Буйство магічної енергії за межами мого щита починало наростати. Велика частина чарівників, що воюють, поступово віддалялася від епіцентру битви двох великих магів. Занадто потужні та небезпечні заклинання йшли в хід на тому маленькому п’ятку землі, що стало центром спотикання двох сил. Ніхто з суперників не міг виграти для себе хоч якийсь привілей. Том наседал на Дамбльдора і Грюма своєю могутньою магічною силою. А директор з товаришем по зброї чавили командною роботою, чудово доповнюючи один одного.
Дамбльдор також підготував територію для битви. Якщо б не ця підготовка, директору вже давно стало дуже і сумно. Той же все ж таки здав останнім часом. Навіть порівнюючи його недавню битву з Воландемортом поблизу помети Нотта і його теперішні бойові можливості, стає очевидно, що старий чарівник почав втрачати в силі та швидкості. Без прикриття Грума той навіть з усієї своєї підготовки навряд чи зміг би довго протистояти личу.
І це хріново. Невідомо, на скільки хороший старий готувався і чи вистачить Грюма при такій інтенсивній битві - теж те питання. Тут вже впору замислюватися, а не пора варити з міністерства, поки ще є така можливість. Ну, принаймні, у мене все ще було достатньо сил для відпочинку, незважаючи на те, що камінна мережа в приміщенні вимкнулася відразу ж після появи пожирачів. При цьому до її відключення приклали свою руку обидві ворогуючі сторони.
Мабуть, в одному Воландеморті та Дамбльдор сходилися у думці - вони збиралися вирішити все зараз. Саме ця битва повинна стати фіналом їх протистояння, що, здається, розуміли вони обидва. Викладалося на сто, не звертаючи особливої уваги на чарівників. Деякі з них навіть атакували союзників, коли ті починали заважати їхній війні. І навіть Дамбльдор все одно був дещо акуратніше у своїх діях, але це не від доброти душевної.
Просто у нього за спиною ховався Поттер, що накладало на бій директора свій відбиток. Наприклад, той і на крок не думав піти з зайнятого місця, граючи в деякому розумінні від захисту. Хоча, це не сказати щоб погано. Директор і раніше більше бився приблизно в такому ж стилі, але у його віці демонструвати особливу прить вже не виходить. І тут немає потреби пересуватися по полі бою. Ті атаки, які директор не зміг би заблокувати, все одно наздогнали б того, навіть якби той спробував ухилитися.
І так, авади той блокував навіть з більшою спритністю, ніж той же Том. Але трансфігурація - це основна зброя нашого директора, а також досвід у ній набагато більше ніж у того ж лича. Щоправда, цього досвіду не завжди вистачало, щоб без наслідків приймати атаки Темного лорда. Дуже сильний був найвищий лич, та й директору все ж не вистачало сил порівняно з їхнім минулим битви. Ну та нічого, у старого маразматика все ще були непогані шанси перемогти в даному протистоянні.
До того ж, члени ордену фенікса і найняті мною аврори нехай не швидко, але починали теснити прибульців смерті. Останнім банально не вистачало досвіду таких сховок, що свідчила про нову кров у рядах Темного лорда. Такі нові особи часто робили помилки, піддаючись зовнішньому тиску та страху. І якщо в цілому, наявність новобранців - це погана новина для нас, то ось у цьому конкретному випадку я був тільки радий подібне розкладу.
Я навіть сам, час від часу добивав тих, хто був у спині. Я, якщо бути чесним, і повноцінна в бій міг, зауваживши за директором хоч якусь перевагу. Ну, а так мене все ще стримував від битви факт того, що в якийсь момент мені можуть знадобитися всі мої сили для перемоги... І в теорії, я б міг кинути ці найсильніші сили на допомогу Дамбльдору і Грюму. Їхній стиль бою я вже оцінював і перешкодив би своїми діями точно не став. От тільки мене кілька бентежило наявність все ще живого Поттера з останнім хрестражем в голові. Помри той, і я б навіть ризикнув втрутитися у битву двох нефілім...
Хоча я все одно вступив у бій. Пожирачі помітили мою персону і пару проклять з мого боку, що обривали життя своїх товаришів. Довелося розібратися, благо Німфадору було тільки за. Та взагалі не себе стримувала, спостерігаючи за черговою сутичку Темного лорда і директора Хогвортсу. Кров Блеків, що вже тут сказати. Моя родичка виявляла такі самі пориви й емоції, коли спостерігала за двома нефілім, що я сам. Різниця лише в тому, що я встигав стежити за їхніми бійками, але Німфадору не дуже. Не такий рівень сил у дівчини, щоб поспівати за цією парочкою.
Хоча Грюм дуже добре намагається підтримувати такий темп хай і з захистом у вигляді директора. А Німфадора, наскільки я можу судити, мало чим поступається, у плані чистої сили так точно. Але її майстерність не просто так отрималася, а ж трансфігурація - це досить енергозатратна школа магії. Це було важко заперечити потенціал дівчини, навіть якщо я продовжував її досягнення валити на кров Блеків. Мені так було легко пояснити здібності своєї кузини, а також частину правди в таких міркуваннях.
Що не так вже й важливо в даний момент. Просто я знову намагаючись чимось відволіктися, щоб не захопитися новим бійкам занадто сильно. Бо мене могло повести не в ту степ, і я мушу стримуватись, щоб не наближатися до битви двох монстрів. Мене директор навряд чи вдосконалюватиметься захищати від нападу Темного лорда... Який, на мою думку, зовсім ззвонив. Ну, його атаки, принаймні, знову стали сильнішими, хай і втратили трохи в точності та витонченості.
Хоча Дамбльдор все одно не став легшим. У старого борода підпали від чергового закляття Тома, що вже там казати... Правда, особисто я бачив ледь помітну награну гру в рухах старого. Здається, той спеціально дозволяє Тому повірити в власні сили, увірувати у власну перемогу і владу... Що дуже хитро, але тільки якщо Воландемор не виявиться цієї гри директора. Це своєрідна ставка на те, що Темний Лорд вже не є таким адекватним і деякі речі можуть просто не сприймати своїм ураженим розумом.
Ризиковано, але я б на місці директора теж міг піти на ризик. Все ж таки, стан Тома в даний момент залишає не найкраще, але у прямому бою з ним все ще було практично неможливо впоратися. У старого чоловіка банально не було сил для чогось подібного, так що ризик в цілому виправданий. Тому що Грум, здається, не дуже добре знає плани директора. А той наряд-лі імпровізує в даний момент, занадто удалий момент був обраний для імплікації, та й в цілому це кілька не в стилі нашого директора.
А це означає, що Грюм не був присвячений в даний план. Що і не дивно, актор з старого морокоборця повинен бути той ще, міг все банально зіпсувати. Але я не розумію, чому старий хоча б не спробує прикрити свого напарника. Той вже ледве-їда справляється з подібним тиском. Та й взагалі, він не може захистити свою здобич від нескінченних проклять та чаклунства Тома.
що мені не дуже зручно спостерігати за цим протистоянням, але цікаво, чим керувався директор, так підштовхуючи Грюма... Мда, пожирачі не дозволяють у повній мірі насолодитися видовищем, забираючи лев’ячу частину моєї уваги на себе. і хоч дійсно небезпечних кадрів мені не потрапляли, але сповільнити пильність — це остання справа. І що більш того, авада навіть у виконанні таких посереднищень - це все ще пекло, яке вбиває напевно прокляття.
Якими, останнім часом, все занадто безглуздо кидаються. Кількість зелених спалахів на полі бою вже відверто напружує. Одного разу чарівники забули всі інші заклинання, ну або просто перешкодили на ідеї надійно так упокотити своїх противників ... Що в принципі можливо, так.
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda