- Леді, знаєте, куди б я не пішла, всі говорять тільки про вас, королеве полювання. Це просто неймовірно!
Емілі збуджувала в екіпажі на зворотному шляху до особняка.
- Ти така щаслива?
- Так! Ви загубили ніс леді Келлін і всім іншим дамам!
Емілі закричала, зтиснувши кулаки, не в силах стримати переповнюючі її емоції:
- Ви їх просто знищили! Наша леді зайняла перше місце не за чужі подарунки, а за ведмедя, на якого полює сама!
- Не йди до себе, збери всіх покоївних особняка.
- Звичайно!
Емілі кивнула, блискучи яскравими очима. Вона посміхнулася, заспівала ентузіазм, раділа більше, ніж зацікавлена в цій справі особа.
Насправді, я була розчарована тим, що нагорода за титул королеви полювання виявилася не такий великий, як я уявляла. Хоча я не хотіла виконувати це завдання, винагорода за нього і репутація навіть не коштувала всіх проблем, через які мені довелося пройти заради цього звання.
"Мені потрібно було дати принаймні 10% інтересу".
Але, дивлячись на світлу Емілі, я трохи поліпшилась.
'Ну, все не так погано.'
Цікавість усіх головних героїв, за винятком одного персонажа, зараз перевищує 40%. З огляду на те, скільки часу я це робив, було надзвичайним досягненням.
Особливо цікавить наслідного принца. Від жалюгідних 2% до солідних 45 відсотків. Крім того, він був на 1% більше зацікавлений Вінтером. Тепер мені знову довелося думати, кого залишити в якості своєї страховки.
Але я відразу відмочила всі сумніви.
'Ні-ні, навіть якщо так, крон-принц - не варіант.'
Я трохи втекла від нього, до того, як він мене знайшов. Якщо він дізнається, що я наговорила в суді, його інтерес може залишитися нічого.
Я подумала про це і побачила, що карета плавно гальмує. Емілі встала, відчинила дверцята і вибігла з воза першою.
- Схоже, вони вже прибули!
Як Емілі й сказала, власники будинку прибули раніше за нас і зараз вивантажували полювання з полювань на подвір'ї герцога.
- Щ-що за....!
Дворецький і слуги, які вийшли привітати їх, застигли стовпами, широко розкривши роти.
На щастя, герцог і два брати прибули раніше й не вузли того бідаря. Я ж, на відміну від них, які виїхали прямо з мисливських угідь, трохи пристала, оскільки залишилася в Імператорському палаці на сніданок.
- А, це все моє.
Я неґромко оголосила, вийшовши з екіпажу за допомогою Емілі.
- Ле-ле!
Я не міг зрозуміти, що це означає. Але не встигши швидко наблизитись, робітники поставили величезний скриню золота прямо перед ним.
Від удару про землю кришка скриню за інерцією піднялася і знову зачинилася. Золоті монети в нього підстрибнули і з дзвоном випали.
- Боже мій! Золото моєї леді!
Емілі замість мене підбігла до монет на землі, і підняв їх.
- Леді Пенелопа. Це... Звідки... Що це за гроші?
Зрештою, підійшовши до мене, палац з здивованим обличчям запитав:
- І ці тварини...? Віднедавна доставлена праця герцога і молодих панів...
- Це моя здобич, палац.
- Що? Це ....
- Ви ще не чули?
Я дивилась на палаці, незвично повільно вдивляючись у ситуацію, потім на всіх слуг герцогського особняка і ласкаво відповіла їм:
- Я королева цього полювання.
***
Всі тварини були створені для обробки. Я збиралася підготувати купу зимового одягу для свого головного героя.
'А я ще сподівалася, що зможу подарувати йому хоча б шарф....'
Хай розмір трофеїв був грандіознішим, ніж очікувалося раніше, я намагалася думати оптимістично. Адже чим більше - тим краще.
Я наказала вирізати м'ясо на їжу і відправити до кухні.
Дворецький відразу поставив усіх на вуха і заклопотався. Мені довелося попотіти, щоб перешкодити йому пустити жовтий міхур ведмедя на ліки.
Віддавши накази в загальних рисах, я піднялася до своєї кімнати і сіла на ліжка.
- Ха.... В гостях добре, а вдома краще.
За моїм плавним поверненням в горизонтальне положення пішов легкий "дзинь".
О так, що за чудово чистий звук. Незважаючи на те, що мене постійно розчаровували, я отримав приз 100 мільйонів золотих доларів. Настільки, що я наказала Емілі засипати мою ліжко золотими монетами, щоб насолодитися здобутим багатством.
'Хе-хе! Я багата! Я можу спати на цих грошах!'
Я посміхнулася, згрібла все золото під моєю рукою і вкинула його у повітря.
Золоті монети були такими гарними і обворожненими. Все було наче сон, про який я навіть не могла мріяти, коли ночувала в напівпідвальному приміщенні під тонкою ковдрою.
Я підняла ще жменю монет і з упоєм підставила вгору.
Дзень, Звяк-, Двинне!
Це було тоді.
- Боже. Тобі це так подобається?
Чисту та гарну мелодію золота зруйнував різкий неприємний звук. Я злегка зіскочила очі в його напрямку.
І помітила Рейнольда, який зі скрученими руками присвячений до відкритих дверей. Емілі погано закрила двері через те, що була зайнята розвантаженням мого багажу.
Я хмуро доповіла:
- Що ти тут забув?
- Ти мене поражаєш. Може, ти ще влаштовуєш ванну з золота?
Він у крайньому здивованні з сарказмом підкинув мені дуже зайняту ідею.
'О, а це думка. Золота ванна звучить чудово.'
Навіть його хідство не могло зіпсувати моєму чудовому настрою.
- Я зайнята, так що якщо це не щось важливе, поговоримо наступного разу.
Рейнольд, не маючи відповіді на мої запитання і привернув мою увагу до золота, прошев у кімнату. І сів на край мого ліжка.
- Ха, ти зайнята грою з золотими монетами?
- Хмф.
- Яка дурість. Коли ти вже виростеш?
Його критика знеохотила мене.
"Ха, повірити не можу, що це говориш мені ти!"
Замірявши на якийсь час, я прийшла в себе і прожгла його поглядом, а йому вистачило зухвалості у відповідь задрати підборіддя:
- Що?
- Навіщо приперся?
Я роздратувалася і запитала його. Замість відповіді Рейнольд вагався замислився. Але потім все ж сказав:
- Батько хоче, щоб ми повечеряли разом, всією сім'єю.
- Що?
Я підстрибнула від подиву.
- Навіщо?
- Полювання скінчилося і тобі, мабуть, є що нам розповісти. Второпав?
Рейнольд зручно потиснув плечима. Я осялась і втратила дар мови.
У таборі, збудованому на території мисливських угідь, не було зручніше, ніж в особняку. Щоб заощадити час, треба було снідати в котеджах герцога. Тому зустрічі з членами сім’ї були неминучими.
Перед спробою покуштувати, це здавалося мені терпимимим, але після суду я змінив свою думку. Так що я втекла до палацу. А тепер, повернувшись в особняку герцога, я вважала, що можу продовжувати жити як раніше.
'Якого біса ви знову до мене пристали? Залиште мене в спокої!'
Я відчувала огиду до цих важких речей, і різко кинула:
- У мене прихопило шлунок. Я переїла під час сніданку.
- Сонце вже майже сіло, а ти все ще страждаєш від розладів шлунка?
Я прикусила язика, почувши фиркане Рейнольда.
'Нужно було сказати під час обіду.'
Новина настільки вибила мене з колії, що я заплуталася у словах.
- Чому б тобі не сказати, що за чотири дні нічого особливого не сталося?
- Тоді так йому і передай.
- Эй. Ти жартуєш....
Рейнольд нахмурився після того, як почули мої слова. Подивившись на моє неучасне обличчя, він закрив рота.
Здається, я ніколи не жартував.
Нервово з'ївши волосся однією рукою, він заволав:
- ...ай, як хочеш! Я тобі все сказав, а приходити чи ні - це вже твоя справа.
- ...
Я була цілком з ним погоджуюсь, тому нічого не сказала. На мить кімнату поглинула холодна тиша.
- Гей, я скажу це просто на всяк випадок, щоб уникнути можливого непорозуміння.
Рейнольд першим порушив незручне мовчання.
- Ми хотіли віддати її тобі, але не могли. Ти ж знаєш, так?
- ....Що знаю?
Правила забороняють передавати жертву членам сім'ї, щоб не допустити потенційних маніпуляцій з рейтингом.
Його несподіване розуміння мене збентежило. Чому він раптом почав розходжувати мені правила полювання?
'При чому тут те, що ви не можете передати її, навіть якщо хотіли. ...'
Роздумуючи над цим, я проковтнула те, що мало не вирвало розуміння "Ааа".
Тепер я зрозумів, чому Рейнольд почав говорити про це. Він вирішив, що я злюся на них за те, щоб вони не віддали мені свою здобич.
Я на секунду впала в ступор, а потім заявила:
- Я знаю.
Хоча насправді була зовсім не в курсі. Рейнольд негайно запитав:
- Тоді що з твоїм обличчям, якщо ти знаєш?
- А що з ним?
- Ти виглядаєш так, ніби образився і дихаєш.
- Це не через це, не бери в голову.
- Ей, не зрозумій мене неправильно, я не віддав її нікому іншому!
Хоча він знову промазав з догадкою, я не розчарувала його.
- Знаєш, як складно зловити маленьку тваринку живим? Я відмовився від полювання на хижаків і пішов в зону полювання до дрібних тварин через декого....!
Він раптом судомно запнувся. Потім зі схвильованим обличчям закаштувався:
- Кхм-кxм! Не ображайся, скажи, якщо тобі хтось потрібен. Я віддам тобі всіх.
Я не могла втекти за його настрійом.
'Він начебто не злиться, але все одно якийсь дивний ..'
Я була досить багатою, щоб купатися в грошах. Але якщо я відразу не скажу йому того, чого він хоче, то його можна уникнути.
'Що він там зловив?'
Мені не залишалося нічого іншого, крім того як згадати дичь, яку наловив Рейнольд. Енот, фазан, косуля і...
- ....Кролик.
Це слово вирвалося у мене, як тільки в голові промайнула картинка. Кролик з білого носового хустка.
Я зовсім забула про це, віддавши перестаючого рухатися крихти Емілі після розриву з Вінтером.
- Кролик?
- Да, кролик. Я хочу подивитися, як він буде стрибати в траві.
Рейнольд щойно зловив вісім крон.
- Зрозумів. Я приведу палацом випустити їх у лісі.
Послухавши мене, він кивнув і нарешті піднявся з ліжка. Чомусь він виглядав трохи веселим.
- Добре? А тепер перестань дутися.
- Я не дуюся.
- Сходи повечеряти, якщо зможеш.
- ....
Я не відповіла йому, тому що не збиралася нікуди йти. І взагалі, запрошення герцога виявилося не наказом, а пропозицією, тому моя участь у цьому заході була необов'язковою.
Коли Рейнольд пішов, я заснула в обнимку зі своїми скарбами.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert