Глава 140 — Незвичайне пасажирське судно (Часть 3). Кінець шостої книги.
Теодор погодився, поставив ноги на потрібну ширину і збалантував центр ваги, щоб йому було легше рухатися. Тим часом Рендольф побачив, що ці рухи були характерними лише для досвідченої людини.
Ще під час погоні найманець помітив, що нинішній Теодор повністю відрізняється від того, яким був рік тому. І ось, посеред цієї напруженої атмосфери Рендольф зробив перший крок.
- Почали.
З останнім складом його кулак мітнувся вперед. Навіть без аури його фізичні здібності самі по собі представляли зброю, яка давала йому розламувати кістки одним лише дотиком. На щастя, звичайні люди не можуть побачити навіть початок цього руху.
Бу-дух!
Тео викинув вперед руку по косій траєкторії. Це була високорівнева техніка — Сдвіг Енергії, розроблена на східному континенті та заснована « гнучкість » і "домінування".
«... І все одно я не зміг повністю відвести його кулак в сторону. Рендольф куди швидше, ніж я думав."
Теодор потряс долонею і приготувався до наступного удару. Цей спад відбувся вдвічі швидше, ніж він очікував. А потім пішла наступна атака Рендольфа. Настільки блискавка, що Тео навіть не встиг як слід на неї відреагувати.
Мечник з парними клинками, Рендольф Кловіс, був таким же швидким і різким, як і його мечі. Він наносив удари кулаками, помічаючи абсолютно всі колоди.
Дум! Бу-ду-дум! Бум!
Кулак зустрівся з долонею, в результаті чого вибухнув сам повітря. Коли Тео відвів руку назад, то побачив, що його пальці трохи опухли і на підлогу впала кілька крапель крові.
Зрозуміло, що саме Рендольф підтримав цю боротьбу в той час як Тео просто намагався захищатися. І цей чоловік навіть не використовував свої мечі. Тіло, яке десятиліттями проходило через суворі тренування, було справді жахливим. Навіть без аури воно було здатне на справжні чудеса.
Рендольф був далеко не тим противником, якого можна було перемогти всього за рік тренувань.
"Ні, ну що це за посоромлена ситуація?"
Однак не Теодор, а Рендольф був спантеличений цією ситуацією.
Фактично, він збирався передати Тео невеликий урок того, наскільки небезпечно вступати у рукопашний бій, і придушити його вже своєю першою атакою. Маг, який вивчав лише основи бойових мистецтв, не міг зрівнятися з тим, хто займався цим фахівцем.
Але Рендольф не міг уявити, що його перший напад буде заблокований і потім відбудеться обмін кількома ударами.
« Де він це навчився?» — подумав Рендольф з переляканим обличчям дивлячись на свого роботодавця.
У цьому не було жодних пояснень. Людське тіло не могло так швидко покращитися, навіть якщо ми систематично й старанно тренувалися. Деякі з тих, у кого в роду були видатні майстри ближнього бою іноді могли отримати деякі здібності від своїх предків, але у випадку Теодора це було не так.
Напевно, була незвичайна можливість, яка дозволила поганому тілу Теодора вирости всього за рік. Але це не була єдина причина, чому Рендольфу було важко повірити своїм очам.
Бам-м!
Його долоні рухалися в абсолютно правильний час, відкидаючи кулаки Рендольфа. Жоден рух Теодора не був помилковим, так ніби він працював їх тисячі разів підряд. Крім того, Тео не вівся на його фінти.
Рендольф випробував різні трюки та хитрості, але Теодор відфільтровував справжні фальшиві блоки саме тоді, коли це було потрібно. Рендольф цього не знав, але Теодор зміг так відреагувати на фальшиві випади тільки завдяки своєму сенсорному сприйняття.
« Дивно. У бліжному бою у мене немає жодних шансів на перемогу», - подумав не менш шокований Тео. Незважаючи на фізичні здібності Лі Юнсуна, бойові мистецтва і надчутливе сприйняття Альфреда, Тео міг розраховувати лише на деяку охорону навіть не сподіваючись контратаку.
Звичайно, все могло скластися по-іншому, якби Тео використав Умбру та інші засоби, але Рендольф не використовував свою ауру. Саме в цей момент Тео зрозумів, що рукопашний бій з майстром меча, навіть якщо той не мав меча, — це безглузде діло.
Рендольф вже досягнув своєї мети, але все одно несвідомо розмахував кулаками. Він розумів, що навіть таке протистояння не може закінчитися так легко.
Тух-тух.
А через кілька секунд Рендольф відступив на три кроки назад і підняв кулак. Теодор не міг передбачити його відступ, оскільки це все сталося занадто швидко. Рендольф справді був настільки швидкий, що виходив за межі самого поняття "швидкості". Він міг у будь-який час як кинутися в атаку, так і в будь - який момент відступити.
- Просто чудово. Ну і маг. Стати таким через рік... Ти дійсно геній. Я виріс, слухаючи, що я геній, але я - ніхто в порівнянні з молодим паном.
– ... Це перебільшення.
- Ні, швидше це применшування. Якби ви народилися в Імперії Андрасі, то чи не могли б стати наймолодшим з Семи мечелями?
Рендольф не знав про існування гримуара, обжерливості. Тому єдиним джерелом таких незбагненних досягнень був талант Теодора. Звичайно, Теодор з гіркотою посміхнувся, оскільки він був на протилежному боці від такого поняття, як « геній ».
Потім Рендольф проворчав щось про несправедливість цього світу, після чого стиснув обидва кулака. Його права рука була на рівні плеча, в той час як ліва була опущена до поясу.
Дж-дж!
Теодор відчув надзвичайну небезпеку. Неможливо було зрозуміти, чим викликане це попередження, але його почуття прямо-таки кричали, що він повинен бути насторожі.
- На щастя, у мене все ще є чого тебе навчити - посміхнувся Рендольф, побачивши як напружився Теодор.
Потім Рендольф рушив.
... Фу-дух!
Звук катастрофічно спізнився за удар. На той час, коли пролунав свист, кулаки Рендольфа вже зупинилися перед очима Тео, і останній зовсім не встиг відреагувати на цей напад. Якби Рендольф збирався вбити Теодора, то життя Тео вже б закінчилося.
Теодор не міг навіть поворухнутися. Чиста фізична сила проти техніки... Хто бо переможець, а хто програв — був вирішено в одну мить.
- Чудово спрацював.
- Хороша робота, молодий пане.
Це було незрозуміле явище, але Теодор не забув проявити в кінці поєдинка люб'язність, і Рендольф прийняв її. Однак це питання не було вирішене. Вимагаючи пояснень ока Теодора, вони блищали, наче тварина. Від чого Рендольф почав навіть заїкатися.
– Х-добре... У мене була одна ідея. І вона виявилася правильною.
Загадкові слова Рендольфа стали діяти Теодору на нерви.
- Ідея? Правильна.
- Я зрозумів, чого не вистачає молодому пану.
Теодор мовчки слухав. Він навчився з досвіду Лі Юнсуна, але він не був досконалим. Рендольф також був майстром, тому його порада напевно була б корисною.
Коли Теодор заспокоївся, вираз обличчя Рендольфа посерйозно сказав:
- Твоя база чудова. Ви знаєте, як відрізнити справжні атаки від умовних, а це означає, що ваша проникливість краща за рядові лицарі. Тебе не так легко буде зловити на фальшивій атакі в ближній бою.
– ... Но?
– Проблема полягає в наступному. Оскільки ти знаєш тільки основи, у тебе немає відповіді на ситуацію, коли противник застосовує таку техніку, як ту, що я використовував наприкінці.
Теодор мовчки прийняв це зауваження. Останній удар Рендольфа був просто безглуздим. Це була технологія, яка використовувала величезні фізичні здібності користувача аури, що навіть для розуміння було досить складною. Рендольф назвав її "Схований значенням".
- Ну, справа не в назві. Хоч "Скрите значення" - це хоча б « Визнання» чи навіть "Місте мистецтво". Важлива її природа, а не те, як вона називається. Така атака існує лише тоді, коли людина досягає вершини в основі.
Рендольф витягнув мечі і прийняв стійку для нанесення смертельного удару, невидимого для людського ока.
Фьу-ух!
Удару не було видно. Рендольф розрубав на дві частини пилку в повітрі так, що Тео не бачив ні початку руху чи його кінця. Така була сила мечника з родини Клвіс, якого колись вважали одним із наступних семи Мечів Імперії.
Прибравши мечі назад в ножні, найманець продовжив пояснять:
- Не знаю, хто навчив тебе бойових мистецтв, але якщо у вас буде час, то як слід попрактикуйся і в усьому. Інакше ти не зможеш перемогти в ближній битві. Правда, молодий пан - маг, так що це не обов'язково.
– ... Дякую, - відповів Теодор і шанобливо вклонився.
Шляхи лицаря і мага були різними, але поради для наступного рівня завжди приносили користь. Подарувавши Рендольфа, Теодор почав думати про те, що вилетів з його голови. Про Трансмісію.
По суті, єдиною заслугою Теодора була поїдання « Пенні Боя ». І нехай синхронізація пройшла успішно, але його фізичні здібності були низькими, а це означало, що він не міг відтворити навіть половину навичок Лі Юнсуна. Пройде ще кілька років, перш ніж він зможе знайти хоча б якусь підказку для відтворення техніки східного майстра.
Однак історія була б іншою, якби він зміг повністю поглинути душу Лі Юнсуна за допомогою Трансмісії. Саме так сталося з Альфредом Белонтесом, завдяки чому Теодор зміг використати набагато більшу кількість його здібностей. Про це вже згадувалося.
У минулому, коли Теодор пожер душу Альфреда, він мало не помер. Однак, згідно з повідомленням про стан здоров’я, трансмісій був безпечнішим.
Так чи інакше Тео мав би на увазі розширення свого « ососуда», починаючи думати про нові можливості Трансмісії.
А в наступний момент...
- Део! - Дев'ятий голос збив Тео із думки. Цей заорний тоненький голосок належав стародавньому елементю Мітрі, з якою він уклав контракт.
- Мітра? Що відбувається?
– Тям каба!
– А-а?
Теодор повернувся і виявив, що в процес залучений ще хтось.
– ... Мітра, не мучи Хьюгіна.
Дівчинка зі світло-коричневою шкірою і волоссям, подібні до стиглої пшениці, сиділа на спині ворона.
Звичайно, круком, на якому розсілася Мітра, був Х’югін. Нехай Мітра і була незалежною суттю, але все одно класифікувалася як елементль Землі, тому її можливості були обмежені на судні, що перетинає море.
Тому Мітра вирішила завести собі нового друга.
– Кра-а-ак!
... Звичайно, я не знаю, чи був радий такий поворот справ сам Х'югін.
« Вибач. Пізніше я нагодую тебе чимось смачним", - подумав Тео, кинувши на Х'югіну собозенький погляд, після чого повернувся до Мітрі, яка його і покликала.
Можливо, вона як завжди хотіла просто з ним пограти, але схоже, сьогодні справа була в чомусь іншому.
Очі Мітри блиснули, і вона знову повторила:
- Део! Там каба!
– А-а? Ну, Хьюжин. Я вижу. Це правильно буде "ворон".
- Кхень! Ні! Не воронь!
« Про що вона говорить? »
Поки збентежений Тео намагався зрозуміти її слова, Мітра приклонилася до Х'югіни і вигукнула:
- Йорній вітрил! Ерній вітрил!
– Кхр-р р-ор-ак!
Хоч би як там було, Мітра мала силу середнього рівня. Незабаром Хьюгін почав діяти, щоб « чітко побачитися » з ним. У той же час перед очима Теодора з’явився горизонт. Теодор захитнувся від раптової зміни картинки перед очима, але він вже пережив таке кілька разів і через декілька секунд знову був зосереджений.
Постала вагома причина, чому Мітра вирішила показати йому цей пейзаж. Не дивно, що через мить брови Тео поповзли на лоб.
- Чорні вітрила.
Ті, хто нічого не знав про море, могли подумати, що колір вітрил немає значення. Але моряки лише сміялись над таким простофілем.
Колір вітрил показував мету корабля. Білі представляли пасажирські та торговельні судна, які плавали по внутрішніх водах.
Тим не менш, був ще один колір, який не підлягав жодній з вищезгаданих категорій. Це був чорний вітрил, який символізує « гріх ». Був тільки один тип кораблів, які плавали під чорним прапором - піратські кораблі.
І на горизонті їх було не один і не два, а п'ять. Пасажирський корабель, який відмовився від мобілки та бойової сили для збільшення свого розміру, не міг би протистояти їм.
- Рендольф, максимально озброїся прямо зараз.
- Я вже.
Бувши справжнім ветераном-наемником, його рухи були дійсно швидкими. Він озброївся відразу, як тільки почув « чорні вітрила». Два повністю екіпованих людини негайно вийшли з кімнати. Теодор продовжував використовувати ясновидіння, піднімаючись на палубу разом з Рендольфом. Коли в його ніс вдарив слабкий запах морської води і парфумерії, він відчув якийсь дивний дискомфорт.
«... Чому я нічого не відчув? "
Його почуття виявляли всіх « євреїв», у тому числі й такі речі, як « зло » і « духи ». Якщо так, то чому вони не зафіксували наближення піратських кораблів? Крім того, вони й досі мовчали попри те, що Теодор вже бачив їх на власні очі. Тео, який пройшов через багато труднощів, це було в новинці.
Але невдовзі він отримав відповідь на це запитання.