Його погрози підскочили, і я перестала чинити опір.
'Чому вони припинили вогонь з повітря?'
Тому що він знайшов мене.
Незважаючи на надзвичайний стан, почуття Ікліса, що просочуються через шкіру, вразили мене.
Якби він закохався в Івону і діяв заради неї, я б не відчувала їх.
Глибокі сірі очі Ікліса, які завжди були схожі на лялечки, тепер горіли якимось вогнем. Я подивилася на його голову тремтячими очима.
Індикатор інтересу все ще світився темно-червоним кольором. Його любов стала для мене отрутою.
- Ще раз кажу, коли ти привів Івону, все було скінчено.
- ...
- Але ти все одно будеш робити, що хочеш.
- Я навіть нічого не почав, чому все скінчено, пані?
Не звертаючи уваги на мій холодний голос, він ще трохи притягнув мою спину до себе.
- Ти і раніше був таким, - пробурмотіла я собі під ніс, повільно кивнувши.
Я опустила очі і взялася за дзеркальну паличку обома руками.
- Важко про щось говорити тобі.
Я хотіла, щоб його не запрацювали, але він хоча б залишив мене у спокої. І ось результат.
- Якщо я не можу використовувати магію, я буду використати її по-іншому.
- Що...
У той момент, коли Ікліс спантеличено перепитав.
Я з усіх сил вдарила його по голові дзеркальною паличкою, яку стискала. Бух-!
- Угх!
Разом з глухим стуком хватка на моїй талії ослабла.
'Тц, відпусти мене.'
Не дивно, що наслідний принц пропонував забити Івону до смерті палицею.
На практиці це виявилося практичною порадою, бо маленький дзеркало на кінці жезла було прикрашене дорогоцінним камінням.
- Пані, зачекайте!
Бух-!
Повертаючись, я знову вдарила його по голові і відштовхнула з усіх сил.
Ікліс зі стоном викинув привід.
Хоча коли я побачив крапель крові, що стікала по його чолі, моє серце стиснулося, але ніколи не відчував вини.
- Леді!
Коли ніким не керований монстр почав петляти в повітрі, знизу якраз вчасно донісся знайомий голос.
Внизу я побачила наслідного принца, напівпридушливого монстра з ривками летить то вниз під чудовиськом Ікліса.
- Ваше Високість! Я стрибаю!
Коли я гукала йому, він невпевнено замотав головою:
- По-погоди! Ще не...!
Навіть мені стрибок до наслідного принца, який гарячково металився і вивертався, щоб скинути людину зі своєї спини, здавався небезпечним.
Однак у мене був лише один шанс.
- Ух... Нет.
Іклис, що прийшов у себе після удару по голові, потягнувся до мене. Я стрибнула вперед прямо перед тим, як він схопив мене.
- Пенелопа...!
Ікліс, тримаючись за закривавлену голову, нагнувся і простягнув руку під монстра. Я бачила його бліде спотворення обличчя і розтріпане волосся.
Але в цей момент.
- Пенелопа Еккарт!
Хтось тижденькатно зловив безпомічне тіло.
Спадкоємець, який побачив мене в повітрі без коливань наступив на монстра, щоб зловити мене, і стрибнув.
Потім. Бух-! Могутній поштовх проколов все тіло.
- Угх! Ай, уй!
Кронпринц покатався по болоті, міцно обіймаючи мене.
Я навіть не помітила, що дзеркальна паличка вислизнула з моїх рук.
- О, чорт.
Коли рух припинився, ми з Каллісто перетворились на брудних монстрів.
- Фух.
Спадок принц з хворобливим стоном піднявся, відпустивши мене.
Його гарне обличчя і золото були вкриті шаром рідкої бруду. У порівнянні з ним, я в його накидці відчувала себе досить добре.
Тому що удар від падіння був поглинутий м'яким болотом і Каллісто.
- Чорт, ти дійсно ...!
Він впав у мене своїми червоними очима.
Я доторкнулася до нього і швидко опустила очі. Каллісто зітхнув, дивлячись на мене:
- Поранена?
- А ви, Ваше Високість?
- Через декого я відчуваю себе розтоптаним.
Я винна.
Так, так безглуздо стрибати було неправильно, але я ж не могла дозволити, щоб мене викрали, вірно?
- Тепер ти можеш успішно влитися до колективу місцевих жаб. Давай, вставай.
Він схопив мене за руку і змусив піднятися.
Як видно з руху, Каллісто не отримав серйозних травм після того, як ми впали. Добре, що ми приземлилися в болоті, а не на твердому ґрунті.
- Кри-і-и!
Це було тоді. Друга група монстрів, які чекали на небо, почала рух з зловісним воюванням.
- Тц, вони ніяк не вгамуються.
Спадкоємець клацнув язиком, дивлячись на рій темних монстрів, які швидко літають вниз.
- Він не знищує свою армію, він намагається затримати мене і викрасти тебе.
Відразу дочекавшись, що вони намагаються зробити, наслідний принц повернув голову і втупився на мене. Йому доводилось битися без відпочинку, і він виглядав втомленим.
'Сумний виродок.'
Я закусила нижню губу, дивлячись в приглушені до мене червоні очі.
Ікліс, здається, не залишив ідею забрати мене навіть після побиття.
Такими темпами обидві сторони, які б'ються один з одним, будуть знищені.
- Це той пацан? - Несподівано запитав Каллісто. - Коли я приїхав до герцогства, щоб віддати тобі карту стародавньої Балти, він підглядав за нами в лісі.
Спадкоємець, до цих пір добре пам'ятає те, що я давно забула, мене здивувався.
Хоча зараз, коли наближалися вороги, було невідповідний час для розмов, подивившись на нього у відповідь, я неохоче пробурила:
- Він був рабом і ескотом, якого я витягла з аукціонного будинку.
- Він платив своїй господині за милість помсти.
- Простите.
Я відчувала вагу на серці, тому що, мабуть, все це відбувається через мене. У той момент, коли я тихо опустила голову.
Шух-!
Наслідний принц пригнувся, ухиляючись від когтеї летючого монстра, витягнув меча і перерізав йому шию.
Я навіть не підозрювала, що в нас цілиться монстр, тому замерла як дура.
Каллісто вдарив мечем на крик сплячого вершника, витер брудну лице тильною стороною руки і вирівнився.
- Не треба звинувачувати себе. Я радий, що ти не вважаєш мене шматом сміття.
- ...
- Мені було б гірше, якби тебе змусили вдарити мене.
- Чому?
- Бо ти слабка.
Він посміхнувся, недбало повторив, що я слабка.
Потім кронпринц поспішно взяв мене за руку вільною кінцівкою.
- З цього моменту залишайся позаду мене, леді. Як нам вибратися з лісу?
Він пішов по краю болота прямо перед нами.
Через падіння ми опинилися досить далеко від центру поля бою. Якщо я піду з ним до лісу ось так, то зможу безпечно вибратися.
Монстри надто великі, тож вони не зможуть літати між густо зростаючими деревами.
- А як щодо інших лицарів? - запитала я, коли він відштовхнув мене, готуючись до зустрічі з ще одним літаючим монстром.
- Ну, що ти хочеш, щоб я відповів?
Лязг-! Когті та лезо меча зіткнулися один з одним. Цього разу він знову легко вбив монстра.
Але через слизький бруд меч знову і знов вислизав з його рук.
- Хочеш почути, що ти мені дорожче всіх на світі?
Дзинь-!
- Або що тебе заберуть, мертвою або живою.
- ...
- Або краще сказати, що всі мої люди, які поруч зі мною протягом багатьох років, мертві і живі ніколи не побачать, як мене затасовують?
- Угх!
Він запнувся і штовхнув мене в бік лісу, безперервно рубаючи монстрів. Я безпорадно відходила від нього все далі.
Можливо, через його поганий настрій, його рухи поступово сповільнялися. Я забула, що він пошкодив руку.
- Кри-і-и!
Коли він ледве поранив іншого ворога, ми побачили великого монстра, який летів до нас з страшною швидкістю.
- Тц, схоже, доведеться вбити цього виродка, щоб вибратися. - Роздратований пробурмотів Каллісто, помітивши на ньому людину. Ікліса.
Він з кров'ю на лобі дивився на нас, ні, як звір.
'Будь ласка, будь ласка... Зупинися, божевільний!'
Каллісто був правий.
Якщо ми нічого не зробимо з цим божевільним, вибиратися звідси ми будемо дуже довго. Я розлютилася.
'Мені потрібно терміново вбити Івонна, чому я повинна хитатися тут!'
Мій розум дратувався і зводив мене з розуму.
Чому я повинна кататися по болоті, з якого навіть не можу вибратися, переживаючи через підлуння в спину?
Але найбільше дратувало те, що якби я нічого не зробила і мене викрав Ікліс, ситуація була б ще гіршою.
'Ні. Я не можу так просто здатися. Треба вдарити його ще кілька разів. Де ти, гребаний дзеркальний жезл?
Я озирнулася і знайшла загублену дзеркальну паличку.
Паличка, яка стирчала з багнюки вгору, відразу попала мені на очі.
Коли я попрямувала в її сторону, мене раптом осліпила спалах.
<СИСТЕМА>
Ваш гнів і спрага до справедливості досягли максимуму та пробудили кров стародавніх магів!
<СИСТЕМА>
Тепер ви можете використовувати [Дивня магія] за допомогою [Зоряний жезл правди]!
<СИСТЕМА>
Однак [Дивня магія] Відбирає багато фізичних та ментальних сил! Використовуйте її з розумом!
Я зробила вікно, яке з'явилося прямокутним.
- Ні, сказала я наслідному принцу, який приготував меч, ховаючи мене за спиною. - Просто не питай мене, чому я використовую магію тільки зараз. Добре?
- Що... Леди!
Вже досить пізно, коли я отримала прохання до свого майже самовбивства, то понеслася до дзеркальної палиці.
- Пенелопа Еккарт! Зараз же йди сюди!
Я чула, як кронпринц перелякано кличе мене ззаду, але не могла зупинитися.
- Кри-і-и!
Коли до палички залишилося зовсім небагато, ззаду під вигріз монстра мене вдарив сильний порив вітру.
- Угх!
Я інстинктивно кинулася на землю.
Коли я прокаталася по землі, наче підсковзнувшись над моєю головою щось злетило.
- Кри-і-и!
Це був коготь монстра.
Піднявши очі, я побачила, що Ікліс, який летів за мною, розвертається вдалеку.
- Сучий син.
Я нервово витерла бруд з обличчя і порубалася. На щастя, завдяки кувирку я швидко добралася до дзеркального жезла. Я схопила паличку, яка малювала перед моїми очима, і з силою б'є.
Чмяк-.
Невдовзі з землі виднілася дзеркальна паличка.
У цій брудній палиці в багнюці та траві було неможливо визнати чудовий і химерний жезл.
Але я просяяла.
Тому що над дзеркальним жезлом кружляли білі літери.
- Кри-і-и!
Ікліс знову направлявся до мене з проклятим звіром, що ширяв між небом і землею.
- Забирайся звідси! - Я відчайдушно закричала.
Раптом у мене в грудях стало жарко.
Я відчувала дивний жар, сильно зажмурилась від болю і почала кричати:
- Так Кана...!
Вор-р-н, Шург.
Від землі пішла легка вібрація, і пролунав дивний звук.
Я думала, що якщо я навіть промовлю частину закляття, то з неба впаде смердок світла і знищить монстра.
Але коли я розплющила очі, то не почула вибуху.
- Кри-і-и!
Я виявила, що все навколо буквально завмерло.
Лози мангрового лісу, що швидко виросли серед болота, обплутували лапи монстрів у небі.
І наслідний принц, і імператорська армія, та люди Дельмана дивилися на це з подивом.
Мене вже нудило від виду дикої природи і літаючих монстрів, так що ця магія мені сподобалася більше, ніж я думала.
Решту заклинання я проговорила без праці:
- Нувато.
У цей момент рій літаючих монстрів, обвитених мангровими заростями, впав у болото.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert