Зрештою вранці Каллісто залишив палац і не взяв із собою меча.
З останніх сил я знову заснувала сном смерті, і тільки опівдні нарешті добралася до місця перебування реліквії.
Каллісто сказав мені не займатися цим, і я знала, що для цієї роботи є багато більш видатних або талановитих людей, але я просто не могла залишатися на місці.
У цьому палаці мені було нічого робити через людину, яка не дозволяє мені вийти або навіть повернутися в особняку герцога ...
"Я повинна особисто дізнатися, живий Вінтер або мертвий".
Він був холодний, але чесний. І в мене все ще залишалися турботи на його рахунок.
Я боялася, що вінтер, який застряг у часі та просторі, повернеться назад і Івонна повернеться.
Я боялася, що цей жах повториться знову.
Після закінчення гри не з’явилося жодного вікна навісу, але Ікліса досі не знайшли.
Нічого не було ясно.
- О, зараз посередині.
Випливши з дум, я поспішно відкрила рот, зауваживши, що осколок прямує не в ту тріщину.
- Не так, трохи лівіше. На ньому багато сміття, потрібно очистити його ще раз.
- А, д-да!
Молодий чарівник з безглуздим виразом обличчя підняв кисть, яку він кинув.
Як не дивно, але після знищення Лейла з’ясувалося, що в імперії було кілька дослідників археології.
'Ех ... Я просто прийшла подивитися, чи все гаразд.'
Я вже мала справу з артефактами, достатньо давніми, щоб розвалитися від необережного дотику, тому не могла просто стояти і спостерігати за їхньою роботою.
Тож я закочувала рукави і кілька разів брала участь у процесі, а відновлення "зеркало істини" поступово потрапило під мою юрисдикцію.
- Ви пам'ятаєте кожну частину?
У цей час на моєму робочому місці лунав веселий голос.
- Мариэнн!
Я з радістю привіталася з леді.
Меріен Теросі була єдиним професором археології Імператорської академії.
- Завдяки вам, люба леді, все рухається вперед. Навіть через місяць ми все ще нарадуємося про місце, де потрібно розмістити різні частини.
Я відчувала те ж саме.
Вона була трохи балакуча, однак на фоні нерозмовних людей, які збирали фрагменти артефакту і недбало розривали їх по місцях, вона здавалася проблиском світла в темряві.
Колдони були по - справжньому похмурим народом.
Маріен була тим, хто запропонував відновити розбите дзеркало правди, коли всі відмовилися знайти спосіб витягнути Вінтера. Через мої слова про те, що я бачила дзеркало правди, коли зустріла його.
Насправді я трохи сумнівалася в її реченні, але погодилася, тому що відчувала, що це шанс.
'Тому що я не можу залишити його горіти вічно".
Реставрація була схожа на збирання величезного пазла.
Я допомагала, спираючись на свої спогади про те, як виглядало дзеркало до того, коли воно розбилося.
- Йому повинно бути більше 3000 років, але Рама в дуже хорошому стані. Я навіть не розумію, чому він розбився.
Уже зібраної рами принесла Маріен із захопленням.
Я встала, розгрібнувши затіснені від довгого сидіння на коточками ноги, і коротко відповіла:
- Гадаю, це тому що воно було у безвітряній кімнаті.
- На ньому дуже мало слідів корозії. Це теж через давню магію? - здивувалася Маріенн, торкавшись бронзи, що утворює раму дзеркала.
Хоча вона була розбита, реліквія мала дуже добру форму для свого віку.
'Звичайно, я ж заплатила за неї своїми грошима і кров'ю."
Я намагалася стримати сарказм.
- Такими темпами ми можемо закінчити його за кілька днів.
Мариен підмигнула мені.
Я здивовано запитала, на що вона натякає:
- Ви знайшли всі уламки дзеркала?
- Звичайно.
Маріен вручила мені коробку, яку ховала для того, щоб зробити сюрприз.
Усередині я виявила кілька пошарпаних уламків, частково запакованих кров'ю.
Пара з них впала до підніжжя вежі разом із Івоною, тому знайти їх було досить складно. Біля нього лежало знайоме ручне дзеркало з довгим рукавом.
Це був мій дзеркальний жезл і фрагменти дзеркала, яке я зламала, коли билася з Івоною у вежі. Я швидко їх порахувала.
- Ха...
Начивши 15 штук, я зітхнула з полегшенням. Я почувалась дивно, коли побачила в собі всі уламки.
'Я так намагалася заховати один з них ...'
Якщо так подивитись, вони нічим не цікаві.
Приховуючи своє розчарування, я швидко витягла один з них пінцетом.
Меріен, яка прибирала сміття іншим шляхом, не могла нічого робити.
Тримаючи його, я присіла прямо перед дзеркалом і мовчки поклала на порожнє місце.
Оскільки я бачила дзеркало в руках Івони раніше, то змогла зібрати 15 осколків і ніколи не помиляючись.
Вуглі дзеркала, видовбані так, ніби їх гризли миші, поступово заповнювали осколками.
Але, на відміну від того часу, коли я боялася побачити їх усіх разом, тепер з них не скликався дивний блакитний світло.
- Завершено...
Тільки тоді я розслабилася.
Я зітхнула, переставши подих і поклала пінцет, який тримала в руці.
- Як і очікувалося! У вас, леді, талант!
Маріен захоплювалася частиною дзеркала, який я зібрала. Це було занадто лестощі. Я слабо посміхнулась у відповідь.
- Талант. Це може зробити кожен, хто вміє збирати пазли.
- Погляньте сюди! Ваші результати відрізняються від того, як це роблять інші люди. Немає ніяких зазорів, вірно? Ви проводите її зовсім по іншому!
Маріен з захопленням закричала від моїх слів.
- Приємно знати, що це ефективно.
Я потиснула плечима. На мою скромну відповідь Маріонн твердо проголосила:
- Ніхто не зможе зробити це без потрібної концентрації.
Несподівані компліменти мене збентежили.
Коли я вже зняла рукавички і мила руки, Маріон запитала:
- Шановна леді, що мені робити з цим ручним дзеркалом і стержнем?
Тільки тоді я усвідомила, що крім дзеркала Івона вона принесла мені моє темне минуле.
- Просто... Давай залишимо це десь тут, - пробурмотала я, намагаючись не дивитися на нього.
У дзеркалі була окрема історія, він не мав нічого спільного з відновленням дзеркало правди.
Мариен з цікавістю запитала:
- Да? Але це ваша єдина зброя...
- Ні! Він більше не мій. Він навіть не працює! - Заволила я, побоюючись, що вона може витягти назовні ганебні спогади, які я намагалася поховати.
'Перекреслюй! Я майже забула про це!'
Мені все ще часто снилися кошмари.
Про те, як я тримаю в руках цю гребенну палицю і ору безглузді закляття.
Маріен раділа, що я відмовляюсь від неї.
- Тоді чи можу я вивчити його, коли реставрація буде закінчена?
- Звичайно, роби що хочеш, - випали я.
Я хотіла спалити його до чортів, але могла зрозуміти її дух дослідника.
Отримавши мій дозвіл, Маріон замурувала щось собі під ніс і поставила перед дзеркалом правди коробку з розбитим дзеркальними жезлом.
Я не дуже добре глянула на неї.
- Що ж, леді. Я хотіла вам дещо сказати.
Потім вона підійшла до мене і знову заговорила.
- Що?
- Перш за все, я хотіла б запитати вас.
- Про що?
- Останній раз вас зацікавив факультет археології, вірно?
Я здивовано витріщилася на неї.
Минуло небагато часу з того, як я дізналася, що тут існують такі вищі навчальні заклади, наприклад, університети.
Імперія Інк була великою державою у військовій та культурній сфері.
Імператорська академія ретельно вибирає своїх студентів і може визнати тільки геніїв. Я була вражена, коли Маріенн невпізнала свого вчителя, який там сидів.
'Тц.'
Я окнула про себе. Дійсно, геній був генієм.
Хоча моє розуміння суті матеріалу для вивчення було жахливим, все ж я втратив знання.
- Чесно кажучи, я хочу сказати, що хочу вас. Як свою безпосередню ученицю.
- Що?
Так раптово?
Мариен раптом взяла мене за руку, збентежено дивлячись на мене.
- Благородна леді, насправді... Ви не маєте достатньо навичок і досвіду в галузі археології. Ні, дуже мало.
- Мамарієн.
- Хлопці, які склали вступні іспити, займаються чим завгодно, але тільки не заучбою, їх оцінки з кожним роком падали і тепер нам видають на дослідження щоки. Я не знаю, за що вони так зі мною. Проклятий Гейл Протос!
- ...
- Кхм, вибачте, Гейл Протосс - ректор Академії.
Я розкрила очі, коли раптом почула різкі прокляття. Мариен кашлянула і додала:
- Але я вірю, що якщо ви підете в наше відділення, ставлення до нас стане кращим.
- Що? У мене немає такої влади.
- Леді, я йду у відставку. Тому я проведу останні роки своєї роботи в школі і простежу, щоб леді йшла рівною дорогою до самого випуску. Добре? Будь ласка...
Мариен притиснулася до мене, благаючи. Я соромилась сказати:
- Але, Мариен, час прийому вже минув.
Імператорська академія, яка має високий конкурс через велику кількість абітуринтів, проводить як випускні, так і набір студентів, раз у 3 роки.
На жаль, мене не було серед учасників, бо я валялася у ногах і намагалася підняти інтереси Каллісто та інших головних героїв.
Мариен закричала з палаючими очима:
- Проте! Чи знаєте ви, що я знайшла в документах кілька сотень років тому?
- Що?
- Не можна поступити на навчання протягом семестру. 156 років тому стався лише один виняток для члена імператорської сім'ї, який мав офіційний друк імператора, через його любов до іноземної леді з Академії!
- Але я не з імператорської родини.
- Про що ви говорите? Чи ваш чоловік незабаром стане імператором цієї імперії?
- Що?
- Що?
Настійливий голос Маріон, що говорить про це, наче щось повсякденне дрібнички, завів розмову в глухий кут.
« Мій чоловік? »
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert