Розділ 139 — Незвичайне пасажирське судно (Часть 2).
- Хмм... Вибач, але я не знаю.
Сподівання Теодора закінчилися нічогісінько. Рендольф вже майже рік активно працював на центральному континенті, але нічого не знав про « спеціальні кораблі».
Коли Рендольф поїдав свою смажену рибу, він усміхнувся. Після дводенного переслідування його шлунок був порожній, і тому йому потрібно було якомога швидше відновити енергію.
Після того як найманець ретельно пережував ще один шматок, він продовжив говорити:
- Я прибув на центральний континент раніше від молодого пана, але моя діяльність не була настільки напруженою. У кращому випадку я побував у південно-західних регіонах і ніколи не заходив так далеко на схід.
- Ясно.
- Крім того, навіть якщо б моя діяльність стосувалася сходу, малоймовірно, щоб я знав цю інформацію. Спираючись на розповідь Белфа, капітан цього корабля, здається, ретельно приховує інформацію про своє судно.
Попивши пиво, Рендольф посміхнувся і заявив, що робота найманця далеко не та, де їм довіряють щось особливе.
І це було природно. Наслідниками були люди, які вбивали інших лише за кілька золотих монет або кидали голову на полі бою, до якого не мали ніякого відношення. Такі найманці, як він, не були ні до чого прив’язані і вважали б будь - які довірені їм секрети внеском у їхнє власне благополуччя. З огляду на це, хто б хотів довіритися таким, як вони?
Звичайно, торговці також добре знали домішок найманців.
- Ну, тоді ми дізнаємося про те, коли самі побачимо -- пробурмотів Теодор і відштовхуємо свою порожню тарілку.
Хоч би які таємниці їх чекали на кораблі, їм обом потрібно було якнайшвидше вибратися з Каргаса.
Минуло лише два дні з того моменту, як вони покинули Сіпото. Але вони вже кілька разів були атаковані неживими і майже зовсім не спали. Тео і Рендольф добре розуміли, що вони не зможуть забезпечити себе вічно.
Таким чином, всі корабельні таємниці були для них не більш ніж дитячі шалості порівняно з перспективою залишатися під постійною опадом нездійсненні.
- Ік. Добре пішло.
Коли вони заплатили за їжу, сонце вже сідало. Незабаром прийшов час відправлення, яке він отримав від Белфа.
Після вечері товариші пішли на пристань. Як тільки вони підійшли до моря, їхні носи защекотили сильний запах морської води. Це був новий досвід для двох осіб, які все життя провели на суходолі.
Теодор продовжував крокувати вперед, дивлячись на номер, вказаний на його злітному талоні.
- Номер 3... Так, зараз ми у 5-го, значить, потрібно пройти трохи далі.
На щастя, по всій пристані були розставлені указатори, тому вони не заблудилися б. Незабаром двоє людей прибули на третій причав, де і був приваблений той самий корабель, згаданий Бельфом. А потім їхні щелепи відвисли.
– ... Молодий пане, хіба він не дуже великий?
– ... Він не просто великий.
Корабель був величезним. На відміну від військових кораблів, які ставили під загрозу маневрування своїх пасажирів та їхню зручність. Зважаючи на це, цей корабель цілком міг вважатися одним з кращих в галузі. Але яка була « секретна мета» цього корабля? Теодору ставало все цікавіше і цікавіше.
Правда, вони так і не встигли подумати про це, бо до них підійшов інспектор перед швартальним причалтом.
- Пасажири? - Він прямо запитав у них.
Теодор показав йому злітно - посадочний талон, і інспектор вивчавив квиток, показуючи тим самим, що вони можуть піднятися на корабель. Тео і Рендольф з великою долею занепокоєння пройшли по трапу і, нарешті, ступили на палубу величезного пасажирського корабля.
- Що, і на такій великій посуді немає жодних проводних? Хіба вони не збираються показати нам нашу каюту? - Проворчав Рендольф, сідаючи на безсердечний прийом.
- Хм, це ж має бути десь вказано.
- Е-е?
Теодор подивився на номер свого злітного талона. Він був тризначне число, яке не було ані датою відплиття, ні часом посадки. Враховуючи це, швидше за все мова йшла якраз про номер їх каюти. Завдяки схемам, розміщеним по всьому кораблю, Теодор швидко знайшов свою каюту, що значилася під No306.
Рендольф вирішив увійти в неї першим, щоб перевірити чи всередині будь-якої небезпеки. І в той момент, коли найманець відкрив двері, у нього вирвався невольний звук захоплення:
– Ох.
Реакція Теодора, який спостерігав за ним усередині кімнати, була мало чим різною.
- Не можу повірити, що це дійсно корабель.
Деякі відомі пасажирські кораблі у Королівстві Солдун навіть мали бенкетні зали. Але в Мелторі, де кораблі були не дуже розвинені, нічого подібного не було.
Але в цьому випадку мова йшла навіть не про кают-компанії і бенкетні зали.
Його каюти були обладнані розкішними розкладними диванами і меблями з дерева, що стало стійким до солоного морського бризу. Джерело освітлення в кімнаті було не смолоскипи, де використовувалися живий вогонь, а люстра, яка висіла на стелі і мала магічне світло, яке можна було вимкнути, потягнувши за спеціальний шнур.
Корабель був у кілька разів більш розкішним і функціональним, ніж будь - який корабель північного континенту. Однак усі ці відмінності були неминучими.
Дві північно - північні держави, Андррас і Мелтор не могли дозволити собі розвинути судову справу. Колись вони намагалися вторгтися на території один одного за допомогою кораблів, але ця ідея зазнала краху через суворі північні течії. Після цього їм вдалося розробити невеликі торговельні та рибальські судна, але вони не могли інвестувати в корабельну мережу.
- Уф, тепер мені куди краще — плюхнувши на диван і вимовив Рендольф. Найманець озирнувся по сторонах і не виявив нічого підозрілого. Так само було з Теодором. Він використав Яструбиний Око, щоб оглянути корабель і переконатися, що все гаразд.
Але Теодора все ще непокоїли сумніви.
- Якось тут все занадто спокійно.
– А-а? Чи ж це не добре, коли ти спокійний?
- Ні, занадто добре - теж погано, — похитав головою, не погодився Тео, - Я думав, що це буде якийсь плавучий бордель, або судно з гральним будинком на борту, чи навіть корабель контрабандистів. Це єдині причини, за якими логічно було б тримати інформацію про нього в таємниці. Але як зовні, так і всередині він виглядає простим пасажирським кораблем.
На судні не було нічого незвичайного, в чому Теодор зміг переконатися, використовуючи магію проникного зору і скинувши весь корабель.
Пасажири в своїх каютах були одягнені, а їхня поведінка не була легковажною. Вони були дворянами або принаймні нуваришами. Отже, на цьому кораблі мало бути щось таке, що могло б змусити їх розкрити свої гаманці.
« Ні. Скільки б я не дивився, нічого не видно."
На кораблі не було навіть спеціально обладнаних залів для азартних ігор чи вечірок. Структура готеїв і кают-компаній повністю відповідала функціональності пасажирського судна. Окрім гостей, на борту була лише команда.
Проте Теодор знав, що світ не такий чистий, як здається, і тому просто відмовився від своїх підозр. Але Рендольф підходив до всього цього трохи по-іншому.
- Ну, чому б тобі не подумати про це пізніше?
Подібно до магів, найманці також мали власний погляд на життя.
- Крім того, на кораблі немає нікого, хто б погрожував мені чи молодому панові. Немає сенсу турбуватися про проблему, якої немає.
– ... Хіба ти не занадто безпорадний?
- Я найманець. А щодо молодого пана, то пам’ятай, що частина твоїх активів — це твоя власна голова. Тому варто дати їй трохи відпочити.
Слова Рендольфа були сумбурними, але зрештою Теодор визнав їх логічними. У них дійсно було замало інформації, щоб прийти до певного висновку. Крім того, вони зможуть все ретельно дослідити протягом наступних кількох днів, які проведуть на борту цього корабля. А тепер настав час подолати дводенну стомлювальну погоду.
«... Що ж, доведеться з цим поки відкласти"
Теодор заліз на м'яке ліжко і закрив очі, відчуваючи, як покатається корабель. Крики матросів і сплески води означали, що їм таки вдалося уникнути переслідування Компанії Оркус.
Ушу-ух. Ушу-у-вух.
Під шаленим ударом морських хвиль Теодор заснув.
***
Минуло кілька днів.
Незважаючи на всі свої підозри, пасажирський корабель продовжив свою подорож також тихо, як і почав. На борту не було жодних ексцесів, а решта пасажирів коротали час на прогулянки по палубі або відпочиваючи у своїх каютах.
Спочатку Теодор був зайнятий комплексною перевіркою корабля. Однак його сподівання не справдилися, і він заселився за навчання. Тео взяв 6-й Коло, але через насичені події останніх днів не мав ніякої можливості ознайомитися з заклинаннями цього рівня.
"Для початку я хотів би вивчити просторову магію, але..."
Теодор хмуро подивився на кілька книжок, що лежали перед ним.
Рівень складності просторової магії був вище пекельного. Тео зовсім не чекав, що досягне того ж рівня, як і Майстер Білої Вежі. Адже щоб просто навчитися подорожувати на великі відстані, ніж Шугель, йому потрібно б кілька років просидіти взапертими, вивчаючи основи простору магії та поліпшуючи рівень своєї майстерності.
Теодор не знав, чи написав Майстер Білої вежі якісь книги, але зараз його розуміння цього аспекту магії було явно недостатньою. Єдине, що Тео заспокоювало - це те що процес розширення його судини відбувалося досить гладко.
– ... Хм-м.
У цей момент відкрив очі медитації в куті Рендольф. У перший день він просто відпочивав, напливши на все інше. Але цей найманець не пропустив ні дня, щоб не попрактикуватися.
З точки зору володіння мечем і фізичними здібностями він вже став майстром, тому єдиним завданням було пробудити його здатність до аури. Рендольф лагідно пояснив, що медитація повинна була допомогти отримати образ цієї здатності.
Але сьогоднішня медитація не дала жодних результатів.
- Чорт, його видно, але в той же час не бачимо. Я відчув, що майже можу дотягнутися до нього. Проте, мені ця медитація вже переперек горла стоїть, — проворчав Рендольф, розмінна затіснені м'язи.
Жоден з них не покидав свою каюти до сьогодні. Їжа була прямо до них, тому вони залишалися наодинці лише тоді, коли хтось з них виходив у душову.
Закінчивши бурчати Рендольф, нарешті подивився на Теодора.
- О, згадав. Я ось що хотів запропонувати.
– А-а?
- Здається, з тих пір як я бачив тебе востаннє ти навчився якогось бойового мистецтва. Не хочеш невеликий спарінг? Проста розминка з голими руками.
- Хмм.
Теодор на мить замислився, але йому теж вже набридло сидіти в одному місці.
— То ж, давай спробуємо, — поклавши в книгу закладку, відповів Тео.