- ЩО ЦЕ, ЧИСРТ ВІЗЬМИ БУЛА? - Навіть не намагаючись стримувати крик, запитала в мене з'їдена і налякана Німфадору. Вона навіть не думала віддалятися від мене, а навпаки, просто натискала на мою увагу і намагалася вгамувати тремтіння. Так, вона зрозуміла, що без моєї охорони та вже була б в порохі. Самостійно захиститися від такого пекла та не змогла б, без слів вже про те, що вона б на нього навіть не зреагувала вчасно.
- Посмертне закляття Дамбльдора... Це виродок вирішив під кінець ще і нас з собою забрати. - Справді зло прошипів я, обкидаючи в собі ще кілька флакончиків з зеленими рослинами. Гірше мені вже в будь-якому випадку не буде, після нещодавнього перенапруження мене у всякому разі чекає найсильніший відкати, так що пара зелень уже навряд чи на щось похитнуть. До того ж, мені все ще потрібні були сили для того, щоб залишити трохи заспокоївся пекло. Так, головна хвиля полум'я вже зійшла на немає але розжарені камені і завагітнілі температури все ще не додавали мені спокою.
- Відпусти мене... - З якоюсь замікою попросила дівчину, коли я все ж зміг прийняти вертикальне положення. Не надто стабільне вертикальне положення, все тіло било дрібним тремтінням, хоча дещо запас магії все ж дозволяє мені відчувати себе відносно комфортно. - У мене вистачить сил самостійно захиститися від жару. - Додала та, майже відразу ж.
- І ця твоя вдячність за порятунок... Зла ти, Німфадора. - З легкою насмішкою в голосі сказав я, намагаючись позбутися все не відпускає мене напруженості. Добре, кузина вловила мій склад думок легонько тягнучи мене ліктем у відметку. - Кха... Але вже не можна пожартувати. - Плаксіво скаржився я, виходячи зі свого імпровізованого укриття. До речі, воно чудово впоралося зі своєю роллю, прийнявши першу хвилю полум'я і весь імпульс від вибуху на себе.
- Хочеш і далі витрачати сили на мій захист? - Практично спокійно запитала у мене дівчина. - Ти і так перенапрягався, отже не нагнетай. Краще залишимо це чортове місце... Ну а як тобі віддячити за порятунок я ще придумаю. - Доповіла та, ретельно вибираючи місце, куди можна встати. Розжарена підлога не дуже то й гостинно ставилась до такого взуття, як жар.
- Ловлю на слові. Кха-кга-хаха. - Сказав я, знову втікаючи на кашель. У горлі нещадно першило через нескінченних судом, що пробирали моє тіло ще кілька хвилин тому. І повітря, створене мною, все одно досить швидко нагрівалося, стаючи сухим і жорстким... Ну так і нехай, в моєму нинішньому стані, подібні дрібниці турбували мене в останню чергу. Я б хотів, щоб моє серце втішило, про яке горле взагалі може говорити?
Хоча, проблеми зі здоров'ям в якийсь момент різко відійшли на другий план, коли десь з епіцентру вибуху почувся гучний тріск і повіяв холодом... Найпоширеніший холод, але магія - це те, що я впізнаю будь-яку ситуацію. Том, єбати його в рот, Ріддел. Цей тварюка навіть у такій ситуації вмудрилася вижити... Хоча, нічого дивного. Ще в момент вибуху я встиг подумати, що вже Темний лорд то точно міг би зреагувати на подібну атаку, а там уже його магії повинно схопити, щоб захиститися.
- Судячи з усього, смерть Дамбльдора була марною... Ну або майже. - Помітивши шевіння з боку епіцентру вибуху, простягнув я. - Будь готова, в разі чого просто звалюємо звідси. -Куда тихіше додав я, звертаючись до дівчини і намагаючись при цьому оцінити стан вищого лича. За ідеєю, після такої атаки навіть Том не міг залишитися неушкодженим, все ж удар був спрямований саме в його сторони, та і він не готовий був до подібного, так що цілім навряд чи зміг залишитись.
- Хочеш спробувати добити Темного лорда? У своєму стані? - Усвідомлюючи ситуацію хріпло запитала дівчина, навіть не подумавши заперечувати моє рішення. - Я тебе прикрою... але на багато не надійся. - Вже більш серйозніше сказала кузина, наводячи свою паличку в сторону сутулуго силуета, що поступово піднімався над полом. Ми не могли оцінити стан нашого противника, але через перепад температури закривали огляд.
Я на такі слова дівчини лише кивнув, відсилаючи в бік силуета кілька уґрунтованих бомбард, сподіваючись хоч якось зачепити свого противника. Добре, Темний лорд справді не очікував чогось подібного через що серія вибухів змогла зачепити того, відкидаючи сильно в сторону. Саме туди, де щільність пара була дуже нижчою і я міг побачити цього Темного лорда ...
Те, що виглядало жалюгідним видовищем - точий скелет, з чітко помітними переломами та одним великим опіком на все тіло. У нього навіть око не залишилося, що вже там говорити щось більше... Я в шоці, що ця хімера змогла вижити з такими ранами. Так, не жити, а тим більше такий високий рівень, дуже і досить живуча, але в моєму розумінні подібне вже занадто... Не повинен шматок обгортої плоті та кісток рухатися і взагалі існувати.
Добре, зовнішній вигляд дуже точно описав сьогоднішній стан Темного лорда. Той навіть не зміг нормально захиститися від моєї атаки, а говорити про його спробу вщипливо атакувати скруту я взагалі не хочу. У лича банально не залишилося магії на щось серйозне. Той, судячи з усього, навіть скануюче заклинання не міг нормально використовувати, щоб хоч якось орієнтуватися в просторі. І вербальна магія майже не мала доступу до голосових зв’язків цього монстра банально згоріли, а пензлі рук практично повністю втратили рухливість. І це йому, виходить, ще пощастило, що паличка не згоріла... Принаймні повністю.
- І це Темний лорд? - Здивовано уточнила Німфадора, легким рухом чарівної палички, блокуючи кілька майже дитячих заклять в виконанні напівживого мага. - Жахливе видовище. - Скривалась та, відсилаючи до цього шматка плоті тортурне прокляття ... Це лише посилило біль від травм лича.
- Так. - Кивнув я, погоджуючись з кузиною. - От тільки він все ще небезпечний, щоб ти могла просто так знущатися над ним. - Одёрнув я ту, збираючись с силами... Для наступного виклику Адського полум'я мені потрібна була деяка підготовка. І це при тому, що я навіть не очікував у своєму нинішньому стані контролювати те. Мені б його просто викликати і направити в сторону Темного лорда, ну або якщо бути точнішим, то тим залишком великого магу, що ще чіпляються за життя ...
Добре, Німфадора почула мій упряж і вірно розшифрувала моє напруження, змістившись вбік, подалі від обгортого шматка тіла. І саме вчасно, адже пекельне полум'я все ж зірвалося з моєю чарівною палички... Не дуже бадьоро, не так сильно як ще кілька десятків хвилин тому, але пекельне полум'я - це все ще пекло. Не минуло й десяти секунд, як весь навколишній нас жар і вогонь стали підживкою для цього жахливого заклинання, що в лічені хвилини окутало покатоване тіло Темного лорда.
І навіть якщо його магічна сила дозволила цьому виграти кілька секунд у боротьбі зі смертю, але підсумки один - смерть. Як би не був сильний Темний лорд ще зовсім недавно, зараз той ледве-їдва живий після посмертного заклинання Дамбльдора. Так і пекельне полум'я занадто руйнівно, щоб навіть такий монстр, як він, міг що-небудь з робити в момент, коли воно вже окутало і початок поїдати його ...
Мда, жахлива смерть нехай і трохи банальна. Я, якщо бути чесним, коли відчув магію Темного лорда буквально хвилину назад, був готовий майже до інфаркту себе Доводити, в спробі упокувати цю тварюку ... Але мені й накочувалося, що Тома сильно образили. Занадто жалюгідна смерть для такого чарівника. Ну або це в мені говорить пам'ять цього самого Тома, яку я отримав через поглинання декількох хрестражів. Не суть важливо ... Головне звалити з цього місця швидше, а то Адське полум'я, незважаючи на слабкий первісний заряд магії вже почало розростатися.
А мені все ж хочеться дожити до завтрашнього дня, а не збити у вогонь, як і двоє моїх головних ворогів... І навіть це було б певним чином символічним, медом.
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda