Але Дамбльдор таки впав. Розраховуючи та вкрай цинічна падла, що використовувала смерть Грюма як частину своєї уяви. Так, всупереч моїм сподіванням, старий навіть і не подумав прикривати свого товариша, дозволивши йому отримати якесь особливо забійне прокляття у груди. Дамбльдор сам програвав, переконуючи навіть найсприятливішого лорда у своїй швидкої перемоги. Що вже там говорити про прихильників директора, що коли бачиш стан свого лідера вже почали здавати позиції.
Все ж, для всіх було очевидно, що поразка директора позначить і їх поразку. Ніхто не зможе справитися з Темним лордом самотужки. Та й взагалі, безконтрольованого фактора обличчя Дамбльдора, Темний лорд зможе у короткий час захопити владу в країні. Розмаїття директора Хогвортсу на Британських островах просто не було достатньо сильних і впливових чарівників, що могли б очолити опір Темному лорду.
Крім того, після такої великої поразки Дамбльдора ніхто не зможе виступити проти тиранії Волдеморта. Місцеві чарівники в кращому випадку піднімуть свої дупи лише для імміграції в іншу країну, але не для битви з ворогом, що загрожує їхньому мирному життю. І тут вже, хоч би як сумно було це визнавати, навіть я не буду сильно відрізнятися від більшості - звалю кудись в Італію, звідки і буду спостерігати за розвитком подій на островах.
Ну, це в тому випадку якщо директор дійсно терпітиме беззастережну поразку. Зараз же той ще далеко від того моменту, лише прикидаючись загнаним в кут старому. До того ж, що дуже показно, той же змістився злегка в сторону, відкривши для удару Поттера, у чільню лобу і знаходиться останній хрестраж. Правда, кілька ран той отримав все ж даремно. Вилікувати їх на місці той не міг, та старий навіть кров з відкритих ран зупинити не зміг, так як нанесені вони були за допомогою не найбільш приємних проклять фізичного типу.
І в такому темпі старий може банально вистежити кров'ю... Хоча деякі дані рани були виправдані. Без такого яскравого підтвердження швидкої поразки противника Том не дозволив би собі полоскотати і розслабитися. Ну а так, той дійсно почав про щось розповідати директору, заодно просиджує і Поттера в свої швидкі плани по його вбивстві. Хоча в останньому я не впевнений, бій відразу з кількома пожирачами сильно відволікав.
А все через те, що такий очевидний програш директора не залишився без наслідків, багато членів його ордену вже не дуже то й активно боролися... Я ж намагався заощаджувати сили і не привертати до себе особливої уваги з боку Темного лорда. А то вийде не дуже добре, якщо той раптово захоче привернути на мене увагу через те, що я занадто пильно розправляюся з його шестерками. До того ж, у нього і без цього достатньо причин прибити мене за першої же можливості...
Добре, Поттер для нього був все ж більш важливою метою, через що авада і полетіла перш за все в його сторони. І нехай навіть Поттер спробував щось там протиставити вищому личу, але його потуги були прямо смішні. Могутній промінь авади надійно впокоїв хлопчика, закривши при цьому груди вже у мертвого тіла... Мда, концентрація магії в цій атакі була такою, що звичайна авада, чисто енергетичне заклинання, почала впливати на фізичний світ. Та і в сторону тіло Поттера відлетіло якраз через цей вплив, закінчуючи історію хлопчика-який-вижив.
Адже якщо припустити, що авада на нього дійсно не діє, чисто фізичних пошкоджень все одно було достатньо для смерті... До того ж, я не збирався залишати цей момент без уваги. Був ризик, що хрестраж в тілі Поттера до цих пір існує, а отже, навіть якщо директор і впоратися з Темним лордом, у того все ще є якась можливість повернутися до життя... Ну, думаю Поттеру вже байдуже навіть якщо я вирішу кремувати його тіло.
Потрібно тільки відповідний момент підгадати, а то директор щось не поспішати зі своєю атакою. За ідеєю, сили для неї у старого все ще претендують навіть на рани і вбиває його прокляття ... Ось тільки Дамбльдор все одно не поспішав з реалізацією свого плану. Та й взагалі виглядав як людина, що вже змирився зі своєю смертю, спокійно спостерігаючи за тріумфальною поведінкою Темного лорда. Той навіть не відповідав на його провокації, намагаючись якомога сильніше вивести Тома з себе...
- Єбаний підарос! - Не стримав я лайки, від несподіваного усвідомлення однією не дуже приємною для мене можливості ... Але моє припущення дуже чітко вписується у сьогоднішню поведінку директора. А коли той випустив з рук паличку, з ураженим оскалом вдивляючись у бік свого ворога, я остаточно переконався у своїй раптовій догадці. Добре, кілька хвилин для спроби врятуватися у мене все ще залишалося чим я і скористайся.
Атака в повній силі, звичайно, отрималася не ідеальною, але на моїх противників вистачило і цього. Ну, ті принаймні перестали мене стримувати, дозволивши за лічені миті тягнути до себе Німфадору і притиснувши ту з усієї сили пірнути в поблизьке заглиблення в стіні. Там якраз перебував не працює зараз камін, стіни якого були досить непоганий захист самі по собі. Все ж камінна мережа в міністерстві - досить захищене з точки зору проектування місця. Правда, мене це все одно навряд чи врятувало б не успей я сховатися магічними щитами.
І саме вчасно, адже вже через кілька секунд очікування, яке були пущені на максимальне посилення моїх щитів і наказ Німфадорі допомогти мені, я почув громогласний скрегіт, а після нього і вибух ... Вибух такої потужності, що моє імпровізоване укриття мало не обрушилося на мене самого, а жар за межами моїх щитів досягав якихось абсолютно диких вершин. Та я навіть через всі свої закляття відчував жар бурхливого зовні вогню.
Це не кажучи вже про гігантський потік магії, що йшов на наслідування моїх щитів. У мене навіть в очах від такої напруги на кілька секунд потемніло, а захисні артефакти на моєму тілі дико вібрували, натякаючи на те, що цей вогонь не так вже й простий, і тут навіть мої щити не до кінця справляються. І не дивно, якщо бути чесним, коли я зрозумів те, що трапилося, то зовсім не вірив у можливість пережити той вогненний шторм, від якого мене захищають лише власні чари.
Німфадора, закінчена, допомагала мені, але в цій ситуації їй навички у трансфігурації навряд чи допомагали, а в решті та не була занадто вправною чарівницею. Хоча балластом та теж не була, через що я і далі жалкував про ту пару секунд, які були витрачені на неї перед тим, як я закрився своїми величезними магічними щитами. Вони, до речі, майже відразу ж згоріли, нехай і виграли для мене пару секунд на створення нових. Все ж спочатку я не знав від чого саме мені доведеться захищатися, закрившись досить універсальними щитами. Це зараз вони вже змінились куди більш спеціалізованими, спеціально для захисту від вогню, жару і випромінювання.
Але навіть так, магічна енергія зникла просто дикими темпами, та й повітря під щитами закінчувалося... Добре, повітря в залі з камінною сіткою теж не був нескінченним після декількох хвилин максимального буйства, вогонь поступово пішов на спад. Облегкання, правда, я не сказати щоб прям відчув, все ж на той момент мене вже відверто трясло від магічного перенапруження та і чарівна паличка в моїх руках уже встигла покритися тріщинами.
Здається мені, що після сьогоднішнього я ще довго буду видужувати. Незважаючи на будь-які тренування, таким перевантаженням я раніше не піддавав своє тіло ... Банально не міг, це зараз, на чистому адреналіні я зміг витиснути з себе взагалі все, що в мені тільки було, лише б пережити той пекло, яке бушував за межами моїх щитів ... А температура за бортом була дійсно пекельна. Не просто ж так на мої щити з стелі капал рідкий камінь. Що раніше, взагалі-то, був ще і неслабо так зачарований.
Сука! Я ненавиджу Дамбльдора!
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda