- Леді!
Поки я тупо п'янулася в небо, Каллісто грубо схопив мене і обняв. Він повністю закрив мене собою, я навіть не бачила, що відбувається навколо. Бух-, Дзинь-!
Сотні стріл летіли на захисний бар'єр, встановлений магом. В повітрі витікала небезпека.
Здавалося, бар'єр стане перепоною для стріл, але не тут було. Нестабільний бар'єр швидко зламався. Через нього пролетіла пара стріл.
Вушах-!
- Угх!
Вжух-!
Хоча більшість лицарів швидко наносило мечами і здіймали щити, дехто не міг відірватися від стріл та поранень.
- А-а...!
Цей чарівник, який встромив бар’єр і впав поруч зі мною. Бар'єр був зламаний в одну мить.
Коли дощ із стріл закінчився, наступив затишя. Але я знала, що воно було коротким. Лизг-, Хрусть-!
- Бляха! - Вирубався кронпринц, знову відбиваючись від літаючих стріл. - Леді, зараз же! Біжи з цим хлопцем до лісу, давай!
Каллісто штовхнув мене в спину, пригнавши до мене іншого мага.
- Ти, візьми на себе відповідальність і перемістиш леді у безпечне місце. У твоїх руках наречена наслідного принца. Ти розумієш?
- Д-д-да!
Чарівник торопліво закивав капелюшком-конусом.
- Ваше Високість! Готуються до другої атаки! - Закричав Седрик, що прийшов в себе. - Витравайтесь по колу!
- Так! Усім солдатам, колом порядок навколо Його Святості!
Елітні війська наслідного принца без коливань вийшли вперед після раптової атаки. Невдовзі лицарі підняли свої щити навколо кронпринця. Однак було ясно, що ця побудова триватиме недовго.
У відкритому болоті було ніде сховатися. До того ж, через те що ґрунт провалився під ногами було важко пересуватися, а вороги стріляли зверху. Це була ідеальна пастка.
- Давайте, вам потрібно йти, леді!
- Чому ти стоїш? Іди!
Я не зрушила з місця. Каллісто знову закричав на мене, але я не здавалась.
'А що щодо тебе?'
Слова застрягли в горлі.
Хоча мені сказали, що з дзеркальною паличкою я можу використовувати магію, і я дуже хотіла допомогти йому, але паличка не подавала жодних знаків.
Я тихо вимовила кілька жахливих магічних заклинань, які згадала, але реакції не походило.
'Чорт, дурна система, монстри вже з'явилися. Чому я не можу використовувати магію?
Я хвилювалася і просто відступила, коли наслідний принц пішов.
Це було тоді.
- Ваше Високість! Вони раптово перестали стріляти!
- Армія розділилася на дві частини!
- Кри-і-и!
Після серії донесень лицарів пролунав вереск монстрів. Я занадто задумалася і випадково відключилася від реальності.
Коли я раптом відчула спалах гарячого вітру, ситуація вже змінилася.
- Це вогонь! Вклоняйтеся!
У цей час над нами з величезною швидкістю пролетіла частина монстрів, виригаючи вогонь, через що побудова лицарських рицарей, схоже на залізну фортецю, було розбито.
Клоча землі розлетілися в різні сторони, як від вибуху.
- Кри-і-и!
Через пошарпані ряди лицарів на повній швидкості пролетіла ще одна група монстрів, поливаючи все вогнем.
- А-а...!
Чарівник Імператорського палацу, який стояв поряд зі мною, був зачарований кігтями наближається монстра і в одну мить зніс його у небо.
- Чорт! Пригнись, леді!
Плюх-. Щось важке впало мені на голову, і моє тіло мимовільно нахилилося. Це була накидка успадкованого принца.
- Ваше Високість!
Але це мене зовсім не заспокоїло, і я покликала його.
- Угх!
Каллісто, який зуміє ухилитися від когтеї монстра, підлетів до нього і порізав крила, забрався на нього та вбив вершника.
На щастя, його люди теж боролися і успішно вбивали своїх ворогів.
Дзинь-, Лязг-! Звуки заліза і крик людей луною розносилися один за одним.
Я єдина стояла далеко від ділянки болота, на якому проливалася кров.
Коли я дивилася на принца, що відбивався від нападника і знову відчувала дискомфорт.
'Чому вони припинили стріляти?'
Тактика легко перебити всіх, випустивши стріли в небо, була змінена на безладний наземний бій.
Крім того, ще одна група поділених ворожих військ чекала на небо.
'Це почесна атака? Думаю, ми зможемо битися, якщо вб'ємо монстрів ..."
Подивившись на безладне розкрадання лицарів, я знову тихо пробурмотіла:
- Фандерипум...
Це було марно.
Коли я знову почала проклинати нечутливу дзеркальну паличку.
- Леді!
Наслідний принц, який вбив монстра і всадив меч у сплячого ворога, подивився на мене.
'Уклоняйся.'
Коли я побачила, як він біжить до мене з мечем наперевісно, то повернула голову в напрямку його погляду.
І натрапив на кігті монстра.
- Ух...
Я зробила рефлекторно обома руками підняла дзеркальну паличку перед собою, блокуючи удар.
Але кігті монстра пройшли повз мене, ніби не я була їх метою.
А через голову монстра простяглася рука. Хвати-.
Мене схопили за руку, як птаха, і кинули на монстру. Моє здивоване тіло міцно затискали чиїсь тверді руки.
- Знайшов, - низький, похмурий шепіт пролунав ззаду мене.
Цей голос був мені знайомий. Я повільно підняла голову.
Мене спіймав чоловік, якого я ніяк не очікувала тут побачити.
- И... Ікліс?
- Пані.
Його очі були прикуті до мене.
- Ти, чому...
Він повинен бути у герцогстві. Чому він тут?
Машинально перерву свої спогади, я згадала.
(...) Їдь на північ. Їдь і знайди там товаришів. Убий кронпринца, і ти станеш правителем імперії.
Зрештою Івонна промила мозок Іклісу під час останньої зустрічі. Після цього він став бунтарем.
Ось чому слово "Дельман" було мені так знайоме. Коли я побачила, що він дивиться на мене згори вниз, у мені запалав гнів.
- Ти божевільний.
- ...
- Відпусти. Відпусти мене!
Я з усіх сил намагалася звільнитися. Але моє тертя не викликало жодного ефекту.
- Не чиніть опору, провокувати монстра небезпечно.
Потім він натягнув привідку, тримаючи мене в руках.
Вжух-! Низько літаючий монстр почав набирати висоту.
Я закрила очі від сильного вітру, а потім вдарила Ікліса кулаком у груди і крикнула:
- Ти здурів? Вдарити мене ножем у спину було недостатньо, і ти вирішив відразу відправити мене в пекло?
Не може бути. Хоча в звичайному режимі Івонна підкорила його і змусила звинуватити Пенелопу у всьому, він не був головою повстанців.
Незалежно від того, наскільки сильно йому промили мізки, хіба це не занадто?
- Ти не зміг відмовитися від Івони, і тепер збираєшся стати послідовником Лейла?
Коли я засипала його гнівними запитаннями, мені неприязнь відповіли:
- Я збожеволів через вас.
- Не перекладай всю провину на мене. Хіба я єдина, хто повинен виправдовуватися?
- Тоді через кого я приручив цих огидних малюків монстрів, поклавши їх кров'ю?
Ікліс, який дивився вперед, керуючи монстром раптово опустив погляд на мене.
До цього моменту я не бачила його напівбезумні, налиті кров'ю очі, закриті вогненною тінню монстра.
- Ви зникли вранці, нічого не сказавши. Щоб знайти вас, що кинуло мене ...
- ...
- Я зібрав солдат і не спав кілька ночей, шукаючи вас по всій імперії, як щура ... А ви були на півночі.
До мене донісся скрип зубів.
- Мені було так цікаво, чи знехтували ви, кинувши мене, що я навіть не подумав про вбивство цього покидька.
Мене душив важкий тон Ікліса.
Я не могла нічого сказати, дивлячись в червоні, наче стікати кров'ю, очі. Це було тоді.
- Принце!
К монстра, яким керував Ікліс, підлетило інше чудовисько.
- Ці хлопці виявилися сильнішими, ніж ми думали! Якщо продовжимо, ми можемо втратити всіх монстрів.
- Я знайшов ціль. Повертаємося.
- Що? Але операція...
Ікліс не відповів і натягнув повода.
'Принц?'
Мене спантеличило дивне звертання до Ікліса.
'Що, чорт візьми, сталося, коли я втекла з герцогства?'
Але як тільки я подумала про це.
- Леді...
Моя думка обірвала голос, який викликав мене.
Подивившись вниз, я знайшла наслідного принца, який розмахує мечем і з усіх ніг біжить під монстром, на якому я летіла.
- Ваше Високість!
Але потім на нього напав інший противник. Монстр Ікліса злетів у небо тим часом.
- Відпусти мене!
Відкинувши землю, я знову почала лагодити свої сили.
- Відпусти мене, сучий сину!
- Заспокойтеся. Пані, - прошепотів Ікліс, притягуючи мене за талію. - Якщо ви не заткнетеся, я вб'ю цього покидька прямо тут. Ви знаєте, чому вогонь припинився.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert