хто міг почути з її уст:
- Тоді я попрошу тебе про дещо.
Лі Сюл сподівалася, що Теодор Міллер не відкаже їй на це прохання.