Бах-!
Два десятки монстрів, що раптово зникли вниз, викликали оглушливий вибух.
Чак-, Чвяк-!
- Агх!
Болото миттєво перетворилося на місиво. Монстри, які застрягли у трясовині, спотикалися і билися один об одного в болоті.
Коли я подивилась на армію Дельмана, яка була в руїнах, то повернулася до монстрів.
- Скри-і, Кірюук!
Скрип-, Тудух.
Однак стеблини мангрового дерева не відпустили їх, а навіть почали заманювати здобич у болото. Дельманці обнажили свої мечі і почали зрубувати міцні стебла, які обв’язували монстрів.
Але виноградні лози, наче живі, вислизали з них.
- А-а! Спасите!
- Господи, ви тільки гляньте.!
Кілька людей повільно занурилися в болото, не маючи можливості вилізти, як і монстри. Військо наслідного принца було зачароване видовищем ще більш жахливим, ніж рою монстр, приручених ворогом.
- Чого застыли? Давайте, в атаку! - голосно крикнув кронпринц, перший відійшов від цієї картини.
Тепер, коли вороги були зв’язані магією, вони мали шанс.
- А-а!
Почувши заклик до дії, лицарі з криками підняли мечі і понеслися до мангрового лісу.
- Чорт!
Повстанці зрубували стебла, які продовжували облітати їхні тіла, і з усіх сил намагалися вибратися з болота. Тим же був зайнятий і Ікліс. Він був найнебезпечнішим з них.
Не звертаючи уваги на свого напівзахопленого в болоті монстра, він рухався до мене, обрізавши лози на своєму шляху кинджалом.
- Пенелопа...!
Він кликав мене так, ніби помирав. За блиском в його очах я зрозуміла, що він навіть не думає мене відпускати.
'Чорт, він ...'
Я нахмурилась, дивлячись на людини, яка наближається. Ікліс крок за кроком підходив до мене, а я не могла втекти від нього. Мабуть, дзеркала в моїй руці ставали все гарячішим і палицями.
З грудей до горла знову щось піднялося. Я стиснула зуби. Я інстинктивно відчувала, що якщо не зроблю цього, магія вибереться сама.
'Пора битися.'
Мені треба було протриматися, поки армія наслідного принца не знищить бунтівників. Але з часом картина перед моїми очима стала мутніти.
- Принце! Отступиться, ми повинні відступити!
У цей момент люди армії Дельмана біля Ікліса відчайдушно закричали. Коли відповідь не пішла, один з них підлетів і схопив Ікліса.
- Принце!
- Відпусти! Пенелопа!
Ікліс, грубо відмахуючись від свого підлеглого, наблизився до мене впритул. Він був у трьох кроках від мене і міг би зловити, якби підбіг та простягнув руки. Але це був світ магії.
Мені нарешті спало на думку, як не дати йому схопити мене. Ивиь-.
Несподівано з грязюки піднялася пара лозу і обплутала його ноги. Вони повільно потягли Ікліса в болото. Його сірі очі опустилися вниз, а потім знову впали в мене.
- ...Госпожа.
- Не підходь, якщо не хочеш померти, - попередила я, дивлячись в його болісно погаслі очі.
- Будь ласка, убийте мене.
Але це виявилося марно. Він відразу дав мені відповідь.
- Якщо це ваш наказ, то я готовий померти. Якщо ви хочете моєї смерті, я тут і помру.
- Ты правда...
- Бо я не зможу здатися, навіть якщо помру.
- ...
- Швидше, йдіть перш, ніж я встигну обрізати все це.
Коли він договорив, у мене на мові стали вертітися магічні закляття. Нехай вбити його одним словом, затягнувши глибоко в болото було не важко, я не могла цього вимовити.
'Я дійсно хочу, щоб Ікліс помер?'
Звичайно, я ненавиділа його і була ображена.
Він головний винуватець мого провалу в складному режимі і той, через кого мені довелося випити отруту.
Але коли я побачила, як він пролив свою кров і всю мою душу, намагаючись зловити мене, то тільки зітхала. Як він дійшов до цього?
- Ти більше не мій раб, Ікліс.
Зрештою, я закінчила стосунки з ним не для того, щоб завдати йому болю, а щоб переконати його.
- Вибач, що я намагалася використати тебе, хоча знала про твої почуття до мене.
- Пані.
- Але як би там не було, наші відносини закінчені. Я не люблю тебе.
- ...
- Тож, будь ласка, прокинься і живи своїм життям. Не дозволь Івоне тягти тебе за собою. Якщо ти будеш благополучно жити, я більше не буду звинувачувати тебе.
Очі Ікліса торочилися після моїх слів. Коли я сказала, що не люблю його, його обличчя спотворене. У цей момент.
- Пенелопа...!
Хтось голосно покликав мене. Ми з Іклісом одночасно повертались на звук. Кронпринц, який вбив всіх солдатів Дельмана біля нього, втік через болото.
- Це через нього.
Роздався похмурий і темний шепіт.
- Івонна була права. Тому що ви хочете зайняти високе становище...
- ...
- Якщо я вб'ю його і захоплю імперію, я зможу отримати вас.
- Що за нісенітниця ти несеш?
Перш ніж я встиг відповісти на це, Ікліс кинувся вперед.
Рвак-. Ривок був настільки сильним, що всі стебла мангрового дерева, які обвивали і тягнули його, розірвалися. Несподівано в руці Ікліса, який рів до Каллісто, з’явився великий довгий меч.
- Ваше Високість..!
Лязг-!
Каллісто вдалося зупинити клинок. Роздався жахливий лязок. Ікліс, що розірвався, знову обрушив на нього меч.
- Ух.!
Здивований несподіваним з’явленням довгого меча, Каллісто замочився і був відкинений назад.
- Ді Ха Лек! - Відразу крикнула я.
Шург-, Вшу-!
З багна піднялася велика висота, зачепивши обидва виноградники.
Це були не просто попередні стеблі, які зросли в розмірах.
- Боже, подивіться на це ...!
- Принце!
Хвати-. У цей момент ми відчули сильний порив вітру, і Ікліса відібрала нас. Це сталося в мить ока, як телепортація.
Здавалося, їх єдиною метою було витягнути його з болота якомога швидше. Неважливо, будуть знищені залишки армії Дельмана, чи ні.
Я просто не могла дивитися на монстра, який швидко віддалявся. Я була засмучена, що так відпустила його.
"Чи можна було вбити його відразу ж?"
Не можу заперечити, що я вагалася навіть тоді, коли мала шанс. Але скільки б я не думала про це, це було дивно. Я повинна була вбити одного з головних героїв своїми руками...
- Леді!
Коли я повернула голову на кільцювання, настав ідеальний принц, який зумів виплутатися із лозини швидко підійшов до мене зі стривоженим обличчям.
- Ти в порядку? Ти не поранена?
Він стиснув мої щоки і гарячково оглянув моє тіло. Замість відповіді я озиралася.
Більшість монстрів і солдатів Дельмана, пов'язаних стеблями мангрового дерева, були затягнуті в болото або загинули армією наслідного принца.
Коли битва, мабуть, закінчилася, напруга спала.
- Ваше Високість.
- Що? Що з тобою? Цей сучий син щось з тобою зробив?
- Ем, у мене кружляє голова...
- Пенел...!
Останнім, що я побачила, були мутні червоні очі.
***
Тук-, Стук-.
У тихому кабінеті пролунав стук у двері.
- Входи, - коротко наказав герцог Еккарт, вже знаючи, ким був відвідувач
Двері відчинилися, і в кабінет увійшов сивий палацець герцога, ввічливо привітавши його. Герцог відірвався від документа, який переглядав і доповів:
- Як справи?
- Корнічна леді Пенелопи все ще не знайдена.
Від отриманої відповіді обличчя герцога потемніло.
- Чи немає шансів, що хтось йде за Пенелотою?
- Горнича зникла через два дні після того, як леді замасковувалася і пішла, - з жалем відповів палац. І виснажено додав: - А інша пропала служниця Леа, була невістою Пола, кохання, який обіцяв одружитися з нею.
- Одруження?
- Так, я перевірив, Пола теж ніхто не бачив з минулої ночі. Гадаю, вони втекли на весілля.
Герцог нахмурився, слухаючи палацового. За останні дні у герцогстві виникло стільки проблем, з якими йому потрібно розібратися.
Від названої доньки, яка втекла з дому після биття рідної дочки герцога, і безслідно пропала покоївкою, закінчуючи зникненням одразу двох працівників одного ранку.
- Це дивно. Вони навіть не забрали вихідний посібник?
- Ні.
Для того щоб зберегти субординацію між працівниками, було суворо заборонено. Але було неможливо змусити навіть тих, хто таємно пообіцяв одружитися.
Тому зазвичай їм платили велику суму грошей за шлюб і вихідний засіб, а потім відводили з особняка. Але хіба не дивно, що вони поїхали навіть без вихідних?
- Давайте залишимо їх. Спостерігаємо за подальшим розвитком подій.
Герцог з сумнівом подивився на обережного палацового і запитав:
- Добре. Хіба я можу щось зробити з тими, хто пішов сам?
Герцог слабо похитав головою. Утікала дочка і його сини, які щодня створювали проблеми, викликали більше тривог, ніж бігові співробітники
- Чим зайнятий Рейнольд?
- Він повернувся додому рано вранці в нетверезому стані і все ще спить.
- Що?
Після того як Пенелопа пішла з дому, його другий син напивався кожного дня.
Іноді він повертався посеред ночі бухтою в дрова і будив своїми гіркими стінами всіх робітників.
(...) Вибачте, вибач... Будь ласка, не вмирай. Бля... Я куплю тобі нове намисто...
Серед слуг ходив жахливий слух, що у другого пана розбите серце.
- З тих пір, як поїхала леді Пенелопа, йому здається, дуже самотньо.
- Жалюгідний виродок, - погано цокнув герцог.
Але він не міг дати синові підзатильник, бо знав, що це його провина. Тому що підзатильником проблему не вирішити.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert