Коли я виходила з палацу сонця, щось раптово почало падати.
- Хм?
Зупинившись, я подивилася вгору. І не повірила очам.
"Золото?"
Золоті пластинки, віртуозно перетворені на пелюстки, падали з неба. Я трохи здивувалася, але це не було для мене дивною картиною.
Мені пригадалися пелюстки троянд, які літали протягом всієї церемонії досконалого літа і магі сім'ї герцогів.
Коли я витягнула руку в повітря, золотий лептик параболою спланував на мою долоню.
- Він чарівний?
Я з усмішкою уважно вдивлялася у нього.
- Це справжнє золото.
Упевнений голос дозволив мені сумніватися. Я підняла голову і здивовано розкрила очі.
- Маркиз!
Маг, одягнений в темно-синіше, під колір його очей, підійшов до мене з слабкою посмішкою.
Я вперше бачила його з тих пір, як ми вийшли із дзеркала правди.
Мені повідомили, що він був ув'язнений за таємні візити Імператорського палацу і покриття магічних сил.
Кілька разів я просила кронпринца відпустити його, але кожен раз у відповідь отримувала неочікуване "Після допиту".
- Давно не бачилися, леді.
Зупинившись переді мною, він швидко вклонився.
'Він весь цей час був замкнений в магічному колі.'
Його замкнули в імператорському палаці, як тільки він вийшов, і його положення все ще не подавали ознак поліпшення.
Дивлячись на його бліде обличчя, я з тривогою запитала:
- Ви звільнені з-під вартовi?
- Так. Після святкування я піду додому.
'Виходить, тебе до цих пір тримали десь в Імператорському палаці ...'
Він приховував те, що був чаклуном. Але не від мене.
Але коли я подивилася на руку, яку тримала тоді, і згадала розлючені очі принца - спадкоємця, мені стало не по собі.
Я відчувала вину і схилила голову.
- Простите. Ви тільки викинулися з магічного кола, але через мене...
- Не кажіть так. Я був звільнений завдяки леді.
Коли він усміхнувся, я відчула полегшення.
Я знову майже не піднімала на нього очей.
- Вам більше нічого не робили... Правда? Ваше обличчя виглядає нездорово.
- На щастя, тортури були не такими жорстокими.
- Що? П-підробки?
Я була приголомшена, коли розкривала свій рот. Маг розсміявся з мене.
- Ха-ха, це жарт.
Я зависла.
Каллісто міг це влаштувати, так що це зовсім не звучало як жарт.
- Це правда. Замість цього мене змусили використовувати величезну кількість мани для широко розповсюдженої магії "чека", - додав він сміється голосом, дивлячись на моє все ще серйозне обличчя.
Зрештою я подивилася на нього, а потім на золоті пелюстки в небі.
- Так це робить маркиз?
Він злегка кивнув і сказав:
Тисячі золотих пелюсток треба контролювати магією, тому мало хто може застосувати це на практиці.
Він пишався собою і зовсім не виглядав жалюгідним. Я раптом усвідомила, що він чудовий чарівник.
Здивований, я зрозуміла, що він повністю розкрив свої сильні і слабкі сторони Каллісто.
- Але... Чи ви можете це робити?
- Хоча я давно ховаюся навіть від близьких людей, це нелегко...
- ...
- Його Величність пообіцяв поліпшити ставлення до самотніх чарівників і всіх тих, хто має магічні здібності.
- Це буде непросто.
Це були хороші новини, але Каллісто, який ненавидить Вінтера, не міг зробити нічого доброго. Я з сумнівом усміхнулася, і Вінтер знову розсміявся.
Після чого зізнався:
- Я присягнувся у вірності Імператорському палаці.
- У вірності?
- Так. У певному розумінні це угода з Імператорським палацом.
- Тоді...
- Але він сказав, що змусить мене працювати.
- ...
- Заздалегідь дякую за те, що ви найняли мене. Дякую.
Він ще сміявся, але мені вже було його трохи шкода.
'Тебя зловили...'
Однак я не запитувала себе, чи все гаразд. Тому що він дійсно виглядав краще.
Його обличчя було втомленим, але більш спокійним, ніж раніше.
На мою думку, він дуже відрізнявся від колишнього скутого себе.
- ...Це добре, маркиз, - щиро сказала я.
І подивилась на небо, з котрого падали золоті пластинки.
Мені було дивно від того, що вони були справжніми.
'Він постійно робив вигляд, що не хоче цим займатися, і мріє, щоб це швидше закінчилося ...'
Як виявилося, він насправді готувався більше всіх.
Б'юся об заклад, що причиною дощу з золота імператорського палацу стала необхідність звільнення від клейма "імператора, який здійснив революцію".
Крім того, це демонстрація про те, що імперія набагато сильніша і багатша, ніж раніше. Дивлячись на цю блискучу коронацію, я зрозуміла, наскільки серйозним був Каллісто в головному залі.
'Ха ...'
Був час, коли останній імператор був живий...
Маркіс задумався, стоячи поруч зі мною в небо.
- Його Величність, мабуть вже почав прохід.
І раптом заговорив, піднявши голову.
- Ви коли-небудь бачили церемонію коронації в імперії?
- Ні. Ніколи.
- Наскільки я пам'ятаю, я тоді був дитиною. Того дня літали не золоті пелюстки, а квіти келендули, створені магією.
Він простягнув руку, схопив золотий лептесток, як і я, і дав мені. Потім, похитаний і спитав:
- Ви б хотіли піти і подивитися разом?
- На церемонію?
- Так.
- Мені сказали не йти, тому що це небезпечно...
- Аристократи теж змішуються з простолюдинами, щоб подивитися на гарну церемонію. У нас мало шансів побачити Його Величність в звичайний день.
Хоча ми давно не бачилися, слова Вінтера були дещо різкими. Я намагалась відмовитися і згадала про свою розкішну сукню.
- Це буде трохи складно.
Я усміхнулася, вдаючи, що не розчарована.
Я не шукала уваги і, крім того, не була впевнена, що сяюче плаття з відкритими плечима можна приховати в натовпі.
Це було тоді.
- То як щодо цього?
Щелк-!
Вінтер клацнув пальцями.
У той же час моє тіло з шорхом обвела якась тканина.
Я згадала про чорну мантію, яка раптово з’явилася на суходолі.
'Здивовано.'
Я була приголомшена, озирнувшись і подивившись на мага.
Якби все було так само, як раніше, я б засумнівалася, чи можу так просто піти.
Я зрозуміла, що він повністю розкрив свої магічні здібності людям на подвір'ї Сонця.
- Цього достатньо, щоб подивитися на церемонію, вірно?
- Дякую.
Я подякувала йому, натягуючи каптур на голову.
- Тоді не будемо затримуватися.
Він простягнув руку до мене для переміщення.
Я схопила його долоню. І перед очима все миттєво побіліло.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert